ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Дума Козак
2021.09.18 15:18
Візьму у руки шаблю вікову,
від часу потемніла її криця.
Гетьманську пам‘ятає булаву
ця бунтівна домаха-блискавиця
і старшини козацького пернач,
і загрубілі у боях долоні,
і вітру свист, коли степами вскач
баскі літали запорожців коні.

Сергій Губерначук
2021.09.18 14:40
Закарбовано очі в душі аж пророчій,
аж запеклій і вічній небесній душі.
Щось у серці полоще. Це кров
чи вже мощі?
Ні. Напевно, це щось найстрашніше
й страшніш…
Це любові любов за останком кохання
на обмеженій гойдалці вічного пхання

Ігор Шоха
2021.09.18 13:29
Цікаво, дивно, підозріло, –
за що совкова пропаганда
так неуміло, отупіло
за кожну дію(а не діло)
ґарує нашого ґаранта?

І аж не віриться, – невже
за те, що оплював чуже?

Микола Дудар
2021.09.18 09:43
Ну? Що не клац, реклам - світлини
Одні "трамваї" і "депо"
А я дізнатися повинен
Почім тюльпани і кашпо...

Ох і наглючі заголовки
Зувсіх сторін і без кінця
Кричу: - Ікри, - вони молоки

Микола Соболь
2021.09.18 07:20
Сидим на лаві я та кіт,
воркочемо про вчора.
Уже минуло стільки літ
у радощах і горі.
Немало витекло води,
багато з’їли каші…
Не стрінете тепер біди*
на вулиці ви нашій.

Юлія Івченко
2021.09.18 02:16
Сидить Маринка із малою Ніколь і Яном на березі річки Вовчої. Голівки дитячі до свого тепла тулилить... Жовто-зелена, вереснева трава до тіла прилипє. Вже не, як шовк, а кострубата, до осені жовтизною вряджена, — противна. Березовий гайок поряд. У ньом

Шон Маклех
2021.09.18 00:31
Ми – сновиди, в очі яких зазирає Місяць
Миємо плетені очеретяні сандалі елегій
У холодних струмках сутінок Ренесансу
У ніч оксамитову лелечину й лохинову
Перед святом руїн.
Ми – поети забутого «вчора».
Збудую собі не палац – кляштор пісень сумних,

Сергій Гупало
2021.09.17 20:48
Що було – не загуло.
Назавжди одне
Це розложисте село,
Назва – Головне…

Головне у ньому все,
Де не повернись.
Кожен вісточку несе,

Микола Дудар
2021.09.17 15:23
Шматок цілющий коровая…
Щасливі очі молодят…
І осінь тільки достигає
Свята гуртуються до свят…

Промерзнуть річки незабаром
Сніжком засіють із небес
Окрепнуть дітки - гарна пара

Іван Потьомкін
2021.09.17 09:43
І пішов він розшукувать
Долі своєї початок,
Та забув, що треба робить це неспішно,
І стомивсь, і присів на узбіччі.
І тоді наче хтось прошептав:
«А що як пошукать кінець долі?»
Підвівся.
Став навшпиньки.

Микола Соболь
2021.09.17 07:40
Ах, яка була ніч. Твої губи на смак
і на колір немов зрілі вишні
з них спиваючи сік не нап’юся ніяк…
Чи були ми у ночі тій грішні?
Звісно – ні, може й так. Хай розсудять літа,
нехай згадку сніги замітають.
Та для мене ця пам'ять навіки свята.
В ні

Євген Федчук
2021.09.16 19:34
Під Корсунем бій відгримів. На шляху
Лежали побиті та зранені ляхи.
Живі вже ясиром дрижали від страху,
Клянучи козацтво і долю лиху.
Орда гелготіла, рахуючи зиск,
Козаки розсілися коло багаття.
Було чим хвалитись і що пригадати…
Котився між зорями

Нінель Новікова
2021.09.16 18:47
Слава й Оксана сливи збирали.
Оси Оксану атакували.
Скоро їх, правда, щось відігнало –
Спокій Оксани, а чи сміливість?
Слава ті сливи в сумці носила
І психувала! Справді, щосили –
Славу за стегна оси вкусили…
Плакала Слава: де справедливість?

Юлія Івченко
2021.09.16 11:38
Осінь приносить загострення старої хвороби,
все, що не називаєш поезією — списуєш на тексти.
ті ні до чого не зобов’язують, якщо, навіть, низької проби,
навіть, якщо їх контексти в червоний хрестик.
Їх, мабуть, забудуть, їх, може колись протестять
і

Олександр Сушко
2021.09.16 08:13
Давно вийшов з того віку, коли у щоденнику виправляв двійки на п'ятірки, аби неня ременем не лупила за погані оцінки. Відповідаю за власні слова та вчинки по повній. Не видаляю коментарів ані собратчиків по перу. ані власних. Бо це - історія: історія т

Ярослав Чорногуз
2021.09.15 23:41
ЛЮДИ, СУШКО СКРІЗЬ ПОШИРЮЄ ПРО МЕНЕ БРЕХНЮ, БУЦІМ-ТО Я ПИСАВ ПРО ОЛЬВІЮ, І ПРО СОФІЇВКУ З МАТЮКАМИ. ВІН НІДЕ НЕ НАВОДИТЬ ПЕРШОДЖЕРЕЛА, БО ЙОГО В ПРИРОДІ НЕ ІСНУЄ.

СУШКО - МРАЗЬ, ПІДЛИЙ НАКЛЕПНИК І БРЕХУН. ЗАЗДРІСНИЙ ПОДОНОК. ЙОМУ НЕ МІСЦЕ СЕРЕД ПОРЯДН
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08

Ярослав Штука
2020.12.05

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Критика | Аналітика

 З маминих уст: ГЛОГОРОЖЕЧКА, дитяча веснянка.

ГЛОГОРОЖЕЧКА*
(діалектне галицьке: дика рожа)

Провідний тиждень по Великодню в Україні віддавна поминали покійних родичів. Відвідували могили, приносили великодні їстивні дари, а також писанки, крашанки та вишиті рушники, аби з родом своїм "похристосуватися". У Світлий Понеділок та Вівторок, що по-народному називався "Радуниця", аж до Провідної Неділі не змовкали на гробках співи великодніх пісень та гаївок. У записах "Золотослова, Поетичного Космосу Древньої Русі" знаходимо: "на Радуницю весінню мертві і живі радіють"!
Мама моя, Лідія-Надія Вовк, народилася 8 травня. Цьогоріч виповнилося б їй 85, та вже 9-ий рік вона у Високому Небі. Щороку, у Провідний тиждень ми навідуємося до неї, аби заспівати їй веснянки, бо вона чудово співала і знала багато цікавих текстів. Ось один із них, вона співала його мені ще тоді, коли я була дитиною і вірила у казковий світ, наче у яву.
Хто автор цієї дитячої веснянки я так і не дізналася, але впевнена, що це хтось із галицько-карпатського оточення, бо в самій назві веснянки уже вчувається етностиль, наче у однойменній казці Юрія Федьковича...
Так я сповняю давній звичай Радуниці, поминаючи маму Лідію-Надію, чарівним текстом давньої співаної її голосом веснянки

Як тільки настане вечірня година
І місячним сяйвом займеться долина,
Тоді, мов з просоння, весь гай оживає,
Щось квітка шепоче, травичка зітхає.
А що це на травці за диво велике?
Які тут під вечір зібрались музи́ки?
Є хрущик вусатий - тверда жупанина
І коників жвавих ціліська родина.
А що один коник у дудочку грає,
Тоді його братчик у бубен вдаряє,
А хрущик так дує у довгую трубку,
Аж піт виступає на лисому чубку.

…Вийшов місяць із-за хмари,
Станув посеред зірок.
Всі квітки музи́ку вчули
І пішли собі в танок.
Напереді королиця в золотистому вінку,
Далі лицар остраже́нко взяв маруньку боязку;
І фіалка, і волошка – танцюристки дві зручні,
Гожі мачки і дзвіночки – красні стрійні легіні́.

Глогорожечка гляділа на веселощі квіток
І піднялася несміло, щоб собі піти в танок.
Та лиш ніжкою тупнула – крик підняли всі квітки:
«В тебе терня є! ми чули!
Геть собі від нас іди!»

І в куточку сумно стала глогорожечка сама
І від сліз її сіяла вколо неї вся трава.

Тоді мохнатих рож князенко
Її іздалека уздрів:
«Добри́день, - мовив він чемненько,
Не бійся, я є князь князів.
Ходи, буде́ш моя дружина,
Давно на тебе двір мій жде.
Мойого царства половину
Віддам за личко те сумне.
Ходи, в моєму дворі тихо,
Там вічна згода й мир у нас.
Забудеш всі наруги й лихо,
Не будеш плакати ні раз».

І він повів її в палати
І на престол свій посадив,
Сказав корону їй подати
І на весілля всіх спросив.

Рукою мами, Лідії-Надії Вовк,
8.35
6 березня 1994 року (підпис)





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-05-04 20:57:36
Переглядів сторінки твору 159
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.960 / 5.66)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.988 / 5.8)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.792
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Соціум
Наша міфологія, аналітика
Автор востаннє на сайті 2021.09.05 06:29
Автор у цю хвилину відсутній