ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Проза
Кавуни
Літо. Вечір. Нам по 15 літ. Усією вулицею зібралися на лавочці біля Валі Гольонкової. Сидимо і роздумуємо, де б зробити якусь шкоду.
Брешемо про все на світі, придумуємо історії, яких ніколи не було. Але ж одне поперед одного із притишеним галасом думаємо, що б цікавого зробити сьогоднішнього вечора?
Раптом сама Валя, біля двору якої ми сидимо і чий батько Сашко був трактористом і великим другом нашої дітвори, пропонує красти У НИХ кавуни!
Всі в захваті! Оце історія! Справжнє діло з ризиком бути впійманими чиїмось батьками, але цікавість бере гору і ми потихеньку усією ватагою повземо за Валентининим сараєм, за плотом, по межі і до грядок. Темно, нічого не видно, ніч не місячна. Сама Валентина пробує серед грядок розшукати місце, де ростуть кавуни. І раптом вона знаходить і кличе всю ватагу. Ми піднімаємо доверху стебла кавунів, шукаємо плоди, щупаючи їх, і нічого не знаходимо. Трохи більше за яблука і все. Вони ще не виросли. Але ж ми переживаємо якийсь трепет. Горять щоки, усі збуджено шепотять, гудина розтерзана нами, залишається в темноті.
Ми знову повертаємось на лавочку і перебиваючи одне одного, розповідаємо те, що зараз пережили усі. Чомусь нам хотілося чогось незвичного, забороненого, такого, щоб мурахи по тілу від збудження. І від цього ми мали відчуття якогось щасливого дійства.
Ми не думали про те, що кавуни всі обірвані і врожаю не буде для Валентининої родини, вона сама була з нами і також на другий день брехала батькам, що нічого не чула і не бачила.
Чому в дитинстві і в підлітковому віці ми хочемо чогось незвичного, хоч це межує з чимось неправедним і неправильним? Хіба могли ми відчути тоді, що за це треба відповідати? Нам хотілось дійства любою ціною. Часто згадую цей випадок.
А моя подруга має зараз прізвище Попович і живе у моїх вишневих Пісках. Друзі з вулиці Спасівки розлетілись по світах і вже мають онуків, яких навчають бути чемними і справедливими. Життя іде далі...
28.06.20
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кавуни
Літо. Вечір. Нам по 15 літ. Усією вулицею зібралися на лавочці біля Валі Гольонкової. Сидимо і роздумуємо, де б зробити якусь шкоду.
Брешемо про все на світі, придумуємо історії, яких ніколи не було. Але ж одне поперед одного із притишеним галасом думаємо, що б цікавого зробити сьогоднішнього вечора?
Раптом сама Валя, біля двору якої ми сидимо і чий батько Сашко був трактористом і великим другом нашої дітвори, пропонує красти У НИХ кавуни!
Всі в захваті! Оце історія! Справжнє діло з ризиком бути впійманими чиїмось батьками, але цікавість бере гору і ми потихеньку усією ватагою повземо за Валентининим сараєм, за плотом, по межі і до грядок. Темно, нічого не видно, ніч не місячна. Сама Валентина пробує серед грядок розшукати місце, де ростуть кавуни. І раптом вона знаходить і кличе всю ватагу. Ми піднімаємо доверху стебла кавунів, шукаємо плоди, щупаючи їх, і нічого не знаходимо. Трохи більше за яблука і все. Вони ще не виросли. Але ж ми переживаємо якийсь трепет. Горять щоки, усі збуджено шепотять, гудина розтерзана нами, залишається в темноті.
Ми знову повертаємось на лавочку і перебиваючи одне одного, розповідаємо те, що зараз пережили усі. Чомусь нам хотілося чогось незвичного, забороненого, такого, щоб мурахи по тілу від збудження. І від цього ми мали відчуття якогось щасливого дійства.
Ми не думали про те, що кавуни всі обірвані і врожаю не буде для Валентининої родини, вона сама була з нами і також на другий день брехала батькам, що нічого не чула і не бачила.
Чому в дитинстві і в підлітковому віці ми хочемо чогось незвичного, хоч це межує з чимось неправедним і неправильним? Хіба могли ми відчути тоді, що за це треба відповідати? Нам хотілось дійства любою ціною. Часто згадую цей випадок.
А моя подруга має зараз прізвище Попович і живе у моїх вишневих Пісках. Друзі з вулиці Спасівки розлетілись по світах і вже мають онуків, яких навчають бути чемними і справедливими. Життя іде далі...
28.06.20
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію