ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Богдан Манюк
2021.10.22 17:22
Частина перша 10. Перед сутінками пролетів над Гулаком аероплан — заледве не торкався верхів'я дерев. Незвичний гул спочатку налякав, а потім вихопив з усіх домівок дорослих і малих.

Ігор Герасименко
2021.10.22 16:09
Не повірите, не жаль,
що не побував на морі.
І нехай тепер надворі

листопад. Проте не падали,
а махали плавниками
й опускались на пісок
із гілок берізки, липки

Марія Дем'янюк
2021.10.22 13:18
Ой, летіть-летіть до неї,
Листочки кленові,
І жовтенькі й червоненькі,
Жовто-пурпурові,
Щоб ялинка увібралась
В золоті прикраси,
Що засяють, мов гирлянди,
На сонці одразу.

Тетяна Левицька
2021.10.22 10:53
Щиро Бога прославляєм,
З чортом на колінах,
Чи не варті й крихти раю?
В пеклі — Україна.
Схід не визнає провини,
Захід у Європі.
Наша славна Батьківщина
Вже давно в цейтноті.

Віктор Кучерук
2021.10.22 05:44
Небеса розпустили нюні
І замовк приголомшено світ, –
Лише вітер торкає струни
Крапельками зволожених віт.
Лише грають стальною блестю
Метушливі, як діти, струмки,
Оминаючи перехрестя
Чи долаючи їх навпрошки.

Богдан Манюк
2021.10.21 20:36
Частина перша 7. Марія почула, як ценькнула дверна клямка. Хтось нерішуче переступав з ноги на ногу в сінях, забувши зачинити за собою вхідні двері, але одразу зачинив, коли загавкав

Євген Федчук
2021.10.21 19:44
По смерти же святаго мало лтъ миноу, прiиде рать велика роусскаа изъ Новаграда князь Бравлинъ силенъ зло, плни отъ Корсоуня и до Корча, съ многою силою прiиде к Соурожу, за 10 дьнiй бишася зл межоу себе.
Життіє Стефана Сурожського

І ми б

Тетяна Левицька
2021.10.21 11:30
Поруч йдемо серед тихих хрущовок за руки,
і прохолода вечірня пронизує нас.
Сонце визбирують у далині чорні круки,
серце наструнчуєш на незабутній романс.

Листя сухе шарудить наче миша полівка,
ще не чіпляється пакісно до підошов.
Щемна розмова,

Іван Потьомкін
2021.10.21 11:19
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Петро Скоропис
2021.10.21 11:11
Прикордонна купини вода напува,
і трава прикордонна печеться.
І тамує солдат святотатні слова,
і потали поет стережеться.

Над водою в тумані заціп чатовий,
і душа не волає уголос.
Лише осені – в поміч немозі німій

Микола Соболь
2021.10.21 07:28
Опів на п’яту плачуть ліхтарі,
шматує вітер неопале листя…
Спокутати б сьогодні до зорі
свої гріхи набуті перед містом.
Мабуть, і все. Хай жовтень догорить.
Не буде листопадові спокуси,
а грудень усвідомлюючи мить
розбурхає зимові сніготруси

Віктор Кучерук
2021.10.21 05:35
Стихле водосховище безкрає
Стало засинати від нудьги, –
В барвах листопада потопають
Вишгородські кручі й береги.
Поруділе, жовте, багрянисте,
Як пожежі іскри звіддалі, –
Опадає шурхотливе листя
І володарює на землі.

Богдан Манюк
2021.10.20 20:44
Частина перша 4. Батька і вуйка Семена Кася знайшла у льосі під клунею, куди їх, зв'язаних, укинули грабіжники. Якби не стогнали, довго, напевно, шукала б, а так усе з'ясувала хутко: і т

Олександр Сушко
2021.10.20 17:54
Журба. Мовчать в осмуті янь і цінь.
У темряві - альков, садок, вітальня ..
Остання мить стікає по щоці
Сльозою кришталевою кохання.

А ось і Лети чорні береги
Дійшов до неї, врешті, перебендя.
Ця смерть - не покарання за гріхи,

Марія Дем'янюк
2021.10.20 10:21
А смачний із медом коржик
Так і проситься у кошик,
Бо Тетянка йде до бабці
Копирсатися на грядці,
Полуницю поливати
І з бабусею чаювати.
Гарні слухати поради,
Їм онука дуже рада,

Віктор Кучерук
2021.10.20 07:56
Випадкова зустріч на вокзалі.
Німота між “Здрастуй!..” і “Бувай...”,
Бо слова всілякі пропадали
У душі вдоволеній украй.
Хоя я не запитував нічого,
І про себе мало що казав, –
Погляди єднались, мов дороги
Ті, що залишилися позад.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про сніг
- Вставай, Васильку! Годі уже спати!
Пора іти на вулицю гуляти.
Там уже снігу за ніч намело.
Поснідай та хутенько одягайся,
Піди надвір, із друзями пограйся,
Із гірки поз’їжджайте за селом.
Василько кинувсь до вікна. І справді:
Ніч розродилась, врешті, снігопадом.
Укрила білим навкруги рядном.
Сніжинки зрідка падали ще з неба
Та снігу намело вже скільки треба.
А він же мріяв про таке давно.
Отож поснідав хутко та й подався.
Аж до обіду з друзями загрався,
Розчервонілий з вулиці прибіг.
Поки сидів та грівся біля печі,
Звернувся до бабусі: - А, до речі,
Бабусю, звідки той узявся сніг?
Бабуся усміхнулася до нього:
- От вже, цікавий, хлопче, ти, їй Богу.
Все хочеш знати. Добре, розповім,
Що ще малою від бабусі чула.
А, бачиш, ще і досі не забула.
Отож, уважно слухай. Справа в тім,
Що, коли Бог створив наш світ, в ті роки
Оцього снігу не бувало поки.
Зима була, а снігу не було.
Морози злі всю зиму лютували,
Вітри холодні по землі гуляли
Та пилюгу лиш по землі несло.
Хто куди міг, від холоду ховався,
Зігрітися хоч якось намагався.
Та де ж було всім схованки знайти.
А про рослини годі й говорити,
Вони ж не можуть нікуди подітись,
Зірватися й ховатися піти.
Отож природа з холоду страждала,
З тих холодів і гинуло чимало.
Хто зиму пережив – то веселивсь.
А землеробам, що зима – то клопіт.
Уся осіння пропада робота.
Весною знову сіяти берись.
Але життя все ж рухалось поволі,
Крутила колесо скрипуче Доля.
Один родився, інший – помирав.
Як прожили – те в результаті мали:
Безгрішні душі в небо піднімались,
А грішні душі пеклом Бог карав.
В раю велося душам дуже легко,
Проблеми рай обходили далеко.
Тут тиша, спокій, ніяких турбот.
Живи собі, нічим не переймайся,
Як стане нудно, то чим хоч займайся:
Усе від Бога матимеш. Та от,
Не зразу душі до того́ звикали,
Бо ж день у день постійно працювали,
Там на землі роботу ж кожен мав.
Тепер же без щоденної роботи
Якось не так. Зробити щось охота.
А у раю роботи і катма.
Якось душа до раю завітала,
Колись в митця у тілі існувала,
Що свій шедевр усе життя творив.
Хотів прекрасну він створить картину,
Але не встиг. Так з пензлем і загинув,
Як ворог його місто захопив.
Його душа потрапила до раю.
Минає час та все вона страждає,
Бо ж втілить свою мрію не змогла.
Весь час в саду у райському блукала,
Чогось, неначе, до душі шукала,
Самотньою й нещасною була.
Якось вона під деревом сиділа,
У далеч пустим поглядом гляділа,
А руки якось по собі самі,
Устигли хмарних крапель ухопити
І стали з них небачене ліпити,
Що за життя художник, мабуть, вмів.
Спинилася душа лишень від крику:
- Погляньте-но на диво це велике!
Яка іще не бачена краса!
Що це таке? - Я і сама не знаю,-
В сум’ятті та душа відповідає,-
Бо ж я недавно тут на небесах.
- Давайте назвемо оце сніжинка!-
Озвалася душа якоїсь жінки.
А інша каже: - Нумо, всі гуртом,
Давайте теж сніжинки ці робити,
Різдво вже скоро, треба ж його стріти.
А заодно і вияснимо, хто
Сніжинку кращу, аніж інші зробить.
Всі душі закричали: - Добре! Добре!
Й робота закипіла серед них.
Незчулися , сніжинок тих зробили,
Навколо цілі хмари навалили.
Та усі ж гарні. Вибери між них?
Тут хтось і каже:- Бачите, нам свято.
У нас сніжинок всяких так багато.
А люди ж цю не бачили красу.
Давайте їм на землю також кинем,
Нехай Різдво у цій красі зустрінуть,
Можливо, душі хоч якісь спасуть.
І стали всі кидати снігу долі.
Сніжинки опускалися поволі.
Кружляли, тихо падали з небес.
Під снігопадом люди тим стояли,
Здивовано на небо поглядали,
Аж поки сніг і закінчився весь.
Та ковдра біла усю землю вкрила,
Рослини від морозу захистила.
І радість всім на землю принесла.
Побачили то у раю й рішили,
Щоб кожну зиму теж отак робили,
Аби зима у радість всім була.
І дітям, і дорослим, і тваринам,
Що у снігу, неначе у перині,
Й рослинам, що під ковдрою, немов.
Нехай морози зиму всю лютують,
Нехай вітри, немов скажені, дують.
Усіх спасе небесний той покров.
От з того часу зими сніжні й стали,
Іноді, правда, снігу бува мало.
Але самі то люди винні в тім.
Мабуть, багато надто нагрішили
Й безгрішні душі у раю рішили,
Багато снігу не давати їм.
Глянь на сніжинку, що на руку впала,
Поки вона ще зовсім не розтала,
Чи ж не душа висока то творить?
Хіба природа може так зробити,
Так гарно візеруночки зліпити…
- Бабусю, а як сніг-крупа летить?
- Бува, онучку. І таке буває.
Бо ж чорні сили також не дрімають.
Як дуже злі, то кинуться умить.
Оті сніжинки на льоту хапають
Та всю красу потрощать, поламають
І не сніжинка вже униз летить,
А та крупа, що сіється із неба.
Та всяка нечисть хай виходить з себе.
Їй радість все одно не відібрать.
Хай і крупа, на землю ляже рівно,
І вона знову виглядає дивно.
А нам Різдво у тій красі стрічать.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2021-01-18 20:43:16
Переглядів сторінки твору 249
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.966 / 5.5  (4.816 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 4.895 / 5.5  (4.786 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.773
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.10.21 19:47
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2021-01-19 09:42:10 ]
Знайшли Ви свою нішу в поезії, пане Євгене! Залюбки читаю ваші пізнавальні, казкові вірші! Дякую, дуже цікаво!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Євген Федчук (Л.П./Л.П.) [ 2021-01-23 19:17:41 ]
Чесно кажучи, сам отримую велике задоволення від цього. Дякую, що не забуваєте зазирати. Добре слово тільки надає наснаги.