ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2021.10.17 21:23
Багрянцем укрилися осені щоки,
І тішить природи прощальна краса.
І смуток проймає справдешній, глибокий,
Що день відлітає кудись в небеса.

Посидь-бо зі мною, отут ще, на лавці.
Чарівнощі ніжні, як мед, розливай.
Невидимі -- вітру — пориви-ласкавці

Олександр Бобошко Заколотний
2021.10.17 18:42
У цім падлючім світі все не так,
але на той, сучаснику, не квапся.
Щотижня все дорожче білі капці;
й не втиснешся
у транспорт
за п’ятак.

Від тих, що ТАМ,– ні слова… Хто б сказа

Микола Дудар
2021.10.17 18:02
Відтепер, відтепер
Світ поважчав на центнер
Ну а я, ну а я…
В тілі знову бугая
І не мав і нема
Ліків "звиду" зокрема
Запалю, запалю
Відпочину і звалю…

Володимир Бойко
2021.10.17 17:47
Наші білі і пухнасті,
Їхні чорні і гидкі,
Їхніх конче візьме трясця
І трафлятимуть шляки.

Отакі резони грізні
Побутують далебі.
Править логіка залізна

Ігор Деркач
2021.10.17 15:03
Помагаю осені як можу,
устеляю всі її путі –
гори, доли, урвища круті,
може, і зігрітися поможу.

Поспішаю на дороги ті,
де й вона готує тепле ложе
до зими... і це на неї схоже –

Олена Музичук
2021.10.17 14:58
І до мого саду залітає
фея коронована щодня
і щодня на себе приміряє
шати золотого убрання.

Іноді на подіумі плаю
одягає у руно ягня,
то у синє-вирі біля гаю

Іван Потьомкін
2021.10.17 13:37
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку вина випить.
Випив першу – стрепенувся,
Випив другу – похитнувся.
Ноги, руки мліють.
«Чи не вічної отрути ти в вино підлила?...»
«Та невже ж дурна така я чи несамовита,
Щоб своєму коха

Татьяна Квашенко
2021.10.17 13:08
Прощальная нежность октябрьских речных вечеров
Подарит на память перо придорожных павлинов.
Золой заметает следы от недавних костров.
А Буг не готов к холодам, от заката малинов.
А Буг хорошеет при осени – старый коньяк.
И выдержки точно ему занимат

Олена Побийголод
2021.10.17 11:06
Висоцький. «Стріли Робін Гуда»

Між вечірніх заклять та оплавлених свіч,
між уявних пригод та віршованих строф
жили діти книжкові, не знаючи січ,
нудячись від дитячих своїх катастроф.

Дітям завжди досадна

Петро Скоропис
2021.10.17 10:18
Він тут бував: іще не в галіфе –
в пальті зі драпу; стриманий, сутулий.
Поталою завсідників кафе
затим до решти, світовій культурі
він впився мстою (не комусь, – о,ні,
а Часові) за ницисть існування,
за кепську каву, злидні і змагання
в двадцять о

Микола Соболь
2021.10.17 06:52
Серед осінніх листопадів
є лист написаний тобі,
який згубивсь у вертограді
де неба далі голубі.
Перекидає вітер листя
(і це, напевно, неспроста).
Борвій сьогодні, як сказився,
мого шукаючи листа…

Віктор Кучерук
2021.10.17 06:28
Ранку холодного тіні імлисті
Обволікають зволожене скло, –
Вітер поволі обскубує листя
І пожирає останнє тепло.
Тне павутина повітря і тихо
Плине мрійливо кудись навмання, –
Стукотом манять до себе горіхи
Зграю, проворного скрізь, вороння.

М Менянин
2021.10.17 02:43
Якби побачити хоч сон
де люди раді та кмітливі –
з Отцем Небесним в унісон,
відкрите серце і сміливі.
2.
Де діти бажані в батьків,
щасливі бути поруч з ними,
сприймають мудрість цих рядків,

Сергій Гупало
2021.10.16 19:31
Не вмер Антонич, ні,не вмер, не вмер!
Він десь хрущем сидить на вишнях.
І знають новичани отепер:
Хрушевий гул – його це пісня.

Гудуть хрущі – Антоничі малі,
На вишнях молодих в Новиці.
Їм знову садять вишні у селі

Олександр Сушко
2021.10.16 17:15
Читачам в Україні Останнім часом я мало читаю. Здоров’я уже не те, та й праця над новою книжкою забирає багато часу. Аж тут мій друг (теж Нобелівський лауреат) з Англії зателефонував і каже: - В Україні є такий собі літератор Олександр Сушко. Думаю,

Олена Малєєва
2021.10.16 11:37
Він посміхнувся:
Seni istiyorum, canm,
Як зачарована піду я
За ним.

Kalbimde mavi bir iek
at
Білий прапор тріпоче
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про князя Мала
У Малині, у теремі своїм
Мал – князь древлянський над столом схилився.
Сидів, здавалось, у куток дивився,
Не знаючи, як раду дати тим
Думкам, що в душу принесли неспокій.
Як поступити? Як йому чинить?
Чи брати меч і вражу кров пролить,
Чи далі жити, як раніше, поки
Боги його до себе не позвуть?
Раніше він би, навіть не вагався,
Він би за меч без роздумів хапався.
А нині що? Дається вже, мабуть
Взнаки сидіння тут багатолітнє.
Та і сім’я: і діти, і жона?
Він відповість, а в чому їх вина?
Теж все життя під наглядом сидіти
Чи теж померти під чужим мечем?
Хто зна, що краще? Він іще з малого,
Крім Малина не бачив більш нічого.
А якась туга у грудях пече.
Були колись часи і у древлян,
Коли вони цим краєм володіли,
Ще й на сусідів, на полян ходили
І з гордістю сліди носили ран.
Та, як поляни з русами зійшлись,
Вже його роду не до того стало.
Діди постійно боронитись мали.
Де руси на їх голову взялись?
А, як Олег у Києві засів,
Той коршун дикий, ладний все хапати.
І дід Яртур мав проти нього стати,
Щоб до древлянських не пустить лісів.
Та марно. В лютих січах коршун той
Зламав древлянську мужність і відвагу,
Упали родові величні стяги,
Не зміг тих русів зупинить ніхто.
З тих пір вони ходили в данину
В древлянські землі, як додому в себе,
І брали все, що було до потреби,
Хоч мали чорну куну брать одну
Від диму. Та хто ж скаже їм про те,
Коли тепер на їхнім боці сила.
Терпіли люди, данину носили
Та сподівались: молодь підросте
І знову зможе зброю в руки взяти,
Щоб вигнати находників отих.
Та скільки літ прийшлось терпіти їх?
Лиш коли дівся десь Олег проклятий
І замість нього Ігор князем став,
Вже підросли батьків загиблих діти,
Навчилися мечами володіти,
Лише чекали – хто би їх позвав.
Підняв Нискиня – батько Мала меч
Й повів народ супроти супостатів.
Йому вдалося русів тих прогнати
З лісів древлянських. Голови із плеч
Летіли і у русів, і в древлян.
Та руська рать, як невмирущий змій,
Дві голови з’являлись по одній.
Чи їх плодила матінка-земля?
Здолали, врешті. Іскоростень впав.
Нискиню, як призвідника, скарали
Та іще більшу данину наклали,
Ніж то Олег її до цього брав.
А Мала, хоча вік маленький мав,
У Малині оцьому посадили
Та витикатись в світ заборонили,
Аби повстання нове не підняв.
От і сидить він тут вже стільки літ.
Хоч попервах, як юність нуртувала
Й шалена сила виходу шукала,
Готовий був зірватися в політ
Аби його сторожа не спинила,
Та полетіти в Іскоростень, де
Народ древлянський свого князя жде.
Та час уже геть висотав всі сили.
Та проти і старійшини були,
З якими мав таємні перемови.
Ризикувати не хотіли знову.
Під русами вже вік свій прожили.
Напевно, звикли як і він, до того,
Чи то боялись, що проллється кров
І рід не зможе відродитись знов.
А з Києва не зароста дорога.
Як тільки починається зима,
То князь з мужами, а то воєвода
Із гридями кормитися приходять.
І тоді спасу вже від них нема.
Древляни, наче кари, зиму ждуть
І по крупинці данину збирають.
Самі, бува, від голоду вмирають,
Бо ж руси їм спокою не дадуть,
Як, не дай Боже, куна хоч одна
Не зійдеться у їхньому рахунку.
Вивозять, кляті, чималенькі клунки.
А він мовчить, хоча і добре зна…
Аж стукіт тихий. Посланець примчав,
Старійшини із вісткою прислали.
Вже данину всю Свенельдові дали,
Як того договір і вимагав.
Аж слідом Ігор із мужами йде
І данини теж вимагає дати.
А де ж йому тепер ті куни взяти?
А він не дослухається, не жде,
Бере усе й насилля чинить тим,
Хто власний дім береться захищати.
Що може він старійшинам сказати?
Він в цім питанні не порадник їм.
Князь без дружини – то іще не князь.
Як без дружини силу ту спинити?
А, потім? Потім що? А жінка, діти?
Чи вже запізно? Може в інший раз?
З тим і відправив посланця. Тепер
Сидить оце у теремі й гадає,
Як він із тим всім учинити має.
Десь у душі ще голос не помер,
Який ночами спати не дає:
«Ти князь, народ свій маєш захищати!
Один раз жити, раз і помирати!
В тім головне покликання твоє!»
Хоч як він прагнув голос той приспать,
Як не хотів до нього дослухатись.
Та раптом зрозумів: що має статись,
Того уже даремно оминать.
Він князь. Нехай дружини і нема,
Та ж є народ – то головна опора.
А із народом ворога поборем.
Не може бути вічною зима…
Та чи піде його народ за ним?
Чи вже забувся, навіть, не признає?
Чи правильну дорогу обирає…
І всю дорогу сумнівався в тім.
Коли прибув у Іскоростень він,
Старійшини похнюплені сиділи,
Один одному в очі не гляділи,
Мовчали в сутінках похмурих стін.
А на майдані гамірна юрма,
Мабуть, на їхні рішення чекала.
Напевно, Мала вони не впізнали,
Бо ж Ігор його в Малині тримав.
Хто ж, крім старійшин, бачить його міг?
Ввійшов в світлицю, озирнувсь навколо.
І обізвалось в грудях серце болем,
Немов, не просто перейшов поріг,
Через межу якусь переступив
І вже назад ступити він не зможе.
Але того показувать не гоже…
І, наче загорівся враз від слів:
- Ти вчасно, князю. Бо нова біда.
Зібрав князь Ігор все, що зміг зібрати
Й подавсь на Київ. Та жадоба клята…
Мужам своїм всю данину віддав,
А сам надумавсь знову повернуть
І ще зібрати, бо здалося мало.
Що нам робити? Як чинити, Мале?
Всміхнувся Мал: - А як тут можна буть?
Як вовк тягати візьметься овець,
То витягає всіх, якщо не вбити.
Отак і нам слід з князем тим зробити,
Бо ж він нас всіх погубить накінець!
І далі слів і слухати не став,
А вийшов зі світлиці перед люди:
- А хто зі мною русів бити буде?
І натовп, мовби князя упізнав,
Враз сколихнувся, і мечі знялись:
- Веди нас, княже! Всі з тобою підем!
Від відчаю в очах немає й сліду.
Мал пильно у ті очі подививсь
І, наче сили від того набравсь,
Якої ще не відчував у тілі.
Й, радіючи тій неймовірній силі
Прошепотів полегшено: - Я – князь!





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2021-05-20 19:53:16
Переглядів сторінки твору 60
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.816 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.786 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.743
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.10.14 19:54
Автор у цю хвилину відсутній