ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
2024.04.17
07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
2024.04.17
06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
2024.04.17
06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
2024.04.17
05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
2024.04.17
00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Джона Донна
Із Джона Донна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Джона Донна
ЗАПОВІТ
Перш ніж заснуть навік, заповідаю,
Любове, я свій спадок, все, що маю:
Аргусу очі, як ще – мов юначі;
Й тобі віддам, любове, як незрячі;
Чуткам – язик мій, двоє вух – послам,
Потоки ж сліз жінкам чи морю дам.
Любове, був би щедрим більш, якби
Не та, що всі взяла мої скарби,
Нічого не лишивши, крім журби.
Мою постійність віддаю планетам,
А всю правдивість – при дворі поетам;
Хай вся умілість єзуїтам буде,
Мою ж задуму блазень хай здобуде;
Мовчання – тим, хто у чужім краю,
А гроші капуцинам віддаю.
Любове, в тої, що вручив їй крам
Свій весь, взамін не взяв нічого сам,
Й даю вже лиш таким же бідакам.
Католикам дарую мою віру,
Схизматикам – закон, число і міру;
Галантність всю і пафос пієтету
Заповідаю університету;
Простим солдатам скромність всю віддам,
Терпіння ж нехай буде картярам.
Любове, по твоєму це указу
Мене так обкрадала та щоразу,
Що й ці дари сприйме хтось, як образу.
Моя вся слава – друзям, і лиш їм,
А працелюбність – ворогам моїм;
Для вчених – усі сумніви й вагання,
Для лікарів – мої недомагання;
Природі – все, що я заримував,
Всі жарти – тим, з ким разом випивав.
Любове, ти звеліла ту любити,
Що все забрала, щоб ще більш гнобити,
Й з нічого маю заповіт робити.
Тим, чиїх днів кінчається пожиток
Також – мої рецепти; цей мій зшиток
Моральних настанов – для божевільні;
Мої ж медалі – тим, що підневільні
Й голодні; мова ж ця моя англійська –
Тим, хто за море йде служить до війська.
Любове, так на мене твої чари
Подіяли, що вибрав ту до пари,
З-за кого сам подібний вже до скнари.
Давати більш нема – й беру з собою
Світ весь, убитий горем і журбою;
Й твої красоти всі не більш відрадні,
Ніж золото, що ми знайти не здатні;
Й так же потрібні твої штучки милі,
Як сонячний годинник у могилі.
Любове, ти мене ту, що ганьбити
Уміє лиш, заставила любити
Й, самому вмерши, трьох усіх згубити.
ПОХОРОН
Як обряджати прийдете у час мій
Останній, до мольби усе б звелось:
О, не чіпайте це волосся пасмо,
Що навколо зап’ястка обвилось!
Це оберіг, таємний знак
Від тої, що на небі вже, – хотіла
Звістити для душі моєї так,
Щоб берегла від тління моє тіло.
Як нерви йдуть від мозку і беруть
У свої плетива тісні
Всі члени, щоб я міг єдиним буть, –
Так і це пасмо послане мені
Тоді, у час важкий,
Щоб рятувати від журби розлуки;
Чи, може, це ланцюг, в який
Закований, мов смертник, я для муки.
Так це чи ні – похороніть зі мною
Й це пасмо, щоб уже за мить
Тих, кому святість люба таїною,
До ідолопоклонства не схилить.
Я ж, переповнений смиренням,
Нікого вже й ні в чому не виню;
Й коли з моїм лишень іменням
Пішла – й тебе я дрібку хороню.
МОЩІ
Коли відриють мої кості,
Як хтось прийти захоче в гості
(Могила – жінка та ж: з тобою
Нудьга їй – веселіш з юрбою),
Й помітять вдень чи вранці
Браслет волосяний довкіл кісток –
Найперша буде із думок,
Що тут лежать коханці.
Можливо, й хитрість в цім була,
Як ще до Суду доля їх звела,
Щоб душам знов знайти свої тіла.
Якщо це буде місце й час,
Де вогник віри ще не згас, –
Могли б сенсацією стать:
Єпископ з королем звістять,
Що мощі це святі;
Й ти – Магдалина вже з тих пір,
А я – ким тішивсь її зір.
Й всі люди, знатні і прості,
Нас возвеличать за дива;
Й, щоб сумнів не закравсь, бува,
Про них скажу я слово-два.
Ледь перші кроки ми зробили,
Як уже віддано любили;
Ще стать не вміли розрізнити,
Мов ангели, й могли радіти
Цілунку, що для нас він був
Лиш знаком зустрічі й прощання,
А не чуттєвого бажання
Й тих насолод, які б здобув.
Дивами ж славні багатьма.
Слова де?.. Мово, ти німа!..
Вона це!.. Більших див нема.
Перш ніж заснуть навік, заповідаю,
Любове, я свій спадок, все, що маю:
Аргусу очі, як ще – мов юначі;
Й тобі віддам, любове, як незрячі;
Чуткам – язик мій, двоє вух – послам,
Потоки ж сліз жінкам чи морю дам.
Любове, був би щедрим більш, якби
Не та, що всі взяла мої скарби,
Нічого не лишивши, крім журби.
Мою постійність віддаю планетам,
А всю правдивість – при дворі поетам;
Хай вся умілість єзуїтам буде,
Мою ж задуму блазень хай здобуде;
Мовчання – тим, хто у чужім краю,
А гроші капуцинам віддаю.
Любове, в тої, що вручив їй крам
Свій весь, взамін не взяв нічого сам,
Й даю вже лиш таким же бідакам.
Католикам дарую мою віру,
Схизматикам – закон, число і міру;
Галантність всю і пафос пієтету
Заповідаю університету;
Простим солдатам скромність всю віддам,
Терпіння ж нехай буде картярам.
Любове, по твоєму це указу
Мене так обкрадала та щоразу,
Що й ці дари сприйме хтось, як образу.
Моя вся слава – друзям, і лиш їм,
А працелюбність – ворогам моїм;
Для вчених – усі сумніви й вагання,
Для лікарів – мої недомагання;
Природі – все, що я заримував,
Всі жарти – тим, з ким разом випивав.
Любове, ти звеліла ту любити,
Що все забрала, щоб ще більш гнобити,
Й з нічого маю заповіт робити.
Тим, чиїх днів кінчається пожиток
Також – мої рецепти; цей мій зшиток
Моральних настанов – для божевільні;
Мої ж медалі – тим, що підневільні
Й голодні; мова ж ця моя англійська –
Тим, хто за море йде служить до війська.
Любове, так на мене твої чари
Подіяли, що вибрав ту до пари,
З-за кого сам подібний вже до скнари.
Давати більш нема – й беру з собою
Світ весь, убитий горем і журбою;
Й твої красоти всі не більш відрадні,
Ніж золото, що ми знайти не здатні;
Й так же потрібні твої штучки милі,
Як сонячний годинник у могилі.
Любове, ти мене ту, що ганьбити
Уміє лиш, заставила любити
Й, самому вмерши, трьох усіх згубити.
ПОХОРОН
Як обряджати прийдете у час мій
Останній, до мольби усе б звелось:
О, не чіпайте це волосся пасмо,
Що навколо зап’ястка обвилось!
Це оберіг, таємний знак
Від тої, що на небі вже, – хотіла
Звістити для душі моєї так,
Щоб берегла від тління моє тіло.
Як нерви йдуть від мозку і беруть
У свої плетива тісні
Всі члени, щоб я міг єдиним буть, –
Так і це пасмо послане мені
Тоді, у час важкий,
Щоб рятувати від журби розлуки;
Чи, може, це ланцюг, в який
Закований, мов смертник, я для муки.
Так це чи ні – похороніть зі мною
Й це пасмо, щоб уже за мить
Тих, кому святість люба таїною,
До ідолопоклонства не схилить.
Я ж, переповнений смиренням,
Нікого вже й ні в чому не виню;
Й коли з моїм лишень іменням
Пішла – й тебе я дрібку хороню.
МОЩІ
Коли відриють мої кості,
Як хтось прийти захоче в гості
(Могила – жінка та ж: з тобою
Нудьга їй – веселіш з юрбою),
Й помітять вдень чи вранці
Браслет волосяний довкіл кісток –
Найперша буде із думок,
Що тут лежать коханці.
Можливо, й хитрість в цім була,
Як ще до Суду доля їх звела,
Щоб душам знов знайти свої тіла.
Якщо це буде місце й час,
Де вогник віри ще не згас, –
Могли б сенсацією стать:
Єпископ з королем звістять,
Що мощі це святі;
Й ти – Магдалина вже з тих пір,
А я – ким тішивсь її зір.
Й всі люди, знатні і прості,
Нас возвеличать за дива;
Й, щоб сумнів не закравсь, бува,
Про них скажу я слово-два.
Ледь перші кроки ми зробили,
Як уже віддано любили;
Ще стать не вміли розрізнити,
Мов ангели, й могли радіти
Цілунку, що для нас він був
Лиш знаком зустрічі й прощання,
А не чуттєвого бажання
Й тих насолод, які б здобув.
Дивами ж славні багатьма.
Слова де?.. Мово, ти німа!..
Вона це!.. Більших див нема.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію