ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2021.10.17 21:23
Багрянцем укрилися осені щоки,
І тішить природи прощальна краса.
І смуток проймає справдешній, глибокий,
Що день відлітає кудись в небеса.

Посидь-бо зі мною, отут ще, на лавці.
Чарівнощі ніжні, як мед, розливай.
Невидимі -- вітру — пориви-ласкавці

Олександр Бобошко Заколотний
2021.10.17 18:42
У цім падлючім світі все не так,
але на той, сучаснику, не квапся.
Щотижня все дорожче білі капці;
й не втиснешся
у транспорт
за п’ятак.

Від тих, що ТАМ,– ні слова… Хто б сказа

Микола Дудар
2021.10.17 18:02
Відтепер, відтепер
Світ поважчав на центнер
Ну а я, ну а я…
В тілі знову бугая
І не мав і нема
Ліків "звиду" зокрема
Запалю, запалю
Відпочину і звалю…

Володимир Бойко
2021.10.17 17:47
Наші білі і пухнасті,
Їхні чорні і гидкі,
Їхніх конче візьме трясця
І трафлятимуть шляки.

Отакі резони грізні
Побутують далебі.
Править логіка залізна

Ігор Деркач
2021.10.17 15:03
Помагаю осені як можу,
устеляю всі її путі –
гори, доли, урвища круті,
може, і зігрітися поможу.

Поспішаю на дороги ті,
де й вона готує тепле ложе
до зими... і це на неї схоже –

Олена Музичук
2021.10.17 14:58
І до мого саду залітає
фея коронована щодня
і щодня на себе приміряє
шати золотого убрання.

Іноді на подіумі плаю
одягає у руно ягня,
то у синє-вирі біля гаю

Іван Потьомкін
2021.10.17 13:37
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку вина випить.
Випив першу – стрепенувся,
Випив другу – похитнувся.
Ноги, руки мліють.
«Чи не вічної отрути ти в вино підлила?...»
«Та невже ж дурна така я чи несамовита,
Щоб своєму коха

Татьяна Квашенко
2021.10.17 13:08
Прощальная нежность октябрьских речных вечеров
Подарит на память перо придорожных павлинов.
Золой заметает следы от недавних костров.
А Буг не готов к холодам, от заката малинов.
А Буг хорошеет при осени – старый коньяк.
И выдержки точно ему занимат

Олена Побийголод
2021.10.17 11:06
Висоцький. «Стріли Робін Гуда»

Між вечірніх заклять та оплавлених свіч,
між уявних пригод та віршованих строф
жили діти книжкові, не знаючи січ,
нудячись від дитячих своїх катастроф.

Дітям завжди досадна

Петро Скоропис
2021.10.17 10:18
Він тут бував: іще не в галіфе –
в пальті зі драпу; стриманий, сутулий.
Поталою завсідників кафе
затим до решти, світовій культурі
він впився мстою (не комусь, – о,ні,
а Часові) за ницисть існування,
за кепську каву, злидні і змагання
в двадцять о

Микола Соболь
2021.10.17 06:52
Серед осінніх листопадів
є лист написаний тобі,
який згубивсь у вертограді
де неба далі голубі.
Перекидає вітер листя
(і це, напевно, неспроста).
Борвій сьогодні, як сказився,
мого шукаючи листа…

Віктор Кучерук
2021.10.17 06:28
Ранку холодного тіні імлисті
Обволікають зволожене скло, –
Вітер поволі обскубує листя
І пожирає останнє тепло.
Тне павутина повітря і тихо
Плине мрійливо кудись навмання, –
Стукотом манять до себе горіхи
Зграю, проворного скрізь, вороння.

М Менянин
2021.10.17 02:43
Якби побачити хоч сон
де люди раді та кмітливі –
з Отцем Небесним в унісон,
відкрите серце і сміливі.
2.
Де діти бажані в батьків,
щасливі бути поруч з ними,
сприймають мудрість цих рядків,

Сергій Гупало
2021.10.16 19:31
Не вмер Антонич, ні,не вмер, не вмер!
Він десь хрущем сидить на вишнях.
І знають новичани отепер:
Хрушевий гул – його це пісня.

Гудуть хрущі – Антоничі малі,
На вишнях молодих в Новиці.
Їм знову садять вишні у селі

Олександр Сушко
2021.10.16 17:15
Читачам в Україні Останнім часом я мало читаю. Здоров’я уже не те, та й праця над новою книжкою забирає багато часу. Аж тут мій друг (теж Нобелівський лауреат) з Англії зателефонував і каже: - В Україні є такий собі літератор Олександр Сушко. Думаю,

Олена Малєєва
2021.10.16 11:37
Він посміхнувся:
Seni istiyorum, canm,
Як зачарована піду я
За ним.

Kalbimde mavi bir iek
at
Білий прапор тріпоче
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про Червону гірку
Є недалеко нашого села
Червона гірка – і крута, й висока.
Ріка розмила пагорб, як текла,
Шматок відгризла із одного боку.
І показала нам перед очей
Усю червону його середину .
Я скільки жив, але не бачив ще
Таку яскраву неймовірно глину.
А вид який із гірки на село,
На річку, що внизу вужем петляє?
Натхнення, мабуть, Богові було
Коли творив оцю красу. Я знаю,
Хтось скаже, що місця і кращі є
Не сперечаюсь. Бо про інше мова.
Я говорю про враження своє,
А тут не вистачає мені слова.
Я цю красу не в змозі описать,
Тому і, навіть, братися не буду.
Але мені завжди хотілось знать,
Чому ця глина не така, як всюди?
І от що краєм вуха я почув
І хочу вам тепер переповісти.
Не знаю точно, що за рік то був,
Та в календар не хочу навіть лізти.
Але зібралось Літо якось раз
До Осені, сестри своєї в гості.
Посиділи, як водиться і в нас ,
Зимі з Весною перемили кості.
І добре, мабуть, Літові в гостях,
Є Осені чим добре пригостити.
Та все питає Літо: «Як життя?»
«Чи добре тобі в цьому краї жити?»
І жалітися Літо почало,
Мовляв, і спека, і дощу немає,
Все засиха, що навесні зійшло,
Пил сірий все навколо обсипає.
Не зеленіють луки і поля.
Усе якесь невиразне і сіре.
І тріскається без води земля,
Нема спокою птахові і звіру.
А Літу ж так яскравість до душі,
Так хочеться, щоби раділи очі,
Щоби трава, дерева і кущі
Буяли кольорами дні і ночі.
У кожного сезону колір є:
Зима – у білім, а весна – в зеленім,
Червоним й жовтим осінь виграє,
А от у нього з кольором проблеми.
Якби ж то Осінь доброю була
І фарбою своєю наділила,
То миттю б вся природа ожила
І навкруги усе заяскравіло.
- Нема проблем. Червону он бери.
Поглянь лишень, яка вона яскрава.
Не встигнеш проказати: раз, два, три –
У тебе вмить зачервоніють трави.
Зачервоніє на деревах лист,
Так, що й від пилу він не посіріє.
Яка краса, ти тільки подивись!
Та про таке художник лише мріє!
І Літо фарбу у відро взяло,
Іде з гостей, само собі радіє,
Вже й плани будувати почало,
Великі покладаючи надії.
Ішло, ішло і зупинилось враз,
Себе вщипнуло: чи бува не сонне,
Отут на гірці на оцій якраз,
Яка тоді ще не була червона.
Куточок первозданної природи
Постав у нього тут перед очей:
Зелені трави, тихі чисті води,
Ніким не скаламучені іще.
І таким сильним здивуванням було,
Що, навіть, фарба випала із рук,
Відро скотилось, в річці потонуло,
А фарба облила усе навкруг.
Відтоді гірка і зачервоніла,
Що літо фарбу було розлило.
Але воно за нею не жаліло
Адже красу і у собі знайшло.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-08-29 20:59:59
Переглядів сторінки твору 114
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.816 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.786 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.837
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.10.14 19:54
Автор у цю хвилину відсутній