ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Марія Дем'янюк /
Проза
Про кульбабовий тролейбус і фею-кондукторку
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про кульбабовий тролейбус і фею-кондукторку
Про кульбабовий тролейбус і фею-кондукторку
Це був кульбабовий тролейбус, бо був він жовтенький, наче кульбабка. І був не звичайний, а чарівний. Адже заклопотані люди, які геть поринули у свої буденні проблеми, коли ставали його пасажирами починали щиро усміхатися. У їх очах спалахували яскринки доброти. А далі, виходячи на своїй зупинці, вони несли ті добрі вогники в поглядах у саме місто, радо ділилися ними з усіма перехожими. Тоді місто виблискувало сяєвом доброти і ставало також схожим на щасливу квітучу кульбабку, яку щойно поцілувало сонечко. «А як сталося, що звичайнісінький тролейбус перетворився на кульбабовий?» — запитаєте ви. А далі, певно, з ноткою суму в голосі додасте: « І взагалі, чи це можливо…». «Можливо», — відповім вам. А трапилося ось що…
Добра фея, яка проживає у нашому місті вирішила стати кондукторкою. Вона влаштувалася на роботу в тролейбусний парк і стала працювати в жовтому тролейбусі. У неї було густе світле волосся, заплетене в довгу косу, і напрочуд симпатичне ластовиння на носику і щічках. Усе це їй було до лиця та дивовижно гармонувало з оформленням самого жовтого тролейбуса, адже його колір, відтінок волосся дівчини і золоте ластовиння були дещо подібними. Кожен пасажир відчував цей таємничий зв’язок між дівчиною й тролейбусом.
Отож, тролейбус з феєю-кондукторкою вийшов на маршрут. Вона з нетерпінням чекала першої зупинки. Коли ж дверці тролейбуса відчинилися, то кондукторка помітила бабусю, яка опиралася на палицю. Їй аж ніяк не вдавалося піднятися до салону і вона вже помітно хвилювалася. Мерщій фея подала руку бабусі й допомогла тій потрапити в транспорт. У цю ж мить на бабусиному обличчі кульбабкою розквітла усмішка. А далі, коли ця привітна дівчина зарадила їй присісти на вільне місце, у очах бабусі заясніло ніжне сяєво доброти.
На наступній зупинці на тролейбус чекала матуся з візочком. Вона стурбовано поглядала навколо, міркуючи про те, чи трапиться попутник, якій допоможе їй з дитиною увійти в салон. Коли жовтий тролейбус зупинився і двері його відчинилися, та все ще запитально озиралася довкола. І незчулася матуся, як фея-кондукторка уже вправно підтримувала коляску, допомагаючи їй увійти в салон. Матуся вдоволено усміхалася, а дитятко у візочку продовжувало міцно спати.
Далі, на черговій зупинці, знову стояла молода мама, яка тримала на руках маленьку донечку і водночас за руку синочка. Хлопчику вже, очевидно, набридло триматися за мамину руку. Окрім того, він подумував про себе, що вже достатньо дорослий, і прагнув довести це усім, тому висмикнув свою руку з долоні мами. Зрештою, коли тролейбус зупинився молодій жінці було дещо складно водночас подбати про двох діточок. Та на поміч знову ж таки прийшла фея-кондукторка. Вона, ставши на східці тролейбуса, нагнулася і протягнула руку хлопчику і той, відкинувши свої думки про дорослість, з легкістю потрапив у салон. «Дякую!», — промовила матуся й мило усміхнулася.
І далі було ще чимало зупинок, багато пасажирів та кожному з них чарівна дівчина фея-кондукторка дарувала свою увагу й тепло. А потім люди, виходячи на своїх зупинках, йшли містом і ділилися цими щирими почуттями із зустрічними: чемно віталися, допомагали один одному, дарували тепло своїх сердець і пізнавали просту, але дуже важливу істину : чим більше віддаєш душевного тепла, турботи, уваги, тим більше отримуєш навзаєм.
І на сьогодні працює кондукторкою чарівна фея, яка перетворила звичайний тролейбус в кульбабовий, бо він сяє вогником доброти, а ще сіє пухнасті зернинки добра по всьому нашому чудовому і напрочуд доброму місту.
Це був кульбабовий тролейбус, бо був він жовтенький, наче кульбабка. І був не звичайний, а чарівний. Адже заклопотані люди, які геть поринули у свої буденні проблеми, коли ставали його пасажирами починали щиро усміхатися. У їх очах спалахували яскринки доброти. А далі, виходячи на своїй зупинці, вони несли ті добрі вогники в поглядах у саме місто, радо ділилися ними з усіма перехожими. Тоді місто виблискувало сяєвом доброти і ставало також схожим на щасливу квітучу кульбабку, яку щойно поцілувало сонечко. «А як сталося, що звичайнісінький тролейбус перетворився на кульбабовий?» — запитаєте ви. А далі, певно, з ноткою суму в голосі додасте: « І взагалі, чи це можливо…». «Можливо», — відповім вам. А трапилося ось що…
Добра фея, яка проживає у нашому місті вирішила стати кондукторкою. Вона влаштувалася на роботу в тролейбусний парк і стала працювати в жовтому тролейбусі. У неї було густе світле волосся, заплетене в довгу косу, і напрочуд симпатичне ластовиння на носику і щічках. Усе це їй було до лиця та дивовижно гармонувало з оформленням самого жовтого тролейбуса, адже його колір, відтінок волосся дівчини і золоте ластовиння були дещо подібними. Кожен пасажир відчував цей таємничий зв’язок між дівчиною й тролейбусом.
Отож, тролейбус з феєю-кондукторкою вийшов на маршрут. Вона з нетерпінням чекала першої зупинки. Коли ж дверці тролейбуса відчинилися, то кондукторка помітила бабусю, яка опиралася на палицю. Їй аж ніяк не вдавалося піднятися до салону і вона вже помітно хвилювалася. Мерщій фея подала руку бабусі й допомогла тій потрапити в транспорт. У цю ж мить на бабусиному обличчі кульбабкою розквітла усмішка. А далі, коли ця привітна дівчина зарадила їй присісти на вільне місце, у очах бабусі заясніло ніжне сяєво доброти.
На наступній зупинці на тролейбус чекала матуся з візочком. Вона стурбовано поглядала навколо, міркуючи про те, чи трапиться попутник, якій допоможе їй з дитиною увійти в салон. Коли жовтий тролейбус зупинився і двері його відчинилися, та все ще запитально озиралася довкола. І незчулася матуся, як фея-кондукторка уже вправно підтримувала коляску, допомагаючи їй увійти в салон. Матуся вдоволено усміхалася, а дитятко у візочку продовжувало міцно спати.
Далі, на черговій зупинці, знову стояла молода мама, яка тримала на руках маленьку донечку і водночас за руку синочка. Хлопчику вже, очевидно, набридло триматися за мамину руку. Окрім того, він подумував про себе, що вже достатньо дорослий, і прагнув довести це усім, тому висмикнув свою руку з долоні мами. Зрештою, коли тролейбус зупинився молодій жінці було дещо складно водночас подбати про двох діточок. Та на поміч знову ж таки прийшла фея-кондукторка. Вона, ставши на східці тролейбуса, нагнулася і протягнула руку хлопчику і той, відкинувши свої думки про дорослість, з легкістю потрапив у салон. «Дякую!», — промовила матуся й мило усміхнулася.
І далі було ще чимало зупинок, багато пасажирів та кожному з них чарівна дівчина фея-кондукторка дарувала свою увагу й тепло. А потім люди, виходячи на своїх зупинках, йшли містом і ділилися цими щирими почуттями із зустрічними: чемно віталися, допомагали один одному, дарували тепло своїх сердець і пізнавали просту, але дуже важливу істину : чим більше віддаєш душевного тепла, турботи, уваги, тим більше отримуєш навзаєм.
І на сьогодні працює кондукторкою чарівна фея, яка перетворила звичайний тролейбус в кульбабовий, бо він сяє вогником доброти, а ще сіє пухнасті зернинки добра по всьому нашому чудовому і напрочуд доброму місту.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію