ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2020.10.29 13:17
Війна за душі. Все горить
На тіло знижки
А очі… очі до гори
З моєї книжки
Замоклий трепіт солов’я
Гуляє вітер
Можливо ти, можливо я
Ну майже діти…

Борис Костиря
2020.10.29 12:36
Зледеніння в душах і в’язкий вогонь
Непомітно стане драмою сердець,
Пронесеться стрімко попелом долонь
І покличе небо на нещадний герць.

Крига покриває вигаслі думки,
А сніги сховались в далях неземних.
І впадуть незграбно згаяні роки

Тетяна Левицька
2020.10.29 10:08
Сам Бог водив його пером барвистим,
чудові перла сипались з небес до ніг
парчевою габою падолиста,
аби природою він надихатись зміг.

Й поет вкладав у кожне слово щирість,
перемежовуючи з крапками й тире.
То птахою злітав в безмежний вирій,

Дума Козак
2020.10.29 08:59
Не відпускай мене ніколи
і хай там що… Не відпускай!
Нехай метелики чи бджоли,
емоцій вибух через край…

Не відпускай мене нізащо,
горни до щирої душі
і не давай вернути в хащу…

Дума Козак
2020.10.29 07:16
А ти пиши мені листи,
я їх на відстані читаю,
тебе душею відчуваю,
хоча і спалено мости…

А ти пиши мені вірші
щодня, вночі, надвечір, зрання…
Вони відроджують кохання

Сергій Губерначук
2020.10.29 06:19
Не горюй, що загубив багато,
та й не бідкай, що те раптом сталося.
Трудитимешся – то й більше заробиш,
а як виграєш так само раптом –
цінуй надалі
і подаруй більшість добра свого
тим, хто губив разом з тобою.

Микола Соболь
2020.10.29 06:12
Умитися росою на світанку
та випити парного молока,
мене будила у селі щоранку
тихенько бабця з кухвою* в руках.
Спивав до дна солодкий смак дитинства,
у поле йшов купатися в росі,
а крапельки сріблястого намиста
являли ранок у його ясі…

Ніна Виноградська
2020.10.28 20:36
Як націю з населення створити,
Коли повсюду розбрат і війна?
У небесах летять метеорити,
І час біжить, але ж іде вона.

На зболенім обкраденім Донбасі,
Де радість жити всім нам до снаги
Була колись. А нині, бачиш, в рясі

Тетяна Левицька
2020.10.28 18:20
На відстані не страшно, навіть, масно
торкатись виразок чужих насущних.
А ми з тобою розіп'яли душі,
образи келих випили завчасно.

Один без одного не можем жити,
нездатні дихати, не те що бути.
Де б не ходили, а усі маршрути

Ярослав Чорногуз
2020.10.28 17:16
Якщо алеєю ми далі підем,
То п`єдестал побачимо за мить.
І статую величну Еврипіда –
Поет і трагік грецький то стоїть.

Скульптурі цій вже понад два століття,
Вона ще при Потоцькому була,
А творам – понад два тисячоліття,

Сергій Губерначук
2020.10.28 10:14
Змирає листя –
завмирає місто.
Жовтнева ніч, мов гад на зиму, пре.
Залізне вістря
злого футуриста
пером поріже гробове каре
змирання листя –
завмирання міста –

Віктор Кучерук
2020.10.28 10:11
Іще далеко до зими,
Хоч знову подихом морозу
Калюжі скуто на дорозі
Та іній ліг під ворітьми.
Іще неблизько до пори
Кружлянь легких і шумних віхол
На урожай і щиру втіху
Непосидющій дітворі.

Ніна Виноградська
2020.10.28 08:17
Нема жалю віднині ні до кого,
Бо цей народ - незмінний раб століть.
І як би не звертався він до Бога,
Але завжди навколішки стоїть.

Без голови, бо краще безголовим -
Поїсти, спати, множитися теж.
В дітей стріляють, повні ріки крови,

Ніна Виноградська
2020.10.28 08:15
Трьома Голодоморами випалили душу,
У серцях заляканих поселили страх.
Прояви до спротиву - під старезну грушу,
Бранку-мову кинули на широкий шлях.

Те, що з діда-прадіда – вибили киями,
У ГУЛАГи сталінські, щоб дістати всіх.
Стовіковий етнос, мов с

Микола Соболь
2020.10.28 06:59
Піду до Гуру. Там умови кращі.
Не вірую в «за пазуху Христа».
Учення, то коли воно путяще,
щоби прожити років хоч до ста.

Он Гуру, кажуть, із повітря гроші
висотує та учням роздає…
А от смирення – важелезна ноша,

Дума Козак
2020.10.28 06:59
Вона мені сказала «так»
своїми милими вустами –
кохання зазвучали гами,
серця забилися у такт!

Вона мені сказала «так»
і все навколо засіяло –
життя взяло нове начало,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Любов Бенедишин (1964) / Рецензії

 Левко Різник. Відгук на книгу "Дарунок Сізіфа"
Левко Різник
То в «фейсбуці», то в «ютубі»
Відгук

Мені довелося бачити найвидатніших поетів світу. —
всі вони були не естрадники,
а страдники.

Ліна Костенко
“Інкрустації”

Любов Бенедишин. “Дарунок Сізіфа”, поезії – Львів : Каменяр, 2020. – 163 с.

Тисячоліттями людство плекало естетику талантами від Бога в усній і писемній творчости в святочно прибраних залях чи театрах, які за архітектурною довершеністю не поступаються храмам. До речі, церквам, де й молитовне звертання до Бога користується Словом якнайвищої естетичної вартости. Естетика, таким чином, на оці досвідчених законодавців і знавців з давніх-давен почувалася величавою володаркою душ і духа, тим вершинним духовним багатством, до якого свідомі й жадібні краси люди вперто тягнулися серцем і розумом на рівні зусиль Сізіфа, — щоправда, не почуваючи за собою ніяких гріхів. Той процес і сприяв цивілізації та етичному й моральному зростанню.
Та ось — у двадцятому столітті знайшлися лукаві сміливці, які підступно вивели «Естетику» на вулицю. Мовляв, не бійся, йди… Тебе досі тримали в кайданах (золотих) правил, тепер ти вільна! Можеш існувати в будь-яких… і найпідліших формах. І тебе визнають новітні адепти, а мільйони споживатимуть як щоденний харч… «Естетика» розгубилася на повній свободі. Так звані «творці» кинулися каверзувати над нею, аж до приземлення її на рівні баналу в своїх підлих забаганках. Он — хочу бути поетом! Не знаюся на поезії, але вмощусь під моду, а тим паче європейську, та сплету ряд слів, які лиш стукнуть до голови, назву це модерною поезією — і я пан!
То б і байдуже. Вольному — воля, але ж є читач, який бере збірочку з передбаченням знайти там перлини добірного поетичного слова й збагатити ним спраглий інтелект. Розгортає книгу, а там — вірш під безглуздою назвою, безглуздий набір слів, лише сформований ритмічно чи ще й римовано. Автор з апломбом пропонує читачеві: оце — метафоричні асоціації, що їх сподобляться збагнути лише подібні до мене космічні творці… Або тривіяльна прозова фраза, розтягнена драбинкою, з натяком на якийсь вельми естетично багатий підтекст…
Одначе не все так зле в поетичному світі. У Сокалі на Львівщині Любов Бенедишин… живе, працює, дітей виховує, надихає чоловіка на подвиги в цьому химерному суспільстві в межах загроженої агресором України, та в окремі хвилини творчого піднесення мережить поетичні тексти, але не в руслі моди, а поборює власний «камінь» і з приреченістю Сізіфа котить його вгору від збірки до збірки. І не тому, що авторка — на «периферії» (нині, маючи в хаті «фейсбуки» і «ютуби», «периферій» для творця нема), а в неї принцип: кожен справжній талант є потенційно джерелом «напряму» чи моди, йому нема потреби користуватися винайденим. Тому констатує своє «кредо» в катренах:

Атмосфера казкова.
Скороспілі таланти.
Парашутики слова.
Графоманські десанти.

Потусити потреба.
Римувати сверблячка.
…І в узвишшя безнебе
Вже дивитися лячно.

Водночас чітко усвідомлює призначення поета — в поезії «Призначення»:

Розкішна мова. Не осот-будяк.
Не паслись тут одвік «будь-що» й «будь-як».
Отари слів рівненькими рядами —
Крізь час і чад, житейські бурі, драми.
Увись, де благодаттю оповита
Метафор полонина соковита.

…Пообіч вовчі зграї, хмари мух
Та кожну титлу стереже Пастух.

І що? Звучить «периферійно» чи «по графоманськи», чи «набридливо традиційно»? Ні! Звучить свіжо, модерно, сьогоденно — як це в поезії «Що нового?»:

— А сьогодні
Як живеться нашій Любі?

«Як живеться?
То в «фейсбуці», то в «ютубі»…

Це зі збірки «Дарунок Сізіфа», яка є на сьогодні підсумковою.
А досі етапними були протягом сімнадцяти літ «Феєрія весни» (2000), «Крізь роки і сузір’я», «Вік Ангела», «По той кінець веселки», «…віще, неповторне, головне», «Нота бене», «Зачаття неба», «Лíта проминальна літургія» (2017) — самі назви засвідчують послідовність і єдиний вектор творчого ділання. Аж поки Люба Бенедишин у збірці «Дарунок Сізіфа» не заслужила права заявити:

Каміння збираю:
Гора на межі.
Дарунок Сізіфа
Тулю до душі.

До речі, від модерну нині теж запахло нафталіном. Люба Бенедишин це відчула. Чи радше їй натякнув безперечний талант: жінко, не кидайся за фантомами, що зіструпішили й близькі до епігонства, заглянь лише в свої власні творчі засіки, та оспівуй «ліричного героя», списуючи його з себе, й побачиш поезію оригінальну, без найменшого знаку наслідування, сьогочасну й епохальну.
Якщо уважно вчитатись у збірку від дошки до дошки, то справді яскраво вималюється образ жінки-українки, поставою рівну легендарним жінкам-героїням, на плечах котрих збереглася нація; і водночас образ особи жіночої статі, розумної, дотепної, іронічної, самоіронічної, близької, знайомої, — що їх нині на кожному кроці зустрічаємо в побуті, на сценах, на шоу, серед фронтових трудівниць, що довозять воїнам усе необхідне й тримають своїм волонтерством націю на дусі. Як то у вірші «Жінка-українка»:

Радість — людям, сум — наспід…
Скрути повна скриня…
Збудить час, догляне світ
Жінка-господиня.

***
Сіль і скиба. Хрест і кріс…
Хистко Україні…
Жде синів, тримає вісь
Жінка-героїня.

Кожна суспільна епоха покликує своїх інтерпретаторів і виразників у поетичному слові — таким чином вона залягає в емоційній пам’яті нащадків. Епоха, в якій живемо, вивільнилася багатьма неповторними, й непередбачуваними в минулому, рисами. Поетеса вдало схоплює сутність і настрій епохи:

Кривавий азарт… Маріуполь… Алеппо…
Звірячий оскал… Хижий кіготь у небо…
Тасує надія абсурдну абетку.
І крутить диявол російську рулетку.

За випадком — випад… Жага круговерті.
Де ставка — життя, там найближче до смерті.
Потворний кураж. Смертоносна ракета.
Наступний виток. На кону — вся планета.

…чутно обертони з Маланюкових збірок «Земля і залізо», «Степова мадонна». Проте це не наслідування, а лиш подібний енергетичний накал. За Маланюка переважав «стилос»… Нині — це нечувані донедавна технології, транснаціональні корпорації, преогидна маніпулятивність у політиці, надскладні фінансові схеми, повальний наступ холодного прагматизму на вистраждану віками людством етику й моральність. Отже, образ «ліричної героїні» постає не з «піни морської», а з конкретних реалій:

Життю — жертовно,
а смерті — «хлібно»…
Волає Воля
безвісно, утробно.
Душі — невтішно
Словам — безслівно.

Так Небу жалібно
Так світу жлобно…

Отже, поетеса цілковито покладається на «енергію слова» — і слово на папері, виписане відповідально, не зраджує. Поезія Люби Бенедишин чується гідно:

Луна ланцюгова:
з життя — у безсмертя.
Енергія слова
в реакторі серця.
Розщеплення болю
на крапельки дрібки…

Надломлена доля.
Відкраяна скиба.

То в чому ж секрет привабливості поезії Люби?
А «секрет» причаївся там, де якраз йому бути в досконалих творах — у Слові: Люба вміє. І це, як відчувається, спричиняє саме її власна, вроджена вдача — знак душевної екзистенції вистраждати й поставити Слово в контексті так, що воно пізнаване й спалахує цілою системою ознак, значень і дороговказів, без потреби пригромаджень до нього «космічних» розбалакувань у модерному стилі. Те «Слово» діє на читача квантами духовної енергії в змістовному виразі, детерміновано з іншими такими ж «центровими» Словами. Так що читач не має клопоту з розгадуванням нерозгадного, витрачаючи при цьому інтерес до твору, а відчуває насолоду співтворчості з поетесою, любується Любиною дотепною винахідливістю. Як ось — розгорнувши книгу де-небудь:

Рве душу розпука, мов лютий пітбуль.
Хитається світ… пливе…
А той, що помножив мене на нуль,
Спокійно собі живе.

Що тут? Звичайна життєва ситуація, але в читача розбуджує в мисленно-почуттєвих анналах «незвичайне» — в звичайному.

Крізь біль і самотність — від краю до краю…
А страх переслідує, м’яко ступає.

Так вабить цитувати всю збірку.
Щоправда, місцями авторка захоплюється віртуозною грою словами. Хоча в неї тут великого гріха нема, — лиш би це був усвідомлений прийом.
Помітне доречне використання англійських слівець, які в цю епоху шаленства технологій та інформації градом сипляться у мовний обіг аж прикро й боляче за рідну мову. Поетеса так вміло вживає ці чужаки, що не відчувається спротиву чи невдоволення. Лиш, здається, зайво винайшла такий літературознавчий термін як «пазлики». Вкінці книги — для розрядки… Гадалося: незнані дотепер форми, а це — звичайні катрени. Ліна Костенко назвала розділ подібних творів «Летючі катрени». А що «летючі» — то завдяки застосуванню в них градації.
Звичайно, Люба Бенедишин свідома стану творчого життя в Україні, тому й не стримується від сарказму, коли звертається до цієї теми:

Оздобить слава перлами корито,
Натре до блиску саморобний німб.
Усі спішать кудись несамовито,
Підкорюють зачовганий Олімп.

Тим часом поетеса котить свій оригінальний камінь талановито, з величезними зусиллями Сізіфового приречення. Зрозуміло, сподівається належного поцінування, але кому то в голові — в тому «несамовитому поспіху». Тому народжуються і такі рядки:

А ти сиди в не-затишку своєму,
В тіні мовчання вже сама, як тінь…
І душу потрясай до сліз, до щему,
До крику, до осяянь, до прозрінь.

Та не турбуйтеся, пані Любо, пам’ятайте: в літературній творчості найосновніше — Слово, — якщо воно освячене щирою працею, то твір переживе «мовчанку» заздрісників, чи надто захоплених клопотами пошуків стежки до «зачовганого Олімпу». Важливо, що Ви зуміли в цьому гармидері подати свій талановито випрацюваний голос. Як пишете в одному з пазликів:
Тихо говорила, голосно писала.

Львів 2020






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-09-01 15:53:37
Переглядів сторінки твору 112
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.159 / 5.69)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.239 / 5.81)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.763
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.09.27 16:21
Автор у цю хвилину відсутній