ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2022.08.11 19:12
Історію Московії, мабуть,
Не із Данила треба починати.
Бо ж князем би Данилові не буть,
Якби-то не заслуги його тата.
Татусь Данила – кінь іще отой,
Ім’я його відоме і глухому.
Мабуть, з князів у ті часи ніхто
У підлості не міг рівнятись йому.

Юрко Бужанин
2022.08.11 14:54
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх

Іван Потьомкін
2022.08.11 12:20
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує

Сергій Губерначук
2022.08.11 11:49
Народження – красне.
Дитинство – безтурботне.
Отроцтво – наївне.
Юність – шалена.
Молодість – світла.
Зрілість – розважлива.
Старість – поважна.
Старецтво – болісне.

Микола Соболь
2022.08.11 09:36
Відкорковуй вино молоде,
ще зима не стоїть на порозі,
ще далеко тріскучі морози…
тільки іній в саду де-не-де.
Та і той щойно сонце розтане.
Хоч зело не таке вже й духмяне,
але мова тепер не про те,
що тремтить край дороги осичка,

Микола Соболь
2022.08.11 06:01
Зґвалтовані та вбиті не кричать.
Сліпі мовчать. Їм нічого сказати.
І небо сипле, ой, не благодать
на окупантів голови трикляті.
А буде ще для них і суд страшний
за: Бородянку, Маріупіль, Бучу…
Хто заповідь порушив: Не убий!,
і ненависть в собі зрос

Віктор Кучерук
2022.08.11 05:54
Зоріє тихо небо уночі
Та повіває низько прохолода, –
Під стріхами проснулися сичі
І підвивають совам на догоду.
Повітря повнить запах чебрецю,
Впереміж з ароматом матіоли, –
Урвавсь терпець дрімати стрибунцю
І стебла трав гойднулися поволі.

Козак Дума
2022.08.10 21:22
За тридцять літ нічого не зробили?
Невже дарма ми змарнували час?!
Гадали, що в запасі доста сили
і часу також вистачить у нас.

Дітей своєї мови не навчили,
не захистили власні Крим, Донбас,
бо сили вельми переоцінили

Віктор Михайлович Насипаний
2022.08.10 19:12
Жінка жінці пожалілась:
- В мого дивні зміни:
Десь енергія поділась,
Треба вітаміни.
Щось не те тепер із мужем,
Я брехать не стану.
Він любив кохатись дуже,
Наче кіт сметану.

Володимир Бойко
2022.08.10 09:07
На россию напали враги
И отшибли россии мозги.
Находить себе новых врагов
Стало легче, когда без мозгов.

Средь безумия и бардака
Как-то проще валять дурака…
Поотшибло россии мозги

Микола Соболь
2022.08.10 06:55
Жарінь за вікнами нестерпна
ген вигорає день палкий.
Розпечений край літа – серпень –
під вересень згориш таки.
Хіба ти хочеш? Мусиш! Доля.
Заплаче небо уночі,
потягнуться тумани з поля
і хоч ридай собі, кричи.

Віктор Кучерук
2022.08.10 05:33
Тріснув постріл, наче гілка
Сухостою під ногою, –
Куля вжалила, як бджілка,
Тільки бруствер за спиною.
Куля впилася, мов жало,
В насип скровлену окопу,
Та від страху задрижали
Охололі раптом стопи.

Ігор Шоха
2022.08.09 21:51
                    І
У тому, що розв’язана війна,
шукати винуватих... «не на часі».
Таке табу... це – пізно, та наразі
ще діє пропаганда потайна
і локшини навішує вона
на вуха очумілого народу,
що зайві ейфорія і свобода,

Тетяна Левицька
2022.08.09 10:51
Каже чоловіку жінка,
— Щось з козою в нас не те.
Вже не хоче і барвінку,
Що під плотами росте.
П'є лиш воду, їсть погано,
Ще такою не була.
Може відведеш, Іване,
Нашу Кралю до козла?

Іван Потьомкін
2022.08.09 10:29
Готуючи книжку «Запорожець за Йорданом» (івритські прислів’я й приказки з українськими відповідниками), я дійшов висновку: на відміну від українських, більшість яких становить народна мудрість (переважно із селянського побуту), івритські – літературного п

Сергій Губерначук
2022.08.09 10:06
В райських покоях мене розманіжила тиша.
Жити між звуків так важко на грішній землі.
Боже великий, Ти дотик і колір залишив,
вкрай не простивши почутих і сказаних слів.

Зараз гроза прозіхає над зляканим людом.
Грому не чую, та блискавку бачу й дриж
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01

Евеліна Гром
2021.11.08

І Батюк
2021.10.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Проза

 Повітряна куля
Того дня, ми їхали заклопотані з братом Юрієм в його автомобілі і голосно обговорювали домашні проблеми, перебиваючи одне одного, оминаючи бескінечні пробки на дорогах. По радіо " "Шансон" звучали простенькі мелодії, до яких ми не дуже прислухалися, бо кожна наступна пісня була знайома. Липень стікав з верхівки неба розтопленим медом на лобове скло машини, і брат опустив у салоні козирки, щоб літнє сонце не засліплювало очі. Я глянула, крізь мутне скло, на розпечений небозвід і не знайшла там жодної перистої хмаринки. Волошкова ніжність застилала шовком небесну твердь. Коли ми під'їздили додому, нашу жваву розмову перебив телефонний дзвінок.
- Юро, привіт, як справи,? - запитував брата його друг - Олександр.
- Я повертаюся з сестрою з району, їздили провідати батьківське обійстя. До речі, Таня передає тобі вітання, - сказав Юра, хоча я мовчала, як риба, тримаючи в роті жувальну гумку.
- І їй також передавай привіт, і заодно запитай чи не хотіла б вона політати на повітряній кулі? Є одне вільне місце. Летить моя дружина, донька і зять.
Колись мені Юра розповідав, що разом з Олександром літав на повітряній кулі і я тоді обмовилася, що теж хотіла б оглянути землю з висоти пташиного польоту.
- Таню, ти полетиш? - зненацька запитав мене Юра, бо знав, що я чую його розмову з Сашком. Раніше в дитинстві, я завше заступалася, за молодшого від мене на п'ять років брата, якщо його хтось ображав. Товаришувала більше з хлопцями і могла набити пику любому шибенику, тож мені було соромно зізнатися у тому, що страшно боюся висоти.
- Звичайно, я люблю драйв, - радісно відповіла, сподіваючись на те, що ми полетимо не зараз, а після. А то й зовсім не полетимо з багатьох причин. Наприклад: не набереться достатньо сміливців, чи не буде газу для повітряної кулі, чи ще щось невідкладне трапиться в останню хвилину. Найбільше розраховувала на нельотну погоду, але Олександр запевнив, що політ відбудеться обов'язково сьогодні о шостій, тобто через дві години. Що поробиш, відмовлятися було незручно, тому ми поїхали на місце зустрічі. Всю дорогу, я розпитувала Юру чи не страшно йому було літати на повітряній кулі. Брат посміхався і говорив,
- Там сама побачиш, я тобі не можу пояснити всього, що відчував у ту мить. Це потрібно спробувати самій.
- Добре, - сказала я намагаючись приховати неабиякі хвилювання. Відволікаючись на дорогу, гнала з голови, жахливі настирливі думи про найстрашніше. Все ж таки, заповіт ще тоді не склала, та й помирати, так безглуздо, не хотілося. Нарешті ми приїхали на велике поле за містом і я побачила на фоні блакитного неба декілька повітряних куль. Вони зависли над пшеничною цариною, вражаючи мій зір.
- Ого, - подумала я в захваті, як високо і чарівно.
Деякі райдужні кулі в вишині здавалися веселими іграшковими кульками, якими граються діти.
- Нічого, якось воно буде, - не встигла подумати, як до нас під'їхав пілот на своїй машині. На стрижений настіл трави вивантажили найбільшу в Європі кулю і почали наповнювати повітрям вентиляційним пристроєм. Куля збільшувалася на очах, мотор ревів, як скажений, маківка випрямилася і з нетерпінням почала пориватися в небо. Велика, плетена корзина стояла на землі. Бажаючих людей, щоб стрибнути у неї, було чимало. Дехто вже заліз в корзину і брат мені допоміг туди теж забратися, бо невеликий зріст не дозволяв самій це зробити. Нас було вісім осіб, не враховуючи пілота.
- І зовсім не страшно, - подумала я стоячи на землі в затишній корзині поряд з іншими. Мої супутники посміхалися, раділи і я розслабилася у передчутті яскравих, мандрівних пригод. Пілот попросив нас всіх на раз, два, три підстрибнути, щоб повітряному птаху було легше відірватися від землі, і ми це зробили залюбки. Раз, два, три, стрибок! Підлога корзини заворушилася під ногами, захиталася і повільно почала підійматися вгору.
- І зовсім не жахливо, - знову подумала я, дивлячись на брата. Ще можна було стрибнути вниз, але я міцно вчепилася за поруччя, що мені було по груди і ми повільно почали здійматися в небеса. А коли стало страшно, стрибати було уже пізно. Мій високий Юра здавався маленьким гномиком, що посміхався здалля і махав на прощання рукою. Глядачі, що лишилися на землі, дивилися хто з заздрістю, а хто з щирою усмішкою на шибайголовів і теж махали руками та шалено свистіли. Коли куля піднялася вище, перед нашим зором постав чудовий, барвистий краєвид. Я, забувши про жах висоти, крутила головою у різні боки так, що ледь не вивихнула шию, аби охопити гречні, мальовничі окраси земного раю. Ми пролітали, над прямокутниками полів, над зеленими дорогами лісосмуг, смарагдовими озерами та селами. Мапа землі, великого маштабу лежала, як на долоні.
- Дивіться, дивіться, ось там косуля!, - хтось кричав зопалу, і присутні повертали голови на вказівний палець, вишукуючи в заростях очерету полохливу, граційну тварину. Внизу кружляли птахи і дивно було спостерігати за ними зверху. Я неодноразово літала літаком і мені особливо подобалася та мить, коли крилата машина набирає швидкість на льотній полосі та шугає у розчахнуте небо стрілою. А тут, на повітряній кулі зовсім інші враження. Ти виснеш в повітрі, така маленька, крихітна, беззахисна, як піщинка на семи вітрах. Я пов'язала картату хустинку на кучері, щоб не надуло вуха і міцніше вхопилася за край корзини, щоб не випасти, бодай випадково, з неї. Зверху над нами періодично чмихала, палахкотіла куля.. Пілот підтримував горіння і синьо-гаряче полум'я , що зігрівало повітря всередині, нас підіймало все вище і вище над землею. Людей і тварин вже майже не було видно. Ми летіли на висоті понад двох тисяч метрів, і знов ж таки, мені не було надто жахливо. Враження від польоту на повітряній кулі - незабутні. Кожен повинен ризикнути заради цього, - спадало мені на думку. Чомусь всі раптово замовчали, притихли зачаровано, погрузилися в нірвану своїх думок і лише свист вітру та полум'я порушували затишшя вечірнього неба. Захід сонця спалахнув жовто- гарячими, малиновими кольорами і неймовірна краса розіллялася по голубому небосхилу сусальною рікою. Невеличка хмаринка, мабуть, здивувалася побачивши нашу синьо-жовту повітряну кулю, бо розтанула на очах у льоноцвітному полі безмежжя. Не знаю скільки пройшло часу відтоді, як ми відлетіли, але повертатися не хотілося. Я б дивилася безкінечно, на цей мальовничий ланшафт, неймовірну ясу небесного океану, не затуляючі очей, вбираючи в душу Божественне творіння всесвіту.
- Господи, як легко дихати тобою, яка благодать, святість. Дякую тобі, за щастя знаходитися тут і торкатися неба руками - тішилась я, та пілот повідомив, що у нас закінчується газ і потрібно негайно приземлятися. Ще під враженням польоту і розчулення, не було страшно. Навпаки блаженство наповнювало серце спокоєм, огортаючи ніжністю кожну клітину тіла. Повітряна куля почала повільно опускатися. Пілот час від часу додавав газу, але не так інтенсивно, як на початку польоту. Ми знову бачили стрічки доріг, контури пастельних ланів, малахітові стіни лісосмуг, ярів та дібров. Земля повільно наближалася.
- Тут на житньому полі нам не можна приземлятися, не дозволяють толочити зерно, - пояснював пілот і трохи вище підіймав повітряну кулю.
- Ой Боже, - закричала я, поверніть, будь ласка, ліворуч, бо нас зносить на електромережу.
- На жаль, я не можу цього зробити, нами керує вітер. Я лише піднімаю і опускаю кулю, а все інше залежить від подиху стихії.
- Як так?!, - репетувала я. ( Мурахи забігали по спині) - Ви хочете сказати, що куля ніким не керована? Чому ж мене ніхто не попередив про цей факт, напередодні? Я б ніколи, ні за що не полетіла за таких умов.
- Не хвилюйтеся, у мене все під контролем, - заспокоював авіатор вищого пілотажу і я втихомирилася, як дитина, коли ми оминули без ексцесів лінії електропровід.
- Хух, - з полегшенням видихнула я, але, поглянувши вперед, перелякалася ще більше ніж тоді, коли ледь не зачепили дроти струму. На нашім шляху простиралися величезні, лапаті сосни, що підпирали вітами небо. Ми летіли прямісінько на них.
- Присядьте всі і тримайтеся за поручні, - наказав нам пілот. Ми дружньо присіли, а дехто став на коліна і очі закрив, коли на наші голови зверху посипалися шишки, зламані гілочки дерев, соснові голки та численні кліщі. Корзину метеляло зі сторони в сторону, як білизну на вітриську. Я думала що ми перекинемося і я буду у кращому випадку висіти на сосні головою вниз, але Слава Богу, що той лісок скінчився швидко, бо всі старанно молилися.
- Господи, Матір Божа, рятуйте! І чому, я дурепа, погодилася на таку небеспеку. Одне заспокоювало, що не залишиться ні ріжок, ні ніжок, коли розіб'ємося з такої висоти об землю, і я не буду лежати з поламаним хребтом, сподіваючись на допомогу дітей. В ту хвилину шкода було молодь, яка зі мною летіла поряд. Що я тоді передумала за декілька хвилин одному Богу відомо. Але, на наше везіння, корзина повітряної кулі черконулася легким поштовхом об землю і ми вдало приземлилися на кукурудзянім полі.
- Слава Богу! - раділи любителі пригод, хоч серце шалено калаталося. Корзина зупинилася і ми вилізли з неї. На цей раз, мені не потрібно було допомагати вибратися. Не знаю яким чином я це зробила, але через декілька секунд стояла у високій кукурудзі ледь не цілувавши землю. - Оце так незабутній екстрім! Ніколи не була боягузкою. Мчала галопом на коні, пірнала на морську глибину, їздила на джипах по дюнах і барханах, але хіба можна порівняти ті враження з повітряною кулею, що зараз мирно лежала і поступово здувалася, перетворюючись на синьо-жовту штучну тканину з рекламним надписом? Ноги і руки тремтіли ще довго.
Юра знайшов нас швидко, бо супроводжував машиною політ кулі.
- Ну, як тобі, сподобалося? - запитав він обійнявши, з єхидною посмішкою та сарказмом на обличчі.
- Класно, дійсно, дуже класно, - відповіла я, але вдруге нізащо не полечу! Всі присутні зареготали і почали обмінюватися враженнями.
Юра теж розповів, про свій політ на повітряній кулі.
- Уявляєте, коли ми приземлилися в отавах під Житомиром, там на полі паслося велике стадо корів. Тоді здійнявся сильний вітер, корзина перекинулася і ціле юрмище тварин помчало на нас. Ми думали, що вони нас зітруть з лиця землі, але корови зупинилися на відстані двадцяти метрів і з цікавістю почали спостерігати за кулею і нами. Вони стояли, мов вкопані кліпаючи великими віями. Ніколи б не подумав, що корови, які байдуже жують жуйку, такі розумні і допитливі, - з захватом говорив брат, а всі реготали.
Стомлене сонце вмостилося за чорнильним обрієм мли. Небо вкрилося розсипом срібних зірок, повний місяць і чумацький шлях не відкривали всієї таїни нічного неба. Пілот відкоркував ігристе шампанське, розказав цікаву історію, яку я миттєво забула, але грамоту, яку він мені вручив тоді, за підкорення неба, я ретельно зберігаю у шухляді комода ще й досі. Відтоді я всім раджу відчути себе вільною птахою з широкими, натхненними крилами за спиною. Правда замовчую деякі деталі, щоб не відлякувати відчайдух, бо на те є причина, - небо дійсно варте того, щоб поринути щасливо у його безмежне серце на повітряній кулі.

24.03.2021р.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-03-26 15:04:36
Переглядів сторінки твору 786
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.292 / 5.9)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.347 / 5.96)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.795
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.08.11 13:43
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Івченко (М.К./М.К.) [ 2021-03-26 22:30:40 ]
Приємні спогади наповнені адріналіном і романтикою. Із задоволенням прочитала. Натхнення, Танюшо.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2021-04-16 08:07:21 ]
Дякую, дорога Юленько! Рада, що сподобалося!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Серго Сокольник (М.К./М.К.) [ 2021-03-27 12:38:25 ]
У Вас цікава і ,,читабельна,, проза, Тань)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2021-04-16 08:08:16 ]
Дякую, дорогий Серго! Стараюся, щоб було цікаво!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
е ю (М.К./Л.П.) [ 2021-03-31 01:07:31 ]
Досить яскраво та виразно -- картинка уявляється та переживається із авторкою!
Спробував сформулювати для себе якусь "мораль: що це -- реклама повітряних куль, заклик долати власні страхи, просто бажання поділитись гарним спогадом?
Саме останній вектор сповнює найприємніших вражень!.. (Хоча особисто я хотів би спробувати політати на дельтаплані!:)

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2021-04-16 08:06:27 ]
Дякую, Ереміте. Так, це спогад. Не думаю, що це реклама повітряної кулі, бо після тих пригод, які я описала не думаю, що хтось ризинке злетіти. Тай вдруге б я сама не полетіла б!))))