ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2021.10.17 21:23
Багрянцем укрилися осені щоки,
І тішить природи прощальна краса.
І смуток проймає справдешній, глибокий,
Що день відлітає кудись в небеса.

Посидь-бо зі мною, отут ще, на лавці.
Чарівнощі ніжні, як мед, розливай.
Невидимі -- вітру — пориви-ласкавці

Олександр Бобошко Заколотний
2021.10.17 18:42
У цім падлючім світі все не так,
але на той, сучаснику, не квапся.
Щотижня все дорожче білі капці;
й не втиснешся
у транспорт
за п’ятак.

Від тих, що ТАМ,– ні слова… Хто б сказа

Микола Дудар
2021.10.17 18:02
Відтепер, відтепер
Світ поважчав на центнер
Ну а я, ну а я…
В тілі знову бугая
І не мав і нема
Ліків "звиду" зокрема
Запалю, запалю
Відпочину і звалю…

Володимир Бойко
2021.10.17 17:47
Наші білі і пухнасті,
Їхні чорні і гидкі,
Їхніх конче візьме трясця
І трафлятимуть шляки.

Отакі резони грізні
Побутують далебі.
Править логіка залізна

Ігор Деркач
2021.10.17 15:03
Помагаю осені як можу,
устеляю всі її путі –
гори, доли, урвища круті,
може, і зігрітися поможу.

Поспішаю на дороги ті,
де й вона готує тепле ложе
до зими... і це на неї схоже –

Олена Музичук
2021.10.17 14:58
І до мого саду залітає
фея коронована щодня
і щодня на себе приміряє
шати золотого убрання.

Іноді на подіумі плаю
одягає у руно ягня,
то у синє-вирі біля гаю

Іван Потьомкін
2021.10.17 13:37
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку вина випить.
Випив першу – стрепенувся,
Випив другу – похитнувся.
Ноги, руки мліють.
«Чи не вічної отрути ти в вино підлила?...»
«Та невже ж дурна така я чи несамовита,
Щоб своєму коха

Татьяна Квашенко
2021.10.17 13:08
Прощальная нежность октябрьских речных вечеров
Подарит на память перо придорожных павлинов.
Золой заметает следы от недавних костров.
А Буг не готов к холодам, от заката малинов.
А Буг хорошеет при осени – старый коньяк.
И выдержки точно ему занимат

Олена Побийголод
2021.10.17 11:06
Висоцький. «Стріли Робін Гуда»

Між вечірніх заклять та оплавлених свіч,
між уявних пригод та віршованих строф
жили діти книжкові, не знаючи січ,
нудячись від дитячих своїх катастроф.

Дітям завжди досадна

Петро Скоропис
2021.10.17 10:18
Він тут бував: іще не в галіфе –
в пальті зі драпу; стриманий, сутулий.
Поталою завсідників кафе
затим до решти, світовій культурі
він впився мстою (не комусь, – о,ні,
а Часові) за ницисть існування,
за кепську каву, злидні і змагання
в двадцять о

Микола Соболь
2021.10.17 06:52
Серед осінніх листопадів
є лист написаний тобі,
який згубивсь у вертограді
де неба далі голубі.
Перекидає вітер листя
(і це, напевно, неспроста).
Борвій сьогодні, як сказився,
мого шукаючи листа…

Віктор Кучерук
2021.10.17 06:28
Ранку холодного тіні імлисті
Обволікають зволожене скло, –
Вітер поволі обскубує листя
І пожирає останнє тепло.
Тне павутина повітря і тихо
Плине мрійливо кудись навмання, –
Стукотом манять до себе горіхи
Зграю, проворного скрізь, вороння.

М Менянин
2021.10.17 02:43
Якби побачити хоч сон
де люди раді та кмітливі –
з Отцем Небесним в унісон,
відкрите серце і сміливі.
2.
Де діти бажані в батьків,
щасливі бути поруч з ними,
сприймають мудрість цих рядків,

Сергій Гупало
2021.10.16 19:31
Не вмер Антонич, ні,не вмер, не вмер!
Він десь хрущем сидить на вишнях.
І знають новичани отепер:
Хрушевий гул – його це пісня.

Гудуть хрущі – Антоничі малі,
На вишнях молодих в Новиці.
Їм знову садять вишні у селі

Олександр Сушко
2021.10.16 17:15
Читачам в Україні Останнім часом я мало читаю. Здоров’я уже не те, та й праця над новою книжкою забирає багато часу. Аж тут мій друг (теж Нобелівський лауреат) з Англії зателефонував і каже: - В Україні є такий собі літератор Олександр Сушко. Думаю,

Олена Малєєва
2021.10.16 11:37
Він посміхнувся:
Seni istiyorum, canm,
Як зачарована піду я
За ним.

Kalbimde mavi bir iek
at
Білий прапор тріпоче
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Дума про гетьмана Остафія Ружинського
Поповзли чутки по краю, що Москва із ханом
Литву скоро воювати, руйнувати стануть.
Що під Білгородом, наче вже хан із ордою,
Дяк московський перед ханом трясе бородою.
Скоро вирушить те військо степами, полями
І найперше Україні дістанеться саме.
Та не став Ружинський того нашестя чекати,
Бо надумав, як до краю його не пускати.
Зібрав гетьман усе військо, що мав під рукою
Та й подався до Білгорода ходою швидкою.
На Дінці, де вже роз’їзди татарські гуляли,
Козаченьки на березі високому стали.
Стали там, де річка бистра по степу петляє,
Із трьох боків стан козацький вона прикриває.
А з четвертого Ружинський вози свої ставить,
Бо ж орди повадки вивчив, знає свою справу.
Війська в нього зовсім мало тягатись з ордою.
Але знає, що робити з тією бідою.
Як дізнався хан, що військо козацьке під боком,
То розправитись надумав із ним одним скоком.
І посунула орда та, кількістю лякає.
Козаки ж уже готові, вже її чекають.
Як посунули татари на табір щосили,
Стріли хмарами знялися та й сонце закрили.
Та у відповідь озвались козацькі мушкети.
От де смерть улаштувала криваві банкети.
Куля здобич не шукає, що її шукати,
Тісним полем орда суне прямо на гармати.
Сам татарин свою кулю знаходить у полі,
В тісній юрмі дуже важко оминути долю.
Мчать татари, мов отара, назад відлітають,
Вдають, наче злякалися та і відступають.
Виманюють козаченьків за вози у поле,
Щоб там тісно обступити, дати шаблям волю.
Та Ружинський калач тертий, та й не поспішає,
Всі у нього козаченьки з мушкетів стріляють.
Ніхто, навіть не думає на коня сідати,
Хоче гетьман якнайбільше орди постріляти.
Цілий день отак кидались на табір татари,
Але спроби усі їхні виявились марні.
Вже надвечір велів хан їм в поле відступити,
Щоб до ранку почекати, трохи відпочити.
Бо ж нікуди ті невірні не дінуться за ніч,
А вже зранку орда знову пантрувати стане.
Розляглася орда в полі, зализує рани
І готується почати свою справу зрана.
Та на ранок зовсім інша справа почалася.
Уночі козацька сила тихенько знялася.
Всю сторожу ворожую розвідники зня́ли,
А тоді коней татарських бомбами злякали.
Бомби ті татарським коням шкоди не завдали,
Бо ж стрибали, наче зайці, та все вибухали.
Полякалися від того табуни ординські,
Кинулися в кіш татарський, прямо всередину.
Потоптали, промчалися, паніку підняли,
А тут уже й козаченьки з трьох сторін напали.
Шаблями татар рівняли, сили не жаліли,
Мало які з того пекла татари вціліли.
Поверта козацьке військо назад переможне,
Веде здобичі багато, все, що взяти можна
Із татарського обозу разом з табунами
І полоненими топче на захід шляхами.
Скоро-скоро уже військо козацьке зустріне
І уклониться низенько ненька-Україна.
Вже й козаки відчувають близькість свого дому.
Та орда буджацька хоче завадити тому.
Як дізналися буджаки про кримського хана,
Що вся здобич, яку орда збирала старанно,
Тепер в руках у козаків уся опинилась,
То ж ту здобич відібрати дуже захотілось.
От і рушили буджаки навперейми швидко.
Адже знали куди саме військо йде і звідки.
Та одного лиш буджаки не урахували:
Що козаки степ навколо добре пантрували.
Лише вийшла орда в поле, а вже гетьман знає.
І як саме орду стріти думає-гадає.
Тож, відправивши всю здобич до Умані шляхом,
Сам Ружинський рушив з військом назустріч без страху.
Доки ото ще татари до Бугу дістались,
Вже козаки через річку усі й перебрались.
Добре знаючи, де саме орда буде мчати,
Гетьман вирішив над річкою Кодимою стати.
Там місцевість болотиста, обійти нелегко,
А обходити, то треба кружляти далеко.
Заховавши усі сили в ярах над дорогу
Й в очеретах, стали ждати суперника свого.
Тож, не відаючи пастки, буджаки промчали,
Поки в оту мишоловку козацьку попали.
А, коли усі втяглися вони між болота,
То ударила з мушкетів козацька піхота.
А буджакам розвернутись і місця немає,
Попереду і позаду також смерть чекає.
Майже всю орду козаки там і положили.
Ті, що вирватися встигли, помчали щосили.
До самого Аккермана козаки домчали,
Поки гостей тих непроханих назад проводжали.
І сікли їх, як капусту, дорогу встелили,
Щоби більше в Україну вони не ходили.
Повертався славний гетьман із походу того,
Переможне славне військо ішло позад нього.
Відібрали і в буджаків здобичі багато,
Тож було їм в Україну із чим повертати.
І співали козаченьки Ружинському славу.
А він мовчки попереду конем своїм правив.
Веселилися козаки, є привід для втіхи.
Лише гетьман попереду чомусь сумний їхав.
Радів кожен козаченько, що живий, не згинув,
А от гетьману боліла доля України.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-12-23 19:38:28
Переглядів сторінки твору 242
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.972 / 5.5  (4.816 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 4.901 / 5.5  (4.786 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.774
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.10.14 19:54
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2020-12-24 11:00:26 ]
Цікава дума про гетьмана, про якого мало хто знає. Відкриваєте забуті сторінки нашої історії! Чудово!))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Євген Федчук (Л.П./Л.П.) [ 2020-12-26 19:33:00 ]
Самому цікаво відкривати історію свого народу. Дякую.