ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
12:54
Знов гучні тривоги звуки
Повзуть Україною,
Янгол крильцем прикриває
Колиску з дитиною.
Притуляє зайчика
До грудей синочок,
З мамою іде квапливо,
Повзуть Україною,
Янгол крильцем прикриває
Колиску з дитиною.
Притуляє зайчика
До грудей синочок,
З мамою іде квапливо,
2024.03.29
11:45
Блакитна квітка при дорозі
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
2024.03.29
11:26
А таки... буває де-не-де,
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
2024.03.29
10:06
Війни жорстокість зашкалила давно:
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Проза
Дідусь і клуня
Мій дідусь, Єгор Юхимович Кабаненко, народився 6 травня 1904 року. Кмітливий, швидкий, з гострим розумом, але ж із бідної родини. Подружився зі Степаном Бицаном із сусідньої Дяківки. Степан був сином управляючого у поміщика, який займався цукроварінням, бо найближчий цукровий завод був у Бурині, за декілька кілометрів від Дяківки. Батько Степана, Хома, був здоровенним чоловіком. Мав руде волосся, руки, мов кувалди і завжди захмарене обличчя. Його дуже боялися в селі, бо коли жінки під час збирання буряків хотіли взяти додому буряк і ховали в пазусі, то він силою витягав їх звідти. Але був дуже добрим господарем, був не бідним, любив чистоту і порядок, у нього навіть у сараях було вимазано і побілено, як у світлиці. Дружина Наталя в противагу йому була маленькою, ледве до плеча хазяїнові. Тиха, добра, але також побоювалася свого чоловіка. У них було два сини і дві доньки.
А от Єгор Юхимович, мій дідусь, мамин тато, мав на меті одружитися з гарною дівкою. Але ж бідний, хоч і розумний і роботящий. Так от одного разу він зі Степаном Хомичем приїхав до Дяківки. Це село знаходиться на високій горі, а всі колодязі збудовані далеко внизу, біля річечки. Бабуся казали, що в Дяківку ніхто з дівчат не хоче іти заміж, бо замучишся носити воду на коромислі, бо ж і для їжі, і для скотини, для прання – воду носили жінки з глибокого яру і взимку, і в осінь. Скільки разів на день треба було спуститись донизу і принести на коромислі воду…
Їде дідусь на возі з товаришем і розмовляє. Раптом бачить попереду струнку дівчину, тонесеньку, з довгими косами, що, вигинаючи стан змією, несе на коромислі воду. Дідусь ошелешено спитав у Степана, чия ж така красуня. А Степан сказав, що це його старша сестра Водя, Євдокія. Каже, що не хоче виходити ні за кого заміж, ніхто їй не подобається з тих, що сваталися. А там уже меншу Одарку сватають, так батько не віддає, поки не віддасть старшу, Водю. Єгор тихо спитав Степана, чи не посвататися йому, бо дуже запала в очі тоненька і струнка сестра товариша. Степан відповів, що батько із заможньої родини дочку тобі, біднякові, не віддасть. Єгор задумався і вирішив добитися свого, попросивши товариша посприяти йому у цій справі. Той погодився.
Приїхавши додому, розказав матусі про те, що вподобав бицанівську доньку і хоче засилати сватів. Олександра відмовляла сина, бо то, каже, багатії, а ти бідний і Хома не віддасть доньку за тебе. Мій дідусь мав такий характер, що перечити йому було неможливо і це викликало у нього ще більше бажання добитися свого. Він домовився зі сватами і ті поїхали до Дяківки. Не знаю, як і що вони говорили моєму прадідові, але меншу Одарку треба було віддавати і Євдокія уже перезріла дівка, то мій прадід Хома вирішив послати своїх сватів, подивитися, чим і як живе Єгорова родина. А мій дідусь підготувався до приїзду сватів і зовсім не хвилювався.
Сватів зустріли радо і показали льох, повітку з крупорушкою, хлів, де стояла корова з телятком, кури, гуси. А у коморі стояв ряд великих пузатих діжок, наповнених різним збіжжям – житом, пшеницею, ячменем, вівсом, гречкою, горохом, мукою і т.д. Свати доповіли моєму прадідові про бачене у Кабаненків і прадід Хома врешті згодився віддати старшу доньку Євдокію1897 року народження за Єгора Кабаненка, 1904 року народження.
Зіграли весілля, дали за Євдокією гарне придане, якого вистачило на багато років, і 14 жовтня 1924 року народилася у них перша донька Марія, моя матуся.
І вже коли я підросла, то бабуся Євдокія розповіла мені, як мій бідний дідусь Єгор перехитрив її батька, а мого багатого прадіда Хому Бицана.
Для збіжжя тоді робили діжки з дном, яке було піднято високо від землі, десь на 30-40 сантиметрів, щоби зерно не вбирало вологу знизу. Мій дідусь узяв діжки, перевернув їх догори дном і засипав оцю пустоту, висотою 30-40 сантиметрів, збіжжям.
І коли свати побачили, що у цього чоловіка стоять діжки, повністю наповнені збіжжям, то з радістю доповіли хазяїну, що його дочка за таким чоловіком буде жити у добрі та здоров’ї. А вже дідусь тим сватам і їсти і пити…
Ось таким хитрим макаром мій дідусь Єгор висватав у багача доньку, мою бабусю Євдокію, Водю. Мій дідусь був зростом нижчий від бабусі на півголови. Був горбоносим, з міцною статурою, широкоплечим, нагадував гриба-боровика, що міцно вріс у землю. Був хазяйновитим, працьовитим, хитрим і розумним. Умів дружити і вчив цьому нас. Казав, що не май сто рублів, а май сто друзів. Іще дуже гордився, що є українцем. І мені завжди казав, щоби я не змішувала свою чисту українську кров...
У його господарстві була крупорушка, були корови, вівці, свині, кури, гуси, качки. Він сам орав і сіяв на городі, мав золоті руки. Взимку завжди молотив у клуні, бо влітку не вистачало днів для цього.
Ось що про клуню нам часто розповідала матуся. Стіни клуні були плетеними з лози, щоби сіно, снопи із зерном провітрювалися і не пріли. А ще у клуні у відгородженому кутку одного часу були вівці. Один з моїх прародичів влітку вийшов уночі до вітру і заодно подивитися навколо. А спідні штани тоді носили дуже широкими і на мотузці. Дід вийшов, кахикнув, зняв штани і… Коли вранці знайшли мертвого діда, то у його штанях заплутався і також був мертвим вовк, який, напевне, ліз до кошари, а дід голосним кашлем його злякав і останній шлях вовка до спасіння був через дідові штани. Мабуть, вони обоє померли з переляку…
Життя давньої дідової клуні скінчилося 1 травня 1978 року, коли синок тітки Валі Олександр, у шестирічному віці взявши сірники, щось запалив під стіною. Вогонь потягло протягом всередину і отак ця історична будівля нашої родини, що звалася клунею, від малої шестирічної руки мого брата перестала існувати. Суха, мов порох, солома і сіно в одну мить спалахнули. Сашко з переляку забіг невідомо куди, а я з родичами тушили пожежу до приїзду пожежників. Пообпікали п’яти і були всі обсмалені і в сажі...
Найбільше тужив за клунею дідусь,бо він не уявляв собі життя без цієї необхідної для родини будівлі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дідусь і клуня
Мій дідусь, Єгор Юхимович Кабаненко, народився 6 травня 1904 року. Кмітливий, швидкий, з гострим розумом, але ж із бідної родини. Подружився зі Степаном Бицаном із сусідньої Дяківки. Степан був сином управляючого у поміщика, який займався цукроварінням, бо найближчий цукровий завод був у Бурині, за декілька кілометрів від Дяківки. Батько Степана, Хома, був здоровенним чоловіком. Мав руде волосся, руки, мов кувалди і завжди захмарене обличчя. Його дуже боялися в селі, бо коли жінки під час збирання буряків хотіли взяти додому буряк і ховали в пазусі, то він силою витягав їх звідти. Але був дуже добрим господарем, був не бідним, любив чистоту і порядок, у нього навіть у сараях було вимазано і побілено, як у світлиці. Дружина Наталя в противагу йому була маленькою, ледве до плеча хазяїнові. Тиха, добра, але також побоювалася свого чоловіка. У них було два сини і дві доньки.
А от Єгор Юхимович, мій дідусь, мамин тато, мав на меті одружитися з гарною дівкою. Але ж бідний, хоч і розумний і роботящий. Так от одного разу він зі Степаном Хомичем приїхав до Дяківки. Це село знаходиться на високій горі, а всі колодязі збудовані далеко внизу, біля річечки. Бабуся казали, що в Дяківку ніхто з дівчат не хоче іти заміж, бо замучишся носити воду на коромислі, бо ж і для їжі, і для скотини, для прання – воду носили жінки з глибокого яру і взимку, і в осінь. Скільки разів на день треба було спуститись донизу і принести на коромислі воду…
Їде дідусь на возі з товаришем і розмовляє. Раптом бачить попереду струнку дівчину, тонесеньку, з довгими косами, що, вигинаючи стан змією, несе на коромислі воду. Дідусь ошелешено спитав у Степана, чия ж така красуня. А Степан сказав, що це його старша сестра Водя, Євдокія. Каже, що не хоче виходити ні за кого заміж, ніхто їй не подобається з тих, що сваталися. А там уже меншу Одарку сватають, так батько не віддає, поки не віддасть старшу, Водю. Єгор тихо спитав Степана, чи не посвататися йому, бо дуже запала в очі тоненька і струнка сестра товариша. Степан відповів, що батько із заможньої родини дочку тобі, біднякові, не віддасть. Єгор задумався і вирішив добитися свого, попросивши товариша посприяти йому у цій справі. Той погодився.
Приїхавши додому, розказав матусі про те, що вподобав бицанівську доньку і хоче засилати сватів. Олександра відмовляла сина, бо то, каже, багатії, а ти бідний і Хома не віддасть доньку за тебе. Мій дідусь мав такий характер, що перечити йому було неможливо і це викликало у нього ще більше бажання добитися свого. Він домовився зі сватами і ті поїхали до Дяківки. Не знаю, як і що вони говорили моєму прадідові, але меншу Одарку треба було віддавати і Євдокія уже перезріла дівка, то мій прадід Хома вирішив послати своїх сватів, подивитися, чим і як живе Єгорова родина. А мій дідусь підготувався до приїзду сватів і зовсім не хвилювався.
Сватів зустріли радо і показали льох, повітку з крупорушкою, хлів, де стояла корова з телятком, кури, гуси. А у коморі стояв ряд великих пузатих діжок, наповнених різним збіжжям – житом, пшеницею, ячменем, вівсом, гречкою, горохом, мукою і т.д. Свати доповіли моєму прадідові про бачене у Кабаненків і прадід Хома врешті згодився віддати старшу доньку Євдокію1897 року народження за Єгора Кабаненка, 1904 року народження.
Зіграли весілля, дали за Євдокією гарне придане, якого вистачило на багато років, і 14 жовтня 1924 року народилася у них перша донька Марія, моя матуся.
І вже коли я підросла, то бабуся Євдокія розповіла мені, як мій бідний дідусь Єгор перехитрив її батька, а мого багатого прадіда Хому Бицана.
Для збіжжя тоді робили діжки з дном, яке було піднято високо від землі, десь на 30-40 сантиметрів, щоби зерно не вбирало вологу знизу. Мій дідусь узяв діжки, перевернув їх догори дном і засипав оцю пустоту, висотою 30-40 сантиметрів, збіжжям.
І коли свати побачили, що у цього чоловіка стоять діжки, повністю наповнені збіжжям, то з радістю доповіли хазяїну, що його дочка за таким чоловіком буде жити у добрі та здоров’ї. А вже дідусь тим сватам і їсти і пити…
Ось таким хитрим макаром мій дідусь Єгор висватав у багача доньку, мою бабусю Євдокію, Водю. Мій дідусь був зростом нижчий від бабусі на півголови. Був горбоносим, з міцною статурою, широкоплечим, нагадував гриба-боровика, що міцно вріс у землю. Був хазяйновитим, працьовитим, хитрим і розумним. Умів дружити і вчив цьому нас. Казав, що не май сто рублів, а май сто друзів. Іще дуже гордився, що є українцем. І мені завжди казав, щоби я не змішувала свою чисту українську кров...
У його господарстві була крупорушка, були корови, вівці, свині, кури, гуси, качки. Він сам орав і сіяв на городі, мав золоті руки. Взимку завжди молотив у клуні, бо влітку не вистачало днів для цього.
Ось що про клуню нам часто розповідала матуся. Стіни клуні були плетеними з лози, щоби сіно, снопи із зерном провітрювалися і не пріли. А ще у клуні у відгородженому кутку одного часу були вівці. Один з моїх прародичів влітку вийшов уночі до вітру і заодно подивитися навколо. А спідні штани тоді носили дуже широкими і на мотузці. Дід вийшов, кахикнув, зняв штани і… Коли вранці знайшли мертвого діда, то у його штанях заплутався і також був мертвим вовк, який, напевне, ліз до кошари, а дід голосним кашлем його злякав і останній шлях вовка до спасіння був через дідові штани. Мабуть, вони обоє померли з переляку…
Життя давньої дідової клуні скінчилося 1 травня 1978 року, коли синок тітки Валі Олександр, у шестирічному віці взявши сірники, щось запалив під стіною. Вогонь потягло протягом всередину і отак ця історична будівля нашої родини, що звалася клунею, від малої шестирічної руки мого брата перестала існувати. Суха, мов порох, солома і сіно в одну мить спалахнули. Сашко з переляку забіг невідомо куди, а я з родичами тушили пожежу до приїзду пожежників. Пообпікали п’яти і були всі обсмалені і в сажі...
Найбільше тужив за клунею дідусь,бо він не уявляв собі життя без цієї необхідної для родини будівлі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію