ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2021.10.21 11:30
Поруч йдемо серед тихих хрущовок за руки,
і прохолода вечірня пронизує нас.
Сонце визбирують у далині чорні круки,
серце наструнчуєш на незабутній романс.

Листя сухе шарудить наче миша полівка,
ще не чіпляється пакісно до підошов.
Щемна розмова,

Іван Потьомкін
2021.10.21 11:19
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Петро Скоропис
2021.10.21 11:11
Прикордонна купини вода напува,
і трава прикордонна печеться.
І тамує солдат святотатські слова,
і потали поет стережеться.

Над водою при зброї заціп чатовий,
і душа не волає уголос.
Лиш осанною немочі їхній німій

Микола Соболь
2021.10.21 07:28
Опів на п’яту плачуть ліхтарі,
шматує вітер неопале листя…
Спокутати б сьогодні до зорі
свої гріхи набуті перед містом.
Мабуть, і все. Хай жовтень догорить.
Не буде листопадові спокуси,
а грудень усвідомлюючи мить
розбурхає зимові сніготруси

Віктор Кучерук
2021.10.21 05:35
Стихле водосховище безкрає
Стало засинати від нудьги, –
В барвах листопада потопають
Вишгородські кручі й береги.
Поруділе, жовте, багрянисте,
Як пожежі іскри звіддалі, –
Опадає шурхотливе листя
І володарює на землі.

Богдан Манюк
2021.10.20 20:44
Частина перша 4. Батька і вуйка Семена Кася знайшла у льосі під клунею, куди їх, зв'язаних, укинули грабіжники. Якби не стогнали, довго, напевно, шукала б, а так усе з'ясувала хутко: і т

Олександр Сушко
2021.10.20 17:54
Журба. Мовчать в осмуті янь і цінь.
У темряві - альков, садок, вітальня ..
Остання мить стікає по щоці
Сльозою кришталевою кохання.

А ось і Лети чорні береги
Дійшов до неї, врешті, перебендя.
Ця смерть - не покарання за гріхи,

Марія Дем'янюк
2021.10.20 10:21
А смачний із медом коржик
Так і проситься у кошик,
Бо Тетянка йде до бабці
Копирсатися на грядці,
Полуницю поливати
І з бабусею чаювати.
Гарні слухати поради,
Їм онука дуже рада,

Віктор Кучерук
2021.10.20 07:56
Випадкова зустріч на вокзалі.
Німота між “Здрастуй!..” і “Бувай...”,
Бо слова всілякі пропадали
У душі вдоволеній украй.
Хоя я не запитував нічого,
І про себе мало що казав, –
Погляди єднались, мов дороги
Ті, що залишилися позад.

Дума Козак
2021.10.19 22:33
Мертвечуки, монатіки і ківи –
настали шмарклів нелегкі часи.
А те з Оману знову на Мальдіви!
Тож в Україні – Господи єси…

У той же час хапутік спить і мріє,
кого б іще наразі «захистить»,
а трут війни який уже рік тліє

Богдан Манюк
2021.10.19 22:25
Роман Частина перша Багнети і серця

Тетяна Левицька
2021.10.19 20:36
Я пила — мандариновий фреш,
під платівку Енріко Карузо.
Не чекала, що ти упадеш
на думки листопадовим блюзом.

Затужила троянда в душі
за теплом і грибними дощами.
На узбіччі порожнє таксі

Сергій Гупало
2021.10.19 08:39
На диво, ми були тоді, вночі,
Чомусь нетерпеливі, безпорадні.
І я побачив усміх той, нічий,
А трохи далі – нитку Аріадни.

Здалося враз: таке було давно,
Не тільки з нами, на отому місці,
Де «бацають» у карти й доміно,

Олена Побийголод
2021.10.19 07:09
Всі померли, хай їм грець!
Тут і казочці кінець.
А хто слухав - молодець,
як весільний холодець!

(2021)

Віктор Кучерук
2021.10.19 05:44
Не чути вже співу пташиного з гаю
І дують частіше холодні вітри, –
І важко звикати, що пізно світає
Та рано темніє цієї пори.
То скло затремтить, то зненацька заплаче,
То з’явиться сонце, то хмурно весь час, –
То марно на світло чекаю терпляче,
Б

Ярослав Чорногуз
2021.10.18 23:20
Угорнулася осінь багряною листя журбою,
І чоло золотила короною світлих обнов.
Затужила кохана, як ластівка ніжна, за мною,
Запечалилась Муза, що я не пишу про любов.

Не журися, рідненька, тобі лиш -- мої серця квіти,
Не сумуй, моя доле, -- вже со
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про матріархат
Сидять два кума у шинку,
Горілку салом заїдають,
Усе на двері поглядають
Й ведуть розмову отаку:
- Та що жінки? –один почав,-
Жінки – то «пхе» і більш нічого!
Лиш всюди пхають носа свого
Та все товчуться між роззяв,
Які лиш плещуть язиками.
Та ж їм ніколи не вгодиш!
А де вони – там жди біди
Куди там їм зрівнятись з нами?!
На нас тримається весь світ,
Ми мудро ним керуєм, куме!
Чи, може, ти інакше думав?
- Та що ви, що ви, куме? Ніт!
Я з вами згоден на всі сто.
Від тих жінок одне лиш лихо.
Де їх нема – там мирно й тихо.
Бо ж із чоловіків ніхто
Не буде дурно говорити
Та битися по голові.
А скільки випили крові?
Без тих жінок спокійніш жити.-
На двері знову позирнув
І тихо кумові на вухо:
- Я тут історію послухав,
Який раніш порядок був.
Як світом правили жінки…
- Та, куме, буть того не може?!
- Але ж, на правду, куме, схоже.
Та ви б послухали-таки,
А потім висновок зробили.
- Ну, добре, куме, говоріть.
Та ж треба перед тим налить,
Аби у горлі не першило.
Налили, випили, сальцем,
Як і до того, закусили,
Вже голосніш заговорили,
Хоча й сидять лице в лице.
- Так от, були часи колись,
Коли жінки старшинували.
Вони й у полі працювали,
І головні в сім’ї були.
Чоловіки ж були м’які,
Поступливі жінкам в усьому.
Вправлялися тоді у домі.
Були трудящі й беручкі.
Й худобу порали і діти
Були під наглядом у них.
І на город раніше всіх,
І випрати, і підбілити.
Була у хаті чистота,
Що любо було поглядіти.
Не було часу й посидіти,
Через оту роботу…Та
Жінки, як виспляться, бува,
На поле сходять, попрацюють,
А потім у шинку гарцюють,
Поки й опухне голова.
Припреться п’яною у дім,
Давай чіплятись чоловіка,
Ще й натовче добряче пику.
Та насміхається над ним,
Що він тюхтій, а от вона
Все господарство їхнє тягне.
Повчити його жити прагне
Та ще й велить налить вина.
А ні – торохне так зо зла,
Що аж шибки повилітають.
Та і до шинку знов мотає,
Реве пісні на пів села.
Наругу терплячи таку,
Чоловіки молились Богу,
Просили помочі у нього,
Щоб долю поміняв гірку.
Почув Господь молитви ті,
Велів Петрові в світ сходити
Та все на місці поглядіти:
Чи ж так насправді у житті.
Спустивсь Петро, селом іде.
А вже і вечір підступає.
Заночувати десь же має.
Та у селі ж чи не знайде?
У перший-ліпший двір забрів.
На стукіт чоловічок вийшов.
«Чого вам?»- поспитався лише.
«Заночувати би хотів!
Чи пустите?» «Та я б пустив.
Та жінка скоро прийде з шинку…
Хай чорт забрав би тої жінки!-
Осікся: - Господи, прости!»
«Та я нічого не боюсь,-
Сказав Петро. Пустіть до хати.
Мені лишень заночувати.
А там раненько й виберусь».
«Ну, добре, йдіть. Я постелю
На лавці. Може, до вечері?
У мене трохи там печені.
Та й медовухи ще наллю».
«Що ж, дякую за хліб, за сіль.
Та я лише заночувати,
Тож стіл не треба накривати».
Господар постелив постіль.
Петро улігся та й заснув.
Аж чує грюкіт серед ночі.
Продер заледве сонні очі,
Як лайку голосну почув:
«Гей, чоловіче, наливай,
Бо, доки йшла, протверезіла!
Чого шепочеш, вража сила.
Скоріше повертайсь, давай!
А хто оце розлігся, бач?
Кого це ти пустив до хати?
Забув у мене запитати?»
«Та подорожній. Ти пробач,
Та ж тебе вдома не було,
А він надвечір попросився».
«Ти, чоловіче, геть збісився.
Ми що – одні на все село!
Он до сусідів би пішов!»
«Та тихше! Можеш розбудити.
Вже сплять і чоловік, і діти!»
«Бач, виправдання він знайшов!
У домі я господар! Цить!
Тут я вирішую у хаті –
Пускати, а чи не пускати!..»
«Та хай вже чоловік поспить».
«Е, ні. А ну, вставай бігом,
Чого розлігся, наче вдома?
Не дам хазяйнувать нікому!»
Та й тягне за штани його
Із лавки. Той ледь не упав.
Бо ж не чекав наруги тої.
«Та, жіночко, Господь з тобою!..»-
До неї говорить почав.
«Та ти перечити мені?!
В моєму домі!». І щосили
Качалкою перехрестила.
Аж в того у очах вогні.
Та потім й копняка дала,
Аж двері відчинив собою.
Й пошкандибав від жінки злої,
Що лаялась на пів села…
Коли до Господа прибрів
І жалісно Йому повідав
Про всі ті чоловічі біди,
В кінці іще й сльозу пустив.
Бог вирішив усе змінить,
В жінок старшинство відібрати
Й чоловікам його віддати,
Щоб в світі стало краще жить.
Зійшла на землю благодать,
Бо ж ми керуєм мудро світом
І Бог то добре бачить звідти,
Бо ж не збирається мінять.
- Ти ба, як мудро?! –кум на те,-
Так от звідкіль в них ті задатки,
Що усе прагнуть керувати.
Виходить, згадують оте
Свавілля, що колись вчиняли.
Та Бог вернути їм не дасть.
На світі чоловіча власть,
Щоб там вони не витворяли.
От ми їм!... – Скрипнули ураз
До шинку двері й на порозі
Дві жінки в войовничій позі,
Одна з качалкою якраз,
А друга кочергу стискає.
Кумів заціпило. Умить.
З-під столу маківка стирчить.
Мовляв, а нас отут немає.
Дарма ховались, у жінок
Нюх на таке. Вхопили миттю
І п’яних викурили звідти,
Ледь двері не знесли в шинок.
Жінки біжать за ними вслід,
Страшною зброєю махають
Та на всю вулицю волають,
Забувши, мабуть, сором й стид:
«А ну, мерщій до своїх хат!
Вже досить по шинках сидіти!
Удома он робота, діти!»
Вернувся знов матріархат?





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2021-07-15 20:17:29
Переглядів сторінки твору 52
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.816 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.786 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.762
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.10.14 19:54
Автор у цю хвилину відсутній