ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Похід руських князів проти половців у 1103 році
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Похід руських князів проти половців у 1103 році
Як на озеру Долобську князі засідали
Святополк і Володимир раду тут тримали.
Ой, тримали князі раду і дружини з ними:
Що робити? Що чинити з половцями тими?
Не дають Русі спокою: розор за розором.
Чи найти на них війною чи походом скорим?
Говорила Святополка вірная дружина:
- Навесні не слід ходити, то лиха година.
Бо загубимо ми коней, ріллю не засієм,
Що тоді збирати будем? Що узимку вдієм?
Володимир їм на тее: - Дивно мені чути.
Ви жалієте худобу. А як смерду бути?
Ну, засіє своє поле. Половець наїде,
Уб’є смерда, коня візьме, в оселю заїде.
Забере жону і діток, майно усе візьме
Не залишиться нікого, щоб зросити слізьми.
Тож коня ви пожаліли, пожалійте й смерда
І промовила дружина Святополка ствердно:
- Добре, князе, ми готові, веди нас у поле.
Хай звершиться та, що Богом визначена доля.
Ще весна стояла рання, як усе то стало.
До Давида і Олега посланці помчали
Зі словами: - Ідіть оба бити половчина
І або живі всі будем, або всі загинем.
Давид славний Святославич у похід готовий,
А Олег іти не хоче. «Нездоровий !» – мовить.
- Нездоровий, то як хочеш. Якось обійдемось.
Хоча, звісно, не на гульки, на війну ідемо.
Кожен меч там буде важить, кожен буде треба.
Та що зробиш, як ти, княже, думаєш про себе.
В Переяславі зібрались хто ще був охочий.
В’ячеславові, Мстиславові та ще Ярополчі,
А іще Давид Мстиславич військо своє вивів.
Вже давно такої сили Мономах не видів.
П’ять князів війська привели на клич Мономаха,
Щоб у полі половецькім наробити страху.
Місяць березень, тим часом, був уполовині
Піші по Дніпру спускались, степом ішли кінні.
Полоскалися на вітрі князівські корогви.
Мономах у Дике поле військо вів хоробре.
По Дніпру униз спустились, перейшли пороги
Аж на Хортичів на острів привела дорога.
Там на острові в Протолчах ледь перепочили.
Треба було лад навести у військових силах.
В степ безкраїй половецький рушили походом
Ну, а далі, вже хто кінно, а хто пішим ходом.
Десь там на ріці Сутені гніздо їх осине,
Там Бурчевичі напевно, вже збираються сили
Мономах на усі боки розіслав сторожу
Аби знати, що затіють половці ворожі
День ідуть, другий і третій. На четвертій днині
Дійшли врешті до Сутені (то Молочна нині)
А там часом половчини звістку теж дістали,
Що князі Русі супроти них похід зібрали.
Тож зібралися докупи без числа на раду.
І найстарший Урусоба так ханам порадив:
- Треба миру запросити у князів у руських,
Бо ви знаєте, як кріпко вони з нами б’ються.
Ми ж бо зла Русі вчинили справді забагато.
Доведеться, мабуть, кров’ю нам відповідати.
Наші коні ще охлялі, зима ледь скінчилась,
Наші воїни ще силой як слід не налились
Біда буде, як почнемо битися із Руссю.
Говорити, чим скінчиться, навіть, не беруся
А молодші закричали, таке почалося:
- Якщо, хане,ти боїшся, ми не боїмося.
Цих поб’єм , у їхню землю подамося миттю
І ніхто тоді не зможе нас перепинити.
Тож послали Алтунопу – хана у сторожу.
Він сміливий, хай узнає: де військо вороже.
Та даремно Алтунопа, як вовк степом крався.
Бо у засідку у руську у степу попався.
Посікли усіх мечами: і хана, і воїв.
Наклав мужній Алтунопа в степу головою,
Та йде військо половецьке – не окинеш оком.
Серед степу широкого наче бір високий.
Руське військо помолилось пред станом ворожим
Сподіваючись на милість і підтримку Божу,
А тоді уже всі разом вдарили щосили:
Мчали кінні, бігли піші на половців сміло.
І злякалось половецьке військо, і побігло,
Ледве коней розвернути серед балки встигли.
Та сильніші руські коні їх перехопили.
Почалась кривава битва. Били руси, били
І помщались за убитих, за міста і села,
За розорені домівки ворог трупом встелить
І ту балку, й степ навколо, ажно до Сутіні.
Не питав ніхто: чи винні, чи, може, невинні.
Двадцять ханів половецьких русичі убили,
А одного з них – Белдузя у полон схопили
Бойовище закінчилось нема вражой сили.
Князі тут же, серед поля обідати сіли.
Привели до Святополка Белдузя лихого
Той давати почав злато, щоб пустили його.
Але князь до Мономаха хана відправляє:
Хай, як хоче, так із ханом тепер поступає
І питає Володимир поганського хана
- Не забув разів по скільки клятва вами дана?
Скільки раз ви, підлі хани, на Русі клялися,
Що припините набіги. Нумо , подивися,
Як дотримали ви клятви, як синів учили,
Щоби згідно тої клятви на Русь не ходили?
Нехай тепер кров зрадлива на тебе проллється,
Щоби знали, як з такими на Русі ведеться.
І убили вони хана, посікли на шмаття.
А тоді взяли худобу, оружжя і плаття.
Челядь і полон великий, половецькі вежі,
Вежі торків й печенігів, що Русі належать
З перемогою і славой на Русь повернули.
В тисячу сто третім році усе оце було.
По усіх містах і селах славу їм співали.
І часи тоді спокійні на Русі настали.
Орди дикі половецькі набіг не чинили,
Бо відчули єдність русів, їх велику силу.
Славний княже Мономаше, то заслуга твоя.
Змусив ти князів забути інтереси свої.
Об’єднав за Русь велику і за Русь єдину
Усі землі і народи у одну країну.
Святополк і Володимир раду тут тримали.
Ой, тримали князі раду і дружини з ними:
Що робити? Що чинити з половцями тими?
Не дають Русі спокою: розор за розором.
Чи найти на них війною чи походом скорим?
Говорила Святополка вірная дружина:
- Навесні не слід ходити, то лиха година.
Бо загубимо ми коней, ріллю не засієм,
Що тоді збирати будем? Що узимку вдієм?
Володимир їм на тее: - Дивно мені чути.
Ви жалієте худобу. А як смерду бути?
Ну, засіє своє поле. Половець наїде,
Уб’є смерда, коня візьме, в оселю заїде.
Забере жону і діток, майно усе візьме
Не залишиться нікого, щоб зросити слізьми.
Тож коня ви пожаліли, пожалійте й смерда
І промовила дружина Святополка ствердно:
- Добре, князе, ми готові, веди нас у поле.
Хай звершиться та, що Богом визначена доля.
Ще весна стояла рання, як усе то стало.
До Давида і Олега посланці помчали
Зі словами: - Ідіть оба бити половчина
І або живі всі будем, або всі загинем.
Давид славний Святославич у похід готовий,
А Олег іти не хоче. «Нездоровий !» – мовить.
- Нездоровий, то як хочеш. Якось обійдемось.
Хоча, звісно, не на гульки, на війну ідемо.
Кожен меч там буде важить, кожен буде треба.
Та що зробиш, як ти, княже, думаєш про себе.
В Переяславі зібрались хто ще був охочий.
В’ячеславові, Мстиславові та ще Ярополчі,
А іще Давид Мстиславич військо своє вивів.
Вже давно такої сили Мономах не видів.
П’ять князів війська привели на клич Мономаха,
Щоб у полі половецькім наробити страху.
Місяць березень, тим часом, був уполовині
Піші по Дніпру спускались, степом ішли кінні.
Полоскалися на вітрі князівські корогви.
Мономах у Дике поле військо вів хоробре.
По Дніпру униз спустились, перейшли пороги
Аж на Хортичів на острів привела дорога.
Там на острові в Протолчах ледь перепочили.
Треба було лад навести у військових силах.
В степ безкраїй половецький рушили походом
Ну, а далі, вже хто кінно, а хто пішим ходом.
Десь там на ріці Сутені гніздо їх осине,
Там Бурчевичі напевно, вже збираються сили
Мономах на усі боки розіслав сторожу
Аби знати, що затіють половці ворожі
День ідуть, другий і третій. На четвертій днині
Дійшли врешті до Сутені (то Молочна нині)
А там часом половчини звістку теж дістали,
Що князі Русі супроти них похід зібрали.
Тож зібралися докупи без числа на раду.
І найстарший Урусоба так ханам порадив:
- Треба миру запросити у князів у руських,
Бо ви знаєте, як кріпко вони з нами б’ються.
Ми ж бо зла Русі вчинили справді забагато.
Доведеться, мабуть, кров’ю нам відповідати.
Наші коні ще охлялі, зима ледь скінчилась,
Наші воїни ще силой як слід не налились
Біда буде, як почнемо битися із Руссю.
Говорити, чим скінчиться, навіть, не беруся
А молодші закричали, таке почалося:
- Якщо, хане,ти боїшся, ми не боїмося.
Цих поб’єм , у їхню землю подамося миттю
І ніхто тоді не зможе нас перепинити.
Тож послали Алтунопу – хана у сторожу.
Він сміливий, хай узнає: де військо вороже.
Та даремно Алтунопа, як вовк степом крався.
Бо у засідку у руську у степу попався.
Посікли усіх мечами: і хана, і воїв.
Наклав мужній Алтунопа в степу головою,
Та йде військо половецьке – не окинеш оком.
Серед степу широкого наче бір високий.
Руське військо помолилось пред станом ворожим
Сподіваючись на милість і підтримку Божу,
А тоді уже всі разом вдарили щосили:
Мчали кінні, бігли піші на половців сміло.
І злякалось половецьке військо, і побігло,
Ледве коней розвернути серед балки встигли.
Та сильніші руські коні їх перехопили.
Почалась кривава битва. Били руси, били
І помщались за убитих, за міста і села,
За розорені домівки ворог трупом встелить
І ту балку, й степ навколо, ажно до Сутіні.
Не питав ніхто: чи винні, чи, може, невинні.
Двадцять ханів половецьких русичі убили,
А одного з них – Белдузя у полон схопили
Бойовище закінчилось нема вражой сили.
Князі тут же, серед поля обідати сіли.
Привели до Святополка Белдузя лихого
Той давати почав злато, щоб пустили його.
Але князь до Мономаха хана відправляє:
Хай, як хоче, так із ханом тепер поступає
І питає Володимир поганського хана
- Не забув разів по скільки клятва вами дана?
Скільки раз ви, підлі хани, на Русі клялися,
Що припините набіги. Нумо , подивися,
Як дотримали ви клятви, як синів учили,
Щоби згідно тої клятви на Русь не ходили?
Нехай тепер кров зрадлива на тебе проллється,
Щоби знали, як з такими на Русі ведеться.
І убили вони хана, посікли на шмаття.
А тоді взяли худобу, оружжя і плаття.
Челядь і полон великий, половецькі вежі,
Вежі торків й печенігів, що Русі належать
З перемогою і славой на Русь повернули.
В тисячу сто третім році усе оце було.
По усіх містах і селах славу їм співали.
І часи тоді спокійні на Русі настали.
Орди дикі половецькі набіг не чинили,
Бо відчули єдність русів, їх велику силу.
Славний княже Мономаше, то заслуга твоя.
Змусив ти князів забути інтереси свої.
Об’єднав за Русь велику і за Русь єдину
Усі землі і народи у одну країну.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію