ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2021.01.25 07:57
ІНаївні люди винайшли тотем,
аби було добро у всьому світі,
та граються, буває, із вогнем
як це уміють ще маленькі діти.

По цій дорозі весело іти,
та солоно на фініші до раю,
де юності ніколи не найти,

Сергій Губерначук
2021.01.25 05:52
Фон червоний.
Ліхтарі гой-да, гой-да!!
Униз головами, на довгих цепах,
мов лампади…
Скриплять очі,
відчиняючись, мов стопудові две-рі,
і зачиняючись…
Що буде з тобою?

Микола Соболь
2021.01.25 05:06
Давай зіграємо у шахи.
На упередженість думок.
Посеред впевненості й страхів
хай буде ще один урок.
Чом скачеш наче кінь буланий,
або ховаєшся в кущах?
Я просто учнем був старанним.
Поставлю для початку – шах!

Дума Козак
2021.01.24 18:31
Вже осінь, все навколо пожовтіло
і за вікном частіше йдуть дощі.
Птахи на південь знову полетіли,
роняють лист дерева і кущі.

Вже осінь, але сонце пригріває,
проміння розсіває з високості.
Утихнув дощ, мороз чогось чекає –

Олександр Панін
2021.01.24 18:02
Тема з Інтернету

"Гарному настрою, Мамо,
гаплик:
Дуже образив мене
Чоловік.
Сором пекучий відчує
нехай,

Тетяна Левицька
2021.01.24 15:51
В старенькім альбомі, розчулені миті
зібрало по крихтах, минуле життя.
Ромашки і маки застигли у житі
і я з ними поряд - сердечна, проста.

Розпущені кучері, очі зелені,
на щічках рум'янець, невже це теж я?
І яблучка райські, і жолуді в жмені -

Галина Сливка
2021.01.24 15:03
Живлом сніги напоять землю,
А люди скажуть, що відлига...
Себе в собі не відокремлю,
Як болем в серці - давня крига.
Чи досягне тепло любові
Ущелин темних у міжгір'ях?
Там слів гортанних щемна сповідь
Й молочно віку у сузір'ях.

Сергій Гупало
2021.01.24 13:14
Ця війна – не остання,
Буде кілька іще.
Ми пішли на заклання
Там, де слізно пече

Переспівана пісня,
Безголоса уже.
Буде млосно і тісно

Сергій Губерначук
2021.01.24 12:41
Поету місце – в стратосфері!
Напівживий лечу до втрат.
У шатрах раю в ефемері
стоїть нова епоха страт.

Уроджений слуга народу,
нового Риму кошовий –
поет – не я, мій сад – без плоду.

Алла Даниленко
2021.01.24 10:36
А сніг все йшов. По всій землі, за дальні межі.
Свіча горіла на столі
Немов пожежа.
Як влітку роєм мошкара
Летить бездумно
В вікно, дивись,
Летить сніжок,
На це полум' я.

Ярослав Чорногуз
2021.01.23 21:49
Печальні видива розвіяв
Мого уривчастого сну
Цей день сяйливий, наче мрія,
Коли зустрів тебе, ясну.

Немов троянди, флокси, кали
Раптово почали цвісти.
Сніги розчулені розтали...

Алла Даниленко
2021.01.23 20:34
Д. Павличко
О, если б знать, как тяжко ранит слово
Забытое, но все -таки мое.
Оно меня ударило внезапно,
Тупое, будто камня острие.
Ну почему не убивает слово,
А только вновь оно стыдит меня?
Возможно, я писал его в испуге,

Олексій Кацай
2021.01.23 19:59
атоми міста є завжди безхатні
у хмарочосах молекул
де електрони з віп-охорони
хваляться східцям-парсекам
швидкістю світла
й тим що вони захистити їх здатні

вектором кожним східці скрегочуть

Євген Федчук
2021.01.23 19:21
Колись над лісом хата стояла,
Жили у хаті тій баба з дідом.
От баба діду якось сказала:
- Я б зготувала оце обіда,
Так дрів немає ні цурки в хаті.
Пішов би, може, приніс в’язанку.
Прийшлося діду сокиру взяти,
Іти до лісу з самого ранку.

Олександр Сушко
2021.01.23 17:15
Священник сидів на снарядному ящику, заглиблений у невтішні думки. Поруч з ним, притулившись до стіни окопу, дрімав я. Три години тому, прямо тут, у брудній, наскрізь пропахченій порохом ямі, він сповідав солдатів. І тих, хто залишився живий після бою, і

Олександр Панін
2021.01.23 16:49
Летить Козеня, наче
вихор,
Біжить по зеленій
траві,
Стрибають Розрада
і Втіха
В рогатій малій
голові.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Валентина Інклюд
2021.01.08

Анастасія Федорова
2020.12.21

Богдан Грай
2020.12.16

Артем Пархомчук
2020.12.15

Соня Чорна
2020.12.12

Ярослав Штука
2020.12.05

Вячеслав Вячко
2020.12.03






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Дума про Остафія Дашкевича
У часи, як руським родом знать іще гордилась
І під польського магната поки не рядилась.
І жила іще ідея про власну державу,
Щоб здобути собі честі, а для неї слави.
Між Москвою і Литвою метались, бувало,
Все підтримки у тій справі для себе шукали.
Та питалися даремно, бо тим лиш і треба
Аби руські усі землі підгребти під себе.
В ті часи у місті Овруч в шляхетській родині
Народився син Остафій. В буремну годину
Виростать йому прийшлося, гартувати волю,
З Україною зв’язавши усю свою долю.
Де би доля норовлива часом не кидала,
Все робив, щоб Україна його сильна стала.
А нещасній Україні тоді діставалось,
Бо ж Москва й Литва за неї постійно змагались.
А до того не давали й татари спокою,
То воюючи з Литвою, а то із Москвою.
А шляхи ж лежали їхні нашими краями,
Тож найбільше діставалось Україні саме.
Попервах служив Остафій литовському князю,
Кажуть, може місяцями із коня не злазив.
На Москву ходив походом не раз і не двічі.
Били литву московити – не впадав у відчай.
Набирався знань у полі, вчився воювати,
Адже, сидячи удома – досвіду не мати.
Потім з гетьманом Острозьким в Москві опинився,
Князь литовський дуже сильно на нього озлився.
Від Москви став вимагати «зрадника» віддати,
Аби міг його належно за те покарати.
Та ж не був Остафій зрадник, не чувався винним.
Не чужим князям служив він – лише Україні.
А в Москву пішов служити не князю Івану,
А полоненому в битві своєму гетьма́ну.
Доки той був у полоні, доти й служби було.
Правда, тільки-но повстання в Литві спалахнуло,
Що підняв Михайло Глинський за волю країни.
То Остафій привів військо в поміч Україні.
Не вдалося князям тоді вибороти волю,
Не вдалося повернути українську долю.
Бо ж не вся знать Україні вірна залишилась,
Не взялась за зброю, князю Литви поклонилась.
Не пішла разом із Глинським волю здобувати,
Тож залишилась в неволі Україна-мати.
Прослуживши кілька років в Московській чужині,
Із Острозьким повернувся втікач в Україну.
Заступивсь за нього гетьман, не дав покарати,
Навіть, випросив для нього старостівство дати.
Бунтаря такого поряд хто ж тримати стане?
Тож відправився Остафій старостою в Канів.
Там тривожне прикордоння, там татари поряд
І бунтарський дух із нього вивітриться скоро.
Та Остафія татари зовсім не лякали,
В нім татарського в самому знайшлося б чимало.
Бо на вигляд він і справді, як татарин, наче,
Як у одязі татарськім його хто б побачив,
Та почув, як по-татарськи ловко розмовляє,
То подумав: перед себе татарина має.
Взявся в Каневі й Черкасах Остафій рядити,
Став дивитися, як краще край цей боронити.
Де і як орду стрічати на шляхах широких,
Де поставити застави із якого боку.
Хоч мав війська й не багато, але не журився
І добряче з супостатом в прикордонні бився.
Не один раз і не двічі давав клятим чосу
І лягала орда клята, як трава під косу.
Мав він військо невелике, але все завзяте.
І знайшов, де рубак гарних для себе узяти.
В ті часи в степових балках та і по байраках
Вже збиралися сміливці, що звались «козаки»
Не хотіли у магнатів жили надривати,
Подалися в чисте поле, щоб козакувати.
Жили кожен в своїй балці, кожен своїм станом,
Керувалися окремим своїм отаманом.
Жили з того, що траплялось, у степу добудуть ,
Тож до часу уважались розбійницьким людом.
От зібрав таких Остафій, вийшов перед ними
І звернувся зі словами до них отакими:
- Чи не досить в очеретах як таті сидіти,
Може краще бусурманів на шляхах глядіти?!
Ідіть хлопці, збирайтеся під мої корогви
Та послужим Україні і Господу Богу!
Зібрав хлопців відчайдушних Остафій до себе.
Із такими й Литви поміч йому вже не треба.
Перестріли орду в полі не раз і не двічі,
Довго чухались татари після тої стрічі.
Довго мимо все ходили та все озирались
Аби часом на козацьке військо не нарвались.
Та ж татари без грабунку, то вже не татари.
Ворожнеча між Литвою і Москвою стара
Знову вилилась війною, гуркочуть гармати.
На Московщину татари подались гуляти.
І Остафій теж козаків повів Москву бити,
Щоби Сіверщину врешті у Москви відбити.
Розгромили військо враже, стали міста брати,
Та татари розбрелися, взялись грабувати.
Що їм дертися на мури та під кулі пхатись,
Якщо можна лиш грабунком простим наживатись.
Та й Остафій із походу повернувсь не бідним,
Удалось повоювати йому дуже плідно.
Ледь гармати перестали землю шматувати,
Як татарам закортіло знов пограбувати.
Без Литви в Московські землі не схотіли лізти,
Тож рішили з України поживитись, звісно.
Стрів Остафій орду кляту над Дніпром-рікою.
Цілий день тривала січа Врешті-решт із боєм
Удалось козакам знову татар відігнати,
Та Остафію прийшлося полоненим стати.
Узяли його татари, в мотузя зв’язали
І у Крим живим ясиром хутенько погнали.
Довго плакали козаки, гетьмана шукали.
Де подівся, що з ним стало – нічого не знали.
Ой, не солодко в полоні йому там жилося
Та втекти із Перекопу тим часом вдалося.
Повернувся у свій Канів злий на орду кляту,
Обіцяв, що їй спокою не буде давати.
Повів військо молодецьке на Очаків скоро,
Було туркам і татарам з тим велике горе.
Попалили козаченьки усе передмістя.
Врятувались, хто в фортеці устигли засісти.
Потім взяв Іслам-Керменя над Дніпром-рікою,
Щоби плавали козаки по ріці в спокої.
А тоді до Криму взявся, пролетів, як вітер.
Узяв здобичі багато, полон пригнав звідти.
Ой, озлилися татари, прийшла орда вперта
Аби Канів і Черкаси на пороха стерти.
Та даремно сподівались, даремно збирались,
Як отримали добряче, то й назад подались.
Там зібрали більшу силу і знов підступили.
Князь Острозький і Остафій ту орду зустріли
Біля річки Ольшаниця. Добре шанувались,
Майже вся орда в тім полі навіки зосталась.
А тоді пішов Остафій на Очаків знову,
Із ордою була в нього коротка розмова.
Попалив, набрав в поході здобичі багато,
Буде чим велике військо йому годувати.
А під славнії корогви сходилось чимало,
Собі славу, Україні волю здобували.
Пішла слава про ту силу вже кругом по світу,
Вже козаків і сусіди прагнуть запросити.
Вже опальний хан із Криму в Черкаси втікає,
Де від помсти Саадата схованки шукає.
Новий хан прийшов з ордою аж під самі стіни.
Видай, каже, втікача нам, а то й сам загинеш.
Не злякала Остафія та ворожа сила,
Яка місто, наче зграя, навкруг обступила.
Місяць билися татари, місяць колотились,
Але, облизня зловивши, врешті відступились.
Дивувався хан татарський, в захваті дивився,
Як Остафій сам без війська в таборі з’явився.
Говорив як рівний з рівним із великим ханом,
Не зважаючи на помсту, не боявсь обману.
Хан, нарешті відступився та у Крим подався,
А Остафій за козацьке військо своє взявся.
Розділив його полками й сотнями до того.
В тому війську панувала дисципліна строга.
Закріпив за кожним полком відповідне місто,
Стали полки називатись з його назви, звісно.
В місті тім сидів полковник, вибраний на колі,
Всі козаки підкорялись в полку його волі.
Кожне місто полковеє було, як фортеця,
А то раптом чи татарин, чи москаль припреться.
На валах його чекали готові гармати.
Окрім шаблі козак мав ще і рушницю мати.
Отож, ворога стрічала не якась ватага,
Добре навчені загони під гетьманським стягом.
А Черкаси у козацтва столицею стали,
Тому довго ще козаків черкасами звали.
Чигирин тоді ж поставив, де тримав до часу
Необхідні для козацтва військові припаси.
Так з’явилось в України своє власне військо.
Він хотів був заснувати ще й Січ запорізьку,
Щоб стрічати орди вражі в підступах далеких.
Та добитися від влади то було нелегко.
Хоч послухали на сеймі гетьманську ідею,
Але сили налякались, напевно, тієї.
Як би там воно не було та козацтво стало
І татарам, як раніше, гулять не давало.
Зустрічало, коли треба та і проводжало
Так, що кості просто неба довго ще лежали.
Знав Остафій все зарані, як орда рушає,
Бо ж він очі свої й вуха у тих степах має.
Сам бувало виряджався степом побродити,
Від татарина ж нелегко його відрізнити.
Пробирався по аулах, як у себе вдома.
Всі йому татарські плани ставали відомі.
Лише хан собі надума по ясир податись,
А із ним вже ціле військо виходить стрічатись.
Тож коли Литва з Москвою знов завоювали
То із радістю татари у похід пристали.
Пішов з ними і Остафій Московщину бити,
Хоч уже мав вік поважний, дома би сидіти.
Та душа його гаряча не всидить удома,
Давай коня, давай шаблю, давай битву йому.
Йшов не сам – козацьке військо ішло за спиною,
Булаві його послушне, зрощене війною.
Те козацтво, яке згодом реєстровим звали,
Коли вже по його смерті ті реєстри склали.
Йшло козацьке військо полем, шляхи торувало,
А за ним іще розмиті постаті вставали
Тих, хто гетьмана продовжить справу розпочату,
Хто найпершу Січ козацьку буде будувати.
Хто згуртує запорожців у єдину силу,
Хто супроти панування ляхів стане сміло.
Хто прославиться в походах проти бусурманів,
Проти Криму і ногаїв, і проти османів.
Хто підніме народ, врешті на велику справу,
Щоби вільна, незалежна постала держава.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-12-02 19:04:34
Переглядів сторінки твору 58
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.796 / 5.41)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.758 / 5.43)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.746
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.01.23 19:26
Автор у цю хвилину відсутній