ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2021.01.23 21:49
Печальні видива розвіяв
Мого уривчастого сну
Цей день сяйливий, наче мрія,
Коли зустрів тебе, ясну.

Немов троянди, флокси, кали
Раптово почали цвісти.
Сніги розчулені розтали...

Алла Даниленко
2021.01.23 20:34
Д. Павличко
О, если б знать, как тяжко ранит слово
Забытое, но все -таки мое.
Оно меня ударило внезапно,
Тупое, будто камня острие.
Ну почему не убивает слово,
А только вновь оно стыдит меня?
Возможно, я писал его в испуге,

Олексій Кацай
2021.01.23 19:59
атоми міста є завжди безхатні
у хмарочосах молекул
де електрони з віп-охорони
хваляться східцям-парсекам
швидкістю світла
й тим що вони захистити їх здатні

вектором кожним східці скрегочуть

Євген Федчук
2021.01.23 19:21
Колись над лісом хата стояла,
Жили у хаті тій баба з дідом.
От баба діду якось сказала:
- Я б зготувала оце обіда,
Так дрів немає ні цурки в хаті.
Пішов би, може, приніс в’язанку.
Прийшлося діду сокиру взяти,
Іти до лісу з самого ранку.

Олександр Сушко
2021.01.23 17:15
Священник сидів на снарядному ящику, заглиблений у невтішні думки. Поруч з ним, притулившись до стіни окопу, дрімав я. Три години тому, прямо тут, у брудній, наскрізь пропахченій порохом ямі, він сповідав солдатів. І тих, хто залишився живий після бою, і

Олександр Панін
2021.01.23 16:49
Летить Козеня, наче
вихор,
Біжить по зеленій
траві,
Стрибають Розрада
і Втіха
В рогатій малій
голові.

Ігор Шоха
2021.01.23 16:26
А печеніги на хазар ідуть...
завоювати іго путінізму
і солов'їну Чудь,
що обирає путь...
які ведуть її до комунізму.

***
А на агонізуючу орду

Олександр Сушко
2021.01.23 14:12
Свати", "квартальчик", тру-ля-ля -
Оце воно! А розум - гирі.
От і зліпили короля
Із лицедія дезертири.

Вручили владну булаву
Та власну долю балабону.
Бо обіцяв нам пахлаву,

Володимир Бойко
2021.01.23 11:42
В останньому танку роковані планети
Щезали без слідів у вихорі буття.
Куйовдили екстрим розхристані поети,
Здіймаючи до хмар нестямні почуття.

Летіли навсібіч, як вітер в чистім полі,
Розмінюючи глузд на марну суєту,
І не один у тім польоті боже

Петро Скоропис
2021.01.23 10:49
Кошмар століття – ядерний грибок,
а ми у кирзі відбиваєм крок,
ми звиклі до обмежень у їді,
роками лиш на хлібі та воді,
а то й без ріски в роті, рік у рік
продовжувати надилися рід,
твердити генералів імена,
от і на "хакі" мода не мина;

Дума Козак
2021.01.23 08:30
„Макс-фактором“ почав писати твори,
все яскравішою поезія стає.
Захоплень і похвал відразу море,
їм туш виразності й об‘єму додає!

Тетяна Левицька
2021.01.23 06:44
Тієї зими було дуже холодно. Вітер струшував сніжний пил з дерев, сад потопав у кучугурах. Снігова баба, з віником і відром на голові, уже місяць стояла на подвір'ї і не думала танути. - Лесю, Таню! Ідіть-но сюди, - покликала заклопотана Оксана доньок,

Микола Соболь
2021.01.23 06:18
Вдихни повітря повні груди,
повільно порахуй до ста…
Бо люди, друже, просто – люди
і їм кортить звичайна мста.

Ти не чекай відважних вчинків,
плюгавство квітне на землі.
Перечекай, зажди хвилинку,

Іван Потьомкін
2021.01.22 22:08
А звуки – такі ж гострі.
Попереду – іще гостріші.
І боязно розплющить очі,
Мов кам’яні такі повіки.
Та знаю – на ті звуки зляжеш
Всіма нетьмяними ночами.
А серце,
Щоб йому не скрикнуть

Ірина Божко
2021.01.22 18:38
Ходім туди — до мертвої води,
де падають з дерев достиглі сови,
де біла ніч пускає чорний дим
і білий вірш латає чорним словом.

Куди стара йде помирати тінь,
коли нову народжує світанок,
де біла ніч у чорному пальті

Ірина Божко
2021.01.22 18:37
Остання осіння ніч. В безмісячнім стиглім мороці,
мов скалочка світла в заплющенім оці, тріпоче самотня ватра.
Зчепившись худими руками, навколо вогню уробориться
живий циферблат, що на кожному кроці відлічує миті до завтра.

Вже дряпають чорне небо
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Іван Іванченко
2021.01.05

Марина Олексіївна
2020.12.03

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Бойко (1953) / Проза

 Мого дитинства Монастирок
Образ твору Монастирок... Мальовничі руїни, що заховалися на урвищі над рікою Стрипою неподалік Бучача. Один з найперших і найвиразніших спогадів дитинства. Монастирок – то мій перший замок. Хоча, власне кажучи, це й не замок, а руїни монастирської церкви. Незважаючи на те, що у Бучачі є залишки справжнього замку, був там лише раз. Зате Монастирок притягував, як магнітом. Вже й не пригадаю, скільки разів ходив я тією дорогою, пам'ятаю її і донині, хоча багато десятків літ минуло. Підйом крутими кам'янистими стежками на гору Федір, не менш крутий спуск до Стрипи і далі ще декілька кілометрів звивистим глибоким каньойоном, яким так можна мандрувати цілісінький день, не полишаючи обіймів густого лісу, аж до самого Дністра – понад тридцять кілометрів.
Досі не стерлись у пам'яті кладки через бистру Стрипу, що складались з однієї чи двох колод. Кожен крок такою кладкою, здавалося, буде останнім – втратиш рівновагу і забере з собою стрімка течія. Виринають із спогадів, визирають із старих фотографій суціль вкриті надписами стіни Монастирка, порослі вгорі деревами і кущами.
Упродовж століть багато було монастирів на наших землях. Хоч були вони, насамперед, осередками духовності, але у ті тривожні часи, коли хвиля за хвилею накочувалися ворожі навали, монастирі, як і замки, перепиняли шлях завойовникам. Тому багато монастирів будувалися у місцях важкодоступних, зміцнювалися оборонними мурами та баштами. Від більшості монастирів залишились тільки згадки у легендах та переказах, а від деяких – ще й загадкові руїни.
Один із таких монастирів і заховався у глухій пущі на скелястому правому березі Стрипи, між Бучачем і Жизномиром. До кінця XVІІІ століття називався він монастирем Преображення Господнього. Нині просто – Монастирок. Найімовірнішим часом його заснування вважається початок XVІІ століття, хоча, за іншими джерелами, монастир у цьому місці існував уже в середині попереднього століття і навіть століттям раніше. Достовірно відомо лише, що у 1600-1606 роках монастир розбудовувався і діяльну участь у цьому брали Марія Могилянка, дочка молдавського господаря Єремії Могили, та її чоловік Стефан Потоцький, воєвода брацлавський, який з 1612 року став дідичем Бучача.
Історія Монастирка оповита багатьма легендами. За однією з них, під час ворожого нападу, один із монахів заховав у джерело чашу із святими дарами. І там спіткала його смерть і кров його, спливаючи із ран, потекла у джерело. І хто має сильну віру і приглянеться добре до тієї води о дванадцятій годині ночі, той може побачити там кров, що спадає з течією струмка вниз у Стрипу. А ще повідають, що хворі на очі, тричі умивши їх опівночі цілющою джерельною водою, можуть повернути собі здоровий зір.
Не раз руйнували монастир чужинці. У1672 році його спалили турки, які тоді зайняли Поділля. Та монастир щоразу відроджувався. У 1724 році він був прилучений до новоствореної Хрестовоздвиженської обителі в Бучачі, але до 1781 року тут ще правилася служба Божа на св. Юра та Спаса.
Більше двох століть минуло, як завмерло життя у Монастирку. Хіба відпочивальники тривожать спокій старих стін та вкривають їх своїми розписами. Нині Монастирок є пам'яткою архітектури національного значення. Та хіба такий почесний статус убереже цю святиню від остаточного руйнування. Хто порятує загублений в лісах і в нашій пам'яті Монастирок?

2005-2020





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-11-20 16:34:10
Переглядів сторінки твору 115
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.038 / 5.47)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.140 / 5.6)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.779
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.01.24 00:41
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2020-11-21 12:32:13 ]
Дякую за таку цікаву розповідь. Начебто й сам пройшовся Вашим описом.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Бойко (Л.П./М.К.) [ 2020-11-21 18:04:02 ]
Дякую й Вам. А місця там справді незвичайні. У цю розповідь умістилося далеко не все.