ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Мирохович Андрій
2021.10.18 12:53
ціхутко ціхутко ціхутко
сміється дитиняче-весело-весело
так ніби лоскочуть ребра і п'яти
ціхутко хлопчику мій каже
а то ти завше метушливо і хутко
ніби крадеш ніби брешеш ніби зловили і зараз знехотя битимуть
світ ловить тебе ніби кіт паперову мишу

Іван Потьомкін
2021.10.18 11:38
Таж і хочу лиш це:
Позабуть гірку мить,
Серця крик, заблукалий в пустині,
Повернутись і жить,
Як жилося колись,-
Ой, дубочку ти мій...
Ой, озерце моє ти синє...

Ігор Герасименко
2021.10.18 10:10
Нависла ненависна сіра хмара,
похмура і жахлива, як мара.
Та думка буйнобарвна, наче ара:
«Вам, – закричала, – допоможе Ра!»
«Нам, – заспівала, – допоможе Ра!» –
Надія гарнобарвна, наче ара.
Загинула, розтанула мара,
і стала білоайстровою хмара.

Олена Музичук
2021.10.18 09:30
Я поспішаю на урок.
Не буду ранити словами,
якщо найбільше помилок
ми наробили між рядками.

Почую не один дзвінок,
побачу декого між нами
і не поставлю у куток,

Ігор Деркач
2021.10.18 09:25
Ніхто не знає достеменно,
якій кебеті завдяки
пересікаються таємно
непересічні диваки.

І чують їх у ночі темні
далекі душі крізь віки,
коли у небі ойкумени

Тетяна Левицька
2021.10.18 09:24
Місяць — дозрілою скибкою дині,
вікна — очицями в чорну пітьму.
Боже Всевишній, у чому ж ми винні?
Я не збагну, все ніяк, не збагну.

Листя на вітрі тремтить від застуди,
Хмара плахтиною світ поглина —
все оповила туманом полуди.

Віктор Кучерук
2021.10.18 05:40
Не дає мені заснути
Суміш споминів і мрій, –
І донині незабутий
Неповторний образ твій.
Та і як не пригадати,
Наодинці уночі, –
Дівки коси вогкуваті
На юначому плечі.

Ярослав Чорногуз
2021.10.17 21:23
Багрянцем укрилися осені щоки,
І тішить природи прощальна краса.
І смуток проймає справдешній, глибокий,
Що день відлітає кудись в небеса.

Посидь-бо зі мною, отут ще, на лавці.
Чарівнощі ніжні, як мед, розливай.
Невидимі -- вітру — пориви-ласкавці

Олександр Бобошко Заколотний
2021.10.17 18:42
У цім падлючім світі все не так,
але на той, сучаснику, не квапся.
Щотижня все дорожче білі капці;
й не втиснешся
у транспорт
за п’ятак.

Від тих, що ТАМ,– ні слова… Хто б сказа

Микола Дудар
2021.10.17 18:02
Відтепер, відтепер
Світ поважчав на центнер
Ну а я, ну а я…
В тілі знову бугая
І не мав і нема
Ліків "звиду" зокрема
Запалю, запалю
Відпочину і звалю…

Володимир Бойко
2021.10.17 17:47
Наші білі і пухнасті,
Їхні чорні і гидкі,
Їхніх конче візьме трясця
І трафлятимуть шляки.

Отакі резони грізні
Побутують далебі.
Править логіка залізна

Ігор Деркач
2021.10.17 15:03
Помагаю осені як можу,
устеляю всі її путі –
гори, доли, урвища круті,
може, і зігрітися поможу.

Поспішаю на дороги ті,
де й вона готує тепле ложе
до зими... і це на неї схоже –

Олена Музичук
2021.10.17 14:58
І до мого саду залітає
фея коронована щодня
і щодня на себе приміряє
шати золотого убрання.

Іноді на подіумі плаю
одягає у руно ягня,
то у синє-вирі біля гаю

Іван Потьомкін
2021.10.17 13:37
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку вина випить.
Випив першу – стрепенувся,
Випив другу – похитнувся.
Ноги, руки мліють.
«Чи не вічної отрути ти в вино підлила?...»
«Та невже ж дурна така я чи несамовита,
Щоб своєму коха

Татьяна Квашенко
2021.10.17 13:08
Прощальная нежность октябрьских речных вечеров
Подарит на память перо придорожных павлинов.
Золой заметает следы от недавних костров.
А Буг не готов к холодам, от заката малинов.
А Буг хорошеет при осени – старый коньяк.
И выдержки точно ему занимат

Олена Побийголод
2021.10.17 11:06
Висоцький. «Стріли Робін Гуда»

Між вечірніх заклять та оплавлених свіч,
між уявних пригод та віршованих строф
жили діти книжкові, не знаючи січ,
нудячись від дитячих своїх катастроф.

Дітям завжди досадна
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про Карпатські гори
Коли то все було, ніхто не зна.
Давно було. Років тоді не знали.
Отож жили собі й не рахували.
Коротше, одним словом – давнина.
Тоді ще гір Карпатських не було,
Все було рівне аж до океану.
Одні ліси й степи, куди не глянеш.
В той час ще плем’я велетів жило
На цих просторах. Люду було мало,
Бо ж не давали велети пройти.
Аби набити шлунок свій пустий,
Усе, що лише рухалось, хапали.
Та злі були страшенно на богів,
Що ті їх завеликими створили.
Якось з богами битися рішили,
Зібрались до Егейських берегів
Та на Олімп подерлися юрбою.
Жбурляти цілі скелі почали,
Що відірвати від гори змогли…
Як мурашва, укрили схил собою.
Боги ж на бій не вийшли проти них,
А вояків сторуких надіслали.
Ті велетів швиденько подолали
І винищили в битві майже всіх.
Тож плем’я їхнє зникло з тих часів,
Хіба якісь втекли і збереглися.
Подалі від Олімпу подалися,
Сховалися поміж густих лісів.
Один, можливо і останній з них
Жив у лісах, де нині є Карпати.
Щодень шукав чим шлунок свій напхати.
Живе навколо винищити встиг.
Вцілілий люд з країв отих втікав,
Аби не стати за обід для нього.
Важкою була втікачів дорога,
Далекий тупіт їх весь час лякав.
Здавалось їм, женеться той услід
Аби все плем’я до останку зжерти.
Але кому хотілося померти,
Не встигши ще нажитися, як слід?
Сиділо плем’я втомлене якось,
Спинилося, щоб трохи відпочити,
Холодну воду з джерельця попити.
Та лячно дослухалося… Аж ось
Йде парубок назустріч по шляху
Із торбою легкою за плечима.
Усе навколо озира очима.
Не зна, що в пащу попаде лиху.
Тож на обличчі ні сліду журби,
Всміхнувся людям радісно, спинився.
«Здорові будьте!»- до землі схилився.
«Здоров і ти!»- доне́слося з юрби.
«Чого такі зажурені усі?
Що вас із місця звичного зігнало?»
«Таке тяжке життя у нас настало,
Бо ж людожер на плем’я напосів.
Вдень і вночі спокою не дає.
Весь час повинні ми остерігатись,
Бо ж уже люду винищив багато.
Оце, що бачиш – все від нас, що є.
Отож тікаєм у чужі краї,
Де, може, людожер той не дістане».
Послухав мовчки парубок, поглянув.
В якісь думки заглибився свої.
А далі мовить: «Не журіться так.
Я вам допоможу порятуватись.
Не треба буде більше вам ховатись.
Але, просити буду вас, однак,
Мені у тому трішки помогти».
«Ми згодні. Та що маємо робити?»
«Велику діжку треба спорудити
Та ще для мене трав, грибів знайти.
І швидко, доки людожер отой
До цього місця ще не нагодився».
Люд швидко на частини розділився.
Хто ліс рубати тут же взявся, хто
Для діжки дошки із дерев стругати.
Жінки із дітьми подалися в ліс,
Шукаючи гриби і трави скрізь.
Взявсь парубок багаття розкладати.
Забулькала вода у казані,
Куди юнак кидав гриби і трави
Та готував якусь незвичну страву,
Мішаючи на тихому вогні.
Поки він дивну страву готував,
Чоловіки вже й діжку доробили,
Цеберками водички наносили.
Один заліз нагору, виливав.
Бо ж діжка-таки вийшла чимала,
Рукою до вершечка не дістати,
Якщо би, навіть, і навшпиньки стати.
Коли вода по вінця вже дійшла,
Велів юнак казан з вогню знімати
І все, що в ньому, в діжку віднести.
А далі всім зніматися і йти.
Він сам лишиться велета чекати.
Подався люд по шля́ху втечі знов
Та злякано усе ще озирався.
Бо вже здалеку тупіт відчувався,
Десь людожер по їх сліду ішов.
Уже і далеченько відійшли,
Коли один спинився, став кричати:
«Агей-но, хлопче, як же тебе звати?»
«Карпом,- в отвіт почулось,- нарекли!»
Ледь за ліском сховалася юрма,
Як вже і велет скоро появився.
Карпо стояв спокійно і дивився,
Як той до нього прямо шлях трима.
Коли уже близенько підійшов,
Карпо гукнув: «Здоров був, пане-брате!
Втомився, мабуть, здобичі шукати.
Спочив би, може, трохи, охолов!
І спрага вже замучила, мабуть?!
Попий узвару, тобі легше стане!»
Як на комаху, на Карпа той глянув,
Але спинився. «Так тому і буть!
Візьму і вип’ю! Потім тебе з’їм.
На один зуб та все ж якась пожива».
Схопив він діжку, усміхнувся криво
І все за мить забулькало у нім.
Утерся велет, гикнув аж луна
Від того розлетілася навколо.
І раптом…люто заревів від болю,
Зігнулася аж до землі спина.
Як розігнувся – більше заревів:
«Що із очима? Я зовсім не бачу!»
Навкруг руками замахав, неначе
Так ухопити юнака хотів.
Та той чекати на таке не став,
Відбіг подалі та і став кричати:
«Тобі мене тепер не наздогнати!»
Та швидко-швидко по шляху помчав.
А велет слідом наосліп погнав,
Обмацуючи все навкруг руками.
Юнак же біг та все дражнивсь словами,
Щоб той від нього часом не відстав.
Юнак біжить, поки здола дорогу,
Яка лиш крок для велета того.
І вже от-от наздожене його,
Але вхопить ніяк не має змоги.
Отак вони і гналися весь час,
Поки й дійшли великого провалля.
Таких і зараз в тих краях чимало.
Юнак щось крикнув у останній раз
Й тихенько трохи в сторону відбіг.
А велет же помчав з розгону далі
Й сторч головою полетів в провалля.
Він, навіть і злякатися не встиг.
Упав, в якусь печеру закотивсь,
Яких вода давно понамивала.
Коли очунявсь, злість його підняла,
У підземеллі він заколотивсь,
Став грюкати і землю піднімати,
Аби нагору вибратись якось.
Звичайно, то йому не удалось.
Але ж, дурної сили мав багато.
Тож тужився і землю піднімав,
То у одному місці, то в другому.
Здавалося, що він не знає втоми,
Весь край від тих зусиль його дрижав.
І виростали навкруги горби,
Які із часом виростали в гори.
Не скоро той вспокоївся, не скоро.
Багато гір високих наробив.
Та врешті заспокоївся, затих.
Мабуть, таки лишили його сили.
Те підземелля стало за могилу
Останнього із велетів отих…
Коли позаду затряслась земля,
Все плем’я в страху кинулось тікати
Та по дорозі все майно кидати,
Аби лише скоріше звідсіля.
А гуркіт довго-довго не стихав.
Щось там страшне позаду їх чинилось.
Лише тоді живі аж зупинились,
Як отой гуркіт затихати став.
І стали на шляху тоді вони
І почали тривожно озиратись.
Мабуть, той велет вже покинув гнатись.
Чи справді той юнак його спинив?
Мабуть, пропав в нерівній боротьбі,
Лежить тепер нещасний просто неба.
Хоча б по-людськи поховати треба,
Подумали чоловіки собі.
Отож сміливців декілька знайшлось,
Які повинні по слідах пробратись
Та про усе, що трапилось дізнатись.
А плем’я швидко далі подалось.
Пішли назад сміливці по слідах,
Уважно роздивлялись, дослухались,
Постійно насторожено тримались.
Бо ж, хоч сміливці, але страх – є страх.
По шляху недалеко і пройшли,
На пагорб піднялися невисокий
І зупинились… бо з тамтого боку,
Де вони кілька день тому були,
Усе змінилось… Не рівнина тут,
Перед очима їхніми лежала,
А гори й гори , як стіна стояли.
Вершини голі. Як то може буть?
Кругом лежать повалені ліси,
Немов якась їх сила покосила
Та каменів повсюдно наносила.
Не полякавшись дикої краси,
Пішли сміливці парубка шукати,
Здіймались в гори та спускались вниз,
Шукали та гукали його скрізь.
Але не удавалось догукати.
Їх крики голосні: «Карпо, де ти?»
Поміж горами тими розлітались
«Карпа…ти!» із луною повертались.
І, щоб ім’я навіки зберегти,
Так гори ті відтоді і назвали.
Не скоро повернувся люд туди,
Все ще чекали з тих країв біди.
Тривожно лиш здалека позирали.
Та з часом повернулись в ті краї
І гори, й полонини заселили.
Та й зажили, ті гори оживили.
І вони стали за домівку їм.
А в тім проваллі, велет де пропав,
Велике з часом озеро з’явилось.
Як перші люди поряд зупинились
Із тих, хто через гори простував,
Побачили велику синь вони.
Наскільки це чудово виглядало,
Що Синєвир йому і назву дали…
Отак от саме з тої давнини
З’явилися у нас стрімкі Карпати.
Як хто не вірить, можете спитати
Місцевих. Це потвердять вам вони.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-11-16 20:02:22
Переглядів сторінки твору 100
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.816 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.786 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.756
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.10.14 19:54
Автор у цю хвилину відсутній