ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2021.10.21 11:30
Поруч йдемо серед тихих хрущовок за руки,
і прохолода вечірня пронизує нас.
Сонце визбирують у далині чорні круки,
серце наструнчуєш на незабутній романс.

Листя сухе шарудить наче миша полівка,
ще не чіпляється пакісно до підошов.
Щемна розмова,

Іван Потьомкін
2021.10.21 11:19
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Петро Скоропис
2021.10.21 11:11
Прикордонна купини вода напува,
і трава прикордонна печеться.
І тамує солдат святотатства слова,
і потали поет стережеться.

Над водою при зброї заціп чатовий,
і душа не волає уголос.
Лиш осанною їхній немозі німій

Микола Соболь
2021.10.21 07:28
Опів на п’яту плачуть ліхтарі,
шматує вітер неопале листя…
Спокутати б сьогодні до зорі
свої гріхи набуті перед містом.
Мабуть, і все. Хай жовтень догорить.
Не буде листопадові спокуси,
а грудень усвідомлюючи мить
розбурхає зимові сніготруси

Віктор Кучерук
2021.10.21 05:35
Стихле водосховище безкрає
Стало засинати від нудьги, –
В барвах листопада потопають
Вишгородські кручі й береги.
Поруділе, жовте, багрянисте,
Як пожежі іскри звіддалі, –
Опадає шурхотливе листя
І володарює на землі.

Богдан Манюк
2021.10.20 20:44
Частина перша 4. Батька і вуйка Семена Кася знайшла у льосі під клунею, куди їх, зв'язаних, укинули грабіжники. Якби не стогнали, довго, напевно, шукала б, а так усе з'ясувала хутко: і т

Олександр Сушко
2021.10.20 17:54
Журба. Мовчать в осмуті янь і цінь.
У темряві - альков, садок, вітальня ..
Остання мить стікає по щоці
Сльозою кришталевою кохання.

А ось і Лети чорні береги
Дійшов до неї, врешті, перебендя.
Ця смерть - не покарання за гріхи,

Марія Дем'янюк
2021.10.20 10:21
А смачний із медом коржик
Так і проситься у кошик,
Бо Тетянка йде до бабці
Копирсатися на грядці,
Полуницю поливати
І з бабусею чаювати.
Гарні слухати поради,
Їм онука дуже рада,

Віктор Кучерук
2021.10.20 07:56
Випадкова зустріч на вокзалі.
Німота між “Здрастуй!..” і “Бувай...”,
Бо слова всілякі пропадали
У душі вдоволеній украй.
Хоя я не запитував нічого,
І про себе мало що казав, –
Погляди єднались, мов дороги
Ті, що залишилися позад.

Дума Козак
2021.10.19 22:33
Мертвечуки, монатіки і ківи –
настали шмарклів нелегкі часи.
А те з Оману знову на Мальдіви!
Тож в Україні – Господи єси…

У той же час хапутік спить і мріє,
кого б іще наразі «захистить»,
а трут війни який уже рік тліє

Богдан Манюк
2021.10.19 22:25
Роман Частина перша Багнети і серця

Тетяна Левицька
2021.10.19 20:36
Я пила — мандариновий фреш,
під платівку Енріко Карузо.
Не чекала, що ти упадеш
на думки листопадовим блюзом.

Затужила троянда в душі
за теплом і грибними дощами.
На узбіччі порожнє таксі

Сергій Гупало
2021.10.19 08:39
На диво, ми були тоді, вночі,
Чомусь нетерпеливі, безпорадні.
І я побачив усміх той, нічий,
А трохи далі – нитку Аріадни.

Здалося враз: таке було давно,
Не тільки з нами, на отому місці,
Де «бацають» у карти й доміно,

Олена Побийголод
2021.10.19 07:09
Всі померли, хай їм грець!
Тут і казочці кінець.
А хто слухав - молодець,
як весільний холодець!

(2021)

Віктор Кучерук
2021.10.19 05:44
Не чути вже співу пташиного з гаю
І дують частіше холодні вітри, –
І важко звикати, що пізно світає
Та рано темніє цієї пори.
То скло затремтить, то зненацька заплаче,
То з’явиться сонце, то хмурно весь час, –
То марно на світло чекаю терпляче,
Б

Ярослав Чорногуз
2021.10.18 23:20
Угорнулася осінь багряною листя журбою,
І чоло золотила короною світлих обнов.
Затужила кохана, як ластівка ніжна, за мною,
Запечалилась Муза, що я не пишу про любов.

Не журися, рідненька, тобі лиш -- мої серця квіти,
Не сумуй, моя доле, -- вже со
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Скіфи у Передній Азії
- О, слава тих далеких літ,
Солонкуватий присмак крові.
Ми в ті часи були готові
Мечем скорити білий світ.
Чи вам, розніженим, тепер
Із нами давніми зрівнятись.
Вам би за вівцями ганятись
Та слухать байки про Химер.
Ні, розчинилась скіфська кров,
Вже не така густа, як бу́ла.
Та вороги, було, як чули,
Що ми коней сідлаєм знов,
Уже з дарами поспішали,
Щоб не спізнати скіфський гнів,
А нині ворог знахабнів –
Вже у степу і місця мало…
В глибокій балці степовій
Під небом з місяцем-печаттю,
Сиділи скіфи круг багаття,
Готуючи спожинок свій.
Вогонь потріскує, димить,
Від юшки запахи духм’яні.
І скіфи вже у сподіванні,
Що м’ясо скоро докипить,
Ведуть неспішнії розмови
Про те, що в голову збреде.
Вже зовсім сивий скіф веде
Про свою давню юність мову:
- Коли ми в ці степи прийшли,
Жило тут плем’я кіммерійців,
Не захотіло нам скориться.
Царі у битві полягли,
А інші кинулись тікати,
Ми вслід за ними по степах
На південь. Кіммерійців страх
Гнав так, що і не наздогнати.
Ми не виймали вже й мечі,
Лиш канчуки в руках свистіли.
Навіщо витрачати сили,
Тих боягузів женучи?
Позаду ли́шивши Кавказ,
Ми прямо в Мідію попали.
Ви, певно, й назви не чували?
А я там був аж кілька раз.
Мідійці вийшли нам на стрічу
Нас, скіфів, прагнучи спинить!
Та ми здолали їх умить
В жорстокій і кривавій січі.
І найбездарніший вояк
Із наших скальпом обзавівся,
Крові із черепа напився.
Тоді це легко було так.
Віддавши данину мечам,
Ми подались походом далі.
Міста ворота відчиняли,
Відразу покорялись нам.
Та що міста – країни цілі
Схилялися до наших ніг
І цар Мадай без бою зміг
З Єгипту. Чули про такий?
Сам фараон Псамметіх вийшов
Аби дарами гнів наш втишить,
Скорився, не прийнявши бій.
Ви, бач, про ті краї й не чули,
А ми там силою пройшли
І ріки крові пролили.
Здається, то як вчора бу́ло.
Папай нам сили надавав,
Вайю приносив перемогу.
Ми не боялися нікого.
Хто на дорозі нам ставав,
Того разили наші стріли,
Стинали голови мечі.
Ще й досі їхній дзвін звучить
В моєму вже старому тілі.
Ми майже три десятки літ
Далеко від степів привільних
Були безжальні і всесильні,
Втираючи кривавий піт.
І врешті-решт скорили всіх
Куди ступали наші коні.
Вайу ми видались достойні
Аби перемагати їх..
Бо не було у тих краях
Нам досі рівного по силі.
Всі данину нам приноси́ли
Тамуючи безмежний страх.
У піхвах ржавіли мечі,
Що ми роками не виймали
І лише страхом підкоряли
Кудись походом ідучи.
Від того всі ми знудились,
Забувши про жнива криваві.
Уже не тішила нас слава
В боях звойована колись.
Давно вже присмаку крові́
Ми на губах не відчували.
Старі вже скальпи постирали,
А де здобути нам нові,
Якщо немає ворогів?
Всі справно данину приносять
І, навіть, помочі не просять.
Як від того не впасти в гнів,
Нам, хто мечами лише клявся,
Живе війною увесь час?
Вайу розгнівався б на нас –
Жертовна кров йому не ллється.
Для воїна що може буть
Найгірше? – Не в бою померти,
Із ворогів зібравши жертви,
Посмертні крики їхні чуть.
Тож ми застояних коней
Урешті знову осідлали
І проти всіх похід поча́ли,
Хто власних вже боявсь тіне́й.
Аби примусити-таки
Їх знову за мечі узятись
І з нами силою змагатись,
Згадати славнії роки.
І знов заграла наша кров.
І кров ворожа полилася,
Щаслива доля підвелася
І посміхнулась до нас знов.
Якби ж не підлий Кіаксар,
Отой недобиток лідійський.
В бою у чеснім наше військо
Не зміг збороть підступний цар,
Тож хитрістю рішив узяти.
Він посланців до нас прислав:
Бенкет готується, мовляв,
На честь якогось там їх свята.
Тож він запрошує вождів
До нього на бенкет прибути,
Відмови і не хоче чути.
І цар наш їх туди повів.
А там примчала чорна вість:
Вождів мідяни всіх споїли
І всіх безжально перебили
Зганяючи і страх, і злість.
Ми залишились без вождів
І змушені були вертатись
Аби навіки не зостатись
Серед отих чужих країв.
Так, славні то часи були
І воїни були ми славні.
Але пройшли часи ті давні,
На зміну їм другі прийшли.
Та не рівнятись вам до нас,
Бо ви у цих степах засіли,
Крові ворожої не пили.
Як ми у той далекий час.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-09-12 19:05:39
Переглядів сторінки твору 124
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.816 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.786 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.727
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.10.14 19:54
Автор у цю хвилину відсутній