ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2020.11.29 09:57
Артеріальний знов тиск низький,
клаустрофобія туги.
Тишу б лещатами стиснути,
смуту свічею обвуглить.

Хай на дев'ятому поверсі
небо лежить на долоні.
Пише курсивом на атласі,

Сергій Губерначук
2020.11.29 08:00
Я це вже бачив,
я це чув
і вчив,
казок і приказок
цікаві прометеї..,
згорав, харкав
і знову приручив
себе до ручки злої Галатеї.

Микола Соболь
2020.11.29 06:02
Святвечір пам’яті. Молись.
Нехай свіча не затухає…
Ми пам’ятаєм, як колись
країну, що назвали – раєм
звели нещасну до біди,
у горі чорному втопили…
Лишились в урвищі сліди
одної на село могили –

Віктор Кучерук
2020.11.29 05:48
Сонце розпашілою щокою
Обпікає обрію чоло
І ясніє швидко за рікою,
І відчутно дужчає тепло.
І клуби туманів над водою
Топляться і тануть, як сніги,
Де світанок скорою ходою
Озорив обидва береги…

Вадим Косьмін
2020.11.28 21:18
Життя, що згасло, свічка не продовжить
І не відродить ту останню мить,
Яка ввібрала стогін перероджень
Багатих літ і злидні лихоліть.

Судьба картає, крає і карається
На схилах днів, коли на схилі літ
Ховає дід під подушку окрайця,

Тетяна Левицька
2020.11.28 19:21
Мороз на порозі збирає завії,
клубочиться в комині ватра.
Коли я піду, ти усе зрозумієш,
якою була й чого варта.

Ти звик, що я кішкою поряд з тобою -
шовкова і очі вологі.
Попереду морок, минуле сувоєм,

Ігор Деркач
2020.11.28 17:57
Душу тривожать жалі.
Майже на відстані серця
чується десь у імлі:
« Діточки, як вам живеться?»

Поза ліси і поля
є куди думці летіти.
Може, почує земля:

Ігор Шоха
2020.11.28 15:11
Моя осіння золота пора
уже згасає. Настає сувора.
Полине скоро в небо неозоре
моя осіння золота пора.

І там вона засяє як Аврора...
а от моєї юності зоря –
моя осіння золота пора

Ніна Виноградська
2020.11.28 14:02
Серед лісів і посеред боліт
Краплини крові ягід журавлини,
Ростуть і достигають сотні літ –
Найкращі ліки лісу для людини.

Для того, щоби мати стільки сил,
Аби вбороти ворога і звіра.
Щоби тримати міцність рук і крил,

Петро Скоропис
2020.11.28 10:19
Канал, в якому утопили Розу
Л., як випалену папіросу,
заріс уже практично весь.
І роз тим пак осипалось, і днесь
цим годі приголомшити туриста.
Стіна бетонна – з попередниць Крісто –
біжить від міста до теляти і корови
помежи піль відмитою від кров

Сергій Губерначук
2020.11.28 06:49
Згадую тебе, мов прілу осінь.
Паростя осик навколо лісу.
З поцілунків наш небесний досвід.
Десять актів і одну завісу.

Згадую, не мружачись на сонце.
Стаючи безмовним, як осика.
Це хіба кохання? Це віконце,

Микола Соболь
2020.11.28 06:02
Дивлюсь на виток Черемошу
в його розбурханій красі…
Та крізь води незмірну товщу
каміння чую голоси…
вони скрегочуть про негоду,
яка накоїла біди,
благаючи одне в народу:
«На берег річки не іди!»

Тетяна Левицька
2020.11.27 23:56
Між мною і небом гнучка тятива,
бодай не порветься завчасно,
допоки вплітаю у вірші слова
й лелію трояндове щастя.

Вночі прокидаюся, передчуття -
безсоння землі відчуваю,
а ранок для серця фарбує життя

Галина Кучеренко
2020.11.27 23:28
У безумстві ковіду міста,
Новинарні — спагеті на вухах,
На свята не піти в ресторан...
Ти постукай у вікна Фейсбуку...

2
Чи у кожнім вікні — дружні руки?
Чи за кожною шибкою — серце?

Ніна Виноградська
2020.11.27 21:18
Як солодко мовить і тепло сміється онука,
У хаті від того розсипав мов хтось пелюстки.
Бо довгою дуже була наша з нею розлука,
У згадках скликаємо нині весь рід залюбки.

Прабабцю Марію, прадіда Івана, Єгора,
Іще Євдокію, найстаршу Сашуню пра-пра.

Ніна Виноградська
2020.11.27 21:15
А день сьогодні той, моя матусю,
Коли сльозами повниться цей світ.
Коли дідусь мій і моя бабуся
Молились за померлих стільки літ.

За тих сусідів зліва що і справа,
Там семеро, а справа вісім душ.
Їх вбила влада, бо вела розправу -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Проза

 "АНГЕЛ ПРИСУТНІЙ". Картинка VІІІ (картинки буття на межі з реальністю)
Картинка VІІІ. ЧОРНО-БІЛИЙ ТЕЛЕВІЗОР «ВЕСНА-3» і БАЛЕРИНА МАЙЯ ПЛЄСЕЦЬКА.

Хочеться трохи рожевої фарби у цей набір інтенсивного пізньоосіннього багрянцю і жовтизни… Отож, я хочу згадати малу Ірочку і її мрії, забарвлені, як прийнято вважати, у рожевий колір ранкових хмарин, або чистого надвечірнього неба…
Коли Ірочка залишалася сам-на-сам зі своїми маленькими потайними мріями вона любила… танцювати.
У хаті на Поліграфічній,15 у часи пізніх 60-их минулого століття поселився чорно-білий маленький зграбненький телевізор «Весна-3», якого з вдячністю згадує багатомільйонне населення тогочасного уересерівського телепростору. І дорослі, і малеча знаходили на кількох каналах вітчизняного телевізора багато цікавих програм.
Вітчим Зеновій Олійник не пропускав жодної трансляції футбольних матчів, особливо якщо на полі з’являлися улюблені гравці команди «Карпати».
Мала ж Ірочка була прив’язана до численних дитячих мульфільмів та екранізацій казок, серед яких улюбленими були мультики за творами Редьяра Кіплінга «Рікі-тікі-таві», шестисерійний фільм «Мауглі», «Кішка, яка гуляла сама по собі», «Слоненя» та інші. У пам’ять назавше вкарбовані такі архівні шедеври мультиплікації, як «Золота антилопа», «Катерок», кількасерійний цикл про «Вінні-Пуха», «Дюймовочка», оживлені талановитим пензлем художників-мультиплікаторів казки Пушкіна і Ганса Крістіана Андерсена, особливо «Снігова королева» і «Дванадцять лебедів». А що казати про улюблених героїв «Ну, постривай!» з голосами Папанова і Румянцевої.
Дорослі сідали перед «голубими» (а вірніше чорно-білими) екранами увечері, коли ішли багатогодинні фільми 60-70-их років про ІІ Світову, або кіноверсії переважно російськомовної класики. Пригадую з тих часів «Летять журавлі», «Анну Кареніну», серіал «Угрюм-ріка», «Брати Карамазови», «Ідіот», «Гранатовий браслет».
З іноземних фільмів, які вросли в ментальність тих часів, можу назвати серіал «Чотири танкісти і пес» - Ірочка особливо чекала на нього у довгі місяці хвороб (фолікулярні ангіни не полишали її в спокої від 3 до 6 років, вони виснажували її температурами, збільшеними лімфами та шумами в серці, зрештою, привели до хірургічних втручань, після яких були затяжні періоди реабілітацій - і мала дівчинка мала можливість годинами насолоджуватися спілкуванням з улюбленим другом-телевізором).
І от, коли в кімнаті залишалася лише вона сама, а мама Лідія-Надія відлучалася на кухню чаклувати над борщем або росолом з нирок, Ірочка просила відшукати по-можливості програму, де транслювали балет, а танцювала тоді перед екраном переважно одна пріма-балярина – Майя Плєсецька. Повністю бачила Ірочка запис знаменитого «Лебединого озера» Чайковського, де Майя Плєсецька виконувала головну роль Одетти-Одиллії. Ірочка вставала на повний ріст у своєму дитячому ліжечку і намагалася потягнутися на кінчиках пальців ніг, тримаючись за голубі ґрати ліжечка, а ще повторювала за балериною Плєсецькою гнучкі переливи хвиль лінії рук, наче чутливі крила лебедя на хвильках ріки, що гойдається в такт легенькому вітру. Кінчики пальців рук, зап’ястя, лікті – все перетворювалося на хвилі, що гойдаються. Ірочка витала у своїх рожевих мріях на яву, а не у снах. Мала Ірочка перетворювалася на легеньку, розслаблену, тендітну пір’їнку-рослинку – і танцювала…
З того часу у пластиці рухів маленької Ірочки було щось від класичного танцю, від Великої Хореографії – вона не могла пройтися по льодовій поверхні, ступня тут же втрачала опору і Ірочка падала дуже болюче. Так, у другому класі, під час зимових відвідин Стрийського парку і спуску крутою засніженою вулицею, Ірочка послизнулася, впала і оперлася на праву руку – типовий приклад дитячих «класичних» переломів.
Ніхто, навіть мама Ліда, не помічала особливої прив’язаності до танцю, але прийшов час – і Ірочка, вже учениця першого-другого класу школи № 28 у Львові на уроках ритміки познайомилася з особливою вчителькою Іриною Федорівною (прізвище якої Ірочка взнала вже в дорослому житті, відвідавши одного разу випуск хореографічної студії при Оперному театрі). Ірина Федорівна (Красногорова) стала згодом багатолітнім педагогом цієї студії, вона випускниця балетного училища і професійна балерина, заслужена артистка України, присвятила своє життя вихованню майбутніх зірок балетної сцени. Половина артистів-балерунів Оперного театру – її учні. А на початку 70-их років вона починала паралельно вчителювати – і в світі професійного балету, і в нашій елітній школі. І там вона побачила несміливе дівчатко, яке дуже гарно танцювало «фігурний вальс» - на пальчиках, витягуючи тіло за помахом руки і зупиняючи погляд розверненого обличчя на тонкому згині летючих пальців. Вона підходила до Ірочки-першокласниці і поправляла статичні пози за правилами хореографічних фігур і одного разу запропонувала їй подумати, чи хоче вона займатися балетом.
Ірочка з захватом прибігла додому і з щасливим нетерпінням сповістила мамі Ліді, що хоче танцювати як балерина. Проте мама Ліда опустила очі і сумно відповіла доні: «Ти хворієш, у тебе шуми в серці, тобі – не можна».
Ірина Федорівна більше про це не говорила, але в житті Ірочки ще був конкурс бальних танців, спочатку міський, потім – обласний. Вершиною слави був «бал» в якомусь великому дзеркальному приміщенні (дитяча пам’ять розмила всі точні координати), коли бальні пари під номерами танцювали «фігурний вальс», а Ірина Федорівна глядачам оголошувала: «учасник конкурсу бальних танців», підійшовши до нашої пари вона промовила «дівчинка-переможець». Я почула голос з юрби: «Як гарно танцює дитина». На все життя «фігурний вальс» пов’язаний для мене з іменем Ірини Федорівни.
Якось мала Ірочка ішла по вулиці Черешневій – щоденна її дорога до рідної школи – і побачила невелику калюжу, що під зимовим морозом перетворилася на лід, а під чоботами дітей – на міні-каток. Ірочка раптово захотіла випробувати себе – чи зможе вона встояти на льоду і не послизнутися. Коротко обернувшись, не побачивши позаду перехожих, мала Ірочка спробувала – таки послизнулася і впала. Раптом попереду обертається жінка – нею виявилася Ірина Федорівна – пізнає Ірочку і каже: «…А ти спробуй ще раз, мама про це не дізнається»!
Ірочка з часом так і не навчилася тримати рівновагу на слизькій поверхні, і хто його зна, чи це не вина особливої, чутливої до хореографії, Ірочкиної натури.
Разом із спогадами про період дитинства у хатці на Поліграфічній,15 виринає ще одне дуже цікаве обличчя, яке опікувало малу Ірочку ще в дуже ранньому віці. Це обличчя «няні» Ірочки – баби Зіни, а насправді її звали Зінаеб Мухамедівна, бо належала вона до татарської національності, жила на нашій вулиці, у будинку під номером 2 і була нянькою всіх тутешніх малолітніх дітей. Мала Ірочка дуже любила бабу Зіну, бо вона пекла на кухні Поліграфічної,15 біляші і перепічки з конини за традиційним стародавнім татарським рецептом – і кухня вся була пропахнута пряними степовими травами та кінським м’ясом. Запах стояв такий звабний, а вироби були такі апетитні – що Ірочка чекала приходу баби Зіни, наче доброї старої феї. На все життя запам’ятала Ірочка смак татарської кухні і з великою ностальгією через півстоліття знайшла знайомі їй вироби в одному скромному татарському кафе на бічній вуличці в прицентральному районі Львова.
Коли Ірочка вже ходила в молодшу школу, баба Зіна вмирала від онкології – тяжко і довго. Мама розказувала, що вона лікувалася за особливими рецептами, використовувала в їжу багато грецьких горіхів - і тому ще могла якийсь час опиратися смертельній недузі. Зрештою, її не стало – наче розтанула в туманах осінніх дощів.
Дощ… Лише він змиває всі сліди – сліди речей-символів, знакових для тебе, сліди людей докола тебе і навіть твої власні… Сліди маленькі, потім більші – доросліші…
Що ж залишається? Іноді – швидкоплинний сон, іноді – музика чи художнє полотно, іноді – власна поетична імпровізація, що містить образи на перший погляд нічим не пояснимі, але впізнавані, наче десь, звідкись, у якійсь іншій паралелі ти вже пережив, перебув чи побачив те, чого пережити, перебути, побачити в реальному житті тобі ніколи не доводилось…

« Метаморфози з крилами»

... Я метелик з оксамитовими крильцями!
Піднімаюся навшпиньки, на подушечки пальців,
як от балерина на пуантах --
і, розкинувши руки, л е ч у - у - у ...

... Ау - у - у, світоньку ясний, всебожий!
Ау - у - у, людоньки красні, богом сотворені!
Ау - у - у, вітре попутній, богом післаний!
Я люблю - у - у вас , п р и й м і т е мене !

... Хто ти, цятко дрібненька, легенька, солоденька,
вітерцем підхоплена,
німфами облещена,
змійками оздоблена?..
Я -- це я, п і з н а й т е мене !

... На тобі всі барви життя -- ти н а ш а !
На устах твоїх краплі єлею - пиття -- ти н а ш а !
А шиття твоє магічними знаками розписане -- ти н а ш а !

... А я волосся -- н а л ь о т у - у - у -- розплету - у - у,
крилечка - вієчка розпущу, і буду ще к р а щ а !

... А чи ти ц а р і в н а, а чи к о р о л і в н а ?!
-- Я не п р о п а щ а...

... Та нехай собі ношенька - вітвиста дороженька,
чим в и щ а, то в а ж ч а...
А я взую ноженьки -- на с е м и д о р о ж е н ь к и --
я не пропаща!..

(Зі збірки "Семивідлуння". - Львів: Каменяр, 2008)

Далі буде.


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-10-15 01:56:51
Переглядів сторінки твору 148
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.932 / 5.65)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.945 / 5.78)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.813
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2020.10.25 16:43
Автор у цю хвилину відсутній