ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
14:38
З давніх часів наші предки
використовували різноманітні носії,
на яких можна було б
залишити видбиток,
бо мова носить видбиток усього життя нації.
Та у кожного племя існує свій
- живий носій праслов'янської мови,
які мігрували.
використовували різноманітні носії,
на яких можна було б
залишити видбиток,
бо мова носить видбиток усього життя нації.
Та у кожного племя існує свій
- живий носій праслов'янської мови,
які мігрували.
2024.03.29
14:35
Рівнодення день,
Рівнодення ніч
в рівноважному положенні знаходяться
до годин, до хвилин,
до секунд, точнісінько
завмирають у сезонному зближенні
забезпечено рівність
ночі та дня
Рівнодення ніч
в рівноважному положенні знаходяться
до годин, до хвилин,
до секунд, точнісінько
завмирають у сезонному зближенні
забезпечено рівність
ночі та дня
2024.03.29
14:34
А небо знає
Вся земля горить у війні
Рідну землю Російські вороги знищуюють
Руйнують міста
Світлих дітей вбивають
і ґвалтують та мирних людей вбивають,
калічать і катують
Наче нема Бога на землі
Вся земля горить у війні
Рідну землю Російські вороги знищуюють
Руйнують міста
Світлих дітей вбивають
і ґвалтують та мирних людей вбивають,
калічать і катують
Наче нема Бога на землі
2024.03.29
14:33
Пізної ночі ми з’єдналися знов
І парили ми у бездонному Всесвіті у двох…
Я шаленію, божеволію від тебе…
Розум втрачаю від космічних почуттів,
Які ти даруєш мені у ночі…
Дивлюсь на тебе
І не можу надивитись
Насолоджуюсь твоїми теплими поцілунками
І парили ми у бездонному Всесвіті у двох…
Я шаленію, божеволію від тебе…
Розум втрачаю від космічних почуттів,
Які ти даруєш мені у ночі…
Дивлюсь на тебе
І не можу надивитись
Насолоджуюсь твоїми теплими поцілунками
2024.03.29
14:31
У двох світів Інь та Янь,
Одночасно - два неподільні божества,
Рухлива примарна грань,
Великої межі Інь та Янь.
В цих Інь та Янь є рівновага,
Гармонія світів присутня.
Прагнення брати і віддавати,
І доповнюючи - продовжувати,
Одночасно - два неподільні божества,
Рухлива примарна грань,
Великої межі Інь та Янь.
В цих Інь та Янь є рівновага,
Гармонія світів присутня.
Прагнення брати і віддавати,
І доповнюючи - продовжувати,
2024.03.29
14:30
Високо на горі наш гетьман вельможний
І кошовий отаман стояли.
Їх обирали козаки…
Вони дивилися на краєвид своєї землі
Та на козаків…
Могутні козаки жили там.
Бо козаки воїни величні,
прославлені у віках.
І кошовий отаман стояли.
Їх обирали козаки…
Вони дивилися на краєвид своєї землі
Та на козаків…
Могутні козаки жили там.
Бо козаки воїни величні,
прославлені у віках.
2024.03.29
14:28
Заселені місця племенами
Стали місцем проживання,
І кожне плем’я очолювали різні князі,
Кожний князь судив, водив на бій очолених людей,
Перший був князь у відвазі
І у мудрості своїй,
А коли ставав не здатним до ладу
І боротьби,
Стали місцем проживання,
І кожне плем’я очолювали різні князі,
Кожний князь судив, водив на бій очолених людей,
Перший був князь у відвазі
І у мудрості своїй,
А коли ставав не здатним до ладу
І боротьби,
2024.03.29
14:27
Жили на світі різні племена,
Розкидаючи свої оселі
на різних куточках землі.
Племена оселялися цілим родом
І мали різні імена ці племена:
Різні племена складали свій рід
Наймудріший,
найстаріший вождь цілим родом керував
Розкидаючи свої оселі
на різних куточках землі.
Племена оселялися цілим родом
І мали різні імена ці племена:
Різні племена складали свій рід
Наймудріший,
найстаріший вождь цілим родом керував
2024.03.29
14:25
Сьогодні день святої Трійці
Зібралися три духа:
Бог триєдиний господь, Бог - син і Бог - дух святий вітають
Над Україною в небі,
Допомогти хочуть.
Так святиться вся природа.
Бог - батько творить мир чудовий,
Бог - син спокутує гріхи,
Зібралися три духа:
Бог триєдиний господь, Бог - син і Бог - дух святий вітають
Над Україною в небі,
Допомогти хочуть.
Так святиться вся природа.
Бог - батько творить мир чудовий,
Бог - син спокутує гріхи,
2024.03.29
14:24
Stop telling people
more than need to know
Stop telling people your business.
Some people talk to you
so they can talk about you
Stop explaining yourself
more than need to know
Stop telling people your business.
Some people talk to you
so they can talk about you
Stop explaining yourself
2024.03.29
14:22
Диво - видіння було уві сні, як віщі ночі:
Мені прийшло видіння,
Щось у темряві світилось.
Я спочатку не повірила своїм очам,
Але уві сні з’явилася Свята Марія,
Яка сяяла мов сонце
І очима розмовляє,
Яке диво на Україну чекає
Мені прийшло видіння,
Щось у темряві світилось.
Я спочатку не повірила своїм очам,
Але уві сні з’явилася Свята Марія,
Яка сяяла мов сонце
І очима розмовляє,
Яке диво на Україну чекає
2024.03.29
14:22
One day, someone will
Love you the way you
deserve to be loved
And you won't have to
fight for it.
Your smile, your eyes,
the way you laugh,
Love you the way you
deserve to be loved
And you won't have to
fight for it.
Your smile, your eyes,
the way you laugh,
2024.03.29
14:20
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід уперед
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід назад.
Так я веду гру світів...
Гра і знову крок та мат!
летять на підлогу шахові фігури.
роблю фігурами хід на угад
якщо я зроблю хід уперед
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід назад.
Так я веду гру світів...
Гра і знову крок та мат!
летять на підлогу шахові фігури.
роблю фігурами хід на угад
2024.03.29
14:19
У кожної відьми десь заховано серце.
А хто знайде його — підкорить відьму собі.
Якщо ти і відьма, то я стану володарем зла.
Відьмине щастя – з вітрами злитися,
Свободу – птаха, в себе впустити.
Відьмине щастя – до смерті битися
А хто знайде його — підкорить відьму собі.
Якщо ти і відьма, то я стану володарем зла.
Відьмине щастя – з вітрами злитися,
Свободу – птаха, в себе впустити.
Відьмине щастя – до смерті битися
2024.03.29
14:18
Душа вічна, можливо,
вона приходила на землю один раз.
Душа не вмирає. Залишаючи колишнє місцеперебування,
вони живуть в інших місцях, які знову приймають їх
Без випробувань і бід не минає життя людське
і не буває спасіння душі.
вона приходила на землю один раз.
Душа не вмирає. Залишаючи колишнє місцеперебування,
вони живуть в інших місцях, які знову приймають їх
Без випробувань і бід не минає життя людське
і не буває спасіння душі.
2024.03.29
14:16
Я слухаю та дивлюся на тебе щодня
Я слухаю та дивлюся на тебе щоночі
Ти випромінюєш життя в своїх очах,
В твої очі світяться від щастя.
На тебе бути схожою хочу.
Навчи мене воювати,
Щоб могла захищати я
Та бути героєм своєї країни.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я слухаю та дивлюся на тебе щоночі
Ти випромінюєш життя в своїх очах,
В твої очі світяться від щастя.
На тебе бути схожою хочу.
Навчи мене воювати,
Щоб могла захищати я
Та бути героєм своєї країни.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про рудбекію
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про рудбекію
Посміхаючись сонцю, посміхаючись небу…
Наче сонця маленькі вони всюди цвітуть.
Вони радують серце, тож цвітуть не для себе.
Коли вже їх побачив, то не зможеш забуть.
«Чорноока Сюзанна» їх, бува називають,
«Сонячний капелюшок» - іще можна почуть.
Але і наукову вони назву теж мають.
Їх «рудбекія» вчені поміж себе зовуть.
Звідки назва ця дивна в ції квітки взялася?
Чув історію давню. Розкажу вам. Так от,
Та історія, наче, в ті часи відбулася,
Як жили іще гноми – той маленький народ.
Вони були трудящі, у землі все копались.
Самоцвіти шукали, камені для прикрас,
Та найперше, звичайно, відшукать сподівались
Золото під землею. Тож трудились весь час.
Рили ходи підземні, довгі-довгі тунелі
Так, що в них заблукати дуже легко могли.
Що знайшли, доправляли до своєї оселі
Та ховали надійно, щоб чужі не знайшли.
Якось гномів сімейка відкопала десь жилу,
Там було чималенько золотої руди.
Працювали із ранку, й на обід не ходили,
Лиш холодної пили із джерельця води.
А надвечір високу гірку вже накопали,
Притомилися, звісно, сил не мали зовсім,
Що й руду ту надійно в лісі не заховали.
Не хотілося, навіть, ворушитися їм.
Уляглися під кущик та і міцно поснули
У надії, що завтра всьому раду дадуть.
Але тут лісоруби саме з лісу гайнули,
Скоротити дорогу сподівались, мабуть.
Тягли в возиках дрова, що за день нарубали,
Гомоніли між себе про тяжкі все часи.
Аж тут місячні зайці у кущах застрибали.
Що ж то може блищати, як немає роси?
Зупинились поглянуть і ураз заніміли:
- Та ж то золото, братці! Хтось, мабуть, заховав!
Всі кущі навкруг себе мимохідь огляділи,
Чи господар багатства під кущами не спав.
Та не видно нікого…А вже жадоба душить.
А вже серце тріпоче. А вже очі горять.
І не хочеться, наче, їм гріха брать на душу.
А вже з возиків руки стали дрова скидать.
Поскидали ті дрова, золото підібрали
Та хутчій подалися, щоб ніхто не спинив.
Дома вже розділили і в садках закопали
Та і спати вляглися аж щасливі вони.
Уночі від тривоги враз прокинулись гноми.
Чи не з золотом, часом, якась сталась біда?
- Йди-но ти, подивися, - наказали одному.
Той пішов, а від купи не зосталось й сліда.
Розлютилися гноми від нахабства такого.
Хто ж посмів обікрасти? Як його покарать?
Стали пропонувати один перед одного
Різні способи кари. – Можем, братці, узять,-
Наймолодший промовив,- всіх їх перетворити
В камінь. Хай бовваніють, наче пострах усім.
- Ні, - промовив постарший, - так не треба робити.
Треба так, щоб надовго пам’яталося їм.
Тож давайте руду ту в глину ми перетворим.
Як дістануть, поглянуть – розчаруються вмить.
Будуть довго ходити із своїм отим горем:
Наче ж золото брали, а там глина лежить.
- Ні, - промовив найстарший,- в мене інша ідея.
А давайте на квіти перетворим руду.
Будем знати, по-перше, хто руди вкрав тієї,
А по-друге, злодюги, як ті квіти знайдуть,
Не лише розізляться, що їх теж обікрали,
А ще й будуть боятись, що ми знаємо все:
Що вони, не хтось інший, сюди руки приклали.
Хай життя все нікчемне їх від страху трясе.
А всім людям порядним, благородним і чесним
Будуть квіти ті радість і утіху нести.
Підніматися стануть із землі кожну весну
І до осені, навіть, жовтим цвітом цвісти.
На тому й порішили. Вранці злодії встали,
А на місці в садочку, де сховали руду,
Ще не знані їм квіти раптом порозцвітали
І над ними роями уже й бджоли гудуть.
Такі квіти красиві - люди всі любувались,
Але злодії натяк лише бачили в них.
Наче, в променях сонця чорні душі, здавалось,
Їхні душі сховатись не могли від усіх.
З того часу злодюги вже спокійно не спали,
Озирались, ходили то туди, то сюди…
А «рудбекія» - квітку ту відтоді назвали,
Адже вона, і справді, народилася з руди.
Наче сонця маленькі вони всюди цвітуть.
Вони радують серце, тож цвітуть не для себе.
Коли вже їх побачив, то не зможеш забуть.
«Чорноока Сюзанна» їх, бува називають,
«Сонячний капелюшок» - іще можна почуть.
Але і наукову вони назву теж мають.
Їх «рудбекія» вчені поміж себе зовуть.
Звідки назва ця дивна в ції квітки взялася?
Чув історію давню. Розкажу вам. Так от,
Та історія, наче, в ті часи відбулася,
Як жили іще гноми – той маленький народ.
Вони були трудящі, у землі все копались.
Самоцвіти шукали, камені для прикрас,
Та найперше, звичайно, відшукать сподівались
Золото під землею. Тож трудились весь час.
Рили ходи підземні, довгі-довгі тунелі
Так, що в них заблукати дуже легко могли.
Що знайшли, доправляли до своєї оселі
Та ховали надійно, щоб чужі не знайшли.
Якось гномів сімейка відкопала десь жилу,
Там було чималенько золотої руди.
Працювали із ранку, й на обід не ходили,
Лиш холодної пили із джерельця води.
А надвечір високу гірку вже накопали,
Притомилися, звісно, сил не мали зовсім,
Що й руду ту надійно в лісі не заховали.
Не хотілося, навіть, ворушитися їм.
Уляглися під кущик та і міцно поснули
У надії, що завтра всьому раду дадуть.
Але тут лісоруби саме з лісу гайнули,
Скоротити дорогу сподівались, мабуть.
Тягли в возиках дрова, що за день нарубали,
Гомоніли між себе про тяжкі все часи.
Аж тут місячні зайці у кущах застрибали.
Що ж то може блищати, як немає роси?
Зупинились поглянуть і ураз заніміли:
- Та ж то золото, братці! Хтось, мабуть, заховав!
Всі кущі навкруг себе мимохідь огляділи,
Чи господар багатства під кущами не спав.
Та не видно нікого…А вже жадоба душить.
А вже серце тріпоче. А вже очі горять.
І не хочеться, наче, їм гріха брать на душу.
А вже з возиків руки стали дрова скидать.
Поскидали ті дрова, золото підібрали
Та хутчій подалися, щоб ніхто не спинив.
Дома вже розділили і в садках закопали
Та і спати вляглися аж щасливі вони.
Уночі від тривоги враз прокинулись гноми.
Чи не з золотом, часом, якась сталась біда?
- Йди-но ти, подивися, - наказали одному.
Той пішов, а від купи не зосталось й сліда.
Розлютилися гноми від нахабства такого.
Хто ж посмів обікрасти? Як його покарать?
Стали пропонувати один перед одного
Різні способи кари. – Можем, братці, узять,-
Наймолодший промовив,- всіх їх перетворити
В камінь. Хай бовваніють, наче пострах усім.
- Ні, - промовив постарший, - так не треба робити.
Треба так, щоб надовго пам’яталося їм.
Тож давайте руду ту в глину ми перетворим.
Як дістануть, поглянуть – розчаруються вмить.
Будуть довго ходити із своїм отим горем:
Наче ж золото брали, а там глина лежить.
- Ні, - промовив найстарший,- в мене інша ідея.
А давайте на квіти перетворим руду.
Будем знати, по-перше, хто руди вкрав тієї,
А по-друге, злодюги, як ті квіти знайдуть,
Не лише розізляться, що їх теж обікрали,
А ще й будуть боятись, що ми знаємо все:
Що вони, не хтось інший, сюди руки приклали.
Хай життя все нікчемне їх від страху трясе.
А всім людям порядним, благородним і чесним
Будуть квіти ті радість і утіху нести.
Підніматися стануть із землі кожну весну
І до осені, навіть, жовтим цвітом цвісти.
На тому й порішили. Вранці злодії встали,
А на місці в садочку, де сховали руду,
Ще не знані їм квіти раптом порозцвітали
І над ними роями уже й бджоли гудуть.
Такі квіти красиві - люди всі любувались,
Але злодії натяк лише бачили в них.
Наче, в променях сонця чорні душі, здавалось,
Їхні душі сховатись не могли від усіх.
З того часу злодюги вже спокійно не спали,
Озирались, ходили то туди, то сюди…
А «рудбекія» - квітку ту відтоді назвали,
Адже вона, і справді, народилася з руди.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію