ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2020.10.29 13:17
Війна за душі. Все горить
На тіло знижки
А очі… очі до гори
З моєї книжки
Замоклий трепіт солов’я
Гуляє вітер
Можливо ти, можливо я
Ну майже діти…

Борис Костиря
2020.10.29 12:36
Зледеніння в душах і в’язкий вогонь
Непомітно стане драмою сердець,
Пронесеться стрімко попелом долонь
І покличе небо на нещадний герць.

Крига покриває вигаслі думки,
А сніги сховались в далях неземних.
І впадуть незграбно згаяні роки

Тетяна Левицька
2020.10.29 10:08
Сам Бог водив його пером барвистим,
чудові перла сипались з небес до ніг
парчевою габою падолиста,
аби природою він надихатись зміг.

Й поет вкладав у кожне слово щирість,
перемежовуючи з крапками й тире.
То птахою злітав в безмежний вирій,

Дума Козак
2020.10.29 08:59
Не відпускай мене ніколи
і хай там що… Не відпускай!
Нехай метелики чи бджоли,
емоцій вибух через край…

Не відпускай мене нізащо,
горни до щирої душі
і не давай вернути в хащу…

Дума Козак
2020.10.29 07:16
А ти пиши мені листи,
я їх на відстані читаю,
тебе душею відчуваю,
хоча і спалено мости…

А ти пиши мені вірші
щодня, вночі, надвечір, зрання…
Вони відроджують кохання

Сергій Губерначук
2020.10.29 06:19
Не горюй, що загубив багато,
та й не бідкай, що те раптом сталося.
Трудитимешся – то й більше заробиш,
а як виграєш так само раптом –
цінуй надалі
і подаруй більшість добра свого
тим, хто губив разом з тобою.

Микола Соболь
2020.10.29 06:12
Умитися росою на світанку
та випити парного молока,
мене будила у селі щоранку
тихенько бабця з кухвою* в руках.
Спивав до дна солодкий смак дитинства,
у поле йшов купатися в росі,
а крапельки сріблястого намиста
являли ранок у його ясі…

Ніна Виноградська
2020.10.28 20:36
Як націю з населення створити,
Коли повсюду розбрат і війна?
У небесах летять метеорити,
І час біжить, але ж іде вона.

На зболенім обкраденім Донбасі,
Де радість жити всім нам до снаги
Була колись. А нині, бачиш, в рясі

Тетяна Левицька
2020.10.28 18:20
На відстані не страшно, навіть, масно
торкатись виразок чужих насущних.
А ми з тобою розіп'яли душі,
образи келих випили завчасно.

Один без одного не можем жити,
нездатні дихати, не те що бути.
Де б не ходили, а усі маршрути

Ярослав Чорногуз
2020.10.28 17:16
Якщо алеєю ми далі підем,
То п`єдестал побачимо за мить.
І статую величну Еврипіда –
Поет і трагік грецький то стоїть.

Скульптурі цій вже понад два століття,
Вона ще при Потоцькому була,
А творам – понад два тисячоліття,

Сергій Губерначук
2020.10.28 10:14
Змирає листя –
завмирає місто.
Жовтнева ніч, мов гад на зиму, пре.
Залізне вістря
злого футуриста
пером поріже гробове каре
змирання листя –
завмирання міста –

Віктор Кучерук
2020.10.28 10:11
Іще далеко до зими,
Хоч знову подихом морозу
Калюжі скуто на дорозі
Та іній ліг під ворітьми.
Іще неблизько до пори
Кружлянь легких і шумних віхол
На урожай і щиру втіху
Непосидющій дітворі.

Ніна Виноградська
2020.10.28 08:17
Нема жалю віднині ні до кого,
Бо цей народ - незмінний раб століть.
І як би не звертався він до Бога,
Але завжди навколішки стоїть.

Без голови, бо краще безголовим -
Поїсти, спати, множитися теж.
В дітей стріляють, повні ріки крови,

Ніна Виноградська
2020.10.28 08:15
Трьома Голодоморами випалили душу,
У серцях заляканих поселили страх.
Прояви до спротиву - під старезну грушу,
Бранку-мову кинули на широкий шлях.

Те, що з діда-прадіда – вибили киями,
У ГУЛАГи сталінські, щоб дістати всіх.
Стовіковий етнос, мов с

Микола Соболь
2020.10.28 06:59
Піду до Гуру. Там умови кращі.
Не вірую в «за пазуху Христа».
Учення, то коли воно путяще,
щоби прожити років хоч до ста.

Он Гуру, кажуть, із повітря гроші
висотує та учням роздає…
А от смирення – важелезна ноша,

Дума Козак
2020.10.28 06:59
Вона мені сказала «так»
своїми милими вустами –
кохання зазвучали гами,
серця забилися у такт!

Вона мені сказала «так»
і все навколо засіяло –
життя взяло нове начало,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

К Ґерц
2020.10.15

Нікітіна Вікторія
2020.09.18

Ріша Бо
2020.09.07

Катя Мушаровская Кетрин
2020.09.04

Лідія Скрипка
2020.09.01

Лариса Маковей
2020.08.01

М Менянин
2020.07.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Похід руських князів проти половців у 1103 році
Як на озеру Долобську князі засідали
Святополк і Володимир раду тут тримали.
Ой, тримали князі раду і дружини з ними:
Що робити? Що чинити з половцями тими?
Не дають Русі спокою: розор за розором.
Чи найти на них війною чи походом скорим?
Говорила Святополка вірная дружина:
- Навесні не слід ходити, то лиха година.
Бо загубимо ми коней, ріллю не засієм,
Що тоді збирати будем? Що узимку вдієм?
Володимир їм на тее: - Дивно мені чути.
Ви жалієте худобу. А як смерду бути?
Ну, засіє своє поле. Половець наїде,
Уб’є смерда, коня візьме, в оселю заїде.
Забере жону і діток, майно усе візьме
Не залишиться нікого, щоб зросити слізьми.
Тож коня ви пожаліли, пожалійте й смерда
І промовила дружина Святополка ствердно:
- Добре, князе, ми готові, веди нас у поле.
Хай звершиться та, що Богом визначена доля.
Ще весна стояла рання, як усе то стало.
До Давида і Олега посланці помчали
Зі словами: - Ідіть оба бити половчина
І або живі всі будем, або всі загинем.
Давид славний Святославич у похід готовий,
А Олег іти не хоче. «Нездоровий !» – мовить.
- Нездоровий, то як хочеш. Якось обійдемось.
Хоча, звісно, не на гульки, на війну ідемо.
Кожен меч там буде важить, кожен буде треба.
Та що зробиш, як ти, княже, думаєш про себе.
В Переяславі зібрались хто ще був охочий.
В’ячеславові, Мстиславові та ще Ярополчі,
А іще Давид Мстиславич військо своє вивів.
Вже давно такої сили Мономах не видів.
П’ять князів війська привели на клич Мономаха,
Щоб у полі половецькім наробити страху.
Місяць березень, тим часом, був уполовині
Піші по Дніпру спускались, степом ішли кінні.
Полоскалися на вітрі князівські корогви.
Мономах у Дике поле військо вів хоробре.
По Дніпру униз спустились, перейшли пороги
Аж на Хортичів на острів привела дорога.
Там на острові в Протолчах ледь перепочили.
Треба було лад навести у військових силах.
В степ безкраїй половецький рушили походом
Ну, а далі, вже хто кінно, а хто пішим ходом.
Десь там на ріці Сутені гніздо їх осине,
Там Бурчевичі напевно, вже збираються сили
Мономах на усі боки розіслав сторожу
Аби знати, що затіють половці ворожі
День ідуть, другий і третій. На четвертій днині
Дійшли врешті до Сутені (то Молочна нині)
А там часом половчини звістку теж дістали,
Що князі Русі супроти них похід зібрали.
Тож зібралися докупи без числа на раду.
І найстарший Урусоба так ханам порадив:
- Треба миру запросити у князів у руських,
Бо ви знаєте, як кріпко вони з нами б’ються.
Ми ж бо зла Русі вчинили справді забагато.
Доведеться, мабуть, кров’ю нам відповідати.
Наші коні ще охлялі, зима ледь скінчилась,
Наші воїни ще силой як слід не налились
Біда буде, як почнемо битися із Руссю.
Говорити, чим скінчиться, навіть, не беруся
А молодші закричали, таке почалося:
- Якщо, хане,ти боїшся, ми не боїмося.
Цих поб’єм , у їхню землю подамося миттю
І ніхто тоді не зможе нас перепинити.
Тож послали Алтунопу – хана у сторожу.
Він сміливий, хай узнає: де військо вороже.
Та даремно Алтунопа, як вовк степом крався.
Бо у засідку у руську у степу попався.
Посікли усіх мечами: і хана, і воїв.
Наклав мужній Алтунопа в степу головою,
Та йде військо половецьке – не окинеш оком.
Серед степу широкого наче бір високий.
Руське військо помолилось пред станом ворожим
Сподіваючись на милість і підтримку Божу,
А тоді уже всі разом вдарили щосили:
Мчали кінні, бігли піші на половців сміло.
І злякалось половецьке військо, і побігло,
Ледве коней розвернути серед балки встигли.
Та сильніші руські коні їх перехопили.
Почалась кривава битва. Били руси, били
І помщались за убитих, за міста і села,
За розорені домівки ворог трупом встелить
І ту балку, й степ навколо, ажно до Сутіні.
Не питав ніхто: чи винні, чи, може, невинні.
Двадцять ханів половецьких русичі убили,
А одного з них – Белдузя у полон схопили
Бойовище закінчилось нема вражой сили.
Князі тут же, серед поля обідати сіли.
Привели до Святополка Белдузя лихого
Той давати почав злато, щоб пустили його.
Але князь до Мономаха хана відправляє:
Хай, як хоче, так із ханом тепер поступає
І питає Володимир поганського хана
- Не забув разів по скільки клятва вами дана?
Скільки раз ви, підлі хани, на Русі клялися,
Що припините набіги. Нумо , подивися,
Як дотримали ви клятви, як синів учили,
Щоби згідно тої клятви на Русь не ходили?
Нехай тепер кров зрадлива на тебе проллється,
Щоби знали, як з такими на Русі ведеться.
І убили вони хана, посікли на шмаття.
А тоді взяли худобу, оружжя і плаття.
Челядь і полон великий, половецькі вежі,
Вежі торків й печенігів, що Русі належать
З перемогою і славой на Русь повернули.
В тисячу сто третім році усе оце було.
По усіх містах і селах славу їм співали.
І часи тоді спокійні на Русі настали.
Орди дикі половецькі набіг не чинили,
Бо відчули єдність русів, їх велику силу.
Славний княже Мономаше, то заслуга твоя.
Змусив ти князів забути інтереси свої.
Об’єднав за Русь велику і за Русь єдину
Усі землі і народи у одну країну.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-09-20 20:21:51
Переглядів сторінки твору 33
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.621 / 5.33)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.552 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.790
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2020.10.27 19:55
Автор у цю хвилину відсутній