ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
14:10
Життя - гра. Все залежить від тебе, твої ідеї, твої думки.
Потрібно тільки підняти свою дупу з дивана
і йти вперед, нехай повільно, але до вершини.
Якщо ти кажеш: "Знаєш, вчора я зустрів себе і подумав,
що я справжня дупа", - це серйозний приві
Потрібно тільки підняти свою дупу з дивана
і йти вперед, нехай повільно, але до вершини.
Якщо ти кажеш: "Знаєш, вчора я зустрів себе і подумав,
що я справжня дупа", - це серйозний приві
2024.03.29
14:09
Музика надихає увесь світ,
дарує душі крили, сприяє польоту, уяві;
музика додає життя і веселощі всьому існуючому…
Її можна назвати втіленням всього прекрасного
і всього піднесеного.
Не уявляю собі життя без музики.
Музика для мене не просто
дарує душі крили, сприяє польоту, уяві;
музика додає життя і веселощі всьому існуючому…
Її можна назвати втіленням всього прекрасного
і всього піднесеного.
Не уявляю собі життя без музики.
Музика для мене не просто
2024.03.29
14:08
Ліс - живий, він все відчуває,
все розуміє.
Життя схоже на ліс;
іноді ми губимося і не знаємо,
що робити,
але якщо ми будемо ділитися своїми переживаннями
і досвідом, подорож стане не такою вже поганою
все розуміє.
Життя схоже на ліс;
іноді ми губимося і не знаємо,
що робити,
але якщо ми будемо ділитися своїми переживаннями
і досвідом, подорож стане не такою вже поганою
2024.03.29
14:07
Поки любов жива вона черпає сили в самій собі,
а часом і в тому що здавалося б повинно її вбивати:
в забаганках, в суворості, в холодності, в рівнощі.
На противагу любові, дружба вимагає догляду:
їй потрібні турботи, довіра та поблажливість,
інак
а часом і в тому що здавалося б повинно її вбивати:
в забаганках, в суворості, в холодності, в рівнощі.
На противагу любові, дружба вимагає догляду:
їй потрібні турботи, довіра та поблажливість,
інак
2024.03.29
14:06
Небесні зірки не танцюють, але світять.
Земні зірки не світять, але запалюють.
Ніч уже розстелила на небі
темне покривало з яскравими іскринками зірок...
Якщо у тебе є мрії, добивайся їх і разом з ними лети,
не бійся впасти, бо хто не пробує н
Земні зірки не світять, але запалюють.
Ніч уже розстелила на небі
темне покривало з яскравими іскринками зірок...
Якщо у тебе є мрії, добивайся їх і разом з ними лети,
не бійся впасти, бо хто не пробує н
2024.03.29
14:05
У космосі немає нічого, крім вищого,
свідомого, нескінченного та щасливого життя.
Решта, по малості, непомітно.
Скрізь існують планети
і скрізь вони готові до сприйняття життя
Загальний вигляд Всесвіту завжди однаковий.
Якщо одні сонця згасают
свідомого, нескінченного та щасливого життя.
Решта, по малості, непомітно.
Скрізь існують планети
і скрізь вони готові до сприйняття життя
Загальний вигляд Всесвіту завжди однаковий.
Якщо одні сонця згасают
2024.03.29
14:04
There is not love without hope,
no hope without love,
and neither love nor hope without faith
Faith is what gets you started.
Hope is what keeps you going.
Love is what brings you to the end.
When our whole life is one faith, hope,
love, prayer
no hope without love,
and neither love nor hope without faith
Faith is what gets you started.
Hope is what keeps you going.
Love is what brings you to the end.
When our whole life is one faith, hope,
love, prayer
2024.03.29
14:03
Україна – це вічність, не тільки сьогоднішня,
але передусім майбутня й минула.
Батьківщина - мати, умій за неї постояти.
Батьківщина починається з сім'ї.
Батьківщину, як і батьків, на чужині не знайдеш.
Люблять батьківщину не за те,
що вона вел
але передусім майбутня й минула.
Батьківщина - мати, умій за неї постояти.
Батьківщина починається з сім'ї.
Батьківщину, як і батьків, на чужині не знайдеш.
Люблять батьківщину не за те,
що вона вел
2024.03.29
14:01
Цієї темряви бездонного космосу не вистачить,
щоб погасити полум'я однієї свічки
Страх - твій найкращий друг і твій найлютіший ворог.
Він як вогонь. Якщо ти контролюєш вогонь,
ти можеш готувати на ньому.
Якщо ти втрачаєш над ним контроль,
ві
щоб погасити полум'я однієї свічки
Страх - твій найкращий друг і твій найлютіший ворог.
Він як вогонь. Якщо ти контролюєш вогонь,
ти можеш готувати на ньому.
Якщо ти втрачаєш над ним контроль,
ві
2024.03.29
14:00
Розквітала країна Марія
Раптом вороги напали
І ми сховалися в найглибші підвали.
Днями і ночами ми не спали…
Все мріяли про майбутнє країни Марії.
Сидячи в темряві
Людські очі багато бачили,
Відчували біль та горе,
Раптом вороги напали
І ми сховалися в найглибші підвали.
Днями і ночами ми не спали…
Все мріяли про майбутнє країни Марії.
Сидячи в темряві
Людські очі багато бачили,
Відчували біль та горе,
2024.03.29
13:58
Новий рік - це коли батько намагається переконати своїх дітей у тому,
що він Дід Мороз,
а свою дружину - що він не Дід Мороз.
Юність - це коли ти вже не віриш,
що на Новий рік до тебе прийде Дід Мороз,
але ще сподіваєшся, що прийде Снігурка.
Суч
що він Дід Мороз,
а свою дружину - що він не Дід Мороз.
Юність - це коли ти вже не віриш,
що на Новий рік до тебе прийде Дід Мороз,
але ще сподіваєшся, що прийде Снігурка.
Суч
2024.03.29
13:57
i think that gravity sets into everything,
including careers,
but pendulums do swing
and mountains do become valleys after a while...
if you keep on walking.
mountains are like a girl's mood swings
and boy that's a sweet sour kinda mysterio
including careers,
but pendulums do swing
and mountains do become valleys after a while...
if you keep on walking.
mountains are like a girl's mood swings
and boy that's a sweet sour kinda mysterio
2024.03.29
13:56
Though my soul may set in darkness,
it will rise in perfect light:
I have loved the stars too fondly,
to be fearful of the night
And when the night is cloudy
There is still a light that shines on me
Shine on until tomorrow, let it be…
it will rise in perfect light:
I have loved the stars too fondly,
to be fearful of the night
And when the night is cloudy
There is still a light that shines on me
Shine on until tomorrow, let it be…
2024.03.29
13:55
The number one reason most people don't get
what they want is that
they don't know what they want.
Rich people are totally clear
that they want wealth.
The fastest way to make
money is to solve a problem.
what they want is that
they don't know what they want.
Rich people are totally clear
that they want wealth.
The fastest way to make
money is to solve a problem.
2024.03.29
13:54
There is a battle of two wolves inside us.
one is evil.
It is anger, jealousy, greed,
resentment, lies, inferiority and ego.
The other is good. It is joy, peace, love,
hope humility, kindness, empathy and truth.
The wolf that wins is the one you f
one is evil.
It is anger, jealousy, greed,
resentment, lies, inferiority and ego.
The other is good. It is joy, peace, love,
hope humility, kindness, empathy and truth.
The wolf that wins is the one you f
2024.03.29
13:53
I don’t know how many roles
I can ask my dad to play in my life,
but so far, father, best friend, role model,
mentor and grandfather to
my children are working out quite well
I've reprised roles in the theater,
which is somehow more accepted,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...I can ask my dad to play in my life,
but so far, father, best friend, role model,
mentor and grandfather to
my children are working out quite well
I've reprised roles in the theater,
which is somehow more accepted,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Александрволь
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Александрволь
Неспішна валка рухалася шляхом
Здіймаючи клубами сірий пил.
До ніг стелилась рівна, наче плаха
Земля степів із шапками могил.
Вози скрипіли пісню подорожню
Із безкінечним приспівом нудним
І залишали на шляху порожнім
Одноманітні записи – сліди.
Весна вдалася ранньою й сухою.
Посохли трави, ще й не піднялись,
То ж людям видавалася лихою
Ідея, що вони отак знялись,
Полишили уже обжиті землі
І подалися в невідомі краї.
Вдивлялися у далеч невеселі
І якісь думи думали свої.
Чи то про те, що там десь залишили?
Чи то про те, як стріне їх цей край
І скільки знадобиться віри й сили,
Щоб з’їсти перший власний коровай
До труднощів їм, звісно, не звикати.
Бог непосильну ношу не вкладе
На плечі. І дітей карати
Своїх не буде без гріха. Та де
Те місце, де вони знайдуть свій спокій?
Чи його в світі, може, і нема?
Уже віки, не те що, навіть, роки
Вони шукають, але все дарма.
Ще Менно Сімонс, мученик за віру
Учив покірно все в житті сприймать
У світі цьому, де є зла без міри.
Йому ніякий опір не вчинять.
Бог заповів лиш вірити й терпіти,
Не піддаватись на потуги зла,
Аби його у душу не впустити
І вона тільки із добром жила.
За погляди, що суперечать догмам.
Чекав їх інквізиції вогонь.
Неначе діти не одного Бога,
Зовсім порізно бачили його.
Чинити опір не давала віра.
Померти всім? Хто ж віру донесе,
Відкриє очі змученому миру
І від гріха й погибелі спасе?
Щоб не життя, а віру врятувати
Вони, фламандці й фрізи з прабатьків
В краї далекі змушені втікати,
Де б їх вогонь церковний не спалив.
В низинах Вісли в Польськім королівстві,
Де Ельбінг, Данціг стіни підняли,
Їм удалося в ті часи осісти.
І їх ці землі добре прийняли.
Король їм сам підтвердив привілеї,
Ніхто за віру їхню не чіпав.
Обзавелись худобою, землею.
І вірних круг із часом все зростав.
Дві сотні років їх земля приймала.
Здавалось, навіть – це вже назавжди,
Але нові випробування впали,
Як відгук неминучої біди.
Не стало Польщі і Помор’я польське,
Де меноніти у той час жили
І досить вільно почувались досі,
До себе пруські королі взяли.
В Помор’ї здавна німці проживали.
Живучи двісті років серед них,
Утікачі і мову перейняли,
Вже й мало чим різнилися від тих.
Державі ж, що війной жила допіру,
Солдат потрібен без душевних мук
І не цікавить, що чиясь там віра
Забороняє зброю брать до рук.
Всіх непокірних розчавить готова
І відректися змусити того,
Для кого Бог – то не пустеє слово,
А суть життя єдиного всього.
Як бути далі? Що його чинити?
Шукать по світу іншої землі,
Де би дали спокійно далі жити,
Оберігати звичаї свої?
Тоді уперше промайнула звістка
Про Таврію якусь, про вільний край,
Де можна було б вільно їм осісти.
За описами просто земний рай.
Так говорили люди із Росії,
Що від імператриці прибули.
І обіцяли гори золотії,
Запрошуючи, аби перейшли
На землі ці гонимі меноніти.
І,справді,перші скоро подались
Чоловіки, жінки та їхні діти,
А незабаром, коли обжились,
Запрошувати інші сім’ї стали.
І от вони, з об’єднання свого,
Що Старий Флеміш самі назвали,
Зібрали двадцять дві сім’ї всього,
Вози з нехитрим скарбом і худобу,
Все, що згодиться в тих краях, взяли
І, помолившись спершу Богу, щоби
Поміг в дорозі, шлях свій почали.
І ось позаду сотні верст дороги.
Навколо степ і недалекий час,
Коли спочинути їхні збиті ноги.
Та тут випадок трапився якраз.
З якоїсь балки вибрались на гору,
З натуги коні ледве вже тягли,
А діло було у вечірню пору,
Уже легенькі сутінки лягли.
Аж на дорозі раптом кінський тупіт
І чималий загін назустріч мчить.
Чи не бандити? Збилися докупи
Вози втікацькі за коротку мить.
Та то були солдати – не бандити
І офіцер веде перед у них.
Зустріли шанобливо меноніти
Загін військовий. Тупіт кінський стих,
Як офіцер підняв у гору руку.
Спитав: «Ви, люди добрі, звідкіля?»
Та менонітам ті чужинські звуки,
Лиш по – німецькі кожен розмовля.
Хоч здогадались, що той їх питає
І кажуть: «Пане, меноніти ми
У Таврію із Прусії втікаєм,
Спішим аби обжитись до зими».
Зачувши ледве їх німецьку мову
І офіцер німецькою почав:
«О, то ви німці?» і говорить знову
Той, хто найперш пояснення давав:
«Ні, ми не німці, просто меноніти,
Фламандці, фрізи прабатьки у нас.
Нам довелося серед німців жити
Отож німецька рідна на цей час.»
«А як ви тут, панове, опинились?»
«По волі Божій, в пошуках країв,
В яких би ми спокійно зупинились
І зберігали звичаї свої».
«Бунтуєте напевне проти влади?»
«Ні, влада Богом світові дана.
Ми кожній владі слугувати раді
І не у тому наша є вина.
Ми проти війн і супроти насилля,
Ми злу непротивлення визнаєм,
Лише у вірі відчуваєм силу
І бачим в тім призначення своє.
Одного хочем – мирно працювати,
Ніхто щоб нашу віру не чіпав.
Тому і подалися в світ шукати
Місця без інквізиторських заграв».
«Ну, що ж, панове, - офіцер промовив, -
У нас земель доволі для усіх.
Хоч ваша віра щось для мене нове,
Та по – своєму вірити не гріх.
Ми будь - кого у цих краях приймаєм,
Бо тут роботи непочатий край.
Всіх, хто бажа, землею наділяєм.
Бери, селися, землю обробляй.
Хай Бог вам, люди добрі, помагає, -
Перехрестився офіцер нараз, -
Я вам від усії душі бажаю,
Щоб край став батьківщиною для вас.
Де вас чекає добрий відпочинок
Після важкого довгого путі.
І хай ніхто вам перешкод не чинить
У вашій вірі й вашому житті».
Сказавши те, ще раз перехрестився
І далі шляхом у степи помчав.
І весь загін слідом за ним пустився
Та клуби пилу по собі підняв.
Іще стояли довго меноніти,
Дивилися тому загону вслід.
Спитати б, з ким прийшлося говорити
Та, як на гріх, ні люду, ні підвід.
Аж хтось летить конем. Побачив валку,
Спинив коня і голосно пита:
«Давно вже цар проїхав оцю балку!?»
«Так то був цар?! О матінко свята!»
Сам Олександр говорив із ними,
А, бач, про те нічого не сказав.
І всі слова його були простими
Ніхто б царя у ньому й не признав.
Та просвітліли душі менонітів.
Якщо вже цар їх сам благословив,
То, мабуть, це і є те місце в світі
Де сам їм Бог селитися велів.
Колонію понад Бегім- Чокраком
Так і назвали Александрволь.
Не з лестощів, а лише, як подяку
За співчуття до інших грішних доль.
Здіймаючи клубами сірий пил.
До ніг стелилась рівна, наче плаха
Земля степів із шапками могил.
Вози скрипіли пісню подорожню
Із безкінечним приспівом нудним
І залишали на шляху порожнім
Одноманітні записи – сліди.
Весна вдалася ранньою й сухою.
Посохли трави, ще й не піднялись,
То ж людям видавалася лихою
Ідея, що вони отак знялись,
Полишили уже обжиті землі
І подалися в невідомі краї.
Вдивлялися у далеч невеселі
І якісь думи думали свої.
Чи то про те, що там десь залишили?
Чи то про те, як стріне їх цей край
І скільки знадобиться віри й сили,
Щоб з’їсти перший власний коровай
До труднощів їм, звісно, не звикати.
Бог непосильну ношу не вкладе
На плечі. І дітей карати
Своїх не буде без гріха. Та де
Те місце, де вони знайдуть свій спокій?
Чи його в світі, може, і нема?
Уже віки, не те що, навіть, роки
Вони шукають, але все дарма.
Ще Менно Сімонс, мученик за віру
Учив покірно все в житті сприймать
У світі цьому, де є зла без міри.
Йому ніякий опір не вчинять.
Бог заповів лиш вірити й терпіти,
Не піддаватись на потуги зла,
Аби його у душу не впустити
І вона тільки із добром жила.
За погляди, що суперечать догмам.
Чекав їх інквізиції вогонь.
Неначе діти не одного Бога,
Зовсім порізно бачили його.
Чинити опір не давала віра.
Померти всім? Хто ж віру донесе,
Відкриє очі змученому миру
І від гріха й погибелі спасе?
Щоб не життя, а віру врятувати
Вони, фламандці й фрізи з прабатьків
В краї далекі змушені втікати,
Де б їх вогонь церковний не спалив.
В низинах Вісли в Польськім королівстві,
Де Ельбінг, Данціг стіни підняли,
Їм удалося в ті часи осісти.
І їх ці землі добре прийняли.
Король їм сам підтвердив привілеї,
Ніхто за віру їхню не чіпав.
Обзавелись худобою, землею.
І вірних круг із часом все зростав.
Дві сотні років їх земля приймала.
Здавалось, навіть – це вже назавжди,
Але нові випробування впали,
Як відгук неминучої біди.
Не стало Польщі і Помор’я польське,
Де меноніти у той час жили
І досить вільно почувались досі,
До себе пруські королі взяли.
В Помор’ї здавна німці проживали.
Живучи двісті років серед них,
Утікачі і мову перейняли,
Вже й мало чим різнилися від тих.
Державі ж, що війной жила допіру,
Солдат потрібен без душевних мук
І не цікавить, що чиясь там віра
Забороняє зброю брать до рук.
Всіх непокірних розчавить готова
І відректися змусити того,
Для кого Бог – то не пустеє слово,
А суть життя єдиного всього.
Як бути далі? Що його чинити?
Шукать по світу іншої землі,
Де би дали спокійно далі жити,
Оберігати звичаї свої?
Тоді уперше промайнула звістка
Про Таврію якусь, про вільний край,
Де можна було б вільно їм осісти.
За описами просто земний рай.
Так говорили люди із Росії,
Що від імператриці прибули.
І обіцяли гори золотії,
Запрошуючи, аби перейшли
На землі ці гонимі меноніти.
І,справді,перші скоро подались
Чоловіки, жінки та їхні діти,
А незабаром, коли обжились,
Запрошувати інші сім’ї стали.
І от вони, з об’єднання свого,
Що Старий Флеміш самі назвали,
Зібрали двадцять дві сім’ї всього,
Вози з нехитрим скарбом і худобу,
Все, що згодиться в тих краях, взяли
І, помолившись спершу Богу, щоби
Поміг в дорозі, шлях свій почали.
І ось позаду сотні верст дороги.
Навколо степ і недалекий час,
Коли спочинути їхні збиті ноги.
Та тут випадок трапився якраз.
З якоїсь балки вибрались на гору,
З натуги коні ледве вже тягли,
А діло було у вечірню пору,
Уже легенькі сутінки лягли.
Аж на дорозі раптом кінський тупіт
І чималий загін назустріч мчить.
Чи не бандити? Збилися докупи
Вози втікацькі за коротку мить.
Та то були солдати – не бандити
І офіцер веде перед у них.
Зустріли шанобливо меноніти
Загін військовий. Тупіт кінський стих,
Як офіцер підняв у гору руку.
Спитав: «Ви, люди добрі, звідкіля?»
Та менонітам ті чужинські звуки,
Лиш по – німецькі кожен розмовля.
Хоч здогадались, що той їх питає
І кажуть: «Пане, меноніти ми
У Таврію із Прусії втікаєм,
Спішим аби обжитись до зими».
Зачувши ледве їх німецьку мову
І офіцер німецькою почав:
«О, то ви німці?» і говорить знову
Той, хто найперш пояснення давав:
«Ні, ми не німці, просто меноніти,
Фламандці, фрізи прабатьки у нас.
Нам довелося серед німців жити
Отож німецька рідна на цей час.»
«А як ви тут, панове, опинились?»
«По волі Божій, в пошуках країв,
В яких би ми спокійно зупинились
І зберігали звичаї свої».
«Бунтуєте напевне проти влади?»
«Ні, влада Богом світові дана.
Ми кожній владі слугувати раді
І не у тому наша є вина.
Ми проти війн і супроти насилля,
Ми злу непротивлення визнаєм,
Лише у вірі відчуваєм силу
І бачим в тім призначення своє.
Одного хочем – мирно працювати,
Ніхто щоб нашу віру не чіпав.
Тому і подалися в світ шукати
Місця без інквізиторських заграв».
«Ну, що ж, панове, - офіцер промовив, -
У нас земель доволі для усіх.
Хоч ваша віра щось для мене нове,
Та по – своєму вірити не гріх.
Ми будь - кого у цих краях приймаєм,
Бо тут роботи непочатий край.
Всіх, хто бажа, землею наділяєм.
Бери, селися, землю обробляй.
Хай Бог вам, люди добрі, помагає, -
Перехрестився офіцер нараз, -
Я вам від усії душі бажаю,
Щоб край став батьківщиною для вас.
Де вас чекає добрий відпочинок
Після важкого довгого путі.
І хай ніхто вам перешкод не чинить
У вашій вірі й вашому житті».
Сказавши те, ще раз перехрестився
І далі шляхом у степи помчав.
І весь загін слідом за ним пустився
Та клуби пилу по собі підняв.
Іще стояли довго меноніти,
Дивилися тому загону вслід.
Спитати б, з ким прийшлося говорити
Та, як на гріх, ні люду, ні підвід.
Аж хтось летить конем. Побачив валку,
Спинив коня і голосно пита:
«Давно вже цар проїхав оцю балку!?»
«Так то був цар?! О матінко свята!»
Сам Олександр говорив із ними,
А, бач, про те нічого не сказав.
І всі слова його були простими
Ніхто б царя у ньому й не признав.
Та просвітліли душі менонітів.
Якщо вже цар їх сам благословив,
То, мабуть, це і є те місце в світі
Де сам їм Бог селитися велів.
Колонію понад Бегім- Чокраком
Так і назвали Александрволь.
Не з лестощів, а лише, як подяку
За співчуття до інших грішних доль.
Александрволь - колишня колонія менонітів, нині село Світле Токмацького району Запорізької області
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію