ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
11:45
Блакитна квітка при дорозі
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
2024.03.29
11:26
А таки... буває де-не-де,
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
2024.03.29
10:06
Війни жорстокість зашкалила давно:
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Джона Донна
Із Джона Донна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Джона Донна
РОЗСТАВАННЯ
О, перерви цілунок, повний мук,
Щоб наші дві душі не вийняв з тіла.
Простімсь. Нема любові без розлук
Й без темряви нічної – дня світила.
Вже серце переповнює відчай;
Так легко вмерти, мовивши: “Прощай!”
“Прощай!” – шепчу. Й коли тебе шалене
Це слово до кінця не вбило все ж, –
Відлунням вже хай вернеться до мене,
Щоб і убивця твій загинув теж.
Шепни ж: “Прощай!” – Хай буду цим дуетом
Я вбитий двічі: в лоб і рикошетом.
ПІДРАХУНОК
Як вчора я з тобою розлучився,
То перші двадцять років бути вчився
Самотнім; років сорок ще втішався
Запасом тим, що в споминах лишався;
Й ще сорок літ надіявсь мати вісті
Про тебе; плакав літ сто, нудивсь – двісті;
А потім тисячу в розпуці був;
Ще тисяча пройшла – й про все забув.
Чи ж довголіття це? Ні, зором, слухом
Я вмер – й уже безсмертний, ставши духом.
ПАРАДОКС
Ніхто не в змозі висновки робити,
Хто здатен найсильніш за всіх любити.
Клянеться кожен – й ладен все на кін
Поставити, – що любить так лиш він.
Все ж той, хто міг це втілити у слові,
Загинув сам учора від любові.
Любов нас нищить шалом вогняним,
А Смерть вбиває холодом своїм.
Мремо лиш раз, й хто каже, що вже друга
Любов його – брехня це недолуга.
Хай навіть і вдає рух цей профан,
Але це все не більше, ніж обман.
Життя таке – мов сутінкове тло,
Коли світило дня уже зайшло;
Чи як тепло, яке ще тішить нас,
Хоча вогонь багаття уже згас.
Я теж любив і вмер – любов згубила,
Й вже я – лиш епітафія й могила.
Й одне лиш мовлю в передсмертнім слові:
Любов’ю вбитий – вдячний я любові.
АНАГРАМА
Женись на Флавії – в ній все те маєш,
Що поодинці як красу сприймаєш:
Хоч очі впалі, але пухлі губи;
Хоч бляклі брови, зате чорні зуби;
Хоч крок важкий – поводженням легка;
Худющі перса – тілом же гладка;
Хоч щоки жовті, та руде волосся;
Свою віддай – їй цноти б додалося.
Це – складові краси: варт поєднатись
Їм правильно – і буде зір втішатись;
Як в судженій сплелися кольорами
Вони, то не питай уже, як саме.
В духах когось цікавить, чи знайде
В них амбру й мускус, а не скільки й де.
Всі складові ввійшли в ній в протиріччя
Й краси лиш анаграма – це обличчя.
Коли ми переставим букви в слові,
Що значитиме вже воно в розмові?
Хтось наспів скомпонує з нот у гамі,
А інший, ноти маючи ті самі,
Не гірший створить, аніж попередній:
Як речі добрі, то як хоч поєднуй.
Якщо на інших схожа, то красива
Така ж вона, як ні – то особлива;
Любов – це диво, то ж не зневажай,
А дивною її також вважай.
Краса зника – й перестаєм любити:
Її ж лице вже гіршим не зробити.
Жінки мов ангели: красиві схожі
На тих, що впали; а вона – як божі,
Що не піддатливі бісівським впливам;
Гріх менший буть потворним, ніж красивим.
На бал вдягаєм шовк, тонке сукно,
А в мандрах – шкіру й грубе полотно.
Краса безплідна: часто гірший шлях
Веде до кращої землі в полях.
В ній вірності наочність перед нами,
Бо навчена минулими гріхами;
І євнухів не треба приставляти,
Як навіть з ворогами оставляти:
Коли суціль оточене болотом –
Для міста це найкращим є оплотом;
А їй лице за оберіг так буде,
Якщо у справах муж кудись відбуде.
Чи ж є ще хтось, що в ніч так день схиляє,
Й хто більш, ніж море, й мавра відбіляє?
Та, що жила в борделі років сім,
Черницею тепер здається всім;
Стогнатиме в пологах від натуги:
“Метеоризм,” – зітхнуть лиш повитухи.
Кому ще віриш менш, хоч і клянеться,
Ніж відьмі, як в чаклунстві зізнається?
Що у безпеці з нею лиш – збагнув?
Річ модну б кожен чоловік вдягнув.
О, перерви цілунок, повний мук,
Щоб наші дві душі не вийняв з тіла.
Простімсь. Нема любові без розлук
Й без темряви нічної – дня світила.
Вже серце переповнює відчай;
Так легко вмерти, мовивши: “Прощай!”
“Прощай!” – шепчу. Й коли тебе шалене
Це слово до кінця не вбило все ж, –
Відлунням вже хай вернеться до мене,
Щоб і убивця твій загинув теж.
Шепни ж: “Прощай!” – Хай буду цим дуетом
Я вбитий двічі: в лоб і рикошетом.
ПІДРАХУНОК
Як вчора я з тобою розлучився,
То перші двадцять років бути вчився
Самотнім; років сорок ще втішався
Запасом тим, що в споминах лишався;
Й ще сорок літ надіявсь мати вісті
Про тебе; плакав літ сто, нудивсь – двісті;
А потім тисячу в розпуці був;
Ще тисяча пройшла – й про все забув.
Чи ж довголіття це? Ні, зором, слухом
Я вмер – й уже безсмертний, ставши духом.
ПАРАДОКС
Ніхто не в змозі висновки робити,
Хто здатен найсильніш за всіх любити.
Клянеться кожен – й ладен все на кін
Поставити, – що любить так лиш він.
Все ж той, хто міг це втілити у слові,
Загинув сам учора від любові.
Любов нас нищить шалом вогняним,
А Смерть вбиває холодом своїм.
Мремо лиш раз, й хто каже, що вже друга
Любов його – брехня це недолуга.
Хай навіть і вдає рух цей профан,
Але це все не більше, ніж обман.
Життя таке – мов сутінкове тло,
Коли світило дня уже зайшло;
Чи як тепло, яке ще тішить нас,
Хоча вогонь багаття уже згас.
Я теж любив і вмер – любов згубила,
Й вже я – лиш епітафія й могила.
Й одне лиш мовлю в передсмертнім слові:
Любов’ю вбитий – вдячний я любові.
АНАГРАМА
Женись на Флавії – в ній все те маєш,
Що поодинці як красу сприймаєш:
Хоч очі впалі, але пухлі губи;
Хоч бляклі брови, зате чорні зуби;
Хоч крок важкий – поводженням легка;
Худющі перса – тілом же гладка;
Хоч щоки жовті, та руде волосся;
Свою віддай – їй цноти б додалося.
Це – складові краси: варт поєднатись
Їм правильно – і буде зір втішатись;
Як в судженій сплелися кольорами
Вони, то не питай уже, як саме.
В духах когось цікавить, чи знайде
В них амбру й мускус, а не скільки й де.
Всі складові ввійшли в ній в протиріччя
Й краси лиш анаграма – це обличчя.
Коли ми переставим букви в слові,
Що значитиме вже воно в розмові?
Хтось наспів скомпонує з нот у гамі,
А інший, ноти маючи ті самі,
Не гірший створить, аніж попередній:
Як речі добрі, то як хоч поєднуй.
Якщо на інших схожа, то красива
Така ж вона, як ні – то особлива;
Любов – це диво, то ж не зневажай,
А дивною її також вважай.
Краса зника – й перестаєм любити:
Її ж лице вже гіршим не зробити.
Жінки мов ангели: красиві схожі
На тих, що впали; а вона – як божі,
Що не піддатливі бісівським впливам;
Гріх менший буть потворним, ніж красивим.
На бал вдягаєм шовк, тонке сукно,
А в мандрах – шкіру й грубе полотно.
Краса безплідна: часто гірший шлях
Веде до кращої землі в полях.
В ній вірності наочність перед нами,
Бо навчена минулими гріхами;
І євнухів не треба приставляти,
Як навіть з ворогами оставляти:
Коли суціль оточене болотом –
Для міста це найкращим є оплотом;
А їй лице за оберіг так буде,
Якщо у справах муж кудись відбуде.
Чи ж є ще хтось, що в ніч так день схиляє,
Й хто більш, ніж море, й мавра відбіляє?
Та, що жила в борделі років сім,
Черницею тепер здається всім;
Стогнатиме в пологах від натуги:
“Метеоризм,” – зітхнуть лиш повитухи.
Кому ще віриш менш, хоч і клянеться,
Ніж відьмі, як в чаклунстві зізнається?
Що у безпеці з нею лиш – збагнув?
Річ модну б кожен чоловік вдягнув.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію