ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2021.04.20 21:41
Дві сім’ядолі моєї долі – сини мої,
Усе частіш ви входите у сни...
Та все чомусь маленькими такими.
Начебто тільки зіп’ялись на ноженята...

P.S.
Туга за дітьми й онуками
Усе тугіше в’яже моє серце.

Микола Соболь
2021.04.20 17:45
Тому, хто йде – осилити дорогу.
Тому, хто вірить – не хитких думок…
Велике небо кожному в підмогу
упевненості й витримки у крок.

Пекуче сонце в небесах шаріє,
гуляє вольний вітер у степу…
А до мети веде людину – мрія.

Ярослав Чорногуз
2021.04.20 17:29

(легенда)

Каліпсо, німфа, в гроті цім жила
На Огігії — острові чималім.
Була, по суті, це чаклунка зла,
Що на свиней людей всіх обертала.

Петро Скоропис
2021.04.20 17:15
На мості Прачок, де і ми були
вподібнювались стрілкам циферблата
щоодванадцятій обіймами прощань
не на добу, а на віки розлуки,
– сьогодні тут, на нашому мосту,
вудляр, як уособлення Нарциса,
утупився, сліпий до поплавця,
на видива мінливих відо

Ігор Шоха
2021.04.20 14:02
На горі далекій і високій,
де ще є герої із казок,
рискає по лісуодинокий
і забутий сіромаха вовк.

Ау! ау! – лунає вечорами.
Ау! ау! –відлунює луна.
У лісіодинокими вовками –

Сергій Губерначук
2021.04.20 12:09
Тугим вузлом зав’язані вуста,
кінці якого стягнуто жінками.
Остання з них – є справа непроста,
не секс, а штурм відвертими думками.

Сипіння зреченого, кволе й зле,
вже просто навмання свої прокльони шле.

Юлія Івченко
2021.04.20 08:24
із позолоченої клітки пірнаєш прямо до ліфту,
а між думками блукають хижі бенгальські тигри
це мабуть здійснився сьогодні стонадцятий переліт
отого німого кіно що має чужі субтитри.

та ти рукою махаєш – та хай вже собі та хай!
хтось як і твоя дитин

Олександр Сушко
2021.04.20 07:47
Громадо! Я тебе вітаю
З Пейсахом! Та беруть жалі...
Христос - семіт, труси - з Китаю,
А мова - суржик москалів.

Скрутив Єгова ґлузд у рульку,
На шиї українцям "Гоп!".
Спасителя, дажбожі внуки,

Віктор Кучерук
2021.04.20 07:42
Віршами повню зошит,
Як у найкращі дні, –
Настрій такий хороший,
Що хоч співай пісні.
Про почуття нестерпні
До вподобань моїх,
Бо вже язик не терпне,
А розливає сміх.

Олександр Сушко
2021.04.20 05:47
Питання руба ставить нам життя,
Підсовуючи жмут проблем на таці.
Хто ліпший: піп чи юна попадя?
Нога жони, а чи стегенце паці?

На перший погляд у дилемі цій
Немає глузду. Та копніть поглибше!
Жона гавкуча - щастя у руці,

Микола Соболь
2021.04.20 04:59
Пам'ять устеляє дим,
скільки всього не збулось –
дитяче стало чужим,
сковує серце мороз…
Дні вигорають до тла,
ночі коротші за мить…
Хочеться трішки тепла
маминого, аж кортить.

Віктор Михайлович Насипаний
2021.04.19 23:47
В класі нині шум і галас,
Тягне руку Таня:
- Ми по темі сперечались,
В мене є питання.

Що буде, якщо узяти
Курці, що неслася,
І до курячих підкласти

Ірина Вовк
2021.04.19 19:26
Плаче дощ, не по-весняному, гірко –
ховають моїх давніх знайомих,
любих моєму серцю довгожителів,
чарівників Слова, заклинателів вітрів-буревіїв.
Гей, Свароже Великий, відкрий свої луки зелені,
освіти Душам правим, відлетним
шлях до Вічного Світла.

Олександр Сушко
2021.04.19 16:53
Хто має совість - той іде і платить,
А хто халявщик - гамає за так.
Я сам у цьому, сестри, винуватий,
Роздарував усе. Дурний простак.

Тепер біда. А красти не умію.
Пісні та вірші - ось і весь навар.
Хвороба підла влізла чорним змієм,

Юлія Івченко
2021.04.19 09:57
наліво - пістолети направо – кулемети…
страшна війна кривавить та спопеляє край !
час струшує з чола колишні еполети,
бо ж кожен день – борня а кожен син – відчай!

це скільки вже століть знов заступа на горло
звіряча тінь орди та глушить мови гро

Віктор Кучерук
2021.04.19 07:25
Ані танка, ні ракети,
Ще і пороху катма, –
Лиш за кількістю поетів
Нині рівних нам нема.
Наших віршів терикони,
Від Луганська до Карпат, –
У незламній обороні
До загибелі стоять.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Наталія Чумак
2021.03.31

Іван Іванченко
2021.01.05

Марина Олексіївна
2020.12.03

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Проза

 Віра

X

Після другого допиту під райвідділом стояла швидка. Віра, у кабінеті слідчого, втратила свідомість.
Бідній жінці поміряли тиск і він зашкалював. Хвору відвезли у лікарню, оглянули, встановили діагноз мікро-інсульт і поселили в палату для ветеранів. В інших палатах місць не було.
Вона лежала під крапельницею і згадувала дитинство, минуле.
Такі ж самі білі стіни були в її хаті. Мама білила їх перед Пасхою навесні і в домі пахло крейдою.
Коли вона народилася її назвали Вірою, бо завше сорокарічне подружжя вірило, не зважаючи на безпліддя, у дива. Вірині батьки працювали у сільській школі. Мама викладала географію, а батько фізичну культуру. Свою єдину донечку обожнювали і найкраще в домі діставалося маленькій Вірі. Тато часто її брав на рибалку. Садив доньку на ряднину під старою вербою і там дівчинка гралася лялькою. Коли на вудочку попадався дзеркальний короп, чи щука, вони обіймалися і раділи разом, як однолітки. Повертаючись додому, Микола ніс свою маленьку донечку на плечах, а в руках вудочки, рибу та ще Вірину ляльку. Мама завше казала: "Колю, що ти її носиш, їй уже скоро шість років, тобі не важко?"
- Не важко, я ж і тебе ношу на руках - посміхався у вуса батько. І дійсно він дуже кохав, ще зі школи, свою дружину Ганну. Допомагав їй вести господарство, бо як же в селі без курей, гусей, собаки, кота й кабанчика у хліві.
Віра любила літо, але чомусь більше зиму. Перший сніг ловила ротом, сніжинки танули на її обличчі, попадали на витягнутий язичок, дівчинка сміялася і кликала татка ліпити сніжну бабу.
- Дивися, вона схожа на нашу бабусю, особливо після того, як ми пов"язали хустину - жартував батько і дівчинка заливалася дзвіночком на все подвір'я.
З хати виходила мама і кликала на вечерю.
- Вірочко, ти не їла холодний сніг? - з підозрою дивлячись на розпашілу дитину.
- Їла, їла, я бачив - посміхався тато, жуючи мерзле сало з печеною картоплею і солоним огірком.
- Дивись мені, більше не їж, а то захворієш - вичитувала мати вередливу доньку розчісуючи довге пшеничне волосся.
У теплій грубці шкварчав вогонь і Віра любила дивитися крізь заслонку, як ватра намагається проковтнути засніжені дрова, які періодично підкидав батько.
Ввечері у хаті від тієї груби по стінам блукали тіні і блискітки. Маленька Віра спостерігала за їх грою, притуливши до себе ляльку. Коли у хаті ставало спекотно, мати питала:
- Миколо ти не забувся відчинити піддувало на грубі, бо ми тут почадіємо.
- Та вже давно відчинив - відповідав чоловік. І Віра засинала під розмови і шепіт батьків.
Мама Ганна була доброю, роботящою, щедрою, але більш строгою, ніж тато. Не любила рейваху в хаті, який деколи вчиняла Віра з двоюрідними братами і сестрами . До скандалів діло ніколи не доходило, але привчала доньку складати свої речі на місце.
Коли Вірі виповнилося десять років, на свято Миколая, вона відпросилася піти ночувати до тітки, бо там було завжди весело. Четверо дітей, маминої рідної сестри - Люби, влаштовували самодіяльні концерти, вигадували різні ігри, особливо любили на ніч розказувати жахливі історії про "чорну руку" і "цвинтар з привидами". Батьки довіряли близькій родичці і того разу теж дозволили ночувати у тітки Люби.
Віра взяла з собою сукню з марлі - сніжинку, яку їй пошила мама, корону обсипану битими ялинковими іграшками.
- Дивись, поводь себе гарно, не забувай, що ти донька вчителів і відмінниця, - наказувала мати, заправляючи Вірину довгу косу в шубку. Розцілувавши батьків, дівчинка побігла через городи, протоптаною стежкою до тітки. Дітлахи нарядили ялинку, отримали багато подарунків від святого Миколая і стомившись від вражень полягали спати. А о сьомій годині ранку заспану Віру розбудила тітка і зі слізьми на очах розповіла, що її батьків знайшли мертвими в хаті, (вони поснули і отруїлися чадним газом). І тепер їх більше немає. В ту ніч був дуже сильний снігопад, хуртовина і не зважаючи на те, що батько відкрив піддувало, сніг засипав комин. Батьки померли у ві сні.
Ховали на третій день. На похоронах було все село. Віра запам'ятала цю трагічну подію на все життя. Дві глибокі могили поряд і її батьки в трунах - мама, тато, яких вона молила встати з домовини, а вони її не слухали.
- Боженько, якщо ти є зроби так, щоб мама з татом прокинулися - ридала дівчинка, щиро звертаючись до Бога! Їй здавалося, якщо вона попросить всім серцем Господа, то він відразу почує і батьки оживуть. А, коли могили закопали мерзлою землею зрозуміла, що не завше отримуєш від неба те, що бажаєш.
- Моя ти сиріточко, - голосила тітка Люба, пригортаючи до себе невтішну рідну племінницю, - не ридай так сильно, моя квіточко, їх більше не піднімеш, вони сплять вічним сном. Я тебе нікому не віддам, будеш жити з нами.
І дійсно піклувалася про неї навіть більше ніж про власних дітей, які інколи від рідної матері отримували прочуханки за погану поведінку в школі. Йшли дні за днями і Віра не відчувала себе сиротою, аж поки тітка Люба не розлучилася зі своїм чоловіком - тихим алкоголіком. Відтоді почалося інше життя. Віра дуже часто згадувала батьків і потай плакала вночі. Ні, тітка ніколи не ображала племінницю, але не забувала дорікнути при нагоді, що їй дуже важко самотужки виховувати п'ятеро бешкетників.
- І звідки Ви взялися на мою голову, вам би тільки побігати і у жмурки грати, ні, щоб матері допомогти? От же Бог наградив дітками! - кричала тітка, хоч діти їй допомагали. Велике господарство , робота дояркою, шістдесят соток городу, все було на жіночих руках. Бувало Люба так втомлювалася, що зганяла злість на своїх молодших дітях, могли отримати і різкою по м'якому місті за непослух.
Закінчивши середню школу, Віра поїхала поступати у столицю. Вона мріяла швидше звільнити велику родину від обузи, більше не чути від тітки докору, але на центральному вокзалі її обікрали злодії, витягнувши з сумочки всі гроші. Дівчина не знала, що робити, яким чином добратися додому. Стояла на вулиці біля центрального входу залізнодорожного вокзалу і гірко плакала не витираючи сліз. Коротенька спідничка, рясна блузочка з жабо і лакові туфлі з випускного. Хтось їй порадив звернутися до райвідділу міліції і там вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Віра у райвідділку побачила молодого симпатичного капітана і відразу зашарілася. Розповіла, що з нею трапилося і Віктор запропонував їй переночувати в його в гуртожитку.
- Звичайно, ти можеш залишитися до ранку на вокзалі, але сама бачиш, який тут вночі контингент. Тебе вже пограбували і це ще не саме жахливе. Нещодавно знайшли таку ж саму гарну дівчину, як ти - згвалтовану і вбиту на рейках.
Вірі нічого не залишалося, як піти з Віктором. Дівчина була, соромливою, не займаною, наївною і дивилася на чорнявого красеня в пагонах з величезним захопленням. Він здавався їй розумним, добрим, красивим, шляхетним. Віктор теж оцінив гідно молоденьку красуню з великими, чудовими очима. У свої тридцять шість йому вже хотілося осідлості, тому довго не зволікаючи сказав, що закохався і запропонував одружитися. Молоде подружжя почало освоювати нове життя в гуртожитку. Згодом у молодят народився Сергій, а через два роки Максим. Чоловік швидко просувався по службовій сходинці, отримав чергове звання майора і нову квартиру. Щастю не було меж! Діти ходили в дитячий садок, а Віра влаштувалася працювати на фабрику "Любава" у відділ кадрів.
Крапильниця скінчилася і медсестра перебила спогади, що жили в крові Віри.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-01-07 12:22:25
Переглядів сторінки твору 179
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.686 / 6  (5.240 / 5.85)
* Рейтинг "Майстерень" 5.683 / 6  (5.315 / 5.94)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.800
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.04.16 08:08
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Нінель Новікова (М.К./Л.П.) [ 2021-01-07 20:21:16 ]
Ваша проза, Таню, захоплює, читається на одному диханні... З нетерпінням чекаю продовження!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2021-01-08 13:15:51 ]
Дякую, дорога Нінелечко, що читаєте, навіть не очікувала! Зі святами Вас, міцного здоров'я, щастя, любові, добра


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2021-01-09 23:19:09 ]
Справді, цілком згоден з Нінеллю. Як тобі вдається постійно тримати інтригу? Просто детектив, а ти українська Агата Крісті! Натхнення!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2021-01-10 09:29:47 ]
Дякую, дорогий Ярославе, сама не очікувала! Пишу і фантазую, щоб було цікаво!)))