ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2021.10.17 21:23
Багрянцем укрилися осені щоки,
І тішить природи прощальна краса.
І смуток проймає справдешній, глибокий,
Що день відлітає кудись в небеса.

Посидь-бо зі мною, отут ще, на лавці.
Чарівнощі ніжні, як мед, розливай.
Невидимі -- вітру — пориви-ласкавці

Олександр Бобошко Заколотний
2021.10.17 18:42
У цім падлючім світі все не так,
але на той, сучаснику, не квапся.
Щотижня все дорожче білі капці;
й не втиснешся
у транспорт
за п’ятак.

Від тих, що ТАМ,– ні слова… Хто б сказа

Микола Дудар
2021.10.17 18:02
Відтепер, відтепер
Світ поважчав на центнер
Ну а я, ну а я…
В тілі знову бугая
І не мав і нема
Ліків "звиду" зокрема
Запалю, запалю
Відпочину і звалю…

Володимир Бойко
2021.10.17 17:47
Наші білі і пухнасті,
Їхні чорні і гидкі,
Їхніх конче візьме трясця
І трафлятимуть шляки.

Отакі резони грізні
Побутують далебі.
Править логіка залізна

Ігор Деркач
2021.10.17 15:03
Помагаю осені як можу,
устеляю всі її путі –
гори, доли, урвища круті,
може, і зігрітися поможу.

Поспішаю на дороги ті,
де й вона готує тепле ложе
до зими... і це на неї схоже –

Олена Музичук
2021.10.17 14:58
І до мого саду залітає
фея коронована щодня
і щодня на себе приміряє
шати золотого убрання.

Іноді на подіумі плаю
одягає у руно ягня,
то у синє-вирі біля гаю

Іван Потьомкін
2021.10.17 13:37
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку вина випить.
Випив першу – стрепенувся,
Випив другу – похитнувся.
Ноги, руки мліють.
«Чи не вічної отрути ти в вино підлила?...»
«Та невже ж дурна така я чи несамовита,
Щоб своєму коха

Татьяна Квашенко
2021.10.17 13:08
Прощальная нежность октябрьских речных вечеров
Подарит на память перо придорожных павлинов.
Золой заметает следы от недавних костров.
А Буг не готов к холодам, от заката малинов.
А Буг хорошеет при осени – старый коньяк.
И выдержки точно ему занимат

Олена Побийголод
2021.10.17 11:06
Висоцький. «Стріли Робін Гуда»

Між вечірніх заклять та оплавлених свіч,
між уявних пригод та віршованих строф
жили діти книжкові, не знаючи січ,
нудячись від дитячих своїх катастроф.

Дітям завжди досадна

Петро Скоропис
2021.10.17 10:18
Він тут бував: іще не в галіфе –
в пальті зі драпу; стриманий, сутулий.
Поталою завсідників кафе
затим до решти, світовій культурі
він впився мстою (не комусь, – о,ні,
а Часові) за ницисть існування,
за кепську каву, злидні і змагання
в двадцять о

Микола Соболь
2021.10.17 06:52
Серед осінніх листопадів
є лист написаний тобі,
який згубивсь у вертограді
де неба далі голубі.
Перекидає вітер листя
(і це, напевно, неспроста).
Борвій сьогодні, як сказився,
мого шукаючи листа…

Віктор Кучерук
2021.10.17 06:28
Ранку холодного тіні імлисті
Обволікають зволожене скло, –
Вітер поволі обскубує листя
І пожирає останнє тепло.
Тне павутина повітря і тихо
Плине мрійливо кудись навмання, –
Стукотом манять до себе горіхи
Зграю, проворного скрізь, вороння.

М Менянин
2021.10.17 02:43
Якби побачити хоч сон
де люди раді та кмітливі –
з Отцем Небесним в унісон,
відкрите серце і сміливі.
2.
Де діти бажані в батьків,
щасливі бути поруч з ними,
сприймають мудрість цих рядків,

Сергій Гупало
2021.10.16 19:31
Не вмер Антонич, ні,не вмер, не вмер!
Він десь хрущем сидить на вишнях.
І знають новичани отепер:
Хрушевий гул – його це пісня.

Гудуть хрущі – Антоничі малі,
На вишнях молодих в Новиці.
Їм знову садять вишні у селі

Олександр Сушко
2021.10.16 17:15
Читачам в Україні Останнім часом я мало читаю. Здоров’я уже не те, та й праця над новою книжкою забирає багато часу. Аж тут мій друг (теж Нобелівський лауреат) з Англії зателефонував і каже: - В Україні є такий собі літератор Олександр Сушко. Думаю,

Олена Малєєва
2021.10.16 11:37
Він посміхнувся:
Seni istiyorum, canm,
Як зачарована піду я
За ним.

Kalbimde mavi bir iek
at
Білий прапор тріпоче
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про жоржини
Парком тихим ішов я осінньої днини,
Полишив, накінець тісні офісні стіни.
В цім малім острівці, напівдикій природі
Я спочинок знайшов і жадану свободу.
Тож без поспіху брів, навіть не озирався.
Світ проблем і турбот полишить намагався.
Десь співали пташки, наче в справжньому лісі.
Вітерець задрімав, у кущах зачаївся.
Теж спочити рішив, натрудивсь, намотався,
Я його розумів, сам би, мабуть, уклався.
Десь би сісти знайти, у тіні посидіти,
Бо ж не можна отак вічно парком бродити.
Ось і лавки стоять навкруг клумби по колу.
Я такої краси ще не бачив ніколи.
Підійшов та присів. Все на клумбу дивлюся,
Мов казкову красу налякати боюся.
- То жоржини цвітуть. – поряд хтось обізвався.
Що хтось поряд сидить, я і не сподівався.
Озирнувся – дідусь вже старенький і сивий.
- То жоржини…Скажіть-таки справді красиво?!
- Гарно, як у раю… - я сподобивсь на слово. -
Я й не знав, що вони такі, наче казкові.
- Ось і пісня про них, - знов дідусь посміхнувся.
Я дослухався – спів десь далекий почувся:
«А жоржини цвітуть ніби сонце гарячі,
А жоржини цвітуть в моїм серці неначе,
А жоржини цвітуть так, немовби востаннє,
А жоржини цвітуть, зберігають кохання!..»
- Бачте, як все зійшлось: і ці квіти, і пісня…
Я погодився з ним у тім висновку: - Дійсно…
Просто ж так не бува, щоб усе так співпало.
І для мене, мабуть, якесь значення мало.
Я задумавсь на мить про ці вибрики долі…
А дідусь не змовка. Балакучий доволі:
- А чи знаєте ви, звідки назва ця дивна?
Я плечима здвигнув: - Ну, жоржини й жоржини.
- Ну, однак, не скажіть! В назві тій ціла драма.
Якщо хочете, я поділюся із вами.
- Що ж, послухаю я, якщо, звісно, не довго.
Бо ж робота чека вже повернення мо́го.
- Ні, недовго, але, як на мене – цікаво,
Про підступність, любов, смерть нещадну і славу.
Квітку цю з давніх літ у Америці знали
І «аккотлі» її проміж себе назвали,
Що «труба» означа, за стебло порожнисте.
Воду в «трубах» отих доставляли у місто…
Не дивуйтесь. У них квіти ці виростають -
Кілька метрів часом висоти вони мають.
А ще й бульби місцеві із них споживали,
Ще й за делікатес вони бульби ті мали…
Тож, коли королеві Іспанії якось,
Захотілось чогось незвичайного смаком,
Йому бульби ті з-за океану прислали.
Та король скуштував…і його щось напало.
Тож велів він негайно ту погань прибрати,
Щоб ніхто більш на стіл не посмів подавати.
Бульби ті проросли і…о, дивнеє диво –
Серед купи сміття такі квіти красиві.
Як дізнався король, сам рішив поглядіти…
І в своєму саду повелів посадити.
Так його зачепили ті квіти чудові,
Що ходив він дивитися знову і знову.
Милувався король і схотілось одного –
Щоби квіти росли ті лиш в нього самого.
І, під смерті страхо́м, заборону він видав,
Щоб ніде не було квітів тих, навіть, сліду,
Лиш у нього в саду, в його Ескуріалі.
Лише знатних гостей у той сад допускали.
Але слава про них розійшлась по країні,
Всім хотілось в саду посадити жоржини.
Хоч жоржинами ще вони й не називались…
Знатна донна одна про ті квіти дізналась.
Була горда і зла, ще й підступна до того.
Захотілося їй мати цвіту отого.
Про бажання оте і подружки дізнались,
Бо ж вона перед них увесь час похвалялась,
Що й собі розведе квіти ті безсумнівно.
Як сміялися – то накидалася гнівно.
А, тим часом, сама усе шляху шукала,
Всіх придворних, мабуть, вона перепитала.
Та ніхто помогти їй у тому не брався,
Розпрощатись з життям за те дуже боявся.
І тоді в голові її думка родилась…
В королівськім саду вона якось з’явилась.
По доріжках брела, наче просто гуляла,
Але садівника нишком все визирала.
Знала, що молодий і наївний до того.
І що Жоржем зовуть. Здумала через нього
Таки квіти дістать. Як побачила – сіла,
Наче раптом її всі покинули сили.
Бачить хлопець, що їй зле зненацька зробилось.
А красива ж, однак. Серце в грудях забилось.
Він підбіг, допоміг їй до лавки дістатись,
Посадив і хотів знов до квітів вертатись.
Та вона не пуска, в очі все зазирає,
То сміється йому, а то, наче, вмирає.
А він бідний стоїть і не зна, що робити…
Стала дама у сад та частенько ходити.
Підізве парубка і закохану грає.
А він ту її гру, наче щиру сприймає.
Закохався юнак, вже й не може без неї.
Спеленала його вона сіттю своєю.
Він готовий уже й на Голгофу ступити,
Щоб коханій своїй чимось хоч догодити.
Отоді то вона і сказала бажання –
Хочу квітку в саду, наче символ кохання.
Він, хоч знав, що йому за подібне чекати,
Усе ж пообіцяв… Як усі лягли спати,
Він тихцем накопав заборонених квітів,
Щоб коханій в садку під вікном посадити.
Обіцяла за те поцілунка одного…
Та мети досягла і забула про нього.
Не приходить у сад і у дім не пускає,
Бо ж, сказала: її вже для нього немає.
Хлопець змучився весь – лиш кохану побачить,
В безнадії своїй ледве бідний не плаче.
А вона розвела у садку своїм квіти,
Стала подруг своїх похвалитись водити.
Ті питали її, як же квіти дістала,
І зі сміхом вона усе їм розказала.
Посміялися ті над тупим простолюдом.
«Як же квіти оті прозиватися будуть?»-
Запитала одна. «Хай жоржини і звуться
Аби дурня ім’я нам часом не забуться!»
Розрослися жоржини, у саду квітували.
Вона бульби подругам своїм роздавала.
Так що скоро вони розвелися у знаті.
І чутки короля почали досягати.
Як дізнався король, що жоржиновим цвітом
Вже не лише йому одному володіти,
Повелів закувати Жоржа того в кайдани,
Щоб він більше ніколи на світ білий не глянув.
Кинули до темниці де і згинув небога.
Хоч, чи бу́ла покара та страшною для нього?
Чи йому без кохання не хотілося й жити?
Та воно і сьогодні ще живе у цих квітах…
Йшов я стежками парку, повертався у офіс
Пісня та про жоржини ще вчувалася досі:
«А жоржини цвітуть так, немовби востаннє,
А жоржини цвітуть, зберігають кохання!..»





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2021-08-22 19:11:14
Переглядів сторінки твору 50
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.816 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.786 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.764
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.10.14 19:54
Автор у цю хвилину відсутній