ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Наодинці з бідою
- Замовляти місце на кладовищі або кремувати і підхоронювати в дідову могилу, - якось байдуже, опустивши важку голову, промовила Віра. Додавши виправдовуючись, - я йому не мамка і не нянька, щоб його, як немовля, на руках гойдати. Чому ж ти не забрав старого до себе? Хай би тобі виймав кожен Божий день душу. А то з'являвся раз у місяць, а зараз репетуєш і мене звинувачуєш. Господи, дай Боже всім так прожити, як "скнів" твій тато. Купався, як сир у маслі, а я йому розбещеному, невдячному годила.
- Мамо, ти чуєш себе? У мене кожен день рейвах на роботі, дружина, троє дітей. Я ж регулярно дзвонив, а батько на тебе жалівся, що ти весь час десь вешталася, а він нещасний, хворий, самотній - дома.
- От скотина!
- Мамо, ти мабуть, збожеволіла? - про мертвих погано не говорять, не забувай, що він мій батько і я його любив!
- Що вже говорити, що сталося, те сталося. Повідом Максу, що тата вже немає. На похорони з Америки він, звісно, не приїде, бо за п'ять років ні разу не вибрався, але хоч дізнається, свічку поставить.
- І це все, що ти зараз можеш мені сказати? Ти бажала йому смерті, він для тебе був обузою, кісткою в горлі!!! - син гримнув дверима, лишивши матір наодинці з бідою.
Віра пішла на балкон. Діставши з шухляди невеличкої тумбочки сховану, начату пачку цигарок, жадібно затягнулася, пустивши їдкий дим зі скривленого рота в сніжну колотнечу простору. Руки тремтіли, вибивали чечітку на підвіконні. У важкі часи свого життя і депресії вона інколи, потай від чоловіка, смалила, а той ніколи не брав до рук цигарок, і тому дуже сварився з дружиною. Вона по звичці зиркнула на двері, чи Віктор на цей раз її не зловить на гарячому, але згадавши, що він вже ніколи не встане, не обізветься, сумно та полегшено зітхнула. Лапатий сніг сипав з каламутного неба роєм білих ос, жалячи її обличчя, падав і падав на пишне, густе волосся, коли вона нахилялася вниз, щоб випустити куряву гіркого диму. Віра, не зважаючи на те, що промерзла до кісток в махровому халаті, викурювала сигарету за сигаретою, згадуючи своє спільне життя з чоловіком.
Ось він біжить молодий, кароокий, чорнявий, щасливий з букетом бордових троянд назустріч і дякує за сина, а після приходить вночі п'яний, розгнузданий і тягає її за волосся по квартирі за те, що вона послала його під три чорти, бо терпіти не могла п'яних. Він не приходить три дні поспіль ночувати і щоб загладити свою провину дарує золоті кульчики з рубінами. Вона пригадує Сочі, тепле чаїне море, його ніжні, нахабні руки під солоною водою, звабливий погляд, а після лікування від корости, бо він на кілька діб відправив її з дітьми раніше додому. Ніби-то не було чотири квитка на один рейс в літаку. А коли у Віктора з'явилася вісімнадцятирічна, довгонога секретарка з лупатими, як у риби, очима і роздутими губами, перейшов спати у іншу кімнату, пославшись на те, що кричить і лякає її щоночі. Віра сама була не проти змін, на той час давно зникла повага і кохання. Залишився спільний дах над головою, майно, сини і звичка, що так має бути завше. Вона повністю віддавала себе дітям, роботі, домашнім справам і не дуже переймалася тим, що вони з Віктором все більше і більше віддаляються один від одного. Тоді у свої тридцять шість вона відчувала себе затравленим звірком, який інколи випускає кігті, щоб захиститись від більш страшного звіра.
Якби не задзвенів двірний дзвінок, вона так ще довго маячила б прикутою до балкона, нікотину і своїх невтішних думок.
На порозі стояв поліцейський і повідомив, що в крові Віриного чоловіка - Шматка Віктора Гавриловича - виявили клофелін і отруту.
- Обшук в квартирі, впустіть, громадянко!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Наодинці з бідою
ІV
Це ти в усьому винна!!! - кричав Сергій матері. Я ж тебе просив, щоб ти не залишала батька одного! А що тепер? Ти мені можеш сказати, що нам робити?
- Замовляти місце на кладовищі або кремувати і підхоронювати в дідову могилу, - якось байдуже, опустивши важку голову, промовила Віра. Додавши виправдовуючись, - я йому не мамка і не нянька, щоб його, як немовля, на руках гойдати. Чому ж ти не забрав старого до себе? Хай би тобі виймав кожен Божий день душу. А то з'являвся раз у місяць, а зараз репетуєш і мене звинувачуєш. Господи, дай Боже всім так прожити, як "скнів" твій тато. Купався, як сир у маслі, а я йому розбещеному, невдячному годила.
- Мамо, ти чуєш себе? У мене кожен день рейвах на роботі, дружина, троє дітей. Я ж регулярно дзвонив, а батько на тебе жалівся, що ти весь час десь вешталася, а він нещасний, хворий, самотній - дома.
- От скотина!
- Мамо, ти мабуть, збожеволіла? - про мертвих погано не говорять, не забувай, що він мій батько і я його любив!
- Що вже говорити, що сталося, те сталося. Повідом Максу, що тата вже немає. На похорони з Америки він, звісно, не приїде, бо за п'ять років ні разу не вибрався, але хоч дізнається, свічку поставить.
- І це все, що ти зараз можеш мені сказати? Ти бажала йому смерті, він для тебе був обузою, кісткою в горлі!!! - син гримнув дверима, лишивши матір наодинці з бідою.
Віра пішла на балкон. Діставши з шухляди невеличкої тумбочки сховану, начату пачку цигарок, жадібно затягнулася, пустивши їдкий дим зі скривленого рота в сніжну колотнечу простору. Руки тремтіли, вибивали чечітку на підвіконні. У важкі часи свого життя і депресії вона інколи, потай від чоловіка, смалила, а той ніколи не брав до рук цигарок, і тому дуже сварився з дружиною. Вона по звичці зиркнула на двері, чи Віктор на цей раз її не зловить на гарячому, але згадавши, що він вже ніколи не встане, не обізветься, сумно та полегшено зітхнула. Лапатий сніг сипав з каламутного неба роєм білих ос, жалячи її обличчя, падав і падав на пишне, густе волосся, коли вона нахилялася вниз, щоб випустити куряву гіркого диму. Віра, не зважаючи на те, що промерзла до кісток в махровому халаті, викурювала сигарету за сигаретою, згадуючи своє спільне життя з чоловіком.
Ось він біжить молодий, кароокий, чорнявий, щасливий з букетом бордових троянд назустріч і дякує за сина, а після приходить вночі п'яний, розгнузданий і тягає її за волосся по квартирі за те, що вона послала його під три чорти, бо терпіти не могла п'яних. Він не приходить три дні поспіль ночувати і щоб загладити свою провину дарує золоті кульчики з рубінами. Вона пригадує Сочі, тепле чаїне море, його ніжні, нахабні руки під солоною водою, звабливий погляд, а після лікування від корости, бо він на кілька діб відправив її з дітьми раніше додому. Ніби-то не було чотири квитка на один рейс в літаку. А коли у Віктора з'явилася вісімнадцятирічна, довгонога секретарка з лупатими, як у риби, очима і роздутими губами, перейшов спати у іншу кімнату, пославшись на те, що кричить і лякає її щоночі. Віра сама була не проти змін, на той час давно зникла повага і кохання. Залишився спільний дах над головою, майно, сини і звичка, що так має бути завше. Вона повністю віддавала себе дітям, роботі, домашнім справам і не дуже переймалася тим, що вони з Віктором все більше і більше віддаляються один від одного. Тоді у свої тридцять шість вона відчувала себе затравленим звірком, який інколи випускає кігті, щоб захиститись від більш страшного звіра.
Якби не задзвенів двірний дзвінок, вона так ще довго маячила б прикутою до балкона, нікотину і своїх невтішних думок.
На порозі стояв поліцейський і повідомив, що в крові Віриного чоловіка - Шматка Віктора Гавриловича - виявили клофелін і отруту.
- Обшук в квартирі, впустіть, громадянко!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію