ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2020.11.29 09:57
Артеріальний знов тиск низький,
клаустрофобія туги.
Тишу б лещатами стиснути,
смуту свічею обвуглить.

Хай на дев'ятому поверсі
небо лежить на долоні.
Пише курсивом на атласі,

Сергій Губерначук
2020.11.29 08:00
Я це вже бачив,
я це чув
і вчив,
казок і приказок
цікаві прометеї..,
згорав, харкав
і знову приручив
себе до ручки злої Галатеї.

Микола Соболь
2020.11.29 06:02
Святвечір пам’яті. Молись.
Нехай свіча не затухає…
Ми пам’ятаєм, як колись
країну, що назвали – раєм
звели нещасну до біди,
у горі чорному втопили…
Лишились в урвищі сліди
одної на село могили –

Віктор Кучерук
2020.11.29 05:48
Сонце розпашілою щокою
Обпікає обрію чоло
І ясніє швидко за рікою,
І відчутно дужчає тепло.
І клуби туманів над водою
Топляться і тануть, як сніги,
Де світанок скорою ходою
Озорив обидва береги…

Вадим Косьмін
2020.11.28 21:18
Життя, що згасло, свічка не продовжить
І не відродить ту останню мить,
Яка ввібрала стогін перероджень
Багатих літ і злидні лихоліть.

Судьба картає, крає і карається
На схилах днів, коли на схилі літ
Ховає дід під подушку окрайця,

Тетяна Левицька
2020.11.28 19:21
Мороз на порозі збирає завії,
клубочиться в комині ватра.
Коли я піду, ти усе зрозумієш,
якою була й чого варта.

Ти звик, що я кішкою поряд з тобою -
шовкова і очі вологі.
Попереду морок, минуле сувоєм,

Ігор Деркач
2020.11.28 17:57
Душу тривожать жалі.
Майже на відстані серця
чується десь у імлі:
« Діточки, як вам живеться?»

Поза ліси і поля
є куди думці летіти.
Може, почує земля:

Ігор Шоха
2020.11.28 15:11
Моя осіння золота пора
уже згасає. Настає сувора.
Полине скоро в небо неозоре
моя осіння золота пора.

І там вона засяє як Аврора...
а от моєї юності зоря –
моя осіння золота пора

Ніна Виноградська
2020.11.28 14:02
Серед лісів і посеред боліт
Краплини крові ягід журавлини,
Ростуть і достигають сотні літ –
Найкращі ліки лісу для людини.

Для того, щоби мати стільки сил,
Аби вбороти ворога і звіра.
Щоби тримати міцність рук і крил,

Петро Скоропис
2020.11.28 10:19
Канал, в якому утопили Розу
Л., як випалену папіросу,
заріс уже практично весь.
І роз тим пак осипалось, і днесь
цим годі приголомшити туриста.
Стіна бетонна – з попередниць Крісто –
біжить від міста до теляти і корови
помежи піль відмитою від кров

Сергій Губерначук
2020.11.28 06:49
Згадую тебе, мов прілу осінь.
Паростя осик навколо лісу.
З поцілунків наш небесний досвід.
Десять актів і одну завісу.

Згадую, не мружачись на сонце.
Стаючи безмовним, як осика.
Це хіба кохання? Це віконце,

Микола Соболь
2020.11.28 06:02
Дивлюсь на виток Черемошу
в його розбурханій красі…
Та крізь води незмірну товщу
каміння чую голоси…
вони скрегочуть про негоду,
яка накоїла біди,
благаючи одне в народу:
«На берег річки не іди!»

Тетяна Левицька
2020.11.27 23:56
Між мною і небом гнучка тятива,
бодай не порветься завчасно,
допоки вплітаю у вірші слова
й лелію трояндове щастя.

Вночі прокидаюся, передчуття -
безсоння землі відчуваю,
а ранок для серця фарбує життя

Галина Кучеренко
2020.11.27 23:28
У безумстві ковіду міста,
Новинарні — спагеті на вухах,
На свята не піти в ресторан...
Ти постукай у вікна Фейсбуку...

2
Чи у кожнім вікні — дружні руки?
Чи за кожною шибкою — серце?

Ніна Виноградська
2020.11.27 21:18
Як солодко мовить і тепло сміється онука,
У хаті від того розсипав мов хтось пелюстки.
Бо довгою дуже була наша з нею розлука,
У згадках скликаємо нині весь рід залюбки.

Прабабцю Марію, прадіда Івана, Єгора,
Іще Євдокію, найстаршу Сашуню пра-пра.

Ніна Виноградська
2020.11.27 21:15
А день сьогодні той, моя матусю,
Коли сльозами повниться цей світ.
Коли дідусь мій і моя бабуся
Молились за померлих стільки літ.

За тих сусідів зліва що і справа,
Там семеро, а справа вісім душ.
Їх вбила влада, бо вела розправу -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Правда чи брехня?
Стаття оця простяцька, як і усе моє нехитре життя, як усе до чого доторкається моя думка . Хоча в ній буде йти мова не про гарбузи на полі, які цьогоріч вродили рясно, не про білі гриби, які щойно замаринував, і навіть не про теоретичну фізику та квантову механіку, якій присвятив половину життя.
14 років, наче, спілкувався зі вченими з США - Райнером Вайссом, Баррі Барішем та Кіпом Торном, пояснював їм на пальцях і з допомогою формул, що таке гравітаційні хвилі, як вони взаємодіють з вакуумом, як поширюються в просторі та часі. І таки переконав. Взяли мою працю і надрукували як свою. Слово у слово. І що б ви думали? Вони стали Нобелівськими лауреатами в 2017 році! Саме за пояснення природи гравітаційних хвиль. А мене навіть і не згадали. Ну, чорт з ними. Буду говорити про геополітику, бовкну зараз щось таке, що на голову не налазить. То що – готові?
Після Другої світової війни країни-переможниці розподілили між собою сфери впливу. Так само як 1497 року Іспанія та Португалія розподілили між собою сфери впливу на нововідкритих землях, підписавши так званий Тордесіяльський договір. 29 квітня 1529 року цей договір трішки уточнили, перенісши лінію впливу на кілька сот ліг від островів Зеленого мису. Папа римський Олександр шостий все це беззаконня узаконив. Зони впливу, торгової експансії передавалися високим сторонам довічно. Половина планети відтоді належала Португалії, інша половина - Іспанії.
Коли про цей договір довідалися японці - почалася різанина. Португальських єпископів топили у лайні, розпинали, християн страчували. Португальським проповідникам і купцям заборонили взагалі з’являтися в їхній державі.
В південній та центральній Америках цей договір виліз трохи іншим боком: там нині розмовляють не мовами ацтеків та майя, а, в основному, іспанською. Тільки Бразилія португальською. Є ще французька Гвіана, але то крапля в морі. Іспанців ці землі не зацікавили, в 1604 році їх загарбали французи. Потім воювали за них з голандцями та британцями, але, урешті решт, відстояли. Там вони порядкують і досі. А місцеве населення – (нинішні креоли, ) - і не проти. Не захотіли аборигени працювати на плантаціях, не той менталітет. Франзузи склали два плюс два - і навезли рабів з Африки! Роботящих і покладистих як українці.
Нині у французькій Гвіані розташований європейський космодром «Куру». Запускає розвідувальні супутники, які точно вказують: де і що можна вкрасти ще.
1585 року до колонізації незайманих земель долучилися англійці, а згодом і британці ( тоді вони ще були окремими спільнотами). Почали з острова Роаноа. А далі - пішло-поїхало.
Стріляти з вогнепальної зброї майбутні корінні жителі уміли, апетити були ого-го які. І місцеві племена навіть дригнути ногами встигли, як їхні землі стали власністю нових господарів. Незгодних знищували фізично. Хоча відсотків 80 місцевого населення помирало від грипу, привезеного колонізаторами.
На плантаціях індіанці працювати не хотіли, тож зайди вдалися до перевіреної практики: навезли рабів з Африки. Загалом - не менше 20 мільйонів осіб. Теж роботящих і покладистих, як українці.
Росія в той час продиралася нетрями уральських гір та сибірськими борами, підкорюючи місцевих жителів. В авангарді були українці, які з тих чи інших причин покинули власну батьківщину.
Голандці паразитували на заморській торгівлі, зосередженій, в основному, в портах, тому і програли майбутні битви усім сучасним імперіям. Не вистачало ресурсів, аби рушити углиб континентів.
Японія чавила Китай, Ост-індська компанія отримувала річні прибутки, співмірні з трирічним ВВП сучасних США, Османська імперія наступала на Європу, потроху відгризаючи від неї шматки. А католицька церква спалювала на вогнищах, в ім'я Бога Ісуса Христа, єретиків та відьом. Тобто наших дідів та бабів. А єврейська спільнота нарешті спромоглася написати свою священну книгу - Талмуд, під диктовку Риму.
І що вас тут дивує, шановні читачі? Нічого? А дарма. Бо саме в ті часи закладалися підвалини майбутнього глобального миру. Миру, де правитимуть оті кілька країн, які завоювали увесь світ.
Жоден керівник держави не сяде за стіл перемовин як рівноправний член, якщо не буде знати, що його країну опонент не зможе перетворити на купу лайна. Або створити великі проблеми.
Ви думаєте щось змінилося і досі? Хтось сідає за стіл перемовин з Зеленським, аби зробити йому, тобто нам з вами,- добро?
Ні! Я відмовляюся вірити у ваш інфантильний ідіотизм. Ви тверезомислячі люди, тому розумієте, що такий очільник держави - це ідеальний «терпила». З нього можна вичавити усе: гроші, природні ресурси, людські резерви. І все буде зроблено, начебто, у законний спосіб, згідно з міждержавними домовленостями та діючою міждержавною юриспуденцією, написаною ще колонізаторами.
Я сказав не про все. Хотілося б, аби люди, принаймні уважно прочитали книжку Нобелівського лауреата Арнольда Тойнбі «Дослідження історії», написаною ще 1924 року. Може, досить читати тільки вірші на сайті «Українська поезія» і спробувати перейти до серйозних речей, які прямо впливають на життя наших дітей та онуків?

18.10.2020р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-10-18 17:37:58
Переглядів сторінки твору 116
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.992 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.895 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.783
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.11.28 13:09
Автор у цю хвилину відсутній