ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2021.10.25 09:56
Це трапилося в потязі… Дорга…
Один студент, щ без кохання сох,
Із полки третьої побачив раптом нги
В рожевому обрамленні панчох.

То був капрон – пори тієї фішка.
Студент цього осмислити не встиг
І без вагання закохався в ніжки,

Ігор Герасименко
2021.10.25 09:07
Подивись і подивуйся

Поглянь на кременчуцький падолист,
на двірника з граблями і лопатою.
Насипало багато. Подивись:
для нього ті, які під ноги падають –
сини дерев, природи, а по суті –
творіння рук. Листочки, що опали,

Іван Потьомкін
2021.10.25 08:43
Привелось мне несколько раз дежурить с одним страшно любознательным человеком. Хоть он и не имел высшего образования, как это уже стало традицией в израильских фирмах по охране и уборке, но не страдал комплексом неполноценности, а старался наверстать упущ

Віктор Кучерук
2021.10.25 07:51
Насмітив і вже хоче тікати,
Хоч затриматися обіцяв
Мені місяць оцей жовтуватий,
Що до віку додав іще справ.
А спочатку був чистий і гожий,
І пахучий, мов крем на меду, –
Зрідка дощиком землю воложив
І не сіпав нічого в саду.

Олександр Сушко
2021.10.25 05:47
Люди повинні залишатися людьми навіть у пеклі. І не думайте, що там тільки одних християн розпинають на дибах та вливають сірки у роти. Хоча християн - найбільше. Бо вони бувають такими крутіями, що йой! Хоча багато хто і молиться Спасителеві, і причаст

Микола Соболь
2021.10.25 05:35
Ранок співає пісню,
чуєш її чи ні?
В осінь влюбився пізню
і дощі проливні.
Стали мені тумани
рідними, як село
та не введи в оману,
літечко відцвіло,

Микола Соболь
2021.10.25 04:41
Якась дивакувата незалежність
до рук взяли мечі, поклали рала,
пішли на фронт, лишив позаду лежнів,
а тих війна втомила і дістала.
Нажерли сучі харі на бюджеті,
сховали награбоване в офшорах…
Спить воїн у землянці чи наметі,
над ним щодня кружляє с

Богдан Манюк
2021.10.24 22:17
Частина перша 15. Кажуть, що рікам довіряють сокровенні таємниці. Плине собі та чи інша ріка, шумить, від усього на світі відсторонюється і тільки небо високе бачить, очей своїх во

Євген Федчук
2021.10.24 20:31
ЛЂто 6374. Иде Асколдъ и Диръ на ГрЂкы
Повість минулих літ


Сьогодні, браття, я вам розповім,
Як Цареград – могутній і величний,
Який стояти міг,здавалось, вічно,
Схилився низько. І то перед ким?

Володимир Невесенко
2021.10.24 20:16
Ховали воїна в селі.
Стояла мати ледь жива.
Дружина стомлена – в жалі,
і діти плакали малі,
і хтось якісь казав слова…
А в полі ще ішли жнива.
Кружляли в небі журавлі,
і, мов розпука вікова,

Адель Станіславська
2021.10.24 18:14
Торкаюсь ранку,
йду у білий світ.
Світ паморозі,
осені і неба...
Оголеність його
торкає нерва
оголених моїх
чутливих літ...

Адель Станіславська
2021.10.24 17:56
випий піґулку на сон
відцурайся страху
хай відпочине тіло
приспиться біль
десь там на небі все важать -
не дали маху
кожній бо рані -
своя особлива сіль

Сергій Гупало
2021.10.24 16:54
В останній понеділок травня
Солдатів згадуємо тих,
Які у пору помирання
Стрічали ангелів своїх.

Ворони закричать інакше,
Проявить негатив Господь.
Обличчя стануть ніжні, м’якші,

Сергій Губерначук
2021.10.24 13:37
Безмозкий член сім’ї
пив третю склянку зла,
наповнену слізьми його дружини.
Зеленої змії
вкусить пора прийшла, –
а жінка лиш давала сік ожини.

Небачений який

Ніна Виноградська
2021.10.24 12:52
Мій дуб зелений вже позолотів,
Осіннє листя простягнув до неба.
Немов кричить до всіх-усіх світів,
Що в єдності людей тепер потреба.

Щоб не робили з нас тих баранів,
Не запрягали у вози волами.
І щоб ніхто ніколи не посмів

Ігор Шоха
2021.10.24 12:49
Як не доганяй пропащий час,
а сьогодні догорає ватра...
ще учора біг у перший клас
і куди не відаю – до завтра.

Не перекопаю битий шлях,
а борги мої – майбутнє мито...
мрією витаю у серцях,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Дума про гетьмана Івана Підкову
Під Чернечою горою, де Дніпро гуляє
Славний отаман Підкова лежить-спочиває.
Не змогли його здолати татари і турки
Та скарали підлі ляхи, як дався їм в руки.
Заманили та в кайдани його закували,
А у городі у Львові голову зрубали.
Думали, що покарали, ім’я його стерли.
Але пам’ять про козака ще й досі не вмерла.
Ще і досі ім’я славне поміж люду чути.
Був, говорять, йому братом Іон Вода Лютий,
Той, що став на люту січу з турецьким султаном
Та склав голову зі славним Свірговським Іваном.
Ще малим, говорять люди, татари напали
І маленького Івана у ясир забрали.
Не судилося малому рабом в Криму жити,
Бо козаки в степу встигли їх перехопити.
В лютій січі положили орди половину
І звільнили із полону з ясиром дитину.
Як звільнили, то забрали, на Січ подалися.
Там козацької науки учити взялися.
Не дарма учив науку та їв саламаху,
Бо вже скоро аж свистіла у руках домаха.
Пішла, мабуть, лиш на користь козацька гостина,
Бо в добрячого козака виросла дитина.
Сам високий та кремезний, як дубок, неначе.
І такий – кому завгодно може дати здачі.
Кажуть, дишло об коліно міг переломити,
А волячим рогом дошку дубову пробити.
Іще кажуть за колесо спинив якось воза,
Що його шість добрих коней мчали по дорозі.
Міг загнати в дошку таляр, що так не дістати,
Тільки треба його було ножем вирізати.
А підкови його руки без зусиль ламали,
То ж Підковою козаки його і назвали.
Молодим ходив в походи з козаками морем
Разом з Кішкою Самійлом султану на горе.
Бо й Очакову дісталось, Гезлеву і Кафі.
Запорозькому козацтву Самійло потрафив.
В тих походах Іван вчився, як слід воювати,
Як топити флот ворожий і фортеці брати.
Не пропала та наука, згодом пригодилась,
Як посли молдавські раптом на Січі з’явились.
Взнали якось, що живе там брат Іона Води,
Та й схотіли, аби став він в Молдові господар.
Бо Петро Кульгавий клятий під турка лягає,
Добро знаті боронити не допомагає.
То ж вона готова стріти на кордоні дружно
І підтримати Підкову в боротьбі оружно.
Хоч і віри тому слову не було у нього,
Та ж володарем зробитись – хто ж не хоче того?
Зібрав Іван собі військо – три сотні голоти,
Кому на Січі сидіти не було охоти,
І подався у Молдову господарювати.
Та Петро Кульгавий вийшов його зустрічати.
А у нього й війська більше і гармат багато,
Довелось ні з чим Івану назад повертати.
А з Молдови у Варшаву скарга полетіла
Аби славному козаку віку вкоротили.
Повелів король негайно козака схопити,
Не хотілось йому, бачте, турка розізлити.
Та піди візьми такого. Стали коло броду,
Польських жовнірів загнали у холодну воду.
Тут підмога підоспіла знову до Підкови,
Можна новий починати похід до Молдови.
Пішло військо козацькеє на Ясси-столицю,
Вийшов Петро з своїм військом проти нього биться.
В нього й війська знову більше, і турки при ньому.
Та козаки добре знають, як зарадить тому.
Ледве турки запалили на мушкетах гноти,
Як попадала на землю козацька голота.
Тільки-но турецькі кулі мимо пролетіли,
Як козаки перед турком піднялися сміло.
Загриміли їх мушкети, ударили разом,
Половина яничарів полягла одразу.
Ті, що лиши́лись, зайцями врозтіч подалися.
Сам на сам із козаками Петро залишився.
Не став долю спокушати, битись з козаками,
Вслід за турками подався до волохів прямо.
Став благати свого брата, володаря краю,
До султана також слізні скарги посилає.
І одне лише прохання чується від нього:
Поможіть із Ясс прогнати самозванця того.
А Підкова, як господар сидить у столиці,
Випуска нещасних, котрі сидять у в’язниці.
Призначає на посади козацьку старшину,
Відповідно його вкладу й відповідно чину.
До султана посилає посольство чимале,
Аби його господарем і в Стамбулі мали.
А тим часом на Молдові хмари все чорніші,
Бо зібрав Петро Кульгавий військо іще більше.
Тут і турки, й трансільванці, і семигородці,
Ще й частково знать молдовська на Петровім боці.
Та хіба велика сила козака злякає?
У столиці своє військо Підкова збирає.
Збира військо й вирушає ворога стрічати.
А надумав ворог його хитрістю узяти.
Назганяли із околиць табуни худоби
Та пустили попереду свого війська, щоби
Потоптала та худоба та ряди змішала,
А тоді вже б на козаків все військо напало.
Ще й гарцівників пустили перш худоби тої,
Щоб зманили ті козаків кинутись до бою.
Та кого вони хотіли, кляті, одурити?
Козаки з мушкетів стали гарцівників бити.
А, коли усіх побили, за худобу взялись –
То стріляли, то кричали – худоба й злякалась.
Завернула з переляку на свої ж порядки.
Не чекало того військо, кинулось тікати.
Але тут іще й козаки вдарили із боку.
Сам Петро тікав із поля, як заєць, нівроку.
Утекло вороже військо, гармати лишило.
А у ті часи гармати – то велика сила.
Притяг в Ясси ті гармати Підкова з собою.
Але знову готуватись потрібно до бою.
Нове військо підступає,знову битві бути.
А боярство на Молдові уже носом крутить.
Вже готове і під руку Петрову податись.
Тож на військо на молдавське не варт сподіватись.
Взяв Підкова всіх козаків, прихопив гармати
Та й рішив на Україну тоді повертати.
А зима була холодна, снігу навалило
У степу усі дороги-шляхи перекрило.
Не пройти на Січ степами, хіба лиш Поділлям.
А там уже королівське повеління діє.
Знов король отримав грізні скарги від султана:
Як розбійника не спинить – воювати стане.
Тож велів король негайно Підкову схопити
І відправить до Варшави аби там судити.
Але ж як його узяти, в нього ж ціле військо,
Не підпустить воно ляхів до Підкови й близько.
Узялися тоді ляхи Підкову вмовляти,
Щоб сам їхав до Варшави себе виправдати.
Мовляв, король у Варшаві не все добре знає,
Як почує виправдання, то не покарає.
Та заледве-но Підкова війська відділився,
Як одразу у в’язниці ляській опинився.
Ой, повірив козак чесний у ляську порядність,
Опинився у кайданах зовсім безпорадний.
Силою не сміли взяти, то хитрістю взяли
І, закутого в кайдани, до суду призвали.
А там уже й засудили козака до страти,
Аби знав, як без дозволу з турком воювати.
Привезли його до Львова, зігнали народу,
Кат з сокирою чекає вже біля колоди.
Королеві було сором чи просто злякався,
Бо зрання́ на полювання, начебто, подався.
А Іван по-королівськи між жовнірів ходить
Та слова свої останні каже до народу:
- Я, шановні громадяни, смерті не боюся.
Скільки себе пам’ятаю – з невірними б’юся.
Не ламав ніколи слова, не чинив розбою,
Тож неправду королівську бачу над собою.
Я хотів від бусурманів свій край захистити,
Та король не хоче, бачте, того допустити.
Дав султану турецькому себе залякати,
Тож мене і присудили сьогодні до страти.
Я звертаюсь до одного єдиного Бога:
Хай же моя кров невинна упаде на нього!-
Випив склянку за здоров’я своїх побратимів,
Попрощався, як годиться козакові,з ними.
А тоді уже до ката підійшов без страху,
Поклав голову спокійно перед ним на плаху.
Піднялась сокира ката і з силою впала…
Ще одного запорожця славного не стало.
Ой, не стало запорожця, славного козака
Та із пам’яті не зітре сила то ніяка.
Доки буде ще лунати українське слово,
Буде народ пам’ятати Івана Підкову.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-11-02 18:49:24
Переглядів сторінки твору 184
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.816 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.786 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.784
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.10.24 20:33
Автор у цю хвилину відсутній