ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2021.10.21 11:30
Поруч йдемо серед тихих хрущовок за руки,
і прохолода вечірня пронизує нас.
Сонце визбирують у далині чорні круки,
серце наструнчуєш на незабутній романс.

Листя сухе шарудить наче миша полівка,
ще не чіпляється пакісно до підошов.
Щемна розмова,

Іван Потьомкін
2021.10.21 11:19
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Петро Скоропис
2021.10.21 11:11
Прикордонна купини вода напува,
і трава прикордонна печеться.
І тамує солдат святотатства слова,
і потали поет стережеться.

Над водою при зброї заціп чатовий,
і душа не волає уголос.
Лиш осанною їхній немозі німій

Микола Соболь
2021.10.21 07:28
Опів на п’яту плачуть ліхтарі,
шматує вітер неопале листя…
Спокутати б сьогодні до зорі
свої гріхи набуті перед містом.
Мабуть, і все. Хай жовтень догорить.
Не буде листопадові спокуси,
а грудень усвідомлюючи мить
розбурхає зимові сніготруси

Віктор Кучерук
2021.10.21 05:35
Стихле водосховище безкрає
Стало засинати від нудьги, –
В барвах листопада потопають
Вишгородські кручі й береги.
Поруділе, жовте, багрянисте,
Як пожежі іскри звіддалі, –
Опадає шурхотливе листя
І володарює на землі.

Богдан Манюк
2021.10.20 20:44
Частина перша 4. Батька і вуйка Семена Кася знайшла у льосі під клунею, куди їх, зв'язаних, укинули грабіжники. Якби не стогнали, довго, напевно, шукала б, а так усе з'ясувала хутко: і т

Олександр Сушко
2021.10.20 17:54
Журба. Мовчать в осмуті янь і цінь.
У темряві - альков, садок, вітальня ..
Остання мить стікає по щоці
Сльозою кришталевою кохання.

А ось і Лети чорні береги
Дійшов до неї, врешті, перебендя.
Ця смерть - не покарання за гріхи,

Марія Дем'янюк
2021.10.20 10:21
А смачний із медом коржик
Так і проситься у кошик,
Бо Тетянка йде до бабці
Копирсатися на грядці,
Полуницю поливати
І з бабусею чаювати.
Гарні слухати поради,
Їм онука дуже рада,

Віктор Кучерук
2021.10.20 07:56
Випадкова зустріч на вокзалі.
Німота між “Здрастуй!..” і “Бувай...”,
Бо слова всілякі пропадали
У душі вдоволеній украй.
Хоя я не запитував нічого,
І про себе мало що казав, –
Погляди єднались, мов дороги
Ті, що залишилися позад.

Дума Козак
2021.10.19 22:33
Мертвечуки, монатіки і ківи –
настали шмарклів нелегкі часи.
А те з Оману знову на Мальдіви!
Тож в Україні – Господи єси…

У той же час хапутік спить і мріє,
кого б іще наразі «захистить»,
а трут війни який уже рік тліє

Богдан Манюк
2021.10.19 22:25
Роман Частина перша Багнети і серця

Тетяна Левицька
2021.10.19 20:36
Я пила — мандариновий фреш,
під платівку Енріко Карузо.
Не чекала, що ти упадеш
на думки листопадовим блюзом.

Затужила троянда в душі
за теплом і грибними дощами.
На узбіччі порожнє таксі

Сергій Гупало
2021.10.19 08:39
На диво, ми були тоді, вночі,
Чомусь нетерпеливі, безпорадні.
І я побачив усміх той, нічий,
А трохи далі – нитку Аріадни.

Здалося враз: таке було давно,
Не тільки з нами, на отому місці,
Де «бацають» у карти й доміно,

Олена Побийголод
2021.10.19 07:09
Всі померли, хай їм грець!
Тут і казочці кінець.
А хто слухав - молодець,
як весільний холодець!

(2021)

Віктор Кучерук
2021.10.19 05:44
Не чути вже співу пташиного з гаю
І дують частіше холодні вітри, –
І важко звикати, що пізно світає
Та рано темніє цієї пори.
То скло затремтить, то зненацька заплаче,
То з’явиться сонце, то хмурно весь час, –
То марно на світло чекаю терпляче,
Б

Ярослав Чорногуз
2021.10.18 23:20
Угорнулася осінь багряною листя журбою,
І чоло золотила короною світлих обнов.
Затужила кохана, як ластівка ніжна, за мною,
Запечалилась Муза, що я не пишу про любов.

Не журися, рідненька, тобі лиш -- мої серця квіти,
Не сумуй, моя доле, -- вже со
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про водозбір або аквілегію
Сидять два кума у корчмі якось.
Стоять два кухлі пива перед ними.
Один похмурим вигляда чогось,
На світ очима дивиться сумними.
Другий на нього мовчки погляда,
Неначе не наважиться спитати,
Яка у того трапилась біда,
Аби якусь пораду, може дати.
При тому він здогадується й так
Від чого кум засмучений сьогодні:
Кума спокою не дає ніяк –
Така гримуча, що спинити годі.
Наваживсь врешті: - Знову дістає?
- Ой, куме-куме, й не питайте, навіть.
Спокійно і дихнути не дає,
Щодня, неначе той бульдозер давить.
І то не так, і те їй не таке…
Туди не глянь, сюди не смій ходити.
Життя від того, ну таке гірке,
Що іноді не хочеться і жити.
Одружувався ж – не така була,
А це чи стала з розуму з’їжджати.
Бурчати ще із ранку почала,
Тож довелось мерщій тікати з хати.
І не скажи нічого – зразу в крик,
Що кращі роки втратила на мене,
Що я зовсім нікчемний чоловік.
Й кидається ж, до того, як скажена.
Хоч з мосту в воду- виходу нема,
Хіба що, може, взяти й розлучитись?
Так онучата, дітвора трима.
Як їм у очі буду я дивитись?..
Кум змовк і низько голову схилив,
Немов важкий тягар давив на плечі.
По хвилі другий кум заговорив:
- Так, у житті сумні бувають речі.-
А потім раптом, наче щось згадав:
- А ти про водозбір не чув ніколи?
Я тут недавно в книзі прочитав
Про квітку, що людські змінила долі.
Історія така ж, як і твоя.
Якщо бажаєш – можу розповісти.
- Що ж, розкажи, послухаю і я.
- Послухай, бо й тобі цікава, звісно.
Було то, кажуть в давні ще часи.
Жили сім’єю жінка з чоловіком.
Він робив посуд й на базар носив,
Тож мав із того на життя копійку.
Робота в домі на жоні була,
Вона сидіти просто не любила,
Варила, прибирала і пекла
Та й на городі і в дворі робила.
Усе б, здавалось добре та одне
Спокою чоловіку не давало:
Облаяти його не промине,
Весь час до чогось сікалась, кричала.
То на сусідку глянув він не так,
То надто пізно з міста повернувся.
То хвіртку не поправить він ніяк,
То хатою пройшов і не роззувся.
І, як почне - спинити її зась,
Бурчить-бурчить та всяко узиває.
І звідки та сварливість узялась?
Чого вона його постійно лає?
А він же тихий – дивиться й мовчить,
На лайку ту їй не відповідає.
Розвернеться і йде кудись бродить.
Хай жінка собі мозок виїдає.
Та ж врешті-решт не витримав, однак.
Одного разу ледь зайшов до хати,
А жінка знову так його, розтак,
За якусь дрібку почала кричати.
Можливо й винен був у тому він,
А, може, і вини його не бу́ло.
Та жінки крик метався поміж стін
І пів села його, напевно, чуло.
Він глянув так, аж злякана жона
Спинилася у крику на пів слові.
Побачила щось у очах вона –
Незвичне щось, зовсім для неї нове.
Він же спокійним голосом сказав:
- Із мене досить! Годі! Розведуся!
А далі мовчки капелюха взяв,
На жінку ще раз глянув, розвернувся
Та і подався хто зна і куди…
А жінка, хоч така сварлива стала,
Відчула – не минути їй біди,
Бо ж чоловіка, все-таки, кохала.
І бачила – не просто так сказав,
Одними не одбудеться словами.
Їй комір затісний зненацька став,
Подумала: «Що ж я роблю із нами?!»
Покинула роботу й подалась
Селом, поради в когось запитати.
Аби біда і справді не стряслась,
Як їй сім’ю із того рятувати.
Знайшовся мудрий чоловік один,
Послухав жінку, її щирість бачить,
Отож і дав пораду добру він:
- Є один спосіб все владнати, значить.
Піди у полі водозбір збери,
Ти ж знаєш, як ті квіти виглядають?
Із нього собі чаю завари,
Постав у склянці, хай охолоняє.
Як тільки посваритись закортить,
Хапай ту склянку, чай візьми до рота
І не ковтай, поки й настане мить,
Як лаятись не буде вже охоти.
Як тільки заспокоїшся – ковтай.
Напій то, скажу прямо, чудодійний,
Тож напохваті ти завжди тримай.
Роби отак і буде все спокійно.
І справді – мир і лад в сім’ї настав.
Жона вже чоловіка не пиляла,
А він із дому більше не втікав…
До речі, квітку різно називали:
І орликом, й голубкою, бува,
І туфельками ельфа й домом стрічі,
А ще травою або чаєм льва,
Чи гірським дзвоном, що їй також личить.
У Франції стара іще жива
Історія, яку всі, певно знають -
Що баби то сварливої трава.
Тож саме так її і називають…
Кум, видно, вже не так і сумував,
Заслухавшись, забув про свої біди.
- А хто ж ту квітку водозбір назвав?
І чому так? – То все з-за її виду.
Бо ж квітка, наче чашечка її,
Як дощ іде – по вінця набирає.
Отак водою повна і стоїть…
Мов баба в роті воду ту тримає.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2021-08-19 19:29:02
Переглядів сторінки твору 37
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.816 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.786 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.10.14 19:54
Автор у цю хвилину відсутній