ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Богдан Манюк
2021.10.24 22:17
Частина перша 15. Кажуть, що рікам довіряють сокровенні таємниці. Плине собі та чи інша ріка, шумить, від усього на світі відсторонюється і тільки небо високе бачить, очей своїх во

Євген Федчук
2021.10.24 20:31
ЛЂто 6374. Иде Асколдъ и Диръ на ГрЂкы
Повість минулих літ


Сьогодні, браття, я вам розповім,
Як Цареград – могутній і величний,
Який стояти міг,здавалось, вічно,
Схилився низько. І то перед ким?

Володимир Невесенко
2021.10.24 20:16
Ховали воїна в селі.
Стояла мати ледь жива.
Дружина стомлена – в жалі,
і діти плакали малі,
і хтось якісь казав слова…
А в полі ще ішли жнива.
Кружляли в небі журавлі,
і, мов розпука вікова,

Адель Станіславська
2021.10.24 18:14
Торкаюсь ранку,
йду у білий світ.
Світ паморозі,
осені і неба...
Оголеність його
торкає нерва
оголених моїх
чутливих літ...

Адель Станіславська
2021.10.24 17:56
випий піґулку на сон
відцурайся страху
хай відпочине тіло
приспиться біль
десь там на небі все важать -
не дали маху
кожній бо рані -
своя особлива сіль

Сергій Гупало
2021.10.24 16:54
В останній понеділок травня
Солдатів згадуємо тих,
Які у пору помирання
Стрічали ангелів своїх.

Ворони закричать інакше,
Проявить негатив Господь.
Обличчя стануть ніжні, м’якші,

Сергій Губерначук
2021.10.24 13:37
Безмозкий член сім’ї
пив третю склянку зла,
наповнену слізьми його дружини.
Зеленої змії
вкусить пора прийшла, –
а жінка лиш давала сік ожини.

Небачений який

Ніна Виноградська
2021.10.24 12:52
Мій дуб зелений вже позолотів,
Осіннє листя простягнув до неба.
Немов кричить до всіх-усіх світів,
Що в єдності людей тепер потреба.

Щоб не робили з нас тих баранів,
Не запрягали у вози волами.
І щоб ніхто ніколи не посмів

Ігор Шоха
2021.10.24 12:49
Як не доганяй пропащий час,
а сьогодні догорає ватра...
ще учора біг у перший клас
і куди не відаю – до завтра.

Не перекопаю битий шлях,
а борги мої – майбутнє мито...
мрією витаю у серцях,

Тетяна Левицька
2021.10.24 12:09
Колись, ти жінко, була вродлива —
Зелені очі на пів-лиця.
Волосся пишне, іще не сиве,
Зубці ламало у гребінця.
Уста вишневі налиті соком,
Усмішка мила, тендітна стать.
Мов тополина, струнка, висока,
Себе любила і благодать.

Іван Потьомкін
2021.10.24 10:13
«Та невже ж ти, моя любко,
Недовірлива така,
Що ніяк не хочеш вірить
Словам щирим козака?
Ну, стояв я із другою
Аж до пізньої пори.
Не звірявся їй в любові,
А про друга говорив.

Віктор Кучерук
2021.10.24 07:46
Межи невмілими людьми
Гуляє сивий анекдотик
Про те, що всі жінки, як ми, –
Лише приємніші на дотик.
А я, між грішних і святих,
Весь час примножую набуток,
Бо завжди вмію кожну з них
Десь потай пальчиком торкнути…

Микола Соболь
2021.10.24 07:18
Полює час на стомлених людей
йому плювати, що ти хочеш жити,
не дивиться араб, вірмен, юдей…
чи ти з народу, чи з монарха свити
вже, як прийшов, то душу із грудей
потягне нишком й викине на вітер…

І байдуже у пекло чи у рай.

Олена Побийголод
2021.10.24 06:19
Із Миколи Некрасова

В столицях - шум, гримлять витії,
словесна точиться війна...
А там, у глибині Росії -
одвічна тиша сумотна.

Лиш вітер бавиться листвою

Богдан Манюк
2021.10.23 19:09
Частина перша 13. Зеновій Гречаник прокинувся задовго до світанку в холодному поту. Наснилося жахіття. Нібито йде берегом Золотої Липи, а вода в ріці почорніла — не каламутна, як б

Ігор Деркач
2021.10.23 10:37
Московія у Заполяр’ї
будує газовий солярій...
усій Європі повезе...
у Пу-удава є сценарій,
як утеплити серпентарій,
але не оминути Зе.
Усе тому, що ми єдині...
яке нечуване добро!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про ворона
Прибіг Данилко очі аж горять,
Навколо мами дзиґою кружляє,
Напевно, дуже хоче щось сказать,
А мама все уваги не звертає.
Не втримавсь врешті, голосно спитав:
- А знаєш, мамо, де з Андрієм бу́ли?
- Не знаю, синку, - одізвалась та.
- Ми у гайок над річку зазирнули,
А там багато воронячих гнізд.
Тож ми полізли аби подивитись…
- Навіщо, синку, ти туди поліз?
Ви ж могли впасти звідти та побитись.
А, окрім того – то ж гніздо, то ж дім.
Ти хіба лізеш до чужої хати?
Зніти́вся хлопчик: - Та ж нічого їм
Ми не зробили. Так, позаглядати…
І знову очі загорілись вмить:
- А знаєш, що ми у гнізді уздріли?
Там щось таке на сонці аж блищить.
Ми, навіть, влізти, витягти хотіли…
Та, зрозумівши: зайвину сказав,
Замовк, на маму знічено поглянув.
- Та я нічого звідтіля не взяв!..
Воно туди й дістатися погано,-
Додав, немов випра́вдання своє.
- А що, матусю, там могло блищати?
А, може, скарб прихований там є?
От було б добре нам його дістати!
Всміхнулась мама: - Скарбу там нема.
Ворони все блискуче полюбляють.
Хтось загубив – ворона підійма,
Несе та й у гніздо своє ховає.
Бува й поцупить щось блискуче десь,
Якусь там ложку, може, чи прикрасу.
Ото у неї, синку, скарб і весь.
Тож дарма, навіть, не втрачайте часу.
До речі, знаєш, чому люди звуть
Ту птаху – «ворон»? Можу розказати.
Ще досі не забулася, мабуть:
Колись про це розповідав мій тато.
Була тоді ще сива давнина
І в цих краях ще люду було мало.
Іще не вміли сіяти зерна,
Рибалили лише та полювали.
Жили родами по степах,лісах,
В чужі роди у гості не ходили,
Бо ж був далекий поміж ними шлях
Та і чужих не надто і любили.
Прогодувати б якось власний рід,
Куди іще з чужинцями ділитись.
Зовсім маленьким був відомий світ,
В якім шукали чим би поживитись.
Коли ж чужинців стріти довелось,
То або бились за свій світ із ними,
Або, коли домовитись вдалось,
Мінялися здобутками своїми.
В одних хутро є зайве, а в других
Запаси добрі кременю, з якого
Зробити можна і ножів міцних,
Списи, шкребки та й ще багато чого.
Хоча жили ще родом, але в них
Вже були «бідні» і були «багаті».
Хто силу мав – урвати більше міг,
Шматок найліпший в інших відібрати.
Отож і зброю завше ліпшу мав,
Хутра достатньо, щоб не замерзати.
А слабший ледве тіло прикривав
Й не мав із чим піти пополювати.
Воно завжди так між людей ішло…
Так от, жив рід один в краях цих диких.
Кілька десятків люду в нім було,
Тож по тих мірках був він невеликим.
Вождь Ант найбільшим був посеред них.
Сталеві м’язи, погляд соколиний.
Він тура сам-один звалити міг
І притягти, завдавши лиш на спину
Тож, звісно, зброю кращу інших мав
Та і хутра достатньо у припасах.
На камені на голому не спав,
Завжди мав вдосталь на спожинок м’яса.
Воно і вірно: здобич вполювать
Аби весь рід як слід нагодувати,
Потрібно сили чималої мать.
Тож перші їли ті, що полювати
Й рибалити для роду всього йшли.
І перший – вождь. Він голова усьому.
Так звичай ще від прадідів велить…
Так от, іще у роді жив отому
Чужий. Колись прибився був до них.
Звідкіль узявся – то ніхто не знає.
Уже дорослий, полювати міг.
А сильні руки зайві не бувають.
Так і прижився. Цапом хтось назвав,
Бо він борідку, наче, в цапа має.
Тож так він Цапом поміж них і став.
Звичайна річ й образи в тім немає.
Жили вони, блукали по степах
Вслід за стадами дикими невпинно.
Рибалили у степових річках,
Збирали трави, ягоди, коріння.
Тим і жили. Стрічали рід чужий,
Вимінювали в них потрібні речі.
В обмі́н давали їм здобуток свій,
Щоб не тягати зайвину на плечах.
Якось зустрівся їм далекий рід,
Що мав списи не кам’яні – з металу.
І стріли також мали дивний вид.
На сонці, очі ріжучи, блищали.
- Що то за камінь? – Ант у них спитав.
- То – мідь, - йому у відповідь сказали.
Вождь все хутро́, що тільки мав, дістав,
Аби йому ті стріли обміняли.
Вірніш, не стріли. Стріл він мав своїх.
А лише наконечники блискучі.
Йому страшенно захотілось їх.
Він би з такими всяку здобич влучив.
За хутро все, якого він припер,
Йому два наконечники припало.
Він все одно щасливий був тепер
І не вважав сам, що отримав мало.
Носився з ними, наче багатій,
Щоденно брався гарно начищати.
Кладе на камінь той достаток свій
Й любується, як почина блищати.
А якось був поклав, десь відійшов
На хвильку. Повернувсь…а їх немає.
Забурхала від гніву в ньому кров.
Хто злодій? Вб’є його, коли впіймає.
Злодійства в роді не було тоді,
Бо за таке нещадно убивали.
Як сильний відібрати щось хотів –
То за злодійство зовсім не вважали.
А от украсти потайки – за те
Чекала кара. Тож усі взялися
Гуртом шукати вкрадене, проте,
Надвечір речі так і не знайшлися.
Сам Ант підозру лиш на Цапа мав,
Бо ж той чужинець. Свій не взяв би зроду.
Отож відкрито «злодія» вказав
Аби скарати за подібну шкоду.
А усі інші, у страху, щоб гнів
Вождя не впав на голови на їхні,
Змовчали. Вранці Цапа Ант схопив,
На кару витяг. Стали люди тихо
Навкруг обох. Ант «злодія» трима
І «злодієм» при всіх його взиває.
Хоча у нього й доказів нема.
Таж той десь наконечники ховає?!
А Цап в отвіт: - Не вор я! Я не брал!
Та Ант того не слухає й не чує.
В душі у нього вже звіриний шал.
Ще трохи і він Цапа замордує.
І раптом Цап завмер і закричав:
- Вор он! – й на щось показує рукою.
«Вор он! Вор он!» - шуміти люд почав,
Став озиратись й раптом під вербою.
Уздріли : зовсім чорний птах сидів,
Блискуче щось тримаючи у дзьобі.
- Вор он! – одразу натовп загудів,
Бо вождь, мовляв, не те, що треба, робить.
Тож Цапа Ант був змушений пустить.
А птах відтоді вороном став зватись…
Стих голос мами врешті. Та за мить
Данилко став здивовано питатись:
- А, врешті, наконечники знайшли?
- Ні, синку, хоч по гніздах і шукали.
Та й як знайти украдене могли,
Як не ворони зовсім їх украли.
- А хто? Той Цап? – Звичайно-таки він.
Хоча про те ніхто й не здогадався.
Зібрався якось та й подавсь один,
Мовляв, він гніва Антова злякався.
А вже в дорозі з схованки забрав
Ці речі, цінні в ті віки далекі.
- Але навіщо він, скажи, украв?
Невже самому було жити легко?
- Такі є люди, синку – не вкрадуть,
То і життя здається їм не миле.
І добре, як на кого є звернуть,
Хоч на ворону, аби не побили.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2021-09-23 20:10:59
Переглядів сторінки твору 33
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.816 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.786 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.731
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.10.24 20:33
Автор у цю хвилину відсутній