ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2021.01.25 10:18
Російсько-українська двомовність – фіговий листок російської одномовністі. Держава на те і є, аби виправляти деформації, що загрожують її існуванню. Українізація потребує мотивації. Нації, як і окремі люди, повинні мати інстинкт самозбереження.

Ігор Шоха
2021.01.25 07:57
ІНаївні люди винайшли тотем,
аби було добро у всьому світі,
та граються, буває, із вогнем
як це уміють ще маленькі діти.

По цій дорозі весело іти,
та солоно на фініші до раю,
де юності ніколи не найти,

Сергій Губерначук
2021.01.25 05:52
Фон червоний.
Ліхтарі гой-да, гой-да!!
Униз головами, на довгих цепах,
мов лампади…
Скриплять очі,
відчиняючись, мов стопудові две-рі,
і зачиняючись…
Що буде з тобою?

Микола Соболь
2021.01.25 05:06
Давай зіграємо у шахи.
На упередженість думок.
Посеред впевненості й страхів
хай буде ще один урок.
Чом скачеш наче кінь буланий,
або ховаєшся в кущах?
Я просто учнем був старанним.
Поставлю для початку – шах!

Дума Козак
2021.01.24 18:31
Вже осінь, все навколо пожовтіло
і за вікном частіше йдуть дощі.
Птахи на південь знову полетіли,
роняють лист дерева і кущі.

Вже осінь, але сонце пригріває,
проміння розсіває з високості.
Утихнув дощ, мороз чогось чекає –

Олександр Панін
2021.01.24 18:02
Тема з Інтернету

"Гарному настрою, Мамо,
гаплик:
Дуже образив мене
Чоловік.
Сором пекучий відчує
нехай,

Тетяна Левицька
2021.01.24 15:51
В старенькім альбомі, розчулені миті
зібрало по крихтах, минуле життя.
Ромашки і маки застигли у житі
і я з ними поряд - сердечна, проста.

Розпущені кучері, очі зелені,
на щічках рум'янець, невже це теж я?
І яблучка райські, і жолуді в жмені -

Галина Сливка
2021.01.24 15:03
Живлом сніги напоять землю,
А люди скажуть, що відлига...
Себе в собі не відокремлю,
Як болем в серці - давня крига.
Чи досягне тепло любові
Ущелин темних у міжгір'ях?
Там слів гортанних щемна сповідь
Й молочно віку у сузір'ях.

Сергій Гупало
2021.01.24 13:14
Ця війна – не остання,
Буде кілька іще.
Ми пішли на заклання
Там, де слізно пече

Переспівана пісня,
Безголоса уже.
Буде млосно і тісно

Сергій Губерначук
2021.01.24 12:41
Поету місце – в стратосфері!
Напівживий лечу до втрат.
У шатрах раю в ефемері
стоїть нова епоха страт.

Уроджений слуга народу,
нового Риму кошовий –
поет – не я, мій сад – без плоду.

Алла Даниленко
2021.01.24 10:36
А сніг все йшов. По всій землі, за дальні межі.
Свіча горіла на столі
Немов пожежа.
Як влітку роєм мошкара
Летить бездумно
В вікно, дивись,
Летить сніжок,
На це полум' я.

Ярослав Чорногуз
2021.01.23 21:49
Печальні видива розвіяв
Мого уривчастого сну
Цей день сяйливий, наче мрія,
Коли зустрів тебе, ясну.

Немов троянди, флокси, кали
Раптово почали цвісти.
Сніги розчулені розтали...

Алла Даниленко
2021.01.23 20:34
Д. Павличко
О, если б знать, как тяжко ранит слово
Забытое, но все -таки мое.
Оно меня ударило внезапно,
Тупое, будто камня острие.
Ну почему не убивает слово,
А только вновь оно стыдит меня?
Возможно, я писал его в испуге,

Олексій Кацай
2021.01.23 19:59
атоми міста є завжди безхатні
у хмарочосах молекул
де електрони з віп-охорони
хваляться східцям-парсекам
швидкістю світла
й тим що вони захистити їх здатні

вектором кожним східці скрегочуть

Євген Федчук
2021.01.23 19:21
Колись над лісом хата стояла,
Жили у хаті тій баба з дідом.
От баба діду якось сказала:
- Я б зготувала оце обіда,
Так дрів немає ні цурки в хаті.
Пішов би, може, приніс в’язанку.
Прийшлося діду сокиру взяти,
Іти до лісу з самого ранку.

Олександр Сушко
2021.01.23 17:15
Священник сидів на снарядному ящику, заглиблений у невтішні думки. Поруч з ним, притулившись до стіни окопу, дрімав я. Три години тому, прямо тут, у брудній, наскрізь пропахченій порохом ямі, він сповідав солдатів. І тих, хто залишився живий після бою, і
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Валентина Інклюд
2021.01.08

Анастасія Федорова
2020.12.21

Богдан Грай
2020.12.16

Артем Пархомчук
2020.12.15

Соня Чорна
2020.12.12

Ярослав Штука
2020.12.05

Вячеслав Вячко
2020.12.03






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Савур-могила
Спекотний день зміняла врешті ніч,
Навколо все примарніше ставало,
Бухикати гармати перестали
І пил, і дим поволі осідали.
Вже б можна було чути людську річ,
Але у вухах наче шмаття вати,
Хіба до ранку відновиться слух.
Як віспою подовбано навкруг
Аж ген до тих далеких лісосмуг.
Та в темряві хоч можна буде встати,
Попити…Ет, закінчилась вода.
І від учора вже нема й краплини.
А джерела немає на вершині…
Він витер губи репані і сині.
Надбігла раптом думок череда.
Під вибухами думка лиш одна:
Як вижити. Тепер же їм просторо.
Одна на одну лізуть, як на гору.
Згадалось раптом рідне Чорне море
І він у хвилі без кінця пірна…
Заплющив очі та відкрив за мить.
Не спати! Ніч – то подруга ворожа.
Він в темряві підкрастись тихо може
І пропадай тоді подоба Божа.
А як почуєш, як в вухах шумить.
Підвівся, подивився пильно вниз,
У темряву, що далеч огорнула.
Десь там машина світлом фар змигнула.
Але далеко. Вітерцем війнуло.
Як хороше у тиші – аж до сліз.
Бо ж цілий день як пекло на Землі:
Снаряди й міни пагорб люто рвали,
І голови підняти не давали.
Вже й стела пошматована упала
Й навкруг живого місця взагалі.
Чи хто живий ще? Чи зостався сам?
Ні, бачить, он підводяться поволі.
Їх лише кілька на вершині голій,
Кому життя продовжила ще доля…
Надовго? Чи вже завтра дев’ять грам,
Чи то осколок прямо в серце вцілить.
Ні, ці думки потрібно гнати пріч.
Спочити треба поки іще ніч.
А завтра знов зі смертю віч-на-віч.
Й душа чиясь полишить бренне тіло…
Ні, таки гнати геть лихі думки.
Раз вижив він в смертельній круговерті,
То, значить ще не час йому для смерті.
Він буде жити. Хлопець він упертий…
Далася втома врешті-решт взнаки.
Він не помітив, навіть, як заснув.
Хоча те сном назвати важко бýло.
Його немов туманом огорнуло.
Туман той вітерцем злегка війнуло
І поряд він когось іще відчув.
Рука миттєво стисла автомат.
Огледівся й здивовано побачив:
На камені сидить людина, наче…
Одягнута незвично, чуб козачий.
І люльку справжню у руках трима.
«Ти хто?» « Я – Сава, чи Савур, бо так
На Січі мене здавна охрестили».
«То це виходить, тут твоя могила?»
«Тут поховали побратими тіло.
Душа ж, як бачиш, ще жива, однак.»
«Як то було?» Той люльку запалив.
Неспішно разів кілька затягнувся.
Відкинув оселедця, усміхнувся,
Навколо подивився-озирнувся
І врешті-решт неквапну річ повів.
«Колись стояла наша чата тут
І на орду татарську чатувала.
Он там «фігуру» ми побудували…»-
Махнув рукою в бік, де стела впала,-
Щоб попередить навколишній люд
І побратимів на сусідній чаті,
Якщо, не дай Бог, з’явиться орда.
Бо ж буде краю усьомý біда.
Ходили в степ, читали по слідах.
Чи часом не скрадалися прокляті.
Але дарма. Усе ж не встерегли.
Підкралися в ранковому тумані
І кожен при шаблюці, при аркані.
Як ми їх не помітили зарані?
За шаблі все ж схопитися змогли.
Харциз «фігуру» кинувся палить,
А ми його взялися прикривати.
А татарви набігло так багато,
Що довго проти них не простояти,
І клята діжка чомусь не горить.
Та бачим: все ж позаду запалало.
Я побратимам: «Швидше на конѐй!
Та у тумані по степу гайнем!»
Аж тут аркан перехопив мене…
Я бачив, як душа моя злітала,
Що хлопці вже далеко у степу,
Пала «фігура» на сусідній чаті,
Орді ні з чим прийдѐться повертати,
Як будуть козаки її стрічати
То перемелять на дрібну крупу…»
«І я б хотів загинути отак,
Аби свій рідний край порятувати…»
«Ні, хлопче, тобі рано помирати,
Бо в Батьківщини ворогів багато.
Хто ж порятує, коли не козак?
Хай помирають краще вороги.
А козаки повинні довго жити
Аби орду нарешті зупинити,
Бо ж вона ладна світ весь полонити.
Поки є ми – їм те не до снаги!»
І враз туман розсіявся, пропав.
Савура теж неначе й не бувало.
Нічна навколо тиша панувала.
У небі зірка вранішня палала.
Так то був сон? То він, напевно спав?
Підвівся подивився навкруги:
Донецький степ. Закінчується літо.
І гамлетівське: жити чи не жити?
Хто має Батьківщину захистити,
Коли її шматують вороги?
Загинути – то найпростіша річ.
А вижити, завчасно не згоріти,
Щоб цю орду нарешті зупинити?!
Він буде жити! Він повинен жити!..
Кінчалася серпнева темна ніч.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-11-26 19:39:45
Переглядів сторінки твору 90
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.810 / 5.5  (4.796 / 5.41)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.758 / 5.43)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.751
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.01.23 19:26
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
М Менянин (Л.П./Л.П.) [ 2020-11-27 20:30:00 ]
Одним подихом. Дякую


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Євген Федчук (Л.П./Л.П.) [ 2020-11-29 19:01:52 ]
Дякую, що зазирнули і прочитали. Та ще й за високу оцінку красна дяка. Хай щастить.