ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2021.10.21 11:30
Поруч йдемо серед тихих хрущовок за руки,
і прохолода вечірня пронизує нас.
Сонце визбирують у далині чорні круки,
серце наструнчуєш на незабутній романс.

Листя сухе шарудить наче миша полівка,
ще не чіпляється пакісно до підошов.
Щемна розмова,

Іван Потьомкін
2021.10.21 11:19
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Петро Скоропис
2021.10.21 11:11
Прикордонна купини вода напува,
і трава прикордонна печеться.
І тамує солдат святотатські слова,
і потали поет стережеться.

Над водою при зброї заціп чатовий,
і душа не волає уголос.
Лиш осанною немочі їхній німій

Микола Соболь
2021.10.21 07:28
Опів на п’яту плачуть ліхтарі,
шматує вітер неопале листя…
Спокутати б сьогодні до зорі
свої гріхи набуті перед містом.
Мабуть, і все. Хай жовтень догорить.
Не буде листопадові спокуси,
а грудень усвідомлюючи мить
розбурхає зимові сніготруси

Віктор Кучерук
2021.10.21 05:35
Стихле водосховище безкрає
Стало засинати від нудьги, –
В барвах листопада потопають
Вишгородські кручі й береги.
Поруділе, жовте, багрянисте,
Як пожежі іскри звіддалі, –
Опадає шурхотливе листя
І володарює на землі.

Богдан Манюк
2021.10.20 20:44
Частина перша 4. Батька і вуйка Семена Кася знайшла у льосі під клунею, куди їх, зв'язаних, укинули грабіжники. Якби не стогнали, довго, напевно, шукала б, а так усе з'ясувала хутко: і т

Олександр Сушко
2021.10.20 17:54
Журба. Мовчать в осмуті янь і цінь.
У темряві - альков, садок, вітальня ..
Остання мить стікає по щоці
Сльозою кришталевою кохання.

А ось і Лети чорні береги
Дійшов до неї, врешті, перебендя.
Ця смерть - не покарання за гріхи,

Марія Дем'янюк
2021.10.20 10:21
А смачний із медом коржик
Так і проситься у кошик,
Бо Тетянка йде до бабці
Копирсатися на грядці,
Полуницю поливати
І з бабусею чаювати.
Гарні слухати поради,
Їм онука дуже рада,

Віктор Кучерук
2021.10.20 07:56
Випадкова зустріч на вокзалі.
Німота між “Здрастуй!..” і “Бувай...”,
Бо слова всілякі пропадали
У душі вдоволеній украй.
Хоя я не запитував нічого,
І про себе мало що казав, –
Погляди єднались, мов дороги
Ті, що залишилися позад.

Дума Козак
2021.10.19 22:33
Мертвечуки, монатіки і ківи –
настали шмарклів нелегкі часи.
А те з Оману знову на Мальдіви!
Тож в Україні – Господи єси…

У той же час хапутік спить і мріє,
кого б іще наразі «захистить»,
а трут війни який уже рік тліє

Богдан Манюк
2021.10.19 22:25
Роман Частина перша Багнети і серця

Тетяна Левицька
2021.10.19 20:36
Я пила — мандариновий фреш,
під платівку Енріко Карузо.
Не чекала, що ти упадеш
на думки листопадовим блюзом.

Затужила троянда в душі
за теплом і грибними дощами.
На узбіччі порожнє таксі

Сергій Гупало
2021.10.19 08:39
На диво, ми були тоді, вночі,
Чомусь нетерпеливі, безпорадні.
І я побачив усміх той, нічий,
А трохи далі – нитку Аріадни.

Здалося враз: таке було давно,
Не тільки з нами, на отому місці,
Де «бацають» у карти й доміно,

Олена Побийголод
2021.10.19 07:09
Всі померли, хай їм грець!
Тут і казочці кінець.
А хто слухав - молодець,
як весільний холодець!

(2021)

Віктор Кучерук
2021.10.19 05:44
Не чути вже співу пташиного з гаю
І дують частіше холодні вітри, –
І важко звикати, що пізно світає
Та рано темніє цієї пори.
То скло затремтить, то зненацька заплаче,
То з’явиться сонце, то хмурно весь час, –
То марно на світло чекаю терпляче,
Б

Ярослав Чорногуз
2021.10.18 23:20
Угорнулася осінь багряною листя журбою,
І чоло золотила короною світлих обнов.
Затужила кохана, як ластівка ніжна, за мною,
Запечалилась Муза, що я не пишу про любов.

Не журися, рідненька, тобі лиш -- мої серця квіти,
Не сумуй, моя доле, -- вже со
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Битва біля Чорного лісу у березні 1168 року
Я славу співаю тим руським князям,
Що власні образи забули,
І кожен меч помсти до рук своїх взяв,
На половців їх повернули.
І перший між ними – то був князь Мстислав,
Який у єдину їх рать об’єднав.

Почив на той час уже князь Мономах,
Що знав, як зі Степом ладнати,
Між орд половецьких посіявши страх,
Їх схованки змусив шукати.
Бо мова меча їм знайома й проста.
Спинились набіги на довгі літа

Та з часом забулось і страх той минув,
Набрались сміливості, кляті,
Не стало того, хто їм карою був,
Знов стали на Русь нападати.
Знов дим від пожарищ над Руссю піднявсь
І першим вдихнув його київський князь.

Самому йому не спинити орди,
Одному не справитись з нею.
Слід всім об’єднатись супроти біди,
Що встала над Руссю всією.
Тож він всіх князів біля себе зібрав
І мовити їм про загрозу почав:

«О, браття, про землю батьків і дідів
Нам треба подумати спільно.
Бо ж половець нині вкінець знахабнів
Вже Руссю розгулює вільно.
Вже Гречник, Залозний, Соляний шляхи
Спустіли вкінець від набігів лихих.

Чи ж будем терпіти аби християн
Тягли у свої вони вежі?
Чи вже не пора покарать за обман,
Порушення клятви належно?
Згадаєм путі і отців, і дідів
І їхнюю славу повернем тоді».

Підтримали слово Мстислава князі:
«Хай Бог нам у тім помагає!
Збираймо дружини, лаштуймо возів,
Негайно у степ вирушаєм!
Знайдем і скараєм прокляту орду
Аби від Русі відвернути біду!»

На заклик Мстислава зібралися ті,
Хто степ дикий мав у сусідах.
Поки у степу не розмерзлись путі,
Й життя половецьке не сите.
І коні охлялі стоять із зими,
І прогодуватись нелегко самим.

І тільки-но березозоль наступив,
Лежала земля іще гола,
Мстислав на коні у стремено ступив
І рушив у Дикеє поле.
Повів за собою велику він рать,
Щоб половців диких в степу покарать.

Ішов тут і Київ, і Переяслав,
І Новгород-Сіверські вої.
І Луцьк, і Трубчевськ своїх воїв послав,
І Турів. Готові до бою,
Ковуї також приєднались до них.
Топтали шляхами нетоптаний сніг.

Під Каневом легко Дніпро перейшли
Відомим із давна ще бродом.
І степом безлюдним на південь пішли,
Радіючи гарній погоді.
Бо ж легко ворожі сліди прочитать,
Коли завірюха їх не заміта.

Ішли дев’ять днів, сподівались на те,
Що ворог на них не чекає.
Вже бачать і вежі ворожі, проте
Орда похопилась, тікає.
Якийсь полоняник їм вість передав.
На половців впасти зненацька не дав.

Дісталася вість до кочів’їв і вмить
Схопились прокляті й побігли.
І вежі стоять, і добро все лежить,
І діти з жінками не встигли.
Та половцям, видно, усе то пусте:
Були би кістки – м’ясо ще наросте.

Взяли вої вежі по Углі-ріці,
Другі взяли на Сніпороді.
Та половці далі летять, мов зайці.
Здається, догнати їх годі.
Та що вони вижмуть з охлялих коней,
Як рать руська слідом на гарних жене?

Майнула орда за Дніпро через брід,
Щоб в Чорному лісі сховатись.
Та руські за ними майнули услід
І вже за мечі можна братись.
Притисли до лісу прокляту орду,
Потрапила в пастку на свою біду.

Криваво окрасились помсти мечі,
Смерть танець свій затанцювала.
Орда смертним криком пощади кричить,
Хоча багатьох порубали.
Та чом полонених не взяти собі,
Їх можна ромеям продать, як рабів.

Кого порубали, кого узяли,
В мотузки хутчій пов’язали.
Звільнили усіх, що в полоні були,
З неволі їх порятували.
Нехай повертають додому усі,
Бо ж їх зачекалась рідня на Русі.

Розбіглися половці, наче зайці,
Одних руська рать подолала,
Других же ковуї на Остер-ріці,
Потомлених ледве догнали.
І також побили, в мотузки взяли,
До княжого стану усіх привели.

Князі рахувати взялися полки,
Свої визначаючи втрати.
На щастя, всього після ратей таких
Лиш двох довелось поховати.
Малою їм кров’ю побіда далась.
Чому дуже радий був київський князь.

А вої раділи ще й з того, що їм
Така гарна здобич дісталась.
Багатство тепер принесуть у свій дім
З яким ще ніколи не знались:
Колодники і полонянки з дітьми
Із челяддю та зі скотом і кіньми.

Тож, Богу воздавши належну хвалу,
Рать рушила степом додому,
Надію плекаючи в душах малу,
Що більше віднині нікому
Не прийдеться жити в страху перед тим,
Що ворог зі степу ввірветься у дім.

У Києві свято подвійне було
Весняного ранку ясного -
Якраз на Великдень і військо прийшло,
Все місто раділо від того.
Із того раділа вся Русь навкруги:
Побиті князями були вороги.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2021-05-27 19:56:57
Переглядів сторінки твору 58
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.816 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.786 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.734
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.10.14 19:54
Автор у цю хвилину відсутній