ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Джона Донна
Із Джона Донна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Джона Донна
РОЗБИТЕ СЕРЦЕ
Той втратив глузд, який річ заведе,
Що може він любить годину;
Й не те, що швидко так любов пройде,
А що й за менш іще хтось гине.
Й тоді повірить хто мені,
Що рік горю вже в цім вогні?
За натяк вже б насмішку заслужив,
Що в спалахах найбільших день прожив.
Коли в любові пастку потрапляє,
Ах, яким дурником є серце!
Воно саме себе ж і спопеляє
З шаленством пристрастей у герці.
Любові їжі не хватає
Й нас не жує вона – ковтає;
Вогнем пекельним палить всіх підряд
І, мов шрапнель, вбиває цілий ряд.
Коли й мене любові шал знайшов,
То теж у цім переконався:
В її покої з серцем я ввійшов,
Але без нього вже вертався.
Якщо так бути вже хотіло
З твоїм – хай би й тебе навчило
Мене жаліть. Любов же, як на зло,
Взяла його й розбила, наче скло.
Не може пустки бути все ж – коли
Судити по тупому в грудях щемі:
Його це, звісно, порухи були,
Хоч то й осколки вже окремі.
Й, неначе скло розбите сотні
Облич відобража, – сьогодні
І образ твій скалки так серця множать,
Але любити ще раз вже не зможуть.
БОЖЕСТВЕННІСТЬ ЛЮБОВІ
Я розмовляв з любові древнім духом,
Що вмер до того, як родивсь Амур,
Й не думаю, щоб те, що власним вухом
Почув, сприйматись мало б вже, як дур, –
Бо хто любові краще суть збагне.
Свій присуд доля в цих словах верне:
Любить слід ту, що любить не мене.
Й тоді вже знали: щоб міг розгоріться
Вогонь любові, й час не загасив, –
Повинні антиподи два зустріться,
З активом поєднати слід пасив;
Й тут недостатнім буде щось одне:
Любов іще сповна не осяйне,
Як ту люблю, що любить і мене.
Прогрес вже в нас, торкнувсь він і любові;
Старих богів заміщують нові,
Й поблажливі вони більш у розмові,
Та лиш сумбур від цього в голові;
Сум’яття серце й розум огорне
Й колишню ясність з думки прожене:
Любить слід ту, що любить не мене.
Вагання й сумнів можуть погубить –
Не знаю уже й сам я, що робить:
Або її, невірну, розлюбить,
Або ж мене заставить полюбить;
Вона ж тоді лиш вдавано зітхне,
Ту, що любив, як змушу і мене
Кохати – й неодмінно обмане.
ЗАСТЕРЕЖЕННЯ
Остережись мене любити –
Забороняю це тобі робити;
Й не те, щоб взявсь компенсувати втрати
Свої з комор зітхань твоїх і сліз, –
Як для тебе тим, чим мені була ти,
Я стану й спалахне любові хмиз:
Шоб, як помру, цю пристрасть не згубити,
Ти все ж остережись мене любити.
Й ненавидіти теж остережись –
Своїм тріумфом ти все ж не гордись;
Й не те, що тоді помста б не дрімала
Й ненавистю ненависть би змела, –
Ти б слави переможниці не мала,
Коли б у гроб ненавистю звела.
Утриматись від цього спроможись
Й ненавидіти теж остережись.
Та все ж ненавидь і люби –
Ці крайнощі зіллються хай в тобі;
Люби мене, щоб вмер щасливим я,
Й ненавидь, щоб любов не спопелила;
Трива хай радість і журба моя,
Щоб передчасно не взяла могила.
Любов й ненависть долею зроби:
Щоб жив я знов, ненавидь і люби.
Той втратив глузд, який річ заведе,
Що може він любить годину;
Й не те, що швидко так любов пройде,
А що й за менш іще хтось гине.
Й тоді повірить хто мені,
Що рік горю вже в цім вогні?
За натяк вже б насмішку заслужив,
Що в спалахах найбільших день прожив.
Коли в любові пастку потрапляє,
Ах, яким дурником є серце!
Воно саме себе ж і спопеляє
З шаленством пристрастей у герці.
Любові їжі не хватає
Й нас не жує вона – ковтає;
Вогнем пекельним палить всіх підряд
І, мов шрапнель, вбиває цілий ряд.
Коли й мене любові шал знайшов,
То теж у цім переконався:
В її покої з серцем я ввійшов,
Але без нього вже вертався.
Якщо так бути вже хотіло
З твоїм – хай би й тебе навчило
Мене жаліть. Любов же, як на зло,
Взяла його й розбила, наче скло.
Не може пустки бути все ж – коли
Судити по тупому в грудях щемі:
Його це, звісно, порухи були,
Хоч то й осколки вже окремі.
Й, неначе скло розбите сотні
Облич відобража, – сьогодні
І образ твій скалки так серця множать,
Але любити ще раз вже не зможуть.
БОЖЕСТВЕННІСТЬ ЛЮБОВІ
Я розмовляв з любові древнім духом,
Що вмер до того, як родивсь Амур,
Й не думаю, щоб те, що власним вухом
Почув, сприйматись мало б вже, як дур, –
Бо хто любові краще суть збагне.
Свій присуд доля в цих словах верне:
Любить слід ту, що любить не мене.
Й тоді вже знали: щоб міг розгоріться
Вогонь любові, й час не загасив, –
Повинні антиподи два зустріться,
З активом поєднати слід пасив;
Й тут недостатнім буде щось одне:
Любов іще сповна не осяйне,
Як ту люблю, що любить і мене.
Прогрес вже в нас, торкнувсь він і любові;
Старих богів заміщують нові,
Й поблажливі вони більш у розмові,
Та лиш сумбур від цього в голові;
Сум’яття серце й розум огорне
Й колишню ясність з думки прожене:
Любить слід ту, що любить не мене.
Вагання й сумнів можуть погубить –
Не знаю уже й сам я, що робить:
Або її, невірну, розлюбить,
Або ж мене заставить полюбить;
Вона ж тоді лиш вдавано зітхне,
Ту, що любив, як змушу і мене
Кохати – й неодмінно обмане.
ЗАСТЕРЕЖЕННЯ
Остережись мене любити –
Забороняю це тобі робити;
Й не те, щоб взявсь компенсувати втрати
Свої з комор зітхань твоїх і сліз, –
Як для тебе тим, чим мені була ти,
Я стану й спалахне любові хмиз:
Шоб, як помру, цю пристрасть не згубити,
Ти все ж остережись мене любити.
Й ненавидіти теж остережись –
Своїм тріумфом ти все ж не гордись;
Й не те, що тоді помста б не дрімала
Й ненавистю ненависть би змела, –
Ти б слави переможниці не мала,
Коли б у гроб ненавистю звела.
Утриматись від цього спроможись
Й ненавидіти теж остережись.
Та все ж ненавидь і люби –
Ці крайнощі зіллються хай в тобі;
Люби мене, щоб вмер щасливим я,
Й ненавидь, щоб любов не спопелила;
Трива хай радість і журба моя,
Щоб передчасно не взяла могила.
Любов й ненависть долею зроби:
Щоб жив я знов, ненавидь і люби.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію