ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Розкажи!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Розкажи!
Розкажи!
Лежав у бліндажі та дивився на стелю. Глухі вибухи від мін та короткі автоматні черги долинали, ніби крізь вату. Зміну я здав, дві години пробую заснути, але марно - увесь час бачу поле ковили, а за ним далекий пагорб, з-за якого нас постійно обстрілюють. Стеля зроблена нашвидкоруч, з того, що було під рукою. Дяка Богові, що танкіст Петро приволік дві соснини, які стали основою перекриття. Це зараз роблять усе капітально, а тоді - у 2014-му…
Спочатку я почув моторошний, просто нечуваної сили поштовх: це упав снаряд у сусідній бліндаж. Крики стояли такі, що навіть за двісті метрів було чути. А потім…
Удар був настільки сильним, що мене підкинуло ледь не під стелю. Це вже не міною поцілили, мабуть танковим снарядом. І стеля обвалилася, одна з балок зламалася навпіл та одним своїм кінцем з розгону вштрикнулася в груди сержанту Михайлюку. А медика Іванюка, сонного, розірвало на шматки. Кров текла по стінах бліндажа, а шматки плоті розкидало по всіх кутках.
Ускочив лейтенант, глянув на вирву над головою, на прибитого балкою до землі сержанта і збліднув.
- Доби-и-и-й! – харчав сержант. – Добий, не мучайте мене!
Все. Меддопомога тут зайва. А людина конає від дикого болю. Це у радянських фільмах показують, як пристрілюють смертельно поранених тварин. А ти спробуй сам. Свого побратима.
Лейтенант вихопив з кобури пістолета і тремтячою рукою навів його на Михайлюка. Я тим часом вхопив автомата, запхнув у нагрудник чотири ріжки для АК, вдягнув каску. А лейтенант так і не міг натиснути на курка, тремтів, кусав губи, і, втративши свідомість, упав на долівку. Пістолет випав з його руки.
- Добий-и-и-й! - шепотів Михайлюк. – Добий-и-и-ий!
Цей постріл зробив я.
На ворожій позиції сидить чоловік п’ять, не менше. І коригувальник десь окопався, підказує поправки. І бачить нас дуже добре. А звідки їх видно? Он з-за тієї сосни, що бовваніє на краю ковилового поля. А воно рівне, як дошка парти. Правда забур'янене, та й година пізня, сонце вже сіло.
- Прикрийте спину,- кажу солдатам. - Миколо, ти - снайпер, моє життя - у твоїх руках. Зрозумів?
І виплигнув з окопу в уже росяну траву.
А коригувальник майже і не ховався. Сидів у ямі метрів за триста від нас і жваво бубонів у лорингофон:
- Синий – красному. Точка 014, минус шесть.
Зарізав по тихому. Просто увіпнув ножаку в горло і провернув. А рота закрив, щоб не кричав та не булькав.
Ви коли-небудь повзали по землі? Ну, метрів десять, хоча-б, у школі? А тепер уявіть, що треба повзти півтора кілометри бур'янами. І так, аби сідниці не підіймалися вище п'яти сантиметрів. У бронежилеті, з боєкомплектом, з автоматом та лютою ненавистю в грудях. Підтягнувся, поштрикав обережно ножем землю, промацуючи - чи немає міни, і знову підтягнувся. І так, доки не доповзеш до цілі.
Я вже бачив, де стояв танк, бачив як ходять, не ховаючись, бойовики. Танковий снаряд настільки потужний, що може з одного пострілу розвалити цегляний будинок. І, звичайно, убиває. Безкарно, підло, здалеку. І стріляти з цієї смерті вчать дуже довго: не в шахтах Донбасу, не на териконах, а в Росії, країні, яка сіє смерть і розруху в моїй країні.
Повзу, а думаю про дружину. Ну ви уявляєте? Як її обнімаю, як вона мене цілує, як беру її на руки. А поруч донечка сміється, стрибає і просить:
- Татку, татку! І мене візьми на руки…
Доповз, нарешті. Поцілував губами рідну землю і прошепотів:
- Господи! Допоможи мені! Спаси і сохрани!
Той, що сидів на снарядному ящику, так і не зрозумів, що сталося: ніж проштрикнув серце навиліт.
А от потім…
Вся ця банда наче відчула біду, сполошилася, схопилися за автомати. Пізно. Бив прицільно, з короткої відстані. Автоматна черга з десяти-п’ятнадцяти метрів наскізь прошиває навіть бронежилети, пошиті в Росії. А я - любитель робити насічки на патронах. Є вільний час - копирсаюся ножиком, вирізаю на головках куль хрести. Кажуть - це негуманно. Надто великі вихідні отвори у цілях роблять такі кулі. Наче упиряка рвав зубами та лапами. Так воно і є.
А гуманно посилати на мою рідну землю найманих зарізяк? Гуманно вбивати моїх братів та сестер?
Постріляв я цю банду, убив усіх. А потім ще й контрольні постріли в голову зробив для надійності.
Стрілянина привернула увагу всього сектору оборони. Я вже чув, як сюди біжать вороги. вкинув у жерло танка «лимонку» без чеки і шаснув у чагарі. За кілька секунд почув глухий вибух, отже ця потвора вже довго не буде стріляти. Потрібно міняти жерло. Це як мінімум.
Назад повз утричі швидше, вже не штрикаючи поперед себе землю ножем, аби не напоротися на міну. Повз так швидко, наче тікав з пекла. А над головою дзизчали кулі та брудне матюччя.
Нині вдома. Жінка смажить на плиті котлети. А донечка сидить на колінах і просить:
- Татку, любий татусю, розкажи про війну!
А що їй розказати?
15.09.2020р.
Лежав у бліндажі та дивився на стелю. Глухі вибухи від мін та короткі автоматні черги долинали, ніби крізь вату. Зміну я здав, дві години пробую заснути, але марно - увесь час бачу поле ковили, а за ним далекий пагорб, з-за якого нас постійно обстрілюють. Стеля зроблена нашвидкоруч, з того, що було під рукою. Дяка Богові, що танкіст Петро приволік дві соснини, які стали основою перекриття. Це зараз роблять усе капітально, а тоді - у 2014-му…
Спочатку я почув моторошний, просто нечуваної сили поштовх: це упав снаряд у сусідній бліндаж. Крики стояли такі, що навіть за двісті метрів було чути. А потім…
Удар був настільки сильним, що мене підкинуло ледь не під стелю. Це вже не міною поцілили, мабуть танковим снарядом. І стеля обвалилася, одна з балок зламалася навпіл та одним своїм кінцем з розгону вштрикнулася в груди сержанту Михайлюку. А медика Іванюка, сонного, розірвало на шматки. Кров текла по стінах бліндажа, а шматки плоті розкидало по всіх кутках.
Ускочив лейтенант, глянув на вирву над головою, на прибитого балкою до землі сержанта і збліднув.
- Доби-и-и-й! – харчав сержант. – Добий, не мучайте мене!
Все. Меддопомога тут зайва. А людина конає від дикого болю. Це у радянських фільмах показують, як пристрілюють смертельно поранених тварин. А ти спробуй сам. Свого побратима.
Лейтенант вихопив з кобури пістолета і тремтячою рукою навів його на Михайлюка. Я тим часом вхопив автомата, запхнув у нагрудник чотири ріжки для АК, вдягнув каску. А лейтенант так і не міг натиснути на курка, тремтів, кусав губи, і, втративши свідомість, упав на долівку. Пістолет випав з його руки.
- Добий-и-и-й! - шепотів Михайлюк. – Добий-и-и-ий!
Цей постріл зробив я.
На ворожій позиції сидить чоловік п’ять, не менше. І коригувальник десь окопався, підказує поправки. І бачить нас дуже добре. А звідки їх видно? Он з-за тієї сосни, що бовваніє на краю ковилового поля. А воно рівне, як дошка парти. Правда забур'янене, та й година пізня, сонце вже сіло.
- Прикрийте спину,- кажу солдатам. - Миколо, ти - снайпер, моє життя - у твоїх руках. Зрозумів?
І виплигнув з окопу в уже росяну траву.
А коригувальник майже і не ховався. Сидів у ямі метрів за триста від нас і жваво бубонів у лорингофон:
- Синий – красному. Точка 014, минус шесть.
Зарізав по тихому. Просто увіпнув ножаку в горло і провернув. А рота закрив, щоб не кричав та не булькав.
Ви коли-небудь повзали по землі? Ну, метрів десять, хоча-б, у школі? А тепер уявіть, що треба повзти півтора кілометри бур'янами. І так, аби сідниці не підіймалися вище п'яти сантиметрів. У бронежилеті, з боєкомплектом, з автоматом та лютою ненавистю в грудях. Підтягнувся, поштрикав обережно ножем землю, промацуючи - чи немає міни, і знову підтягнувся. І так, доки не доповзеш до цілі.
Я вже бачив, де стояв танк, бачив як ходять, не ховаючись, бойовики. Танковий снаряд настільки потужний, що може з одного пострілу розвалити цегляний будинок. І, звичайно, убиває. Безкарно, підло, здалеку. І стріляти з цієї смерті вчать дуже довго: не в шахтах Донбасу, не на териконах, а в Росії, країні, яка сіє смерть і розруху в моїй країні.
Повзу, а думаю про дружину. Ну ви уявляєте? Як її обнімаю, як вона мене цілує, як беру її на руки. А поруч донечка сміється, стрибає і просить:
- Татку, татку! І мене візьми на руки…
Доповз, нарешті. Поцілував губами рідну землю і прошепотів:
- Господи! Допоможи мені! Спаси і сохрани!
Той, що сидів на снарядному ящику, так і не зрозумів, що сталося: ніж проштрикнув серце навиліт.
А от потім…
Вся ця банда наче відчула біду, сполошилася, схопилися за автомати. Пізно. Бив прицільно, з короткої відстані. Автоматна черга з десяти-п’ятнадцяти метрів наскізь прошиває навіть бронежилети, пошиті в Росії. А я - любитель робити насічки на патронах. Є вільний час - копирсаюся ножиком, вирізаю на головках куль хрести. Кажуть - це негуманно. Надто великі вихідні отвори у цілях роблять такі кулі. Наче упиряка рвав зубами та лапами. Так воно і є.
А гуманно посилати на мою рідну землю найманих зарізяк? Гуманно вбивати моїх братів та сестер?
Постріляв я цю банду, убив усіх. А потім ще й контрольні постріли в голову зробив для надійності.
Стрілянина привернула увагу всього сектору оборони. Я вже чув, як сюди біжать вороги. вкинув у жерло танка «лимонку» без чеки і шаснув у чагарі. За кілька секунд почув глухий вибух, отже ця потвора вже довго не буде стріляти. Потрібно міняти жерло. Це як мінімум.
Назад повз утричі швидше, вже не штрикаючи поперед себе землю ножем, аби не напоротися на міну. Повз так швидко, наче тікав з пекла. А над головою дзизчали кулі та брудне матюччя.
Нині вдома. Жінка смажить на плиті котлети. А донечка сидить на колінах і просить:
- Татку, любий татусю, розкажи про війну!
А що їй розказати?
15.09.2020р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію