Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
5. Балада про вільних стрільців
В час, коли тебе, гордію,
всі шукають королі,
щоб твою тоненьку шию
дотоншити у петлі, -
кращого нема притулку,
ніж густий зелений ліс,
хто́ б там стражникам цидулку
щодо тебе не заніс.
Бідняки та бідолахи,
що зреклись життя слуги,
безпритульні сіромахи,
в кого є лише борги, -
всі сердеги подалися
в ліс цей, вільний без облуд,
позаяк хазяїн в лісі -
добрий хлопець Робін Гуд!
Тут з півслова розуміють,
не бояться гострих слів,
з шаною прийняти вміють
відчаюг й шибайголів.
Інколи під захист бору
навіть лицар поспіша:
хто без страху і докору -
той завжди і без гроша.
Знають всі лосині тропи,
ніби пальці на руці,
у минулому - холопи,
вільні нинішні стрільці.
Тут завжди в безпеці буде
весь притискуваний люд;
тут гуляє - знають люди! -
добрий хлопець Робін Гуд!
І живуть та поживають
безтурботно хлопці ці,
і натхнення не втрачають
вільні вславлені стрільці.
Сплять, укрившись темним небом,
вклавшись просто на моху.
Не скоряйсь дурним потребам,
жив - і добре, і тьху-тьху!
Лиш зітхають від розлуки,
дім згадавши та сім’ю,
й час від часу гладять луки,
щоб згодилися в бою.
Чи момент настане влучний,
щоб почати ратний труд? -
скаже кращий в світі лучник,
добрий хлопець Робін Гуд!
(2021)
*** ОРИГІНАЛ ***
Баллада о вольных стрелках
Если рыщут за твоею
Непокорной головой,
Чтоб петлей худую шею
Сделать более худой,
Нет надежнее приюта -
Скройся в лес, не пропадёшь,
Если продан ты кому-то
С потрохами ни за грош.
Бедняки и бедолаги,
Презирая жизнь слуги,
И бездомные бродяги,
У кого одни долги,
Все, кто загнан, неприкаян -
В этот вольный лес бегут,
Потому что здесь хозяин -
Славный парень Робин Гуд!
Здесь с полслова понимают,
Не боятся острых слов,
Здесь с почетом принимают
Оторви-сорвиголов.
И скрываются до срока
Даже рыцари в лесах:
Кто без страха и упрёка -
Тот всегда не при деньгах.
Знают все оленьи тропы,
Словно линии руки,
В прошлом слуги и холопы,
Ныне - вольные стрелки.
Здесь того, кто всё теряет,
Защитят и сберегут.
По лесной стране гуляет
Славный парень Робин Гуд!
И живут да поживают,
Всем запретам вопреки,
И ничуть не унывают
Эти вольные стрелки.
Спят, укрывшись звездным небом,
Мох под ребра подложив.
Им, какой бы холод не́ был,
Жив - и славно, если жив.
Но вздыхают от разлуки, -
Где-то дом и клок земли, -
Да поглаживают луки,
Чтоб в бою не подвели.
И стрелков не сыщешь лучших.
Что же завтра, где их ждут? -
Скажет лучший в мире лучник,
Славный парень Робин Гуд!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)