ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
19:13
Фігаро - де?
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Дума про гетьмана Венжика Хмельницького
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про гетьмана Венжика Хмельницького
Був, говорять, отой Венжик з рангової шляхти.
Міг би, мабуть, собі жити і горя не знати
У маєтку родовому. Але ж не сиділось,
Все йому у чисте поле на коні хотілось.
Тож подався в степ широкий він козакувати
Аби згодом осавулом генеральним стати.
Між козацтва до старшини тоді не бувало,
Щоб когось за гарні очі лишень обирали.
Тож, напевно, мав заслуги та ще і чималі,
Щоб на колі осавулом козаки обрали.
А вже коли помер славний Ружинський Остафій,
То прийшлося Хмельницькому і гетьманом стати.
В непростий час довелося. Як татари взнали,
Що страшного їм Ружинського на світі не стало,
То зібралися хутенько дві орди великі
Аби врешті Україну вогнем попалити
Та набратися ясиру за багато років.
Не давав же їм Остафій ступити і кроку.
От тепер, коли нарешті гетьмана не стало,
То зібралися татари і в набіг помчали.
Не полізли старим шляхом, козацтво лякало,
Тож вони через Молдову шлях собі обрали.
Запалало все Поділля, криком закричало.
Вже татари й до Волині ордами домчали.
А там скоро і до Польщі доберуться кляті.
Але хто ж супроти того з військом має стати?
Зажурилися поляки, думують-гадають,
Бо ж такого полководця славного не мають.
І тоді король надумав грамоту послати
Аби саме Хмельницькому над тим військом стати.
Того війська ще й немає, ще зібрати треба.
Отож Венжик реєстровців збира навкруг себе.
Закликає запорожців та і всіх охочих,
Тих, хто смерті не боїться заглянути в очі.
Ще і польські гарнізони підібрав в дорозі,
Хоч зрівнятися по силі з ордою не в змозі.
Тож рішив татарську силу хитрістю здолати.
Попереду всіх загонам велів виступати,
Щоби скубали обози й татарські чамбули,
Аби їм ані хвилини спокою не було.
Велів лише нападати й одразу тікати,
Аби здобиччю татарським чамбулам не стати.
Ох, озлилися ж татари, не чекали того,
А козаки їх постійно скубли всю дорогу.
Там обоза перестрінуть, виріжуть до біса.
Там чамбула перехоплять між густого лісу.
І не зловиш отих клятих - бою не приймають,
Лиш постійно в неспокої всю орду тримають.
Врешті-решт аж до Заслава татари дістались,
Хоч затримались в дорозі, бо все огризались
На набридливі загони, що не відставали
І орду, немов собаки, за п’яти хапали.
А тут уже їх Хмельницький чекає із військом.
Зробив вигляд, наче дуже орди він боїться,
Тож обставився возами і засів за ними,
Щоб відсидітися, мабуть, за возами тими.
Битися у чистім полі не хоче з ордою,
Знає: справитись не зможе з силою отою.
А татари аж зраділи: от табір здолаєм,
Тоді уже дуже гарно навкруг погуляєм.
Бо ж не буде на Вкраїні уже тої сили,
Яка би орду татарську тоді зупинила.
Не такий простий був Венжик, як хан думав со́бі.
Знав, що в полі із ордою нічого не зробить,
Тож у таборі залишив піших і гармати,
Щоби ними з-за укріплень татар віншувати.
А сам з кінними сховався до пори до лісу.
Тож татари і обсіли отой табір, звісно.
Напосілися, полізли його штурмувати,
А їх з-за возів зустріли мушкети й гармати.
Ой, озлилися татари, зовсім озвіріли,
Хоч і сотнями лягали, атак не спинили.
Захопилися до того отим штурмом, значить,
Що нічого і не чують навкруг і не бачать.
Поки ті татари скопом табір обсідали,
Сам Хмельницький з козаками їх у кільце взя́ли.
Засвистіли козаченьки, як кільце замкнули.
Тільки тут ото татари усе і збагнули.
Кинулися утікати вони світ за очі,
Кожен вирватись скоріше з тої пастки хоче.
А козаки з обох боків, як косою косять
І татари кров’ю трави, як росою росять.
Зупинити усю орду козаки не в силах,
Тож чамбули шлях до втечі врешті-решт пробили.
Подалися геть на південь рятунку шукати,
А Хмельницький вслід подався, аби проводжати.
Добре знав татарську хитрість: начебто тікати,
А тоді в одному місці всю орду зібрати
Та і вдарити на того, хто слідом женеться.
І тоді вже переможцям плакать доведеться.
Тож він виділив загони, що татар ловили,
А сам вів посередині усю свою силу.
Як він думав, так і сталось – орда в степу збилась
І на силу на велику знов перетворилась.
Сподівався хан, що гетьман розпорошить сили,
Бо ж подума, що орду вже усю перебили.
От тоді хан і ударить, ворога здолає…
Але кинувся – назустріч військо виступає.
Розбив знов орду Хмельницький та погнав степами,
Відібрав усе, що мала з ясиру і краму.
Утікала орда швидко, вже й не наздогнати.
Військо славне в Україну стало повертати.
Попереду сам Хмельницький попід корогвами
Всміхається: так і буде з всіма ворогами!
Міг би, мабуть, собі жити і горя не знати
У маєтку родовому. Але ж не сиділось,
Все йому у чисте поле на коні хотілось.
Тож подався в степ широкий він козакувати
Аби згодом осавулом генеральним стати.
Між козацтва до старшини тоді не бувало,
Щоб когось за гарні очі лишень обирали.
Тож, напевно, мав заслуги та ще і чималі,
Щоб на колі осавулом козаки обрали.
А вже коли помер славний Ружинський Остафій,
То прийшлося Хмельницькому і гетьманом стати.
В непростий час довелося. Як татари взнали,
Що страшного їм Ружинського на світі не стало,
То зібралися хутенько дві орди великі
Аби врешті Україну вогнем попалити
Та набратися ясиру за багато років.
Не давав же їм Остафій ступити і кроку.
От тепер, коли нарешті гетьмана не стало,
То зібралися татари і в набіг помчали.
Не полізли старим шляхом, козацтво лякало,
Тож вони через Молдову шлях собі обрали.
Запалало все Поділля, криком закричало.
Вже татари й до Волині ордами домчали.
А там скоро і до Польщі доберуться кляті.
Але хто ж супроти того з військом має стати?
Зажурилися поляки, думують-гадають,
Бо ж такого полководця славного не мають.
І тоді король надумав грамоту послати
Аби саме Хмельницькому над тим військом стати.
Того війська ще й немає, ще зібрати треба.
Отож Венжик реєстровців збира навкруг себе.
Закликає запорожців та і всіх охочих,
Тих, хто смерті не боїться заглянути в очі.
Ще і польські гарнізони підібрав в дорозі,
Хоч зрівнятися по силі з ордою не в змозі.
Тож рішив татарську силу хитрістю здолати.
Попереду всіх загонам велів виступати,
Щоби скубали обози й татарські чамбули,
Аби їм ані хвилини спокою не було.
Велів лише нападати й одразу тікати,
Аби здобиччю татарським чамбулам не стати.
Ох, озлилися ж татари, не чекали того,
А козаки їх постійно скубли всю дорогу.
Там обоза перестрінуть, виріжуть до біса.
Там чамбула перехоплять між густого лісу.
І не зловиш отих клятих - бою не приймають,
Лиш постійно в неспокої всю орду тримають.
Врешті-решт аж до Заслава татари дістались,
Хоч затримались в дорозі, бо все огризались
На набридливі загони, що не відставали
І орду, немов собаки, за п’яти хапали.
А тут уже їх Хмельницький чекає із військом.
Зробив вигляд, наче дуже орди він боїться,
Тож обставився возами і засів за ними,
Щоб відсидітися, мабуть, за возами тими.
Битися у чистім полі не хоче з ордою,
Знає: справитись не зможе з силою отою.
А татари аж зраділи: от табір здолаєм,
Тоді уже дуже гарно навкруг погуляєм.
Бо ж не буде на Вкраїні уже тої сили,
Яка би орду татарську тоді зупинила.
Не такий простий був Венжик, як хан думав со́бі.
Знав, що в полі із ордою нічого не зробить,
Тож у таборі залишив піших і гармати,
Щоби ними з-за укріплень татар віншувати.
А сам з кінними сховався до пори до лісу.
Тож татари і обсіли отой табір, звісно.
Напосілися, полізли його штурмувати,
А їх з-за возів зустріли мушкети й гармати.
Ой, озлилися татари, зовсім озвіріли,
Хоч і сотнями лягали, атак не спинили.
Захопилися до того отим штурмом, значить,
Що нічого і не чують навкруг і не бачать.
Поки ті татари скопом табір обсідали,
Сам Хмельницький з козаками їх у кільце взя́ли.
Засвистіли козаченьки, як кільце замкнули.
Тільки тут ото татари усе і збагнули.
Кинулися утікати вони світ за очі,
Кожен вирватись скоріше з тої пастки хоче.
А козаки з обох боків, як косою косять
І татари кров’ю трави, як росою росять.
Зупинити усю орду козаки не в силах,
Тож чамбули шлях до втечі врешті-решт пробили.
Подалися геть на південь рятунку шукати,
А Хмельницький вслід подався, аби проводжати.
Добре знав татарську хитрість: начебто тікати,
А тоді в одному місці всю орду зібрати
Та і вдарити на того, хто слідом женеться.
І тоді вже переможцям плакать доведеться.
Тож він виділив загони, що татар ловили,
А сам вів посередині усю свою силу.
Як він думав, так і сталось – орда в степу збилась
І на силу на велику знов перетворилась.
Сподівався хан, що гетьман розпорошить сили,
Бо ж подума, що орду вже усю перебили.
От тоді хан і ударить, ворога здолає…
Але кинувся – назустріч військо виступає.
Розбив знов орду Хмельницький та погнав степами,
Відібрав усе, що мала з ясиру і краму.
Утікала орда швидко, вже й не наздогнати.
Військо славне в Україну стало повертати.
Попереду сам Хмельницький попід корогвами
Всміхається: так і буде з всіма ворогами!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію