ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Богдан Манюк
2021.10.24 22:17
Частина перша 15. Кажуть, що рікам довіряють сокровенні таємниці. Плине собі та чи інша ріка, шумить, від усього на світі відсторонюється і тільки небо високе бачить, очей своїх во

Євген Федчук
2021.10.24 20:31
ЛЂто 6374. Иде Асколдъ и Диръ на ГрЂкы
Повість минулих літ


Сьогодні, браття, я вам розповім,
Як Цареград – могутній і величний,
Який стояти міг,здавалось, вічно,
Схилився низько. І то перед ким?

Володимир Невесенко
2021.10.24 20:16
Ховали воїна в селі.
Стояла мати ледь жива.
Дружина стомлена – в жалі,
і діти плакали малі,
і хтось якісь казав слова…
А в полі ще ішли жнива.
Кружляли в небі журавлі,
і, мов розпука вікова,

Адель Станіславська
2021.10.24 18:14
Торкаюсь ранку,
йду у білий світ.
Світ паморозі,
осені і неба...
Оголеність його
торкає нерва
оголених моїх
чутливих літ...

Адель Станіславська
2021.10.24 17:56
випий піґулку на сон
відцурайся страху
хай відпочине тіло
приспиться біль
десь там на небі все важать -
не дали маху
кожній бо рані -
своя особлива сіль

Сергій Гупало
2021.10.24 16:54
В останній понеділок травня
Солдатів згадуємо тих,
Які у пору помирання
Стрічали ангелів своїх.

Ворони закричать інакше,
Проявить негатив Господь.
Обличчя стануть ніжні, м’якші,

Сергій Губерначук
2021.10.24 13:37
Безмозкий член сім’ї
пив третю склянку зла,
наповнену слізьми його дружини.
Зеленої змії
вкусить пора прийшла, –
а жінка лиш давала сік ожини.

Небачений який

Ніна Виноградська
2021.10.24 12:52
Мій дуб зелений вже позолотів,
Осіннє листя простягнув до неба.
Немов кричить до всіх-усіх світів,
Що в єдності людей тепер потреба.

Щоб не робили з нас тих баранів,
Не запрягали у вози волами.
І щоб ніхто ніколи не посмів

Ігор Шоха
2021.10.24 12:49
Як не доганяй пропащий час,
а сьогодні догорає ватра...
ще учора біг у перший клас
і куди не відаю – до завтра.

Не перекопаю битий шлях,
а борги мої – майбутнє мито...
мрією витаю у серцях,

Тетяна Левицька
2021.10.24 12:09
Колись, ти жінко, була вродлива —
Зелені очі на пів-лиця.
Волосся пишне, іще не сиве,
Зубці ламало у гребінця.
Уста вишневі налиті соком,
Усмішка мила, тендітна стать.
Мов тополина, струнка, висока,
Себе любила і благодать.

Іван Потьомкін
2021.10.24 10:13
«Та невже ж ти, моя любко,
Недовірлива така,
Що ніяк не хочеш вірить
Словам щирим козака?
Ну, стояв я із другою
Аж до пізньої пори.
Не звірявся їй в любові,
А про друга говорив.

Віктор Кучерук
2021.10.24 07:46
Межи невмілими людьми
Гуляє сивий анекдотик
Про те, що всі жінки, як ми, –
Лише приємніші на дотик.
А я, між грішних і святих,
Весь час примножую набуток,
Бо завжди вмію кожну з них
Десь потай пальчиком торкнути…

Микола Соболь
2021.10.24 07:18
Полює час на стомлених людей
йому плювати, що ти хочеш жити,
не дивиться араб, вірмен, юдей…
чи ти з народу, чи з монарха свити
вже, як прийшов, то душу із грудей
потягне нишком й викине на вітер…

І байдуже у пекло чи у рай.

Олена Побийголод
2021.10.24 06:19
Із Миколи Некрасова

В столицях - шум, гримлять витії,
словесна точиться війна...
А там, у глибині Росії -
одвічна тиша сумотна.

Лиш вітер бавиться листвою

Богдан Манюк
2021.10.23 19:09
Частина перша 13. Зеновій Гречаник прокинувся задовго до світанку в холодному поту. Наснилося жахіття. Нібито йде берегом Золотої Липи, а вода в ріці почорніла — не каламутна, як б

Ігор Деркач
2021.10.23 10:37
Московія у Заполяр’ї
будує газовий солярій...
усій Європі повезе...
у Пу-удава є сценарій,
як утеплити серпентарій,
але не оминути Зе.
Усе тому, що ми єдині...
яке нечуване добро!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Марія Артамонова
2021.09.11

Алекс Міс
2021.07.31

Конрад Ренегат
2021.07.14

Наталія Чумак
2021.03.31

Іван Іванченко
2021.01.05

Марина Олексіївна
2020.12.03

Зозулько Зузулько
2020.10.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 В ПОИСКАХ “СНЕЖНОГО ЧЕЛОВЕКА”


Случилось это летом 1982 года. Поддавшись устным и письменным рассказам о “cнежном человеке”, вместе с такими же любознательными отправился и я в горы Таджикистана. И тут небезынтересно будет рассказать о моих спутниках.
В большинстве своем это были приверженцы различных систем оздоровления – от “cыроедов” до “моржей” и “йогов”. Некоторым удавалось все это сочетать. Настоящими мастерами считались те, кто во время собраний умудрялись заниматься медитацией и вместо себя усаживали “двойника”, а сами в это время сидели в позе “лотоса” где-нибудь на лужайке...
Занимался и я в одной из таких групп. Ветераны ее называли себя почему-то “десантниками”. Через несколько месяцев я и сам убедился, что это, если и не совсем так, то все же где-то было близко к истине. Ведь после часовых занятий йогой обязательными стали совместные пробежки в любую погоду, вплоть до 10-градусного мороза, босиком и в трусах, окунание в прорубь. Запрещалось есть мясо, рыбу, яйца. Нарушивших это правило быстро определяли проверкой экскрементов перед занятиями (они должны были быть без запаха) и тут же отчисляли. Часто говорилось и о моральной чистоте. Но проверить ее было гораздо труднее, а соблюдать тем более. И в этом вскоре мне пришлось убедиться там, куда отправлялись только “физически и морально чистые”. Иначе нечего было и помышлять о встрече с Ним, как называли между собой участники экспедиции “cнежного человека”.
Однажды, когда мы приступили к завтраку, на той стороне горной речки пока¬зались две девушки. Еду, конечно же, моментально отложили, и все бросились, чтобы помочь незнакомкам перебраться к нам. Это было непросто, так как идти нужно было по двум стволам сосен, переброшенным через шумный горный поток. Поговаривали, что бурная речка “раздевает” барана в считанные минуты. Словом, все мы оказались на берегу, а кое-кто из молодых уже приближался к девушкам, чтобы помочь.
Слава Б-гу, переправа закончилась благополучно. Вместе с новоприбывшими мы снова уселись за еду и стали расспрашивать, как они очутились в этой почти безлюдной местности. Ведь за две недели пребывания в горах мы видели, да и то издали, разве что пастухов. Оказалось, что девушки-москвички были в одной группе с парнями. Видимо, считая, что те станут преградой для встречи с Ним, ребята, не предупредив и главное – не оставив хотя бы часть совместной провизии, ночью втихомолку двинулись в дальнейший путь сами. Хорошо, что время было летнее. Еды медведям хватало, а волки и кабаны еще находились где-то выше и не собирались спускаться в долину. Девушки шли куда глаза глядят...
Прошло несколько дней, и студентки прижились в нашей группе настолько, словно приехали с нами из Киева. Как и мы, дежурили по кухне, ходили в радиальные походы и, понятное дело, не были обделены пищей. И вдруг будто гром среди ясного неба, по крайней мере для меня: мой кумир по здоровому образу жизни и без пяти минут гуру, Леня, во всеуслышание заявляет руководителю группы, чтобы ему выделили причитающийся на весь поход запас орехов, кураги и капусты. Разгорелись жаркие споры, как это возможно. В особенности относительно капусты, так как по случаю чьих-то именин предполагалось приготовить настоящий украинский борщ. И все же во имя мира в группе, без коего немыслима встреча с Ним, порешили отдать Лене и часть капусты. Когда же начали откладывать порцию, Леня заявил, что студентки не принимаются в расчет. А на вопрос: “Как же так, ведь и они должны как-то питаться?” – “гуру” заявил, и это сразу же превратилось в афоризм: “Всем одновременно не может быть хорошо”.
Поскольку я жил в одной палатке с Леней, то видел, как на практике осуществлял мой наставник систему Шелтона о раздельном питании. В одиночку тот поедал свой рацион “сыроеда”, а потом, как ни в чем не бывало, подсаживался к нашей шумной компании, собиравшейся, кажется, больше для шуток и смеха, чем для еды, и просил гороховый суп с мясом или же гречку с тушенкой. Глядя, с каким аппетитом адепт Шелтона уплетает все то, что до сих пор нарушало его “ритуальную чистоту”, я понял, что вряд ли удастся встретиться со “снежным человеком”. А количество консервных банок на горных тропах только подтверждало это предположение. “Так тому и быть”, – сказал я себе и больше уже не прислушивался ко всяческим шорохам, не вглядывался в кромешную ночную тьму, чтобы не проглядеть Его появления, а просто любовался красотами горного края, ради которых и стоило преодолевать тысячи километров.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-09-18 19:53:48
Переглядів сторінки твору 61
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.984 / 5.56)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.117 / 5.77)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.749
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2021.10.24 21:05
Автор у цю хвилину відсутній