ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2021.10.21 11:30
Поруч йдемо серед тихих хрущовок за руки,
і прохолода вечірня пронизує нас.
Сонце визбирують у далині чорні круки,
серце наструнчуєш на незабутній романс.

Листя сухе шарудить наче миша полівка,
ще не чіпляється пакісно до підошов.
Щемна розмова,

Іван Потьомкін
2021.10.21 11:19
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Петро Скоропис
2021.10.21 11:11
Прикордонна купини вода напува,
і трава прикордонна печеться.
І тамує солдат святотатські слова,
і потали поет стережеться.

Над водою при зброї заціп чатовий,
і душа не волає уголос.
Лиш осанною немочі їхній німій

Микола Соболь
2021.10.21 07:28
Опів на п’яту плачуть ліхтарі,
шматує вітер неопале листя…
Спокутати б сьогодні до зорі
свої гріхи набуті перед містом.
Мабуть, і все. Хай жовтень догорить.
Не буде листопадові спокуси,
а грудень усвідомлюючи мить
розбурхає зимові сніготруси

Віктор Кучерук
2021.10.21 05:35
Стихле водосховище безкрає
Стало засинати від нудьги, –
В барвах листопада потопають
Вишгородські кручі й береги.
Поруділе, жовте, багрянисте,
Як пожежі іскри звіддалі, –
Опадає шурхотливе листя
І володарює на землі.

Богдан Манюк
2021.10.20 20:44
Частина перша 4. Батька і вуйка Семена Кася знайшла у льосі під клунею, куди їх, зв'язаних, укинули грабіжники. Якби не стогнали, довго, напевно, шукала б, а так усе з'ясувала хутко: і т

Олександр Сушко
2021.10.20 17:54
Журба. Мовчать в осмуті янь і цінь.
У темряві - альков, садок, вітальня ..
Остання мить стікає по щоці
Сльозою кришталевою кохання.

А ось і Лети чорні береги
Дійшов до неї, врешті, перебендя.
Ця смерть - не покарання за гріхи,

Марія Дем'янюк
2021.10.20 10:21
А смачний із медом коржик
Так і проситься у кошик,
Бо Тетянка йде до бабці
Копирсатися на грядці,
Полуницю поливати
І з бабусею чаювати.
Гарні слухати поради,
Їм онука дуже рада,

Віктор Кучерук
2021.10.20 07:56
Випадкова зустріч на вокзалі.
Німота між “Здрастуй!..” і “Бувай...”,
Бо слова всілякі пропадали
У душі вдоволеній украй.
Хоя я не запитував нічого,
І про себе мало що казав, –
Погляди єднались, мов дороги
Ті, що залишилися позад.

Дума Козак
2021.10.19 22:33
Мертвечуки, монатіки і ківи –
настали шмарклів нелегкі часи.
А те з Оману знову на Мальдіви!
Тож в Україні – Господи єси…

У той же час хапутік спить і мріє,
кого б іще наразі «захистить»,
а трут війни який уже рік тліє

Богдан Манюк
2021.10.19 22:25
Роман Частина перша Багнети і серця

Тетяна Левицька
2021.10.19 20:36
Я пила — мандариновий фреш,
під платівку Енріко Карузо.
Не чекала, що ти упадеш
на думки листопадовим блюзом.

Затужила троянда в душі
за теплом і грибними дощами.
На узбіччі порожнє таксі

Сергій Гупало
2021.10.19 08:39
На диво, ми були тоді, вночі,
Чомусь нетерпеливі, безпорадні.
І я побачив усміх той, нічий,
А трохи далі – нитку Аріадни.

Здалося враз: таке було давно,
Не тільки з нами, на отому місці,
Де «бацають» у карти й доміно,

Олена Побийголод
2021.10.19 07:09
Всі померли, хай їм грець!
Тут і казочці кінець.
А хто слухав - молодець,
як весільний холодець!

(2021)

Віктор Кучерук
2021.10.19 05:44
Не чути вже співу пташиного з гаю
І дують частіше холодні вітри, –
І важко звикати, що пізно світає
Та рано темніє цієї пори.
То скло затремтить, то зненацька заплаче,
То з’явиться сонце, то хмурно весь час, –
То марно на світло чекаю терпляче,
Б

Ярослав Чорногуз
2021.10.18 23:20
Угорнулася осінь багряною листя журбою,
І чоло золотила короною світлих обнов.
Затужила кохана, як ластівка ніжна, за мною,
Запечалилась Муза, що я не пишу про любов.

Не журися, рідненька, тобі лиш -- мої серця квіти,
Не сумуй, моя доле, -- вже со
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Дума про гетьмана Івана Сулиму
Хвилю вітер гонить, синє море грає
Отаман Сулима у похід рушає.
У похід рушає, чайки споряджає,
До турка у гості усіх припрошає.
А козаки й раді – що його сидіти
На Січі журитись та горілку пити?
Краще з товариством у похід податись
І розвеселитись, і Січі придатись.
Одяг ізносився, пора б замінити,
Козак із походу тільки й може жити.
Там пошарпа турка, там татарів кілько
Дивись, у кишені задзвенить копійка,
А при тім невірним голови рубати
І братів з неволі своїх визволяти
Правда, і самому голову зложити,
Може. Та не вічно ж козакові жити?
Він на те і взявся був козакувати,
Щоб життям постійно та й ризикувати.
Тож, як кинув клич свій отаман Сулима
Аби йти походом до самого Криму,
Не було одбою в Січі від охочих,
Кинули горілку і вже шаблі точать.
Місяць на високих очаківських вежах,
А козацькі чайки понад узбережжям
Пропливли лиманом, веслом не скрипіли,
Турецьку сторожу та й не розбудили.
Турецькі галери на хвилях гойдали,
Паші яничарські спокійненько спали,
Та й проспали чайки всім туркам на горе,
Бо уранці чайки вже були у морі.
Підняли вітрила мов пташина зграя.
Та чомусь Сулима в Крим не повертає?
В Крим не повертає, та все морем, морем
Козакам говорить: «Почекайте, скоро!»
Обійшли козаки той Крим стороною,
Летять чайки морем одна за одною.
Отаман на чайці стоїть позирає
Та якуюсь думу думає – гадає.
То наморщить лоба, то кулак стискає,
То зубами креше, то тихцем зітхає.
Згадує, напевно, свою тяжку долю
І козакування, й турецьку неволю.
Якось молоденьким іще козаченьком
У похід подався в море далеченько.
У похід подався та й не повернувся
У морі скупався, ледь не захлинувся,
Коли їхню чайку гармата зустріла,
Майже всіх козаків на той світ пустила.
Він же якимсь дивом та й урятувався,
Хоч до рук турецьких отоді й попався.
На козацькі руки кайдани наділи,
До весла важкого навік посадили.
Плавала галера по всім Чорнім морі,
Побував Сулима в Варні й на Босфорі,
У Криму й Синопі, навіть в Трапезонді.
Ті часи, напевно згадував сьогодні.
Плавала галера, по морю носилась
Козацькою кров’ю і потом живилась.
Налягали хлопці на важкії весла
Аби морська хвиля її легше несла.
А по їхніх спинах канчуки гуляли
І на віки – вічні розписи лишали.
Так п’ятнадцять років мимо пронеслося,
В Сулими по пояс відросло волосся,
Заріс і завшивів, страшно і згадати,
Як тоді прийшлося козаку страждати.
По тих страшних роках, що й згадати гірко
Зійшла знов на небі Сулимова зірка.
Султан тоді з папой римським ізчепився
Тож корабель їхній скоро опинився
В Середземнім морі. Знов бої, походи
Й канчуки нещадні замість нагороди.
Хто зна, як би доля далі повернулась,
Але ж таки щастя козаку всміхнулось.
Біля Італійських берегів далеких
В довгу нічку темну, коли спала спека
Й розімлілі турки спокійненько спали,
Невільники - браття кайдани ізняли.
Кайдани ізняли, шуму не робили,
А усю сторожу мотуззям душили.
Подушили клятих, за яничар взя́лись,
А ті міцно спали та й не відбивались.
Пов’язали руки, ноги пов’язали
І господарями на галері стали.
Кілька день потому по морю блукали,
Накінець у Римі берега пристали.
Вийшли всі на берег, а їх аж хитає,
Вже й ходить відвикли, ноги не тримають.
А такі зарощі, а в такім лахмітті.
Чи то і людина йде по білім світі?
Та що козакові – аби кості були,
Наросте і м’ясо. Коли в Рим прибули,
До самого папи в гості завітали,
Триста турок – бранців йому дарували.
Із того дарунка папа дуже радий,
Козакам у нього залишатись радить,
Бо йому вояки на війні потрібні.
Але ж на козаків десь чекають рідні?!
Та й чого їм було в чужині робити?
Краще в Україні голови зложити.
То ж гуртом зібрались в свою Україну.
Папа перешкоди у тому не чинить,
Ще і своїм коштом поїть, одягає,
На дорогу дальню гроші виділяє.
А вже козакові Івану Сулимі,
Що за отамана був тоді над ними,
Він свого портрета в золоті дарує,
Козака за мужність велику цінує.
Отак повернулась козацькая доля,
Отак посміхнулась знов до нього воля.
Повернувсь Сулима знов на Україну,
Стріли його радо січовії стіни,
Стріло його радо товариство славне.
Та й обрало скоро уже й в отамани.
Згадує Сулима ті часи нелегкі,
А навколо море далеко – далеко.
А навколо хвилі високі гуляють.
Пливуть чайки морем, в Крим не повертають.
Не іде Сулима на татарство враже,
Має щось на мислі, але що - не каже.
А на мислі в нього не Козлов чи Кафа.
На Азов націлив, як би Бог потрафив.
Довелось бувати йому в місті тому
Коли ще кайдани дзвеніли на ньому,
Коли ще на веслах довелось сидіти,
На галері клятій по морю ходити.
Місто було видне і було багате,
А для православних дуже ж уже кляте,
Скільки того люду гинуло в неволі.
Скільки проклинало свою гірку долю?
Наче і під боком, не за морем синім
Православні люди у неволі гинуть,
Та степи безводні, та орда у полі
Не дають нещасним вирватись з неволі.
Та й козакам степом дійти не під силу.
Он за Скалозуба були захотіли
Та в степу пропали разом з отаманом,
Десь уже й могили поросли бур’яном.
Все то в отамана в голові клекоче,
Дуже він Азова захопити хоче.
Покарати врешті клятих бусурманів,
Братів православних звільнити з кайданів.
Оті чайки морем Крим той облетіли
Аби раніш часу татари не вздріли.
Татари не вздріли та й ґвалт не підняли,
Туркам до Азова сигнал не подали.
Пройшли чайки морем, далі у протоку,
Крим вночі лишили із лівого боку,
Ну, а далі морем до Дону самого,
Наче сніг у липні упали на нього.
Скільки бусурманських голів порубали,
Здобич величезну у Азові взяли,
Залили за шкуру туркам добре сала
Аби ту гостину довго пам’ятали.
Щоб не забували козацького бою,
Визволили бранців, узяли з собою,
По собі лишили попіл та руїну
Та і подалися назад на Вкраїну.
Пливуть морем чайки, додому вертають
Козаченьки славні все пісні співають
Про козацьку долю та про вільну волю
Та про те, як славно жити в чистім полі.
Раді, що живі ще, вбитих поминають
Зустрічі із Січчю – матір’ю чекають.
Та до тої Січі ще плисти та плисти,
На шляху до неї ще Очаків – місто.
А там флот турецький, галери здорові,
Ще проллють чимало козацької крові.
Знають то козаки, хоч й веселі, наче,
Але неспокійно на душі козачій.
Та про той Очаків і отаман знає,
Та, видать, на мислі ще щось таки має.
Бо не поспішає, та чекає ночі.
Чи то серед ночі прориватись хоче?
Не схотів Сулима як розбійник крастись,
Вирішив до турка добре привітатись.
Ой, Іван Сулима, голово гаряча,
Не одна дівчина за тобою плаче.
А ще більше плаче бусурман по світу
Від твойого того славного привіту.
Нічка була темна, сон у турок кріпкий,
Зачепились чайки за галери чіпко.
І на сонних турок козаченьки впали
Та і заходились, славно гостювали.
Кого порубали, кого потопили,
Половину флоту туркам попалили,
А вже коли сонце зійшло над лиманом
Подались козаки разом з отаманом
По Дніпру до Січі, до свого порогу,
Славлячи Сулиму, дякуючи Богу.
Але Січ козацька щось не надто рада
І смутні козаки, і немає ладу
Й раді б привітати козаків з походу,
Але кляті ляхи не дають проходу.
Доки козаченьки у похід ходили,
Ляхи на порогах Кодак спорудили.
Кодак спорудили , військо посадили ,
Як овід уп’ялись в козацькеє тіло.
Ні на Січ, ні з Січі не дають проходу,
А човни козацькі пускають під воду.
Ні куліш зварити, ні риби зловити,
Зживають козаків з білого зі світу.
Як почув Сулима протаку недолю:
- Не дамо ми ляхам, - каже, - нашу волю.
Доки ляхи з шведом десь собі воюють,
А оті в Кодаці навіть в ус не дують,
Візьмемося, братці – те гніздо осине
Та і поруйнуєм. Нехай воно згине!
- Добре, отамане! Любе твоє слово,
Ми вогонь і в воду з тобою готові!
Але ж, кажуть стіни в Кодака високі,
А рови навколо глибокі – глибокі.
І стіни високі, й на стінах гармати.
Як же таку силу зможем ми здолати?
- Чи ж ми не козаки? – отаман питає, -
Чи ж козацька сила лядську не здолає?
Чи є в світі стіни аби нас спинили,
Від яких без бою ми би відступили?
- Ні, - кричать козаки, - Веди отамане!
Ніщо на заваді нам тепер не стане!
Взяв Сулима військо – тисячу охочих,
Дочекавсь, як стали найтемніші ночі
І, коли в фортеці ляхи мирно спали,
Козаки тихенько їх сторожу зняли.
Лиш один устиг ще крикнути: «Тривога!»
Що все військо лядське підняло на ноги
Та поки то ляхи очі продирали,
Та штани вдягали, та шаблі хапали,
Козаки рови всі хмизом закидали,
По драбинах швидко на стіни помчали.
Ляхи лиш на стіни вилізли спросоння,
А тут вже козаки звідтіля їх гонять.
Голови рубають та униз скидають,
На поляків сонних гуртом насідають.
Хвалилися ляхи, що стіни високі,
Що Кодак не взяти ні з якого боку.
Та козаки того і не чули наче.
Хвальків, мабуть, слухать, діло не козаче.
В ніч одну козаки Кодак захопили,
Усе лядське військо у ньому побили.
А саму фортецю ущент зруйнували,
Кодацькі гармати на Січ відіслали.
Полякались ляхи, як про те почули,
Вони ще Трясила досі не забули.
Невже знов козацтво за зброю візьметься,
Знову кров шляхетська рікою поллється?
Йшло велике військо з шведського походу,
Степи толочило і дніпрову воду.
Гетьман Конєцпольський йшов проти козаків
Аби їх побити, у кайдани взяти.
Але ж то Сулима, спробуй його взяти,
В нього і козаки, в нього і гармати.
І не підступитись, і не захопити
Хоч і до морозів у степу сидіти.
Тож він реєстровців собі викликає
Хитрістю Сулиму взяти намовляє,
Сипле обіцянки та кида погрози,
Бо не за горами уже і морози.
Знайшлись реєстровці на зраду готові,
Прийшли до Сулими: - Ми ж одної крові!
Візьми нас до себе, поміч тобі буде,
Бо женуть за нами гетьманськії люди.
Знав би ти, Сулимо, кого ти приймаєш,
Кого коло серця свого пригріваєш.
Наказав би зразу голови зітнути
І прохань їх слізних навіть і не чути.
Та піддався слову брехливому тому,
Пустив підлих зміїв до свойого дому.
Думав братів кревних, певно, врятувати
Та й сів було з ними тоді чаркувати,
А вони, негідні, споїли, приспали,
А тоді Сулиму у кайдани взяли.
І Сулиму взяли, і усю старшину.
Зрадили козацтво і усю Україну.
Вивезли тихенько, як козаки спали,
Щоб ті не почули та й не врятували.
Кинулись козаки – нема отамана.
Куди подівався з козацького стану?
Доки зрозуміли, за шаблі вхопились,
Бачать, що вже надто вони запізнились.
Зрадників хотіли було покарати,
Та вони сховались за лядські гармати.
Голови схилили козаки від горя,
Краще б потопитись їм у Чорнім морі,
Краще було б згинуть від чужого бога,
Ніж віддати ляхам отамана свого.
Але що робити? Отаман далеко
І порятувати його, ой, нелегко.
Хто ж візьме козаків? Хто ж скерує ними?
Де іще узяти такого Сулиму?
Тож сумні вертались на Січ козаченьки.
Як же їм без батька до своєї неньки?
А Сулиму ляхи везуть до Варшави,
Хочуть покарати козацькую славу.
Ні дарунок папи, ні його звитяга,
Мабуть, не врятують – таки, бідолагу.
Бо і ляхи тиснуть й турки насідають,
Покарать суворо його вимагають.
Відвернулось, видно, щастя від козака,
Не простили йо́го турки та поляки.
У самій Варшаві голову відтяли,
А стражденне тіло ще й четвертували.
Та козак, говорять їм в лице сміявся,
Видно тої смерті зовсім не боявся.
Не страшна, бо в очі скільки раз дивилась,
Що й сама, напевно, із рахунку збилась.
Стратили поляки, та зраділи марно,
Бо та смерть для Польщі не пройшла безкарно.
І не встигли звестись знов Кодацькі стіни,
Як взялась за зброю ненька – Україна.
Знову кров лилася і пани втікали
«Це вам за Сулиму!» - козаки казали.-
«Це вам за Сулиму, щоб не забували,
Якого козака ви замордували!»
Та ще і сьогодні пам’ята Вкраїна
Славного козака та вірного сина.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-10-31 19:28:06
Переглядів сторінки твору 280
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.052 / 5.5  (4.816 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.786 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.789
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.10.14 19:54
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сторінку Закрито (Л.П./Л.П.) [ 2021-01-05 01:07:41 ]
Дякую, пане Євгену, що повертаєте народові його пам'ять, так би мовити, лікуєте від історичної амнезії. З інтересом слідкую за вашою творчістю