ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2021.10.17 21:23
Багрянцем укрилися осені щоки,
І тішить природи прощальна краса.
І смуток проймає справдешній, глибокий,
Що день відлітає кудись в небеса.

Посидь-бо зі мною, отут ще, на лавці.
Чарівнощі ніжні, як мед, розливай.
Невидимі -- вітру — пориви-ласкавці

Олександр Бобошко Заколотний
2021.10.17 18:42
У цім падлючім світі все не так,
але на той, сучаснику, не квапся.
Щотижня все дорожче білі капці;
й не втиснешся
у транспорт
за п’ятак.

Від тих, що ТАМ,– ні слова… Хто б сказа

Микола Дудар
2021.10.17 18:02
Відтепер, відтепер
Світ поважчав на центнер
Ну а я, ну а я…
В тілі знову бугая
І не мав і нема
Ліків "звиду" зокрема
Запалю, запалю
Відпочину і звалю…

Володимир Бойко
2021.10.17 17:47
Наші білі і пухнасті,
Їхні чорні і гидкі,
Їхніх конче візьме трясця
І трафлятимуть шляки.

Отакі резони грізні
Побутують далебі.
Править логіка залізна

Ігор Деркач
2021.10.17 15:03
Помагаю осені як можу,
устеляю всі її путі –
гори, доли, урвища круті,
може, і зігрітися поможу.

Поспішаю на дороги ті,
де й вона готує тепле ложе
до зими... і це на неї схоже –

Олена Музичук
2021.10.17 14:58
І до мого саду залітає
фея коронована щодня
і щодня на себе приміряє
шати золотого убрання.

Іноді на подіумі плаю
одягає у руно ягня,
то у синє-вирі біля гаю

Іван Потьомкін
2021.10.17 13:37
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку вина випить.
Випив першу – стрепенувся,
Випив другу – похитнувся.
Ноги, руки мліють.
«Чи не вічної отрути ти в вино підлила?...»
«Та невже ж дурна така я чи несамовита,
Щоб своєму коха

Татьяна Квашенко
2021.10.17 13:08
Прощальная нежность октябрьских речных вечеров
Подарит на память перо придорожных павлинов.
Золой заметает следы от недавних костров.
А Буг не готов к холодам, от заката малинов.
А Буг хорошеет при осени – старый коньяк.
И выдержки точно ему занимат

Олена Побийголод
2021.10.17 11:06
Висоцький. «Стріли Робін Гуда»

Між вечірніх заклять та оплавлених свіч,
між уявних пригод та віршованих строф
жили діти книжкові, не знаючи січ,
нудячись від дитячих своїх катастроф.

Дітям завжди досадна

Петро Скоропис
2021.10.17 10:18
Він тут бував: іще не в галіфе –
в пальті зі драпу; стриманий, сутулий.
Поталою завсідників кафе
затим до решти, світовій культурі
він впився мстою (не комусь, – о,ні,
а Часові) за ницисть існування,
за кепську каву, злидні і змагання
в двадцять о

Микола Соболь
2021.10.17 06:52
Серед осінніх листопадів
є лист написаний тобі,
який згубивсь у вертограді
де неба далі голубі.
Перекидає вітер листя
(і це, напевно, неспроста).
Борвій сьогодні, як сказився,
мого шукаючи листа…

Віктор Кучерук
2021.10.17 06:28
Ранку холодного тіні імлисті
Обволікають зволожене скло, –
Вітер поволі обскубує листя
І пожирає останнє тепло.
Тне павутина повітря і тихо
Плине мрійливо кудись навмання, –
Стукотом манять до себе горіхи
Зграю, проворного скрізь, вороння.

М Менянин
2021.10.17 02:43
Якби побачити хоч сон
де люди раді та кмітливі –
з Отцем Небесним в унісон,
відкрите серце і сміливі.
2.
Де діти бажані в батьків,
щасливі бути поруч з ними,
сприймають мудрість цих рядків,

Сергій Гупало
2021.10.16 19:31
Не вмер Антонич, ні,не вмер, не вмер!
Він десь хрущем сидить на вишнях.
І знають новичани отепер:
Хрушевий гул – його це пісня.

Гудуть хрущі – Антоничі малі,
На вишнях молодих в Новиці.
Їм знову садять вишні у селі

Олександр Сушко
2021.10.16 17:15
Читачам в Україні Останнім часом я мало читаю. Здоров’я уже не те, та й праця над новою книжкою забирає багато часу. Аж тут мій друг (теж Нобелівський лауреат) з Англії зателефонував і каже: - В Україні є такий собі літератор Олександр Сушко. Думаю,

Олена Малєєва
2021.10.16 11:37
Він посміхнувся:
Seni istiyorum, canm,
Як зачарована піду я
За ним.

Kalbimde mavi bir iek
at
Білий прапор тріпоче
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про Савур-могилу
Їде степом приазовським чумацькая валка,
Веде її чумак сивий, що в чумаках змалку.
Ідуть воли, скриплять мажі, чумаки куняють,
Де сховатися від сонця літнього не знають.
Ні хмаринки в небі синім, ні тобі байрака.
Не один чумацьку долю прокляв неборака.
Лиш ватаг сидить спокійно і чинно на мажі.
Він ніколи слів поганих про цей степ не скаже.
Скільки раз водив він валки за сіллю до Криму,
Скільки вже верстов проїхав він степами цими,
То вже й звик і не звертає на спеку уваги.
А в самого лице й руки чорні від засмаги.
Поряд з ним сидить на мажі хлопченя русяве.
Мабуть, вперше степом їде, привчається справи.
Роззирається навколо, очей не змикає
Та ватага (певно, діда) питає й питає :
Що за річка, що за балка та що за могила,
А як оця трава зветься, що весь степ укрила?
Дід розважно і статечно пояснює внуку,
Опановує хай змалку чумацьку науку.
Шлях Муравський оминає Молочнії Води
Та північніше на Конку широку виходить.
Вже Молочних Вод не видно, ще Конка не грає,
Аж над шляхом серед степу небо підпирає
Чи то пагорб, чи могила у степу висока.
- Що то, діду, за могила із правого боку?
- То Савур-могила, внучку! - Невже ота сама,
Про яку кобзар у думі співав перед нами,
Про Азов, братів, що з нього з полону тікали?!
- Може й так?! Але могилу цю Савур прозвали
Козаки. І було теє у далеку пору,
Як татари ще ходили ордами від моря.
- А чому Савур-могила? Розкажи-но, діду!
Дід пом’явся зовсім трохи та лише для виду
Та й почав розмову довгу, як і ця дорога.
І так складно і цікаво виходило в нього:
- Кажуть люди, в час далекий, як Січ ще стояла
На острові Базавлуку, татари, бувало
Йдуть ордою аж із Криму степами оцими
Грабувати Україну. Аж тут перед ними
Козаки із отаманом. Та й ну зустрічати.
Хто шаблею, хто мушкетом гостей пригощати.
І орда чимдуж втікає з тієї гостини…
Довго думали татари, що то за причина,
Що козаки добре знають ординськії плани.
Чи з шайтаном водять дружбу їхні отамани?
Та дізнались незабаром, що не сили кляті,
А кмітливість помагає козакам стрічати
Орду їхню серед степу. В степу на могилах
Стоять чати козацькії, чимала їх сила.
Повиводили «фігури» з дерева високі,
Щоб було далеко видно на чотири боки.
Вдивляються в степ козаки, орди виглядають.
А, як бачать, то негайно на коней сідають
І летять на Січ, щоб військо мерщій виступало
Та непрошеного гостя як слід зустрічало.
На могилі й цій «фігура» в ті часи стояла,
День і ніч козацька чати татар виглядала.
А могила, бач, висока, з неї добре видно
Чи який лихий татарин по ясир не їде.
Як довідались татари про хитрість козацьку,
Та й надумали до чати тишком підібраться.
Спорядилась орда з Криму по Муравськім шляху,
Сподівається не лише на поміч Аллаха.
Попереду бамбул цілий скрадається тихо,
Щоб козаки не уздріли, а то буде лихо.
По балках, та по байраках близенько підкрались
Та безмісячної ночі якраз дочекались.
Налетіли аж під ранок, коли добре спиться,
Не устигли козаченьки й за шаблі вхопиться..
Порубали їх татари усіх до одного,
Не лишили із козаків живого нікого.
Та і раді на могилі на орду чекають.
Тепер в Січі про набіг цей козаки не взнають…
А ще був козак на Січі, що Савуром звався.
Він нікого і нічого в степу не боявся.
Хоч і звався запорожцем, та тримавсь відлюдно,
Не сидів, як всі, на Січі , бо там йому нудно.
Їздив степом самотою, спав у чистім полі.
Говорив, що йому стіни обмежують волю.
Козаки, як і сміялись з дивини такої,
То тихцем – руки боялись Савура важкої.
Ще й казали, що він, наче, з самим чортом знався
І щоночі сірим вовком в степу обертався.
Чи то правда, чи то, може, вигадки людськії.
Та Савур ( козаки знали) багато що вміє.
От якраз коли татари чату порубали
І високо на могилі всю орду чекали,
Їхав тоді Савур степом, тихцем конем правив
Та й побачив на могилі татарську виправу.
Другий може б розвернувся та й на Січ подався
Та щоб Савур перед лихом коли відступався!
Витяг шаблю та й направив коня на могилу.
Лиш тепер його татари у степу уздріли.
Полякались: звідки взявся? Чи військо не скаче?
Та побачили одного козака одначе.
Засміялись між собою: гарно день почався,
Всіх побили, а один ще і живим попався.
Рано руки потирали – Савур як допався,
Кого шабелька дістала, той не врятувався.
Наче блискавка мигтіла шабелька козача.
Лежить уже півчамбула, мурза ледь не плаче.
Не беруть козака, наче, ні шаблі, ні стріли.
Вся могила устелена вже татарським тілом.
Розбігаються ординці, з могили втікають.
Хто на конях, доганяти піших не встигають.
Але тут орда із ханом із самим наспіла
І могилу, наче море, зусюд оточила.
Стоїть козак на могилі і шаблю стискає.
І тепер і краплі страху у душі не має.
Та одна тривожна думка не дає спокою:
Він не зможе з усією справитись ордою.
Вб’є ще сотню та наляжуть і таки здолають.
А на Січі про орду цю нічого не знають..
Як на Січ подати вістку? Як порятувати
Тих, кого орда ясиром пуститься в’язати?
Він готовий і померти, якщо така плата
Може людей від ясиру й смерті врятувати.
А орда усе стискає і стискає коло.
Сотні, тисячі ординців кубляться навколо.
Іще трохи – і ухоплять, трохи – і здолають.
Очі їх вогнем жадоби і помсти палають.
Але раптом – як і чому так зненацька сталось –
Та козацьке тіло димом і вогнем узялось.
Стоїть козак, рука шаблю-домаху стискає,
А сам вогнем, мов багаття велике палає.
І здіймаються у небо чорні клуби диму.
Налякалися татари, подались до Криму.
Іще довго після того у Криму сиділи
І в набіги за ясиром до нас не ходили.
А козаки, як на Січі, дим в степу уздріли,
Так одразу вістку чорну усі зрозуміли.
Вийшли військом, подалися гостей зустрічати.
Та й знайшли в степу могилу і побиту чату.
А ще знайшли обгоріле Савурове тіло.
І одразу те, що сталось в степу, зрозуміли.
Поховали усю чату тут же на могилі,
А Савура на вершині самій положили.
І насипали кургана, з мушкетів стріляли.
От тоді Савур-могила це місце й назвали.
І з тих пір козацькі чати, що в степу стояли,
Не лише одні «фігури» - й діжки з дьогтем мали.
Як помітить яка чата ординців у полі
Та й підпалить діжки з дьогтем. І усі навколо
На багато верст одразу новину ту знають.
І збираються козаки, орду зустрічають.
Вже і літ, і літ минуло, як усе то сталось.
Вже і сліду від «фігури» тії не зосталось.
А Савура, бач, і досі люди пам’ятають
Тому і Савур-могила курган називають.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-08-26 19:15:45
Переглядів сторінки твору 145
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.816 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.786 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.796
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.10.14 19:54
Автор у цю хвилину відсутній