ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
19:13
Фігаро - де?
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Смерть Святослава
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Смерть Святослава
- Дядьку Степане, ви ж були
Із нашим князем Святославом.
Русі з ним здобували славу.
І, кажуть, бачили, коли
Загинув він від печенігів.
Вже сивий, хоч і не старий
Степан в отвіт заговорив.
А голос в нього, наче крига:
- Так, бу́ло, синку. Все було.
І славу з князем здобували,
Аж у Болгарії бували,
Долаючи ромейське зло.
Та підлість гору узяла
І мужність нашу подолала.
Ми кров даремно проливали…
Сльоза щокою потекла.
Він рукавом її утер,
Мов в пам’яті туман розвіяв.
- Ні, ні про що я не жалію.
Лиш про одне – що він помер.
В бою відкритому його
Не спромоглись здолать ромеї,
Тож, згідно підлості своєї,
Аби добитися свого,
Купили недругів вони
І, як хортів, їх нацькували.
Ми перемоги здобували,
Але не виграли війни.
Князь з військом Свенельда послав,
А з нами в лодіях подався.
Вже аж до Хортича дістався.
Але там печеніг стояв.
Пробитися не було змоги.
Нас мало – їх - ціла орда.
Не порятує і вода,
Бо ж попереду злі пороги.
Там, хоч не хоч, на берег йти,
По суші лодії тягнути…
Тож довелося повернути,
В Білобережжя відпливти.
Зимівля там страшна була.
Хоча добра собі надбали
Та їжі вдосталь ми не мали.
Тож голова коняча йшла
За полугривню. Що робити?
Як холод лютий навкруги,
Шлях перекрили вороги
Й потрібно їсти, щоби жити.
Багато наших там лягло
В холодну землю негостинну.
Там хліба ми пізнали ціну,
Якого зовсім не було.
Ледь-ледь діждалися весни.
Як скресла крига – подалися,
До Хортича знов піднялися,
Піт утираючи рясний.
Бо ж звідки було взяти сил
Після такого зимування?
Геть виснажило веслування,
Тож озирнулися навкіл,
Чи ворог часом не чига
Та і до острова пристали.
Хоч сили відновити мали
На тих гранітних берегах.
Під дубом жертви принесли,
Як подорожні всі робили.
Та і поснули на тих схилах,
Настільки втомлені були.
Сторожа теж уся поснула.
А в полі клятий печеніг
Наш кожен крок весь час стеріг.
Підкрався, що ми і не чули,
Дніпрову хвилю подолав
І став рубати сонних воїв.
Хтось крикнути устиг: «До бою!»
І криком тим усіх підняв.
Хоч які втомлені були
Та за мечі умить вхопились,
У купки невеликі збились,
Щоб спини захистить могли.
А далі вже рубали шлях,
Аби із іншими з’єднатись.
До князя стали пробиватись,
Де майорів з тризубом стяг.
А він, той стяг, уже хитавсь,
До скелі Чорної хилився .
Князь з печенігами ще бився
Та, уже видно, подававсь.
Бо ж поряд наших не було,
Одна лиш печенізька зграя,
Мов пси скажені, насідає.
Нас зло від відчаю взяло.
Тож ми ще більше налягли,
До князя прагнучи пробитись.
А стяг все швидше став хилитись.
Ми зойк утримать не змогли,
Застигли вмить, як він упав,
Не вірячи, що все насправді.
Орда враз заволала радо…
І бачимо, як хтось підняв
Над нею голову…його…
Оскаженіли ми від того,
Рубали крізь орду дорогу,
Смерть люту сіяли кругом.
Тож в страху кинулась орда
Ярами, балками у воду.
Собі забрала нагороду,
А нам зосталася біда…
Хвалився потім печеніг,
Із черепа зробивши чашу,
Що відібрав він славу нашу,
Здолати Святослава зміг.
А ми помститись не змогли,
Піймай його у чистім полі,
Де його сила, його воля…
Хоча уже роки пройшли,
Не припиняю я жаліти,
Що біля князя не стояв,
Вже краще я би смерть прийняв,
Він, може б, залишився жити.
Із нашим князем Святославом.
Русі з ним здобували славу.
І, кажуть, бачили, коли
Загинув він від печенігів.
Вже сивий, хоч і не старий
Степан в отвіт заговорив.
А голос в нього, наче крига:
- Так, бу́ло, синку. Все було.
І славу з князем здобували,
Аж у Болгарії бували,
Долаючи ромейське зло.
Та підлість гору узяла
І мужність нашу подолала.
Ми кров даремно проливали…
Сльоза щокою потекла.
Він рукавом її утер,
Мов в пам’яті туман розвіяв.
- Ні, ні про що я не жалію.
Лиш про одне – що він помер.
В бою відкритому його
Не спромоглись здолать ромеї,
Тож, згідно підлості своєї,
Аби добитися свого,
Купили недругів вони
І, як хортів, їх нацькували.
Ми перемоги здобували,
Але не виграли війни.
Князь з військом Свенельда послав,
А з нами в лодіях подався.
Вже аж до Хортича дістався.
Але там печеніг стояв.
Пробитися не було змоги.
Нас мало – їх - ціла орда.
Не порятує і вода,
Бо ж попереду злі пороги.
Там, хоч не хоч, на берег йти,
По суші лодії тягнути…
Тож довелося повернути,
В Білобережжя відпливти.
Зимівля там страшна була.
Хоча добра собі надбали
Та їжі вдосталь ми не мали.
Тож голова коняча йшла
За полугривню. Що робити?
Як холод лютий навкруги,
Шлях перекрили вороги
Й потрібно їсти, щоби жити.
Багато наших там лягло
В холодну землю негостинну.
Там хліба ми пізнали ціну,
Якого зовсім не було.
Ледь-ледь діждалися весни.
Як скресла крига – подалися,
До Хортича знов піднялися,
Піт утираючи рясний.
Бо ж звідки було взяти сил
Після такого зимування?
Геть виснажило веслування,
Тож озирнулися навкіл,
Чи ворог часом не чига
Та і до острова пристали.
Хоч сили відновити мали
На тих гранітних берегах.
Під дубом жертви принесли,
Як подорожні всі робили.
Та і поснули на тих схилах,
Настільки втомлені були.
Сторожа теж уся поснула.
А в полі клятий печеніг
Наш кожен крок весь час стеріг.
Підкрався, що ми і не чули,
Дніпрову хвилю подолав
І став рубати сонних воїв.
Хтось крикнути устиг: «До бою!»
І криком тим усіх підняв.
Хоч які втомлені були
Та за мечі умить вхопились,
У купки невеликі збились,
Щоб спини захистить могли.
А далі вже рубали шлях,
Аби із іншими з’єднатись.
До князя стали пробиватись,
Де майорів з тризубом стяг.
А він, той стяг, уже хитавсь,
До скелі Чорної хилився .
Князь з печенігами ще бився
Та, уже видно, подававсь.
Бо ж поряд наших не було,
Одна лиш печенізька зграя,
Мов пси скажені, насідає.
Нас зло від відчаю взяло.
Тож ми ще більше налягли,
До князя прагнучи пробитись.
А стяг все швидше став хилитись.
Ми зойк утримать не змогли,
Застигли вмить, як він упав,
Не вірячи, що все насправді.
Орда враз заволала радо…
І бачимо, як хтось підняв
Над нею голову…його…
Оскаженіли ми від того,
Рубали крізь орду дорогу,
Смерть люту сіяли кругом.
Тож в страху кинулась орда
Ярами, балками у воду.
Собі забрала нагороду,
А нам зосталася біда…
Хвалився потім печеніг,
Із черепа зробивши чашу,
Що відібрав він славу нашу,
Здолати Святослава зміг.
А ми помститись не змогли,
Піймай його у чистім полі,
Де його сила, його воля…
Хоча уже роки пройшли,
Не припиняю я жаліти,
Що біля князя не стояв,
Вже краще я би смерть прийняв,
Він, може б, залишився жити.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію