ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Рибар
2021.10.25 10:28
коли дивишся з високої гори
в молоці туману ти бачиш море з якого
то там то тут виринають кораблі-будинки
вітри підганяють дахи-вітрила
і марево несе їх європами
залишаючи плями на сонці

коли дивишся на високу гору

Тетяна Левицька
2021.10.25 09:56
Це трапилося в потязі… Дорга…
Один студент, щ без кохання сох,
Із полки третьої побачив раптом нги
В рожевому обрамленні панчох.

То був капрон – пори тієї фішка.
Студент цього осмислити не встиг
І без вагання закохався в ніжки,

Ігор Герасименко
2021.10.25 09:07
Подивись і подивуйся

Поглянь на кременчуцький падолист,
на двірника з граблями і лопатою.
Насипало багато. Подивись:
для нього ті, які під ноги падають –
сини дерев, природи, а по суті –
творіння рук. Листочки, що опали,

Іван Потьомкін
2021.10.25 08:43
Привелось мне несколько раз дежурить с одним страшно любознательным человеком. Хоть он и не имел высшего образования, как это уже стало традицией в израильских фирмах по охране и уборке, но не страдал комплексом неполноценности, а старался наверстать упущ

Віктор Кучерук
2021.10.25 07:51
Насмітив і вже хоче тікати,
Хоч затриматися обіцяв
Мені місяць оцей жовтуватий,
Що до віку додав іще справ.
А спочатку був чистий і гожий,
І пахучий, мов крем на меду, –
Зрідка дощиком землю воложив
І не сіпав нічого в саду.

Олександр Сушко
2021.10.25 05:47
Люди повинні залишатися людьми навіть у пеклі. І не думайте, що там тільки одних християн розпинають на дибах та вливають сірки у роти. Хоча християн - найбільше. Бо вони бувають такими крутіями, що йой! Хоча багато хто і молиться Спасителеві, і причаст

Микола Соболь
2021.10.25 05:35
Ранок співає пісню,
чуєш її чи ні?
В осінь влюбився пізню
і дощі проливні.
Стали мені тумани
рідними, як село
та не введи в оману,
літечко відцвіло,

Микола Соболь
2021.10.25 04:41
Якась дивакувата незалежність
до рук взяли мечі, поклали рала,
пішли на фронт, лишив позаду лежнів,
а тих війна втомила і дістала.
Нажерли сучі харі на бюджеті,
сховали награбоване в офшорах…
Спить воїн у землянці чи наметі,
над ним щодня кружляє с

Богдан Манюк
2021.10.24 22:17
Частина перша 15. Кажуть, що рікам довіряють сокровенні таємниці. Плине собі та чи інша ріка, шумить, від усього на світі відсторонюється і тільки небо високе бачить, очей своїх во

Євген Федчук
2021.10.24 20:31
ЛЂто 6374. Иде Асколдъ и Диръ на ГрЂкы
Повість минулих літ


Сьогодні, браття, я вам розповім,
Як Цареград – могутній і величний,
Який стояти міг,здавалось, вічно,
Схилився низько. І то перед ким?

Володимир Невесенко
2021.10.24 20:16
Ховали воїна в селі.
Стояла мати ледь жива.
Дружина стомлена – в жалі,
і діти плакали малі,
і хтось якісь казав слова…
А в полі ще ішли жнива.
Кружляли в небі журавлі,
і, мов розпука вікова,

Адель Станіславська
2021.10.24 18:14
Торкаюсь ранку,
йду у білий світ.
Світ паморозі,
осені і неба...
Оголеність його
торкає нерва
оголених моїх
чутливих літ...

Адель Станіславська
2021.10.24 17:56
випий піґулку на сон
відцурайся страху
хай відпочине тіло
приспиться біль
десь там на небі все важать -
не дали маху
кожній бо рані -
своя особлива сіль

Сергій Гупало
2021.10.24 16:54
В останній понеділок травня
Солдатів згадуємо тих,
Які у пору помирання
Стрічали ангелів своїх.

Ворони закричать інакше,
Проявить негатив Господь.
Обличчя стануть ніжні, м’якші,

Сергій Губерначук
2021.10.24 13:37
Безмозкий член сім’ї
пив третю склянку зла,
наповнену слізьми його дружини.
Зеленої змії
вкусить пора прийшла, –
а жінка лиш давала сік ожини.

Небачений який

Ніна Виноградська
2021.10.24 12:52
Мій дуб зелений вже позолотів,
Осіннє листя простягнув до неба.
Немов кричить до всіх-усіх світів,
Що в єдності людей тепер потреба.

Щоб не робили з нас тих баранів,
Не запрягали у вози волами.
І щоб ніхто ніколи не посмів
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Брати. Антимосковське повстання на Україні 1668 року
Микола довго вовком на козаків дивився,
Ніяк похід до Криму пробачити не міг.
З Максимом теж не скоро з-за того помирився,
Неначе той був винен в поході більше всіх.
Ловив постійно вісті найменші з України,
Все сподівавсь, що раптом щось станеться-таки,
І вся ота полуда з очей народу згине,
Постане Україна єдина вздовж ріки.
А вісті долітали не райдужні, одначе.
В Підгайцях Дорошенко на поступки пішов
І знову ляхи краєм, немов удома скачуть
І знов землею ллється густа народна кров.
Отой похід козацький на Крим підрізав крила.
Тож мусив між сусідів крутитись, наче вуж.
І з ляхами мирився, бо битись не мав сили,
Поклав і так багато в борні козацьких душ.
І з москалями ладив, мабуть, хотів приспати,
Приймав посольства їхні, листи цареві слав.
Продовжував з султаном турецьким загравати.
На нього він надії, мабуть, найбільше мав.
Татар теж не цурався, неначе й помирився:
Вина на запорожцях, він їх не слав у Крим.
Із планами своїми геть від усіх таївся,
Не обіцяв нікому й давав надію всім.
А Брюховецький зовсім від рук уже відбився,
Неначе і не було ніяких в нього справ,
Ловити і палити він відьом заходився,
Вогонь ледь не щоденно у Гадячі палав.
А москалі тим часом все більше нахабніли,
Народ уже до краю нещасний довели,
З порядками своїми зовсім на шию сіли,
Забули геть, для чого вони сюди прийшли.
Раз гетьман не перечить, московські воєводи
Взялися рахувати весь український люд,
В казну свою московську податки переводить,
Сповзалися московські «халявники» з усюд.
В народу вже терпіння на те не вистачало,
Готові були братись за вила і ножі.
Козацтво напохваті теж шабельки тримало,
Бо теж перебувало терпіння на межі.
А тут дійшли до Січі більш радісні новини.
Знялася колотнеча козацька на Дону,
Що згодом охопила заледь не пів країни.
Затіяв Степан Разін проти бояр війну.
Тут, начебто, прокинувсь і гетьман Брюховецький.
Зібрав старшинську раду і там оголосив,
Що, мабуть, із Москвою прощатись доведеться
І треба в шию гнати проклятих москалів.
А Дорошенко, наче, пообіцяв Івану
І булаву віддати, як кине той Москву.
Пообіцяв підтримку, протекторат султана.
Зраділи запорожці – тепер-то заживуть!
От хитрий Брюховецький, Москві замилив очі,
А, як набрався сили і вибрав слушний час,
Докупи Україну усю зібрати хоче.
І як же така справа обійдеться без нас?!
А на Лівобережжі взялись полки за зброю,
Де силою, де словом прогнали москалів.
Лишили воєводи лиш Київ за собою,
В Чернігові теж міцно їх гарнізон засів.
Поки ще сніг у полі - не брались воювати.
Збирали свої сили на весну москалі.
Та й гетьмани теж стали свої полки збирати…
Та ж головне питання – хто ж буде на чолі.
Весна у тому році була холодна й пізня,
Уже по Великодню упав великий сніг
Й лежав чотири тижні. Казали люди різно.
Та трохи з москалями в війні він допоміг,
Бо ж трави піднялися хоч трохи десь у травні,
Тоді й московські раті через кордон пішли,
Котельву і Опішню взяли в лабети бранні,
Хоча застрягли, з ходу узяти не змогли.
Туди ж і Брюховецький подався із полками.
Прийшла орда татарська, що Челібей привів.
Спішив і Дорошенко з своїми козаками.
Ну, хто б із запорожців тепер в Січі сидів?
Зібралось кілька тисяч, у поміч подалися.
Між ними і Микола з Максимом. Як без них?
На Сербиному полі докупи всі зійшлися,
Щоб гетьмана обрати, який повів би всіх.
Чекали, зараз вийдуть перед усіх гетьма́ни,
Обіймуться красненько, вклоня́ться козакам.
І вирішить козацтво, хто гетьманом з них стане.
Але того, що сталось, ніхто з них не чекав.
З’явився Дорошенко, як гетьман з булавою,
А потім Брюховецький в кайданах, наче тать,
Його вели козаки розлючені юрбою
Та й стали до гармати, як зрадника, кувать.
Поки козацтво мовчки за тим спостерігало
Іще не зрозумівши, що то все означа,
Івана до гармати міцненько прикували.
А той не боронився і, навіть, не кричав.
Тут Дорошенко, наче, зібрався щось казати,
Підняв угору руку, а потім… опустив.
Накинулись на бранця розлючені козаки
І вимістили гнів весь, що в душах накипів.
Усі від того, наче, на мить оторопіли.
Давно поміж козацтва такого не було
Аби без суду й слідства та козака убили.
Прийшовши все ж до тями, все поле загуло,
Посипались прокльони, за шаблі похапались,
А особливо ті, хто із Січі прибули.
Вони ж із Брюховецьким ще з кошування знались
І просто так стерпіти наруги не змогли.
Побачивши,як швидко гнів охопив коза́ків,
Сховався Дорошенко тихцем із їх очей.
Велів тягти горілку та військові роздати,
Нап’ється та й забуде увесь свій гнів, ачей.
Сам заховавсь в обозі й всю нічку там просидів
Та дослухавсь до криків і гамору юрби.
Не відчував за вбивство ні відчаю, ні стиду
Та, коли б треба було, то ще б раз так зробив.
Але злякався гніву козацького. Не да́рма.
Метались запорожці із шаблями всю ніч.
Якби знайшли, то може його чекала б кара,
Пішов би за Іваном до пекла, звісна річ…
А самі запорожці надвоє розділились.
Хоч всі вважали – винен Петро у смерті тій,
Й за те на Дорошенка страшенно розізлились,
Що він порушив звичай прадавній січовий.
Але одні вважали, Максим був поміж ними:
Іванової смерті той, справді, не хотів,
То козаки невірно, напевно, зрозуміли
Той помах Дорошенка, а він їх не спинив.
Другі ж, Микола з ними, стояли на своєму:
Із вбивцею стояти не будем у строю.
Або приб’єм, собаку, коли лише знайде́мо,
Або вертатись будем назад на Січ свою.
Оскільки Дорошенка знайти їм не вдалося,
Зібралися на ранок та й подались собі.
Микола на Максима за Крим ще злився й досі,
Тож, навіть, попрощатись із братом не забіг…
Війна в Лівобережжі велася якось мляво.
І москалі топтались, і гетьман не спішив,
Хотів без братовбивства закінчити виправу,
Спровадити без бою із краю москалів.
Бо ж затіватись битись сил недостатньо в нього,
Щось ляхи затівають на теренах своїх,
Підтягують хоругви. Послав він брата свого
З полками аби трохи утихомирить їх.
Та й на татар надії ніякої немає,
У тих своє на думці, як «з поміччю» ідуть.
Не скільки допоможуть, як людність похапають
Та і до свого Криму ясиром поведуть.
А тут ще й запорожці!.. Куди там воювати
З проклятою Москвою? Отак і воював.
Встигав листи люб’язні до воєвод писати,
Про наміри майбутні свої попереджав.
Не скільки воювали, як то шляхи топтали.
Сам гетьман кинув військо, у Чигирин подавсь.
Лишив за наказного полковника Дем’яна,
Той Многогрішним, мабуть, недарма прозивавсь.
А з того полководець узагалі ніякий.
Знов вперлись в Україну із військом москалі.
Хоч Дорошенко в поміч і надіслав козаків
Та зачіпатись надто із ними не велів.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2021-04-18 19:37:57
Переглядів сторінки твору 72
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.816 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.786 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.738
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.10.24 20:33
Автор у цю хвилину відсутній