ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Малєєва
2021.01.19 20:51
Я питаю ввесь час
Який сенс у твого життя,
Вередую, гупаю ногами,
Аби не чути правдиву відповідь про те,
Що єдиний твій сенс це я.

Я слухаю ночами, як стукотить вода у крані
Я думаю, що в цьому є щось символічне:

Ігор Деркач
2021.01.19 20:09
Які хороші канули часи
до епідемій, і до карантину....
Якщо Ти, справді, Господи, єси,
скупай усіх у купелі роси
і відведи каральну гільйотину.

***
Воюємо. Я знаю, що залізно

Олена Музичук
2021.01.19 20:00
І за цикли, й за сонети
не чекай, – віват!
Неоцінені акценти...
приморожені поети...
осовілий сайт...

***
Караюся, але не каюсь

Олена Лоза
2021.01.19 19:38
Якось бігла по сніжку
Мишка-сіроспинка,
В полотняному мішку
Несла під ялинку
Десять макових зернят
І шматочок сала,
Для маленьких мишенят
Матінка поклала.

Олена Лоза
2021.01.19 19:05
Віддавна в світі повелось,
Якщо ти лицар, а не лось,
Якщо не земляний хробак -
Чини ось так, а не інак.
Вирішуй, хто ти - троль, чи гном,
І на чиєму боці?
Добро залишиться добром,
Лайно залишиться лайном

Ніна Виноградська
2021.01.19 18:28
Втекли хвилини із мого життя,
Зібрались в купу, стали з них години.
В минуле відійшли, у забуття,
Не вернуться, накрила час лавина.

Оте, чим я усі роки жила,
Сплило кудись, втекло у різні боки…
А почалось давно з мого села,

Ніна Виноградська
2021.01.19 18:25
Цю втрату душ розпочали не ми,
А ті, хто підло вліз у владні кола.
Топтали нашу мову чобітьми
Кремлівські зайди, правнуки монгола.

Щоб розділити вже навіки нас,
І віру в правду між людей убити,
Вони зробили все, аби Донбас

Ніна Виноградська
2021.01.19 18:21
Нарешті сніг за синіми вітрами
Засипав землю, впав у ручаї.
І звідусіль ці хуртовинні гами
Об вікна б’ються і летять в гаї.

На вулицях великі кучугури,
І діти вже давно чекають їх.
А небо над землею висне хмуро,

Тетяна Левицька
2021.01.19 17:12
В Новий рік рушай, Плането,
без боргів і без печалі!
Хай прозаїків, поетів,
небеса благословляють!

Тих, хто бореться за правду
на війні за - Україну!
За Софію і за Лавру,

Дума Козак
2021.01.19 16:37
Злись на себе, лиш на себе, мила –
я своє терпіння змарнував.
Боже, дати відповідь несила
на питань твоїх шалений сплав…

Ти за рік не витримала й тижня,
щоб не накрутити бігуді…
Чим ти краща, люба, за колишню?!

Олександр Сушко
2021.01.19 11:00
Водохреща. Споліскую гріхи.
Вода - аж чорна. Бульбашки від бруду.
Із осені не мився. Вороги
Платіжки надіслали (ох і люті!).

Вода гаряча коштує як ром,
Побачив суму - запекло у грудях.
Аби сплатити - мушу рік кайлом

Петро Скоропис
2021.01.19 09:52
Коли вітер вщухає і грициків сім’ядолі
ще у сумках, і, лопочучи, по інерції ряст
безтурботний ще – суто в манері зелені –
і зір зосереджується на узорі
шпалеру, на цифрі календаря,
на облігації, траченій колізеями
нуликів, ти – що явився у світ
під

Сергій Губерначук
2021.01.19 08:52
Не гніти мені душу,
замовкни, та й годі…
Дай домарити мрію про інше життя!
Я міняю цю стужу,
ці гори в погорді –
на небесну любов без знаття й вороття!

Я продам білий світ –

Ігор Деркач
2021.01.19 08:33
А навіщо писати сонети
про якісь небилиці, коли
вишивають поети
пейзажні сюжети,
аби їх ремиґали воли.

***
А в небі все написано прозоро,

Віктор Кучерук
2021.01.19 05:16
Ще зір нічних світіння мляві
Горіли втомлено вгорі,
А я на висохлі заплави
Вже гнав покірливих корів.
Ішов за ними, мов на свято,
Бо втоми зовсім не було,
Коли худобину рогату
Куди не слід чомусь тягло.

Ігор Шоха
2021.01.18 21:46
Немає досконалому межі.
Одне й те саме не буває всує.
Поезія – це дзеркало душі,
якій лише інклюзія пасує.

А мрії – то у небі вітражі,
які уява іноді малює
як видимого Духу міражі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Любов Бенедишин (1964) / Рецензії

 Левко Різник. Відгук на книгу "Дарунок Сізіфа"
Левко Різник
То в «фейсбуці», то в «ютубі»
Відгук

Мені довелося бачити найвидатніших поетів світу. —
всі вони були не естрадники,
а страдники.

Ліна Костенко
“Інкрустації”

Любов Бенедишин. “Дарунок Сізіфа”, поезії – Львів : Каменяр, 2020. – 163 с.

Тисячоліттями людство плекало естетику талантами від Бога в усній і писемній творчости в святочно прибраних залях чи театрах, які за архітектурною довершеністю не поступаються храмам. До речі, церквам, де й молитовне звертання до Бога користується Словом якнайвищої естетичної вартости. Естетика, таким чином, на оці досвідчених законодавців і знавців з давніх-давен почувалася величавою володаркою душ і духа, тим вершинним духовним багатством, до якого свідомі й жадібні краси люди вперто тягнулися серцем і розумом на рівні зусиль Сізіфа, — щоправда, не почуваючи за собою ніяких гріхів. Той процес і сприяв цивілізації та етичному й моральному зростанню.
Та ось — у двадцятому столітті знайшлися лукаві сміливці, які підступно вивели «Естетику» на вулицю. Мовляв, не бійся, йди… Тебе досі тримали в кайданах (золотих) правил, тепер ти вільна! Можеш існувати в будь-яких… і найпідліших формах. І тебе визнають новітні адепти, а мільйони споживатимуть як щоденний харч… «Естетика» розгубилася на повній свободі. Так звані «творці» кинулися каверзувати над нею, аж до приземлення її на рівні баналу в своїх підлих забаганках. Он — хочу бути поетом! Не знаюся на поезії, але вмощусь під моду, а тим паче європейську, та сплету ряд слів, які лиш стукнуть до голови, назву це модерною поезією — і я пан!
То б і байдуже. Вольному — воля, але ж є читач, який бере збірочку з передбаченням знайти там перлини добірного поетичного слова й збагатити ним спраглий інтелект. Розгортає книгу, а там — вірш під безглуздою назвою, безглуздий набір слів, лише сформований ритмічно чи ще й римовано. Автор з апломбом пропонує читачеві: оце — метафоричні асоціації, що їх сподобляться збагнути лише подібні до мене космічні творці… Або тривіяльна прозова фраза, розтягнена драбинкою, з натяком на якийсь вельми естетично багатий підтекст…
Одначе не все так зле в поетичному світі. У Сокалі на Львівщині Любов Бенедишин… живе, працює, дітей виховує, надихає чоловіка на подвиги в цьому химерному суспільстві в межах загроженої агресором України, та в окремі хвилини творчого піднесення мережить поетичні тексти, але не в руслі моди, а поборює власний «камінь» і з приреченістю Сізіфа котить його вгору від збірки до збірки. І не тому, що авторка — на «периферії» (нині, маючи в хаті «фейсбуки» і «ютуби», «периферій» для творця нема), а в неї принцип: кожен справжній талант є потенційно джерелом «напряму» чи моди, йому нема потреби користуватися винайденим. Тому констатує своє «кредо» в катренах:

Атмосфера казкова.
Скороспілі таланти.
Парашутики слова.
Графоманські десанти.

Потусити потреба.
Римувати сверблячка.
…І в узвишшя безнебе
Вже дивитися лячно.

Водночас чітко усвідомлює призначення поета — в поезії «Призначення»:

Розкішна мова. Не осот-будяк.
Не паслись тут одвік «будь-що» й «будь-як».
Отари слів рівненькими рядами —
Крізь час і чад, житейські бурі, драми.
Увись, де благодаттю оповита
Метафор полонина соковита.

…Пообіч вовчі зграї, хмари мух
Та кожну титлу стереже Пастух.

І що? Звучить «периферійно» чи «по графоманськи», чи «набридливо традиційно»? Ні! Звучить свіжо, модерно, сьогоденно — як це в поезії «Що нового?»:

— А сьогодні
Як живеться нашій Любі?

«Як живеться?
То в «фейсбуці», то в «ютубі»…

Це зі збірки «Дарунок Сізіфа», яка є на сьогодні підсумковою.
А досі етапними були протягом сімнадцяти літ «Феєрія весни» (2000), «Крізь роки і сузір’я», «Вік Ангела», «По той кінець веселки», «…віще, неповторне, головне», «Нота бене», «Зачаття неба», «Лíта проминальна літургія» (2017) — самі назви засвідчують послідовність і єдиний вектор творчого ділання. Аж поки Люба Бенедишин у збірці «Дарунок Сізіфа» не заслужила права заявити:

Каміння збираю:
Гора на межі.
Дарунок Сізіфа
Тулю до душі.

До речі, від модерну нині теж запахло нафталіном. Люба Бенедишин це відчула. Чи радше їй натякнув безперечний талант: жінко, не кидайся за фантомами, що зіструпішили й близькі до епігонства, заглянь лише в свої власні творчі засіки, та оспівуй «ліричного героя», списуючи його з себе, й побачиш поезію оригінальну, без найменшого знаку наслідування, сьогочасну й епохальну.
Якщо уважно вчитатись у збірку від дошки до дошки, то справді яскраво вималюється образ жінки-українки, поставою рівну легендарним жінкам-героїням, на плечах котрих збереглася нація; і водночас образ особи жіночої статі, розумної, дотепної, іронічної, самоіронічної, близької, знайомої, — що їх нині на кожному кроці зустрічаємо в побуті, на сценах, на шоу, серед фронтових трудівниць, що довозять воїнам усе необхідне й тримають своїм волонтерством націю на дусі. Як то у вірші «Жінка-українка»:

Радість — людям, сум — наспід…
Скрути повна скриня…
Збудить час, догляне світ
Жінка-господиня.

***
Сіль і скиба. Хрест і кріс…
Хистко Україні…
Жде синів, тримає вісь
Жінка-героїня.

Кожна суспільна епоха покликує своїх інтерпретаторів і виразників у поетичному слові — таким чином вона залягає в емоційній пам’яті нащадків. Епоха, в якій живемо, вивільнилася багатьма неповторними, й непередбачуваними в минулому, рисами. Поетеса вдало схоплює сутність і настрій епохи:

Кривавий азарт… Маріуполь… Алеппо…
Звірячий оскал… Хижий кіготь у небо…
Тасує надія абсурдну абетку.
І крутить диявол російську рулетку.

За випадком — випад… Жага круговерті.
Де ставка — життя, там найближче до смерті.
Потворний кураж. Смертоносна ракета.
Наступний виток. На кону — вся планета.

…чутно обертони з Маланюкових збірок «Земля і залізо», «Степова мадонна». Проте це не наслідування, а лиш подібний енергетичний накал. За Маланюка переважав «стилос»… Нині — це нечувані донедавна технології, транснаціональні корпорації, преогидна маніпулятивність у політиці, надскладні фінансові схеми, повальний наступ холодного прагматизму на вистраждану віками людством етику й моральність. Отже, образ «ліричної героїні» постає не з «піни морської», а з конкретних реалій:

Життю — жертовно,
а смерті — «хлібно»…
Волає Воля
безвісно, утробно.
Душі — невтішно
Словам — безслівно.

Так Небу жалібно
Так світу жлобно…

Отже, поетеса цілковито покладається на «енергію слова» — і слово на папері, виписане відповідально, не зраджує. Поезія Люби Бенедишин чується гідно:

Луна ланцюгова:
з життя — у безсмертя.
Енергія слова
в реакторі серця.
Розщеплення болю
на крапельки дрібки…

Надломлена доля.
Відкраяна скиба.

То в чому ж секрет привабливості поезії Люби?
А «секрет» причаївся там, де якраз йому бути в досконалих творах — у Слові: Люба вміє. І це, як відчувається, спричиняє саме її власна, вроджена вдача — знак душевної екзистенції вистраждати й поставити Слово в контексті так, що воно пізнаване й спалахує цілою системою ознак, значень і дороговказів, без потреби пригромаджень до нього «космічних» розбалакувань у модерному стилі. Те «Слово» діє на читача квантами духовної енергії в змістовному виразі, детерміновано з іншими такими ж «центровими» Словами. Так що читач не має клопоту з розгадуванням нерозгадного, витрачаючи при цьому інтерес до твору, а відчуває насолоду співтворчості з поетесою, любується Любиною дотепною винахідливістю. Як ось — розгорнувши книгу де-небудь:

Рве душу розпука, мов лютий пітбуль.
Хитається світ… пливе…
А той, що помножив мене на нуль,
Спокійно собі живе.

Що тут? Звичайна життєва ситуація, але в читача розбуджує в мисленно-почуттєвих анналах «незвичайне» — в звичайному.

Крізь біль і самотність — від краю до краю…
А страх переслідує, м’яко ступає.

Так вабить цитувати всю збірку.
Щоправда, місцями авторка захоплюється віртуозною грою словами. Хоча в неї тут великого гріха нема, — лиш би це був усвідомлений прийом.
Помітне доречне використання англійських слівець, які в цю епоху шаленства технологій та інформації градом сипляться у мовний обіг аж прикро й боляче за рідну мову. Поетеса так вміло вживає ці чужаки, що не відчувається спротиву чи невдоволення. Лиш, здається, зайво винайшла такий літературознавчий термін як «пазлики». Вкінці книги — для розрядки… Гадалося: незнані дотепер форми, а це — звичайні катрени. Ліна Костенко назвала розділ подібних творів «Летючі катрени». А що «летючі» — то завдяки застосуванню в них градації.
Звичайно, Люба Бенедишин свідома стану творчого життя в Україні, тому й не стримується від сарказму, коли звертається до цієї теми:

Оздобить слава перлами корито,
Натре до блиску саморобний німб.
Усі спішать кудись несамовито,
Підкорюють зачовганий Олімп.

Тим часом поетеса котить свій оригінальний камінь талановито, з величезними зусиллями Сізіфового приречення. Зрозуміло, сподівається належного поцінування, але кому то в голові — в тому «несамовитому поспіху». Тому народжуються і такі рядки:

А ти сиди в не-затишку своєму,
В тіні мовчання вже сама, як тінь…
І душу потрясай до сліз, до щему,
До крику, до осяянь, до прозрінь.

Та не турбуйтеся, пані Любо, пам’ятайте: в літературній творчості найосновніше — Слово, — якщо воно освячене щирою працею, то твір переживе «мовчанку» заздрісників, чи надто захоплених клопотами пошуків стежки до «зачовганого Олімпу». Важливо, що Ви зуміли в цьому гармидері подати свій талановито випрацюваний голос. Як пишете в одному з пазликів:
Тихо говорила, голосно писала.

Львів 2020






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-09-01 15:53:37
Переглядів сторінки твору 293
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.159 / 5.69)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.239 / 5.81)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.763
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.11.27 15:48
Автор у цю хвилину відсутній