ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2024.04.19 12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад

Світлана Пирогова
2024.04.19 08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.

І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.

Леся Горова
2024.04.19 08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.

То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.

Микола Соболь
2024.04.19 07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.

Віктор Кучерук
2024.04.19 06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти

Гриць Янківська
2024.04.18 21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..

А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?

Євген Федчук
2024.04.18 19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,

Артур Сіренко
2024.04.18 19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання

Юрій Гундарєв
2024.04.18 19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…


Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча

Володимир Каразуб
2024.04.18 19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля

Вікторія Лимар
2024.04.18 15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.

Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.

Козак Дума
2024.04.18 10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –

Микола Дудар
2024.04.18 09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…

Світлана Пирогова
2024.04.18 08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г

Микола Соболь
2024.04.18 08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих

Леся Горова
2024.04.18 08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.

Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ілахім Поет
2024.04.15

Степанчукк Юлія
2024.04.15

Степан Коломиєць
2024.04.15

Дирижабль Піратський
2024.04.12

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Вадим Водичка
2024.03.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про Бравліна
По смерти же святаго мало лѣтъ миноу, прiиде рать велика роусскаа изъ Новаграда князь Бравлинъ силенъ зѣло, плѣни отъ Корсоуня и до Корча, съ многою силою прiиде к Соурожу, за 10 дьнiй бишася злѣ межоу себе.
Життіє Стефана Сурожського

І ми були, і ми хотіли,
І ми урешті-решт могли.
Весь світ боявся нашу силу,
Ледве мечем ми пригрозили,
Уже всі данину несли.
Ніхто не міг нас зупинити,
Боялись стати на шляху.
Тремтіли всі держави світу,
Найперше ті, що жили сито.
А ні – то збити їм пиху
Нам було просто. Адже роси –
Із прадідів – могутній рід.
Нам має покорятись світ
І славу воздавати Хорсу.
Для роса злато – то пусте.
Меч – головне його багатство.
Як син у нього підросте,
Візьме до рук багатство те
І піде злато добувати.
Сьогодні я вам розповім
Діяння славного кагана.
Довіртеся словам моїм.
В походи я ходив із ним,
Тож говорить дарма не стану.
Ви певно чули це ім’я,
Що по усіх краях гриміло.
Про Бравліна гово́рю я.
Не змила часу течія
Його, хоч роки пролетіли,
Як править в Родні його син.
Меч батька у руках тримає.
Отримав те багатство він,
Як, років закінчивши гін,
Десь Бравлін почесті приймає
В небеснім вічнім вираю,
Де лиш достойні спочивають.
Він долю заслужив свою
З мечем загинувши в бою,
Як кожен справжній рос і має.
Ще бувши зовсім молодим,
Від батька перейнявши владу,
В слов’янські землі він ходив,
Дружину вірную водив.
Ніхто не зміг йому завадить.
Хутро усяке, мед, раби –
Добра мечами добували.
Не для збагачення – аби
Прославити ім’я собі,
Як то всі справжні роси мали.
Коли родився в роса син,
То він свій меч клав біля нього
Й казав, що залишає він
У спадок сину меч один,
А той мечем добуде всього.
І так воно було завжди –
Сини батькам ішли на зміну.
Від їх нестримної ходи
Тремтіли землі й городи́,
Ставали миттю на коліна.
Хто міг протистояти нам?
Яка б іще знайшлася сила,
Що здатна вийти сам на сам?
Ми смерть несли всім ворогам,
Які спинити нас хотіли.
Скоривши землі навкруги
І даниною їх обклавши,
Нам все здавалось до снаги
Й морські скорити береги
Спроможна була сила наша.
Тож недарма ромейський Понт
Всі Руським морем називають.
Бо ми – господарі тих вод!
Ніякий бо другий народ
Там вільно плавати не має.
Спочивши трохи від виправ
І спродавши всю нашу здобич,
Задумуватись Бравлін став,
Що час уже, мабуть, настав,
Узятися до справи, щоби,
Побудувати град новий,
Бо цей уже став тіснуватий.
Дзвін усіх скликав вічовий.
Всі думали, що знову в бій
Та кинулись мечі хапати.
Але каган лишень велів
Піднятися на Княжу гору.
Там град закласти він хотів
В честь наших родових богів.
Його стараннями вже скоро
Дубова виросла стіна,
Кільцем всю гору обійнявши.
Знялося місто-дивина,
З якого видна далина
І родові простори наші.
Тож новий город в честь богів
Ми тоді Родень і назвали.
Каган з дружиною тут сів.
Тут він приймав гостей і слів,
Тут ми і златницю тримали.
Та мало Бравліну того,
Йому хотілось, щоби місто
Піднялось славою його,
Щоб говорили всі кругом
І, головне, боялись, звісно.
Тож аби славу рознести
Про новий град свій ген по світу,
Надумався в похід піти,
Для себе здобичі знайти
Та і добра привезти звідти.
І кинув клич ладнать човни.
З верхів’їв нам дуби пригнали.
Були обтесані вони
Та не готові для війни.
Майстри їх ще обшити мали.
Тож закипіло, загуло.
І день, і ніч весь люд трудився.
Ледь пару місяців пройшло
І все готове вже було..
Вітрилами Дніпро укрився.
Зібрався весь охочий люд.
Такі хутенько віднайшлися.
З усіх родів Поросся йдуть,
Бо ж тільки заклику і ждуть
Аби з мечем кудись пройтися.
Здобути славу у бою
Або зі славою померти.
Покласти голову свою
І опинитись в вираю,
Богам криваву склавши жертву.
Каган не всіх з собою взяв,
Охочих було забагато.
Найбільш завзятих відібрав,
Хто з ним в походах вже бував,
Хто битись вмів і веслувати.
Ми Хорсу треби принесли,
Півнів у Росі потопили.
Вітрила врешті підняли
І вниз рікою попливли.
Нас течією підхопило
Й Дніпром широким понесло
До слави чи до смерті…може.
Що зупинити нас могло?
Хіба…пороги? Що звело
Нам на шляху якесь вороже,
Мабуть, ромейське боженя.
Та Хорс, усе одно, сильніший.
Нас перешкода не спиня,
Жадоба слави підганя
І неминучість бою тішить.
Пороги, хоч і не проста,
Та не страшна, насправді справа.
Вода стрімка переверта,
Страшенний гуркіт доліта.
Та рос човном уміє править.
Де попід берегом пройшли.
Біля Ессупі чи Улворсі
Човни водою провели,
Мимо Геландрі протягли.
Порогом не злякаєш росів.
Айфор – ось найстрашніший з них,
Його водою не обійдем.
Човни на берег. Тягнем всіх
Аж доки шум порогу стих,
Але й за степом пильно слі́дим.
Бо тут багато тих, які
Готові ласий шмат вхопити.
Зненацька налетять стрімкі,
Не встигнеш глянуть – хто такі,
А вже гуля по сліду вітер.
Останні три простіше йти.
Що Варуфорос, що Леанті
Чи то Струкун. Тут провести
Водою можна, шлях знайти
Та і до острова пристати,
Там де священний дуб стоїть.
Віків йому, мабуть, чимало.
Тут можем трохи відпочить
Та кров’ю Хорса покропить,
Щоб перешкоди не вставали…
А скоро й море… Вийшли в ніч,
Подалі берега пройшлися,
Аби наш ворог, звісна річ,
Не кинув застороги клич.
І стрімко морем понеслися
До Корсуня… та не того,
Де Хорс великий біля Росі.
Ромеї мали і свого,
Назвали так хто зна чого.
Нам непомітно удалося
Заскочити сторожу їх.
У місто стрімко увірвались.
Від жаху Корсунь весь застиг,
А ми хапали, хто що міг.
Ромеї ледве опирались.
Розграбувавши місто так,
Що ледь в човни добро вмістилось,
Ми далі подались, однак.
Здобуте місто – добрий знак
І ми на тім не зупинились.
Як по траві сухій вогонь,
Про нас вже рознеслася вістка.
Тому, щоб досягти свого,
Ми морем подались бігом
До Корчева. Ще спало місто,
Як ми під стіни підійшли.
Сюди ще вістка не дісталась.
Ми місто штурмом узяли,
По його вулицях пройшли
І все багатство, яке малось,
Дісталось нам. А ще й раби,
Що можна вигідно продати.
Набивши золотом торби,
Ми сіли у човни, аби
Тепер до Сурожа пристати.
Каган наш хитро поступив
І здобичі узяв багато.
Тепер вздовж узбережжя плив
І брав усе, чого хотів
В містах вздовж берега багатих.
Так, більшість жителів втекли,
Але ж усього не забрали.
Ми поживитися могли
До того, що уже взяли,
Човни під самий верх напхали.
Аж ось і Сурож. То міцна,
Скажу я вам, фортеця бу́ла.
Стіна навколо кам’яна,
Гору охоплює вона.
Про неї ми багато чули.
Сюди, за мури ці міцні
Від страху люди позбігались.
Від Корсуня неслись одні,
Від Корчева другі. Дурні.
Від нас сховатись сподівались.
Та що для нас стіна ота,
Ворота, ковані залізом?
Наш флот до берега пристав,
Фортецю облягати став.
Самі ж у пастку цю залізли.
В день одина́дцятий якраз
Пороком збили ми ворота.
Настав, нарешті, помсти час,
Лежало місто перед нас,
Бери усе, чого охота.
Хоч дехто опір ще чинив,
Та то для нас не перешкода.
Зі смертю стрінуться вони.
Ми – горді Хорсові сини
Тож їх нам зупинити годі.
Я разом з Бравліном ввійшов
До капища чужого Бога.
Я нерішучість поборов.
На сходах струменіла кров,
Текла від самого порога.
У глибині товпився люд,
Від страху голосно молився.
Сховатися хотіли тут,
Самі себе загнали в кут.
Я навкруг себе подивився.
Усе від золота блищить.
Ну, звісно, здобич славна буде.
Заходьте лише і беріть…
Та я застиг в наступну мить,
Того ніколи не забуду.
Каган зненацька поваливсь,
Став корчитися на підлозі,
Мов дух у нього уселивсь,
За щось на Бравліна озливсь.
А той боротися не в змозі.
Аж піна з рота потекла,
Здавалось, зараз і сконає.
Юрба зненацька ожила,
Молитись гучно почала,
Мов його вбити закликає.
Та добре, поряд був слуга,
Шепнув, що чорна то хвороба,
Велів мені, щоб помагав,
До рота палицю запхав.
По всьому – знає, що він робить.
Як корчі припинились ті,
На площу винесли кагана.
Клич миттю містом пролетів.
Ніхто вже й здобич не хотів,
Чекали – може краще стане.
Нарешті очі він відкрив,
Оточений юрмою воїв.
Сідати у човни велів…
Від Сурожа наш флот відплив,
На захід полетів водою.
Вже Корсунь проминули знов,
Як кораблі великі вздріли.
Ворожий флот назустріч йшов…
У жилах вмить заграла кров.
Вони спинити нас хотіли!
Нам битись в морі не звикать,
Обсіли кораблі ворожі,
Взялися штурмом кожен брать,
Вони ж по нас вогнем кидать,
Із жерл, які на зміїв схожі.
Горіло все у тім вогні:
І море, і човни, і люди.
Та нас то не спинило. Ні!
Нам честь – померти на війні!
І ми змагались груди в груди.
Не всі ворожий стрій пройшли.
Які в вогні отім згоріли,
Які потоплені були,
Та більшість, все-таки, змогли,
Ворожу подолавши силу.
Подалі відійшли якраз,
Розглянулись і зрозуміли,
Що десь кагана полишили.
Його не було серед нас.
Уже зібрались повертать,
Щоб знову з ворогом зчепитись,
Як звідкись встигли передать –
Нема кого вже рятувать,
Немає через чогось битись.
З одного бачили човна,
Як хлюпнули вогнем в кагана.
Вхопила пастка вогняна,
А він з мечем стояв, однак
Й лише сміявся наостанок.
Помер з мечем, як справжній рос,
Сміючись у обличчя смерті …
Нам повернутися вдалось
У рідний край, на свою Рось.
Принесли Хорсу щедрі жертви…
Минуло вже багато літ,
Води Дніпром стекло багато
С тих пір…Але про той похід
Все розповість вам старий дід,
Щоб славу Бравліну співати.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2021-10-21 19:44:48
Переглядів сторінки твору 269
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.913 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.856 / 5.46)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.720
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2024.04.18 20:02
Автор у цю хвилину відсутній