ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Джона Донна
Із Джона Донна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Джона Донна
ТВІКЕНГЕМСЬКИЙ САД
Жалями сповнений, сльозами вмитий,
Сюди я йду навстріч весні;
Зір, як і слух мій, тут блаженством ситий:
Так тішать мене й квіти ці, й пісні.
Та зрадник я -- в тони сумні
Вдягає все моя любовна рана
Й, мов жовч, уже небесна манна:
Цей сад -- він Рай весь у собі вмістив,
А я у нього Змія помістив.
Для мене ліпш, якби могла зима
Усе морозом тут скувати,
Щоб кожна квітка стала враз німа
І не змогла б вже з мене кепкувати;
Та якщо мукам цим тривати
Й така могуть, Любове, у тобі, --
То саду часткою зроби,
Вербою щоб в журбі себе схилив
Чи кам'яним фонтаном сльози лив.
Сюди, коханцю, йди й флакон візьми,
Й наповнь слізьми -- вином любові,
І порівняй з коханої слізьми:
Як не такі -- то із обманом в змові,
Й не вір вже сліз її облудній мові;
Не скаже про думки більш її зір,
Ніж тінь від вас про ваш убір;
Й лиш правда те, що хто її полюбить,
То цим себе він, як і я, погубить.
СПІВДРУЖНІСТЬ
Любім добро, а зло ганьбім,
Бо зло – це зло, добро ж – над всім.
Та можна речі уявити
Й не для любові чи ганьби,–
Що хоч, те з ними і роби,–
Бо здатні й зло, й добро явити.
Природа жінку нам дала,
Яка ні добра і ні зла,
Щоб ганить цю, а ту любити.
Як так задумано було,
Що не добро в них і не зло,–
Одне осталось – всіх терпіти.
Будь в них добро – то зріли б всі,
Як зелень трав, хай ті в росі:
Це від очей не утаїти.
Будь злі – давно б зазнали змін,
Бо зло все переводить в тлін,–
За що ж їх ганити й хвалити!?
Отож вони, як фрукти нам:
Надкусить – той, цей – з’їсть все сам.
Та й той, кому все набридає,
Коханку б знов і знов завів.
Ядро горіха він би з’їв,
А шкаралупу – викидає.
СОН
Моя любове, лиш на поклик твій
Збудивсь я радісно від сну;
Тебе одну
Ціню я більше, ніж блаженство мрій.
Прогнавши сон, тобі вдалось
Стать сновидінням, що збулось.
Й такі у тобі чари і могуть,
Що враз видіння дійсністю стають.
Приляж в моїх обіймах, щоб здійснилось
Те наяву, що в мріях не доснилось.
Збудили спалахи яскраві,
Не шум – лиш очі осяйні;
Й здалась мені
Ти ангелом при першій своїй з’яві.
Коли ж побачив, що ти проникати
У серце маєш здатність і вникати
В думки мої таємні (не зумів
Це б жоден ангел), то я зрозумів,
Що в сяєві такої чистоти
Ніхто не може бути вже – лиш ти.
Та швидкоплинна мить відрадна
Й знов будить сумнів самота:
Чи ж ти знов та?
Любов слабка, коли страхам підвладна;
Душі вже не струсить із себе прах,
Як в ній змішались стид, гординя, страх.
Мов факел, що у темряві сяйне
Нам всім, – так запалила й ти мене;
Й, щоб наготові бути, я горю.
Верни блаженство знов те, бо помру.
Жалями сповнений, сльозами вмитий,
Сюди я йду навстріч весні;
Зір, як і слух мій, тут блаженством ситий:
Так тішать мене й квіти ці, й пісні.
Та зрадник я -- в тони сумні
Вдягає все моя любовна рана
Й, мов жовч, уже небесна манна:
Цей сад -- він Рай весь у собі вмістив,
А я у нього Змія помістив.
Для мене ліпш, якби могла зима
Усе морозом тут скувати,
Щоб кожна квітка стала враз німа
І не змогла б вже з мене кепкувати;
Та якщо мукам цим тривати
Й така могуть, Любове, у тобі, --
То саду часткою зроби,
Вербою щоб в журбі себе схилив
Чи кам'яним фонтаном сльози лив.
Сюди, коханцю, йди й флакон візьми,
Й наповнь слізьми -- вином любові,
І порівняй з коханої слізьми:
Як не такі -- то із обманом в змові,
Й не вір вже сліз її облудній мові;
Не скаже про думки більш її зір,
Ніж тінь від вас про ваш убір;
Й лиш правда те, що хто її полюбить,
То цим себе він, як і я, погубить.
СПІВДРУЖНІСТЬ
Любім добро, а зло ганьбім,
Бо зло – це зло, добро ж – над всім.
Та можна речі уявити
Й не для любові чи ганьби,–
Що хоч, те з ними і роби,–
Бо здатні й зло, й добро явити.
Природа жінку нам дала,
Яка ні добра і ні зла,
Щоб ганить цю, а ту любити.
Як так задумано було,
Що не добро в них і не зло,–
Одне осталось – всіх терпіти.
Будь в них добро – то зріли б всі,
Як зелень трав, хай ті в росі:
Це від очей не утаїти.
Будь злі – давно б зазнали змін,
Бо зло все переводить в тлін,–
За що ж їх ганити й хвалити!?
Отож вони, як фрукти нам:
Надкусить – той, цей – з’їсть все сам.
Та й той, кому все набридає,
Коханку б знов і знов завів.
Ядро горіха він би з’їв,
А шкаралупу – викидає.
СОН
Моя любове, лиш на поклик твій
Збудивсь я радісно від сну;
Тебе одну
Ціню я більше, ніж блаженство мрій.
Прогнавши сон, тобі вдалось
Стать сновидінням, що збулось.
Й такі у тобі чари і могуть,
Що враз видіння дійсністю стають.
Приляж в моїх обіймах, щоб здійснилось
Те наяву, що в мріях не доснилось.
Збудили спалахи яскраві,
Не шум – лиш очі осяйні;
Й здалась мені
Ти ангелом при першій своїй з’яві.
Коли ж побачив, що ти проникати
У серце маєш здатність і вникати
В думки мої таємні (не зумів
Це б жоден ангел), то я зрозумів,
Що в сяєві такої чистоти
Ніхто не може бути вже – лиш ти.
Та швидкоплинна мить відрадна
Й знов будить сумнів самота:
Чи ж ти знов та?
Любов слабка, коли страхам підвладна;
Душі вже не струсить із себе прах,
Як в ній змішались стид, гординя, страх.
Мов факел, що у темряві сяйне
Нам всім, – так запалила й ти мене;
Й, щоб наготові бути, я горю.
Верни блаженство знов те, бо помру.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію