Північ снує павутини безсоння,
В кожній калюжі відбитки зірок.
Березень взяв Україну в долоні
І до весни робить впевнено крок.

Соки нуртують в глибоких коріннях
І піднімаються вгору, до віт.
Скоро у борозни кинуть насіння

В Болгарії є свято Мерцишори,
У березневий перший день весни,
Яка розквітне й забуяє скоро,
І збудуться брунькові зимні сни.

Бо з-під землі вже дивляться несміло
Мізинчики тюльпанів ще малі.
Весна вже творить неминуче діло,

Уміючи замріяно літати,
Зриваюся зажурено в піке, –
Здобутки множу і рахую втрати,
Неначе п’ю солодке чи гірке.
Усякого судилося сьорбнути
Мені в нестримній круговерті літ,
Бо мучив жаль єство, як екзекутор,
А радість вперто кликала в політ.

«Вже будильника он трель!
Вилізаймо із постель!
Не чекатиме нікого
міжпланетний корабель!

Все готово: два лимони,
довгий шнур від телефону,
компас, хліба скільки треба,

Випий, Ладо, весна,
Що блищала в бурулі оцій,
І проста, і складна...
Ніби складаний ніж у руці!..
Випий нині, ота,
Без якої знебарвлено світ,
Схизматично-свята
Гріхопаднице, пломінь і лід!

Весна у білій сукні.
Вдягнулася мерщій!
Під снігом лиш відчутні
грайливі хвилі мрій.

У мрії березневі
покличе всіх жінок!
До кожної оселі

Молодість – як вино, старість – як похмілля. Коли, врешті, осягаєш сенс життя, виявляється, що жити вже пізно. Молоді вірять, що переживуть свої проблеми, старшим зрозуміло, що проблеми переживуть їх. Красива молодість, мудра старість... А межи н

Востаннє обізвалася струна.
Стих голос кобзаря. Запала тиша.
Лиш було чутно, як він важко дише
Та його пісня в душах ще луна.
Нарешті хтось озвався із юрми,
Що кобзаря півколом оточила:
- Невже така страшна москальська сила,
Що з нею не упорались

Ну то й що? Ніщо! І...трохи більше:
З берегів виходить річка Стир.
Сонетяр ізнову пише вірші!
І такі - що Господи, прости!

Шмаття дум вирує в круговерті,
Від напруги аж гуде мисля.
А поет, в потугах,- ой упертий!

Крім сонечка, ніхто не ходить в гості,
До мене прилітають лиш вітри.
І хмари пропливають в високості,
Де вітами хитають явори.

Неприбраність в усьому березнева,
Осіннє листя шурхотить в саду.
Хоч сплять бруньки на сонних ще деревах,

Бывает праздничный коллаж
В стиралку просится под утро,
А после этого в гараж -
Свое пристанище как будто…


2.
Не от избытка ведь ума

ІГотову манну і мокву небесну
не висіває жоден зодіак...
і віриться, й не віриться ніяк,
що казка у житті не має сенсу,

що є іще і Той, що греблі рве,
і Той, що у горі сидить високій...
Славута сивий стогне і реве,

У вікна сонце променями лине,
Шугає всюди вітер весняний.
Ізнов прийшло тепло до України,
А з ним пора чекання і надій.

Стримлять, немов мізинчики, тюльпани,
Барвінок зеленіє з-під снігів.
Але весна тоді лише настане,

Розчинимось у карамелі часу,
у всесвіті казкової нуги,
хай ніжні ритми зоряного джазу
обмежень розтинають ланцюги…

Розтанемо в кохання ароматі,
різноголоссі Еросу пісень.
Зануримось у пристрасті багаття,

Вона мала руки, мов дуги,
привітно розкинуті влітку.
Він ускочив до неї вже вдруге
у глибоку грудну клітку.

Вона приручила його хлібом
і привчила літати на нитці.
Мокре пір’я здіймалося дибом,

Дружба з жінкою - велика рідкість. Чоловіки, в основному, бачать у протилежній статі знадливе створіння, з яким можна створити сім’ю, наплодити діточок та повісити на нього всі домашні турботи. В ідеалі - сидить така пишногруда весталка удома, варить каш