ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2020.11.29 08:00
Я це вже бачив,
я це чув
і вчив,
казок і приказок
цікаві прометеї..,
згорав, харкав
і знову приручив
себе до ручки злої Галатеї.

Микола Соболь
2020.11.29 06:02
Святвечір пам’яті. Молись.
Нехай свіча не затухає…
Ми пам’ятаєм, як колись
країну, що назвали – раєм
звели нещасну до біди,
у горі чорному втопили…
Лишились в урвищі сліди
одної на село могили –

Віктор Кучерук
2020.11.29 05:48
Сонце розпашілою щокою
Обпікає обрію чоло
І ясніє швидко за рікою,
І відчутно дужчає тепло.
І клуби туманів над водою
Топляться і тануть, як сніги,
Де світанок скорою ходою
Озорив обидва береги…

Вадим Косьмін
2020.11.28 21:18
Життя, що згасло, свічка не продовжить
І не відродить ту останню мить,
Яка ввібрала стогін перероджень
Багатих літ і злидні лихоліть.

Судьба картає, крає і карається
На схилах днів, коли на схилі літ
Ховає дід під подушку окрайця,

Тетяна Левицька
2020.11.28 19:21
Мороз на порозі збирає завії,
клубочиться в комині ватра.
Коли я піду, ти усе зрозумієш,
якою була й чого варта.

Ти звик, що я кішкою поряд з тобою -
шовкова і очі вологі.
Попереду морок, минуле сувоєм,

Ігор Деркач
2020.11.28 17:57
Душу тривожать жалі.
Майже на відстані серця
чується десь у імлі:
« Діточки, як вам живеться?»

Поза ліси і поля
є куди думці летіти.
Може, почує земля:

Ігор Шоха
2020.11.28 15:11
Моя осіння золота пора
уже згасає. Настає сувора.
Полине скоро в небо неозоре
моя осіння золота пора.

І там вона засяє як Аврора...
а от моєї юності зоря –
моя осіння золота пора

Ніна Виноградська
2020.11.28 14:02
Серед лісів і посеред боліт
Краплини крові ягід журавлини,
Ростуть і достигають сотні літ –
Найкращі ліки лісу для людини.

Для того, щоби мати стільки сил,
Аби вбороти ворога і звіра.
Щоби тримати міцність рук і крил,

Петро Скоропис
2020.11.28 10:19
Канал, в якому утопили Розу
Л., як випалену папіросу,
заріс уже практично весь.
Допір опало стільки роз, що днесь
цим годі приголомшити туриста.
Стіна бетонна – з попередниць Крісто –
біжить від міста до теляти і корови
помежи піль відмитою від кро

Сергій Губерначук
2020.11.28 06:49
Згадую тебе, мов прілу осінь.
Паростя осик навколо лісу.
З поцілунків наш небесний досвід.
Десять актів і одну завісу.

Згадую, не мружачись на сонце.
Стаючи безмовним, як осика.
Це хіба кохання? Це віконце,

Микола Соболь
2020.11.28 06:02
Дивлюсь на виток Черемошу
в його розбурханій красі…
Та крізь води незмірну товщу
каміння чую голоси…
вони скрегочуть про негоду,
яка накоїла біди,
благаючи одне в народу:
«На берег річки не іди!»

Тетяна Левицька
2020.11.27 23:56
Між мною і небом гнучка тятива,
бодай не порветься завчасно,
допоки вплітаю у вірші слова
й лелію трояндове щастя.

Вночі прокидаюся, передчуття -
безсоння землі відчуваю,
а ранок для серця фарбує життя

Галина Кучеренко
2020.11.27 23:28
У безумстві ковіду міста,
Новинарні — спагеті на вухах,
На свята не піти в ресторан...
Ти постукай у вікна Фейсбуку...

2
Чи у кожнім вікні — дружні руки?
Чи за кожною шибкою — серце?

Ніна Виноградська
2020.11.27 21:18
Як солодко мовить і тепло сміється онука,
У хаті від того розсипав мов хтось пелюстки.
Бо довгою дуже була наша з нею розлука,
У згадках скликаємо нині весь рід залюбки.

Прабабцю Марію, прадіда Івана, Єгора,
Іще Євдокію, найстаршу Сашуню пра-пра.

Ніна Виноградська
2020.11.27 21:15
А день сьогодні той, моя матусю,
Коли сльозами повниться цей світ.
Коли дідусь мій і моя бабуся
Молились за померлих стільки літ.

За тих сусідів зліва що і справа,
Там семеро, а справа вісім душ.
Їх вбила влада, бо вела розправу -

Сергій Губерначук
2020.11.27 09:38
Він міцно й владно
в бік рукою вп’явся.

А інший, хто лежав
націлений в екран,
спокійно й мило кажуть:
"Ліктик? Заважає…"
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Артур Сіренко (1965) / Проза / Петрогліфи

 Знову сни

«Ти, любий марнотрате, не владар
Отого спадку, що марнуєш нині, —
Природа щедра, та красу не в дар,
А в позику лише дає людині…»

(Вільям Шекспір)

Образ твору Знову сняться сни. То приємні і казкові, то важкі тяглі як мішане холодною водою грузьке болото. Якщо всі снива переповісти, то подумають, що вар’ят. Тому сиджу і мовчу. Мовчу, себто, не пишу. Мовчу пером. Такий вже я вродився каламар – за мовчання приймаю відсутність чорних знаків на папері. Слова то можна говорити своєму котові – але йому то що – для нього всі люди пусті базікали. Навіть Господар і той – марнотратник звуків, а я то взагалі логосоман. Ні, щоб сказати: «Няв!» І все зрозуміло. А то потягло його на хвільософію ту кляту клапату чи то на любомудріє книжне. І хто його отого безглуздя навчив? Оцього співмешканця, що пригощає смаколиками, коли йому зазирнеш в очі багатозначно. Хто його до того спонукав? Який дідько чи тітка? Ще й взявся розказувати мені свої сни. Я ж йому не розказую свої сни – не розказую, як мені наснилася мишка. І я злапав її сіреньку в куточку за хвостик. Йому таке ніколи не насниться, може тому, що він теж сіренький – і очі в нього сіренькі, і шкарпетки сіренькі, і тексти сіренькі.

Ех, друже ти мій хвостатий-вусатий і волохатий! Писав би ти краще вірші! Або пісеньки свої муркотальні. Я ж бо до твоїх порад прислухаюсь і мову твою котячу розумію. На відміну від мови вітру, що мені чужа. Бо вітер оповідає про підміну. Начеб-то не вітер він, а чудь. Не хочу про підміну чути – насниться. А надворі осінь глуха і зла – а тут ще в снах підміна. Не хочу таке бачити, коли дощ холодний. Колись вже було таке – здалося, що як засну, то насниться підміна. Я тоді три ночі не спав – заснути боявся і побачити такий сон навісний. Потім зрозумів, що сни можна гортати, як сторінки грецької книги, що писана на острові Патмос і заспокоївся. Відтоді я люблю читати книги, що писані на острові Патмос перед сном. А оскільки життя це сон, а сон це інша форма життя, то виходить, що я читаю тоті книги перед життям. Негарно виходить. Але нічого з цим не зробиш. Краще читати книги до життя, аніж після життя.

А сниться таке, що боронь Боже комусь оповісти. І не тільки Боже, а й Буже. Течи собі і далі в море солоне, а мене боронь. Снилося, що країні моїй загірній караїми товчуть мак у ступі. А я в темній кенасі розмовляю з Богом сумним. Все питаю його про щось сокровенне, а він мовчить – тільки хитає головою скрушно. А я козак, і рука так і хоче відчути в руках замашну шаблю. І жадають руки рубати тою шаблею пружну плоть ворога-зайди. А я замість того все шукаю якусь Істину незнану й невідому, як земля нічия. І питаю в порожнечі лункої: «А де ж то наш гетьман? Які церкви мурує, на яких горах і кручах?» А потім снилося, що в кутку глек повний води зачарованої. А потім той глек великий взяв та й перекинувся і розбився сам по собі. І вода потекла на сусідів – отих що під землею в Тартарі живуть. І глек той ліпили берладники. Був на ньому візерунок кольоровий, та облупився. Була на тому візерунку Істина, але де там тепер її прочитати чи побачити у візерунках. Я кинувся ту воду переймати – та де там! Хіба переймеш воду руками… А потім наснився той самий сон, що снився мені тридцять років тому – з гаком. З тим самим гаком, що чіпляє за ребра. Тільки снилось продовження. Як і тоді – кожен наступний сон був продовженням попереднього. Снилось мені, що звати мене Кармаджан, і що живу я в якісь країні за горами (тільки не в загірній, а саме за горами!), і навколо руїни, і йде війна, і живуть в тих руїнах нещасні люди… А тепер знову те саме в тому сні – знову війна і руїни, тільки я зістарівся на тридцять років і автомат в руках тримати несила. На тридцять років постарів я в тих снах. З іржавим гаком. Що теж зістарівся. Цікаво, а тому Кармаджану, якщо він існує насправді, а не тільки в країні мого сну, теж сниться щоночі, що він то я? І що, він теж у снах командував взводом у степах териконових сарматських? І читав вірші нікому не зрозумілі байдужій до всього публіці? Невже?

Прокинувся і подумав: «А може я Далай-лама? Тільки не цей, нинішній, що загубив свою Батьківщину і ніяк не знаходить по злим чужинам, а інший. Що я реінкарнація його святості та лай бла ма п’ятого Нгаванга Лобсанга Г’яцо. І мені треба мурувати Поталу…» А потім подумав: «Яка дурниця! Такого не може бути! Я не можу бути Далай-ламою, бо ніякого «Я» не існує – «Я» - це ілюзія, тимчасове сплетення дхарм. А якщо «Я» не існує, то я не можу бути кимось, навіть собою бути не можу, не те що Далай ламою. І Поталу мурувати не моя справа. Тут хоч би Істину пізнати або людство врятувати, а то взявся Поталу лагодити – теж мені штукатур знайшовся…»

А ту іще людина зі світлим чубом сказала, що немає в мене ніякого кота. А з ким же я тоді щодня розмовляю? Ні, не права ця людина світлочуба. Є в мене кіт. І сни мені сняться щоночі. Коли наважусь спати і сни бачити. Наважусь, бо щоразу боюсь, що насниться таки мені справжній сон, в якому відкриється Істина.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-10-14 02:22:16
Переглядів сторінки твору 53
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.655 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.384 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.802
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2020.11.27 01:28
Автор у цю хвилину відсутній