ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Герасименко
2021.09.18 15:45
Дружили в пів серця, в пів сили сварились.
Не тепло – не холодно хай буде завше.
Як раптом на голови щастя звалилось,
дві замкнені душі в заручники взявши.

Звалилось на груди, звалилось на плечі.
Побачив уперше м’яку, безпорадну.
Проте не про вте

Дума Козак
2021.09.18 15:18
Візьму у руки шаблю вікову,
від часу потемніла її криця.
Гетьманську пам‘ятає булаву
ця бунтівна домаха-блискавиця
і старшини козацького пернач,
і загрубілі у боях долоні,
і вітру свист, коли степами вскач
баскі літали запорожців коні.

Сергій Губерначук
2021.09.18 14:40
Закарбовано очі в душі аж пророчій,
аж запеклій і вічній небесній душі.
Щось у серці полоще. Це кров
чи вже мощі?
Ні. Напевно, це щось найстрашніше
й страшніш…
Це любові любов за останком кохання
на обмеженій гойдалці вічного пхання

Ігор Шоха
2021.09.18 13:29
Цікаво, дивно, підозріло, –
за що совкова пропаганда
так неуміло, отупіло
за кожну дію(а не діло)
ґарує нашого ґаранта?

І аж не віриться, – невже
за те, що оплював чуже?

Микола Дудар
2021.09.18 09:43
Ну? Що не клац, реклам - світлини
Одні "трамваї" і "депо"
А я дізнатися повинен
Почім тюльпани і кашпо...

Ох і наглючі заголовки
Зувсіх сторін і без кінця
Кричу: - Ікри, - вони молоки

Микола Соболь
2021.09.18 07:20
Сидим на лаві я та кіт,
воркочемо про вчора.
Уже минуло стільки літ
у радощах і горі.
Немало витекло води,
багато з’їли каші…
Не стрінете тепер біди*
на вулиці ви нашій.

Юлія Івченко
2021.09.18 02:16
Сидить Маринка із малою Ніколь і Яном на березі річки Вовчої. Голівки дитячі до свого тепла тулилить... Жовто-зелена, вереснева трава до тіла прилипє. Вже не, як шовк, а кострубата, до осені жовтизною вряджена, — противна. Березовий гайок поряд. У ньом

Шон Маклех
2021.09.18 00:31
Ми – сновиди, в очі яких зазирає Місяць
Миємо плетені очеретяні сандалі елегій
У холодних струмках сутінок Ренесансу
У ніч оксамитову лелечину й лохинову
Перед святом руїн.
Ми – поети забутого «вчора».
Збудую собі не палац – кляштор пісень сумних,

Сергій Гупало
2021.09.17 20:48
Що було – не загуло.
Назавжди одне
Це розложисте село,
Назва – Головне…

Головне у ньому все,
Де не повернись.
Кожен вісточку несе,

Микола Дудар
2021.09.17 15:23
Шматок цілющий коровая…
Щасливі очі молодят…
І осінь тільки достигає
Свята гуртуються до свят…

Промерзнуть річки незабаром
Сніжком засіють із небес
Окрепнуть дітки - гарна пара

Іван Потьомкін
2021.09.17 09:43
І пішов він розшукувать
Долі своєї початок,
Та забув, що треба робить це неспішно,
І стомивсь, і присів на узбіччі.
І тоді наче хтось прошептав:
«А що як пошукать кінець долі?»
Підвівся.
Став навшпиньки.

Микола Соболь
2021.09.17 07:40
Ах, яка була ніч. Твої губи на смак
і на колір немов зрілі вишні
з них спиваючи сік не нап’юся ніяк…
Чи були ми у ночі тій грішні?
Звісно – ні, може й так. Хай розсудять літа,
нехай згадку сніги замітають.
Та для мене ця пам'ять навіки свята.
В ні

Євген Федчук
2021.09.16 19:34
Під Корсунем бій відгримів. На шляху
Лежали побиті та зранені ляхи.
Живі вже ясиром дрижали від страху,
Клянучи козацтво і долю лиху.
Орда гелготіла, рахуючи зиск,
Козаки розсілися коло багаття.
Було чим хвалитись і що пригадати…
Котився між зорями

Нінель Новікова
2021.09.16 18:47
Слава й Оксана сливи збирали.
Оси Оксану атакували.
Скоро їх, правда, щось відігнало –
Спокій Оксани, а чи сміливість?
Слава ті сливи в сумці носила
І психувала! Справді, щосили –
Славу за стегна оси вкусили…
Плакала Слава: де справедливість?

Юлія Івченко
2021.09.16 11:38
Осінь приносить загострення старої хвороби,
все, що не називаєш поезією — списуєш на тексти.
ті ні до чого не зобов’язують, якщо, навіть, низької проби,
навіть, якщо їх контексти в червоний хрестик.
Їх, мабуть, забудуть, їх, може колись протестять
і

Олександр Сушко
2021.09.16 08:13
Давно вийшов з того віку, коли у щоденнику виправляв двійки на п'ятірки, аби неня ременем не лупила за погані оцінки. Відповідаю за власні слова та вчинки по повній. Не видаляю коментарів ані собратчиків по перу. ані власних. Бо це - історія: історія т
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Посвята в таємниці, або Сучасна хроніка
Образ твору Петро Федоришин. «Таємниці скарбів Садовських» (Сторінками історії Чорткова ( 1772 – 1918 рр.). Книга друга). Тернопіль: Підручники і посібники, 2021. – 1085 с.: іл.



Для минулого ми не існуємо. Проте можемо залишитися у тій же філософській категорії і для майбутнього, якщо не будемо вивчати, знати і поважати історію рідного краю, любити витоки роду і свою Батьківщину. Саме до мети всебічного пізнання та досконалого вивчення історії краю прагне автор роману-дослідження «Таємниці скарбів Садовських» письменник, журналіст, краєзнавець, харизматична особистість Петро Федоришин, який презентує видання в дарунок жителям міста до 500-ліття Чорткова.

Історичний контекст книги

«Історія – це «есенція розуму, вершки досвіду, сік мудрості, бібліотека знань, ядро політики, посвята в таємниці, календар часу, світоч істини, життя пам'яті» – прониклива і мудра сентенція англійського історика середньовіччя Рафаеля Голіншеда («Хроніка», 1587 р.) може слугувати за мотто до подальших моїх міркувань про книгу, яка щойно побачила світ.
Наскрізний сюжет роману – хронікально-документальний, суспільно-політичний, трохи детективний, місцями наділений містичними та пророчими візіями, і завжди актуальний, тому що в інтерпретації письменника – це тривалий і складний рух самої галицької історії. Книга є прямим продовженням першої – «Світло і тіні чортківських замків», де письменник досліджував період ХV – другої половини ХVІІІ ст., коли Чортків був у складі Речі Посполитої. Після першого поділу Польщі в 1772 році Чортків увійшов до Австрійської імперії.
Згідно хронології, друга книга охоплює період австрійської окупації (1772-1918 рр.), коли тривало правління династії Габсбургів. За висновком автора, перебування Галичини під Австрією мало для українського народу певний позитив, і попри зрозумілі зауваги, було кроком уперед в її історичному поступі.
Оскільки книга відзначається ще й значущою змістовною та привабливою своєрідністю, виникла необхідність дати їй типологічну і жанрову характеристику, адже постала вона, як і перша, на грунті загостреного інтересу до історії, передусім історії національної. Обидва романи дають послідовне й цілісне відображення чималого, кількасотлітнього періоду в історії міста Чорткова, як частини території Галичини.

Жанр і структура

Коротко скажу про жанрову специфіку рецензованої книги, особливості її структури, адже зріз явища, як завжди, суттєво прояснює його природу. Це вельми своєрідна, історично-краєзнавча хроніка, жанрове утворення, що виникло на основі синтезу історії, краєзнавства та епістолярію, з виразним тяжінням до драматичних колізій. Зближення історії та драми має давню традицію, яка йде ще від античності. Вже тоді творити історію, означало розігрувати земну драму людського життя. У добу, коли нам випало жити, на початку третього тисячоліття, не просто виникла цікавість до правдивої історії, але й сама історія все виразніше сприймається, як драма людських доль, сповнена поважного й повчального змісту
Отже, оповідний текст у процесі авторської нарації складають сукупні розповіді про реальні одиничні чи численні події, факти чи враження. Автора цікавлять найрепрезентативніші постаті цього періоду (подаються вичерпні інформаційні портрети імператриці Марії Терезії, її синів – імператорів Йосифа ІІ, Леопольда ІІ та онука Франца ІІ, останнього правителя династії Габсбургів Карла І.); гострі соціальні й приватні конфлікти, релігійно-естетичні реформи, реформації та реставрації («Хай святиться ім’я Твоє” (Церква Покрови Святої Богородиці), «Якби ж була знала» (палац Борковської-Фрідмана), «Неповторне повторення» (старий двірець на Вигнанці); навіть скандали, зокрема, пов’язані з мистецтвом («Куди поділися скарби Садовських?» – вражаюча пошукова розвідка!). Перо майстра організовує людський досвід і задає систему рамок історичного, в широкому розумінні, дослідження: «Приєднання земель чортківських до Австрії під час трьох поділів Польщі не розв’язало вузли суперечок за території. Так Чортків на деякий час ставав російським. Тож вислів «як прийшли перші москалі», маючи на увазі 1939 рік, не є історично правильним. Бо «золотого вересня» тридцять дев'ятого росіяни прийшли у Чортків втретє (вдруге у 1914 році). А влада перших москалів, як бачимо, прийшла в кінці 1809. Правда, ненадовго. Після падіння Наполеона Австрія знову забрала наші землі».
Принагідно зазначу, що стиль оповідної манери письма не відхиляється від дійсної канви подій, проте автор удається до їх відбору, переміщення, перегрупування, деколи, злиття, тобто, певною мірою, формує художній текст роману на свій розсуд, що характерно саме для літературного стилю non-fiction (домисел не поширюється на фундаментальні історичні події та їхню послідовність).
Тематика і проблеми
Суттєву увагу дослідник приділяє життєвим колізіям соціуму, стосункам між особистістю і суспільством, перипетіям феодальних міжусобиць, що були звичайними для того часу: групи галицької шляхти, взявши владу, насамперед перекроювали володіння, намагалися захопити якомога більше земель і титулів. Хоча, як свідчить історія, в подальшому це призвело до наслідків, протилежних цілям і прагненням їхніх учасників: поступово зійшла нанівець одна імперія і розчистила шлях для наступної, більшовицької. Чітко проглядає письменницьке знання/усвідомлення об’єктивно діючих закономірностей суб’єктивних зв’язків, за якими автор співвідносить наміри, вчинки, дії, прагнення персоналій. («Менше урядників. Чи більше порядку?» (бурмістри Чорткова), «Хто ви, пане Носс?»). Водночас відзеркалено народне розуміння правди й справедливості, котре теж увійшло важливим складником у моральну атмосферу книги. Історія прочитана краянином-першовідкривачем, як хронопис коловерті людських доль, в яких проявлені вічні закони драми буття. Уважний читач знайде чимало перегуків із сучасністю. Ось приклад злободенної сторінки давнини: австрійська влада запровадила податкові фасії, прародичі наших обов’язкових декларацій про доходи, проте галицькі пани або не виконували розпорядження, або надсилали фальшиві дані!
Чортків, як відомо, був власністю магнатів Чартковських, Гольських, Потоцьких і Садовських. Останній із Садовських – Гієронім. («Необмежена воля заводить у неволю (власники міста). Книга містить вельми пізнавальні розділи, що стосуються сфер діяльності Чортківської громади та подій в місті, зокрема: «Від парафіяльних до гімназій» (розвиток освіти), «Влодкова історія (розвиток міської медицини), «Милосердя багато не буває (заклад для убогих у Чорткові)».


Епістолярний роман?

Різні студії, мемуари, метрики, портрети відомих та невідомих загалу особистостей, колосальний обсяг візуальних ілюстрацій, рідкісні документи, фото найцікавіших будов, древніх сакральних споруд – завдають нових сенсів читацькому баченню. Але оригінальність роману полягає в тому, що до творення загальної картини автор долучає, як свідків живих голосів, автентичне листування жителів міста. Означені листи, приватні чи службові, виразно унаочнюють приховані пружини прагнень і дій адресатів та адресантів, тим самим дають можливість зазирнути за лаштунки всесвітньої драми.
У передньому слові до читача Петро Федоришин пише: «Власне велика кількість використаних у цій книжці листів дає підстави стверджувати, що перед тобою, шановний читачу, історичний епістолярний роман про Чортків». Так, дійсно, ці раритети домінують у романі, вони перейшли через руки автора – дослідника-перекладача-реставратора, який їх озвучив та опублікував. Залишаючись фактом приватного життя жителів міста, як влади, так і пересічних громадян, листування стало фактором інформації та виразним елементом структури роману. Звертають на себе увагу душевні переживання героїв, невимушеність і безпосередність, розмовна лексика, властива мові приватного листування того часу. Водночас – парадокс! – об’ємна епістолярна складова тексту не дозволяє перетворити книжку на художній історичний роман, позаяк виключає чи сковує можливості домислу, філософських розмірковувань, введення уявних образів, описів та сцен…
Тексту книги притаманна специфічна багатошаровість. У письменника щедра палітра творчих засобів: літературний – відбір і аналіз джерел, що стосуються безпосередньо тематики книги; описовий, коли характеризує ту чи іншу ситуацію, коли досліджує економіку та соціологію краю; за візуальний та епістолярний говорилося вище. Цей фаховий інструментарій надав документальному роману особливого поліфонічного забарвлення. До того ж, багатство використаних сплетінь-комбінацій урівноважило певну логічну раціональність та емоційну стриманість, підкреслило персоналізм та естетизм авторського світовідчуття й світобачення. А впевненість у спадкоємності духовних набутків, допомогли Петру Федоришину не тільки вибудувати сталу історичну формацію міста Чорткова, але й дали можливість створити його образно-знакову модель, що зорієнтована на всеєвропейські гуманістичні цінності.









Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-05-12 15:46:24
Переглядів сторінки твору 135
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.749
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.09.17 17:48
Автор у цю хвилину відсутній