ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Побалакали
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Побалакали
Кошлате мудромисліє отруює творчий спадок митців. Казав про це Йвану, моєму сусідові. А той пише і пише, пише і пише. Спочатку про кохання, а потім копнув глибше: узявся за пейзажну лірику. А цьогоріч оглушив недопереляканих читачів роздумами про вічне: роль поета в житті міста обласного підпорядкування, а то й держави в цілому. І таке все плаксиве, що йой! Кажу:
- Сусіде! Перш ніж оплакувати недолю власної територіальної громади - сходи до кума, свата, брата і пильно подивися чим вони живуть, і що їх гризе. Кума твого точно нічого не гризе, бо він і призову в армію в 2014-му уникнув (хоч і повістку тричі приносили), і торгувати поросятами в Росію їздить, і голосує виключно за ОПЗЖ: «За життя», тобто «Лехайм». А Одарка двійню народила, хоч у хаті одні миші бігають. А Степан горілку любить більше, аніж жінку. Селищний голова під час бойових дій у Дебальцево змайстрував генделик і торгує нині в ньому горілкою та тютюном. Я один поперся на фронт з усього села, захищати і тебе, і всю територіальну громаду. Коли отримав поранення і пролежав у госпіталі три місяці - ніхто не навідався, окрім волонтерів з-під Львова. Навіть ти - рідна, начебто, душа!- жодного разу не зазирнув, хоча їхати до госпіталю - сорок хвилин власною машиною.
От би вмостився поруч зі мою на ліжку, і послухав про що люди кажуть, що їх пече. Ну, а потім вже сів би і узагальнив почуте і побачене в римовані рядки. А він мені:
- Це вже не поезія буде! Це - суцільний наратив, віршована проза. А в поезії кожна думка не повинна торкатися ногами землі, бути відстороненою, поза часом і простором. Тільки тоді є шанс, що створене не пропаде всує.
- Тю! Так правда життя набагато химерніша, аніж найнеймовірніша вигадка генія! Цілковита абстракція, але ж і правдоподібна водночас. Щось на кшталт темної енергії, або темної матерії. Наче й є, наче й відчувається їхня присутність, принаймні гравітаційно, а доказати на пальцях ніззя.
- Тобто?
- Ось, слухай вірш Наталки Фурси:
«Десь тут ходила мавка лісова…
Не навчена лукавити зі світом,
вона жила – так, як уміють діти,
допоки не повторюють слова.
Їм кожен день несе прості дива,
взамін не вимагаючи нічого…
Не слухала вона нового Бога –
древніші, певно, відала слова...»
- Бач як ловко? І тема розкрита, і глибина. І суть ясна. А ти що пишеш, бовдуре? Ось твій останній вірш, наприклад:
«Блука чугайстер тайнами хмільними,
А з ним укупі - про кохання рими.
Лягають на папір слова озимі -
Ховають гріх живої з неживим.
Стріла Амура, пущена наосліп,
Серця пробила й піднебесну просинь.
Тримає цупко берегині коси
Правиця ката, що упився в дим.»
- Все правильно,- одказує сусід. – Чугайстер ловить мавок та їх знищує. Така його робота. А цей - закохався.
- І шо? Від любовних мук почав писати вірші? Отямився? Зрозумів, що він не м’ясник, а тонкий лірик?
- А що? Такого не може бути?
- Може. Але я різав москалів - ворогів роду людського, тобто ворогів українців. А цей нащо ріже? Який у цьому сенс? Ну, погуляла за життя дівуля, а потім її зрадили і вона з горя втопилася. І стала мавкою. Так що - тепер її і на тому світі треба чавити?
- Це ти про що?
- Як про що? Твоя Одарка років з десять тому, дізнавшись, що ти її зраджуєш, пішла узимку до ополонки, скинула кожушка і… далі її вже ніхто не бачив. Навіть поховати по людськи не вдалося, бо тіла не знайшли. А твою полюбаску з черевом вище носа бачило усе село. І хоча ти на ній не одружився, байстрючатко вже третій клас закінчує. А татко мовчить. Наче…
- Та це ж була помилка юності! Ну, хіба я міг передбачити, що моя жінка аж така чутлива!
- Не міг. Не міг, сусіде мій дорогий. Але нащо тоді пишеш про мавок і чугайстерів, якщо ти і є чугайстер. Тільки не на тому світі, а на цьому. Тобі кота довірити не можна, не те що жінку.
Мовчить сусід, надувся як сич на дубі, щось розумне хоче у відповідь ляпнути, але мову одібрало.
- Ось, випий сто грамів святої води,- кажу сусідові та суну йому під руку напівзаповненого гранчака.
Випив Йван вогняної одним духом, хекнув, чхнув і пішов додому.
А я сиджу та думаю: невже для того, аби людина відчула себе людиною необхідно брати до рук олівця і мазюкати казна-що? Писати те, що немає ніякого відношення до реального життя або, принаймні, красиво? Хай там будуть і побрехеньки, і казки, і неймовірні неймовірності, але - КРАСИВО! І з розумом.
Тьху! Знову почав розумувати! Давайте цією справою займемося за тиждень,- боровиків у лісі тьма. А я на них ласий. І коли вони знову так рясно родитимуть - знає один Господь Бог. Можливо, до цієї благословенної пори я вже й не доживу. А хто хоче грибочків - замовляйте: є сушені, є мариновані, є морожені, а є свіжі.
То хто перший в черзі?
30.10.2020р.
- Сусіде! Перш ніж оплакувати недолю власної територіальної громади - сходи до кума, свата, брата і пильно подивися чим вони живуть, і що їх гризе. Кума твого точно нічого не гризе, бо він і призову в армію в 2014-му уникнув (хоч і повістку тричі приносили), і торгувати поросятами в Росію їздить, і голосує виключно за ОПЗЖ: «За життя», тобто «Лехайм». А Одарка двійню народила, хоч у хаті одні миші бігають. А Степан горілку любить більше, аніж жінку. Селищний голова під час бойових дій у Дебальцево змайстрував генделик і торгує нині в ньому горілкою та тютюном. Я один поперся на фронт з усього села, захищати і тебе, і всю територіальну громаду. Коли отримав поранення і пролежав у госпіталі три місяці - ніхто не навідався, окрім волонтерів з-під Львова. Навіть ти - рідна, начебто, душа!- жодного разу не зазирнув, хоча їхати до госпіталю - сорок хвилин власною машиною.
От би вмостився поруч зі мою на ліжку, і послухав про що люди кажуть, що їх пече. Ну, а потім вже сів би і узагальнив почуте і побачене в римовані рядки. А він мені:
- Це вже не поезія буде! Це - суцільний наратив, віршована проза. А в поезії кожна думка не повинна торкатися ногами землі, бути відстороненою, поза часом і простором. Тільки тоді є шанс, що створене не пропаде всує.
- Тю! Так правда життя набагато химерніша, аніж найнеймовірніша вигадка генія! Цілковита абстракція, але ж і правдоподібна водночас. Щось на кшталт темної енергії, або темної матерії. Наче й є, наче й відчувається їхня присутність, принаймні гравітаційно, а доказати на пальцях ніззя.
- Тобто?
- Ось, слухай вірш Наталки Фурси:
«Десь тут ходила мавка лісова…
Не навчена лукавити зі світом,
вона жила – так, як уміють діти,
допоки не повторюють слова.
Їм кожен день несе прості дива,
взамін не вимагаючи нічого…
Не слухала вона нового Бога –
древніші, певно, відала слова...»
- Бач як ловко? І тема розкрита, і глибина. І суть ясна. А ти що пишеш, бовдуре? Ось твій останній вірш, наприклад:
«Блука чугайстер тайнами хмільними,
А з ним укупі - про кохання рими.
Лягають на папір слова озимі -
Ховають гріх живої з неживим.
Стріла Амура, пущена наосліп,
Серця пробила й піднебесну просинь.
Тримає цупко берегині коси
Правиця ката, що упився в дим.»
- Все правильно,- одказує сусід. – Чугайстер ловить мавок та їх знищує. Така його робота. А цей - закохався.
- І шо? Від любовних мук почав писати вірші? Отямився? Зрозумів, що він не м’ясник, а тонкий лірик?
- А що? Такого не може бути?
- Може. Але я різав москалів - ворогів роду людського, тобто ворогів українців. А цей нащо ріже? Який у цьому сенс? Ну, погуляла за життя дівуля, а потім її зрадили і вона з горя втопилася. І стала мавкою. Так що - тепер її і на тому світі треба чавити?
- Це ти про що?
- Як про що? Твоя Одарка років з десять тому, дізнавшись, що ти її зраджуєш, пішла узимку до ополонки, скинула кожушка і… далі її вже ніхто не бачив. Навіть поховати по людськи не вдалося, бо тіла не знайшли. А твою полюбаску з черевом вище носа бачило усе село. І хоча ти на ній не одружився, байстрючатко вже третій клас закінчує. А татко мовчить. Наче…
- Та це ж була помилка юності! Ну, хіба я міг передбачити, що моя жінка аж така чутлива!
- Не міг. Не міг, сусіде мій дорогий. Але нащо тоді пишеш про мавок і чугайстерів, якщо ти і є чугайстер. Тільки не на тому світі, а на цьому. Тобі кота довірити не можна, не те що жінку.
Мовчить сусід, надувся як сич на дубі, щось розумне хоче у відповідь ляпнути, але мову одібрало.
- Ось, випий сто грамів святої води,- кажу сусідові та суну йому під руку напівзаповненого гранчака.
Випив Йван вогняної одним духом, хекнув, чхнув і пішов додому.
А я сиджу та думаю: невже для того, аби людина відчула себе людиною необхідно брати до рук олівця і мазюкати казна-що? Писати те, що немає ніякого відношення до реального життя або, принаймні, красиво? Хай там будуть і побрехеньки, і казки, і неймовірні неймовірності, але - КРАСИВО! І з розумом.
Тьху! Знову почав розумувати! Давайте цією справою займемося за тиждень,- боровиків у лісі тьма. А я на них ласий. І коли вони знову так рясно родитимуть - знає один Господь Бог. Можливо, до цієї благословенної пори я вже й не доживу. А хто хоче грибочків - замовляйте: є сушені, є мариновані, є морожені, а є свіжі.
То хто перший в черзі?
30.10.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію