ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Малєєва
2021.01.19 20:51
Я питаю ввесь час
Який сенс у твого життя,
Вередую, гупаю ногами,
Аби не чути правдиву відповідь про те,
Що єдиний твій сенс це я.

Я слухаю ночами, як стукотить вода у крані
Я думаю, що в цьому є щось символічне:

Ігор Деркач
2021.01.19 20:09
Які хороші канули часи
до епідемій, і до карантину....
Якщо Ти, справді, Господи, єси,
скупай усіх у купелі роси
і відведи каральну гільйотину.

***
Воюємо. Я знаю, що залізно

Олена Музичук
2021.01.19 20:00
І за цикли, й за сонети
не чекай, – віват!
Неоцінені акценти...
приморожені поети...
осовілий сайт...

***
Караюся, але не каюсь

Олена Лоза
2021.01.19 19:38
Якось бігла по сніжку
Мишка-сіроспинка,
В полотняному мішку
Несла під ялинку
Десять макових зернят
І шматочок сала,
Для маленьких мишенят
Матінка поклала.

Олена Лоза
2021.01.19 19:05
Віддавна в світі повелось,
Якщо ти лицар, а не лось,
Якщо не земляний хробак -
Чини ось так, а не інак.
Вирішуй, хто ти - троль, чи гном,
І на чиєму боці?
Добро залишиться добром,
Лайно залишиться лайном

Ніна Виноградська
2021.01.19 18:28
Втекли хвилини із мого життя,
Зібрались в купу, стали з них години.
В минуле відійшли, у забуття,
Не вернуться, накрила час лавина.

Оте, чим я усі роки жила,
Сплило кудись, втекло у різні боки…
А почалось давно з мого села,

Ніна Виноградська
2021.01.19 18:25
Цю втрату душ розпочали не ми,
А ті, хто підло вліз у владні кола.
Топтали нашу мову чобітьми
Кремлівські зайди, правнуки монгола.

Щоб розділити вже навіки нас,
І віру в правду між людей убити,
Вони зробили все, аби Донбас

Ніна Виноградська
2021.01.19 18:21
Нарешті сніг за синіми вітрами
Засипав землю, впав у ручаї.
І звідусіль ці хуртовинні гами
Об вікна б’ються і летять в гаї.

На вулицях великі кучугури,
І діти вже давно чекають їх.
А небо над землею висне хмуро,

Тетяна Левицька
2021.01.19 17:12
В Новий рік рушай, Плането,
без боргів і без печалі!
Хай прозаїків, поетів,
небеса благословляють!

Тих, хто бореться за правду
на війні за - Україну!
За Софію і за Лавру,

Дума Козак
2021.01.19 16:37
Злись на себе, лиш на себе, мила –
я своє терпіння змарнував.
Боже, дати відповідь несила
на питань твоїх шалений сплав…

Ти за рік не витримала й тижня,
щоб не накрутити бігуді…
Чим ти краща, люба, за колишню?!

Олександр Сушко
2021.01.19 11:00
Водохреща. Споліскую гріхи.
Вода - аж чорна. Бульбашки від бруду.
Із осені не мився. Вороги
Платіжки надіслали (ох і люті!).

Вода гаряча коштує як ром,
Побачив суму - запекло у грудях.
Аби сплатити - мушу рік кайлом

Петро Скоропис
2021.01.19 09:52
Коли вітер вщухає і грициків сім’ядолі
ще у сумках, і, лопочучи, по інерції ряст
безтурботний ще – суто в манері зелені –
і зір зосереджується на узорі
шпалеру, на цифрі календаря,
на облігації, траченій колізеями
нуликів, ти – що явився у світ
під

Сергій Губерначук
2021.01.19 08:52
Не гніти мені душу,
замовкни, та й годі…
Дай домарити мрію про інше життя!
Я міняю цю стужу,
ці гори в погорді –
на небесну любов без знаття й вороття!

Я продам білий світ –

Ігор Деркач
2021.01.19 08:33
А навіщо писати сонети
про якісь небилиці, коли
вишивають поети
пейзажні сюжети,
аби їх ремиґали воли.

***
А в небі все написано прозоро,

Віктор Кучерук
2021.01.19 05:16
Ще зір нічних світіння мляві
Горіли втомлено вгорі,
А я на висохлі заплави
Вже гнав покірливих корів.
Ішов за ними, мов на свято,
Бо втоми зовсім не було,
Коли худобину рогату
Куди не слід чомусь тягло.

Ігор Шоха
2021.01.18 21:46
Немає досконалому межі.
Одне й те саме не буває всує.
Поезія – це дзеркало душі,
якій лише інклюзія пасує.

А мрії – то у небі вітражі,
які уява іноді малює
як видимого Духу міражі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Рецензії

 «ані вирію, ані скиту…»
Серед усього розмаїття сучасної української поезії є автори, які кардинально відрізняюся від загалу. До них відноситься і Наталія Фурса.
Багатство мови, образна поліфонія, синтез українського сучасного слова та неомодерну створюють неповторний візерунок її творчого набутку. І книжка «ані вирію, ані скиту…» - тільки підсилює враження, що читач доторкується до чогось справді незвичайного.
Сама назва вже дає перший поштовх: як треба читати книгу: похапцем чи обдумуючи кожну фразу, кожну строфу.
Автор переступив межу наративу, кожен образ не торкається ногами землі, але, при тому, залишаючись глибоко людяним. Добро - ось головна фабула книжки.
Безсумнівно, твір такого високого ґатунку неможливо написати без власних переживань, життєвого досвіду та спостережень. А висока техніка письма - це тільки інструмент для передачі барв та глибини власних творів. І одразу впадає в око, що кожну картину писав Майстер.
«Далі, далі, все далі - від судної площі…» - ось таку незвичну тональність книжки задала авторка. Що це? Безсилля? Розпач? Розчарування?
Ні. Це - роздоріжжя, це сумніви, які породжують дію та результат. І митець виконав цю місію бездоганно. Він розуміє, що тернового вінця Творця йому не вдягнути, але краплину його сили він здатен реалізувати, принаймні в Слові.
«Та не вище трави…». Скромно? Скромно. Але як елегантно.
Переживання недолугого автора виливаються на сторінки поезій як безкінечна дзюркітлива пісня жайвора в піднебессі, без кінця і без краю, з одним мотивом та однією нотою, а у справжнього митця падають барвистою пророчою зливою слів.
«Я все одно зійду на манівці –
не весь же вік чужі топтать дороги.»
І кінцівка :
« Я буду там, де ходить мурашва,
Мов ягоди визбируючи вірші –
Бо нас завжди діждуться найвірніші.».
Так приблизно писав Шекспір, так писав Вольтер. Але це були чоловіки. А це пише жінка. Українська жінка. Наша з вами жива легенда. І чоловікам не вистачило глибини,- пірнули глибоко, серйозно. Але дна так і не дістали. А Наталії Фурсі це вдалося. Колись дам порівняльний аналіз їхніх подібних творів з Наталчиними.
А ось кінцівка «диптиху про останній політ».
«Не проси про Всевишнє чудо.
А не вишнє і так збулося:
Я щаслива була - по груди…
Я щаслива була по осінь…
Та у ранок зимовий стужний
Затверділи пісні у крила…
Я нічого уже не мушу –
Бо у мене немає тіла…»
Ось тут видно внутрішній злам, переживання, катарсис. Автор і літгерой є одним цілим. Дуже виразно. Хоча і вся творчість автора - це є гранично відвертий відбиток його життя. Болісний і дуже правдивий. Але настільки заворожуюча форма і ритміка вірша! Це ой як непросто.
Праця зі світлотінями, гарячими почуттями і нечулістю, драматизм у поєднанні з тугою вилився у твір
«У вікні смолянім - золоте зображення…).
Квінтесенція і кінцівка такої пасторалі незвичайні:
«…А до того, давно, вже немає й спомину –
Тільки біле небо,-
Щось угору текло ручаями променів…
щось текло…
до тебе…».
Хто ще так напише про любов? Хто без досвіду власних переживань на таке здатен? Ніхто.
Творчість. І ми у творчості, як люди, що доносять відгуки бажання Творця. Хто ми? Нащо витрачаємо свій час і сили на таку невдячну працю? І Фурса майстерно передає всю бурю емоцій та роздумів у своєму вірші «Роздуми над пазлом».

«Збираю храм - із хаосу цеглин,
А із піщинок – битий шлях і стежку,
З коротких митей - вічність, час і плин,
Зі слів - віршА…чи Вавілонську вежу?
І відчуваю - Він за мою стежить,
Підказує, чекає, натякає,
По пальцях б’є, і струмом пропікає -
й перевертає ігрові столи!»

Це запитання без відповідей. Це прописні істини без авторства. Це ілюзії істини без логічного закінчення. Це - шляхетна щедрість дати необізнаному, непідготовленному читачеві дописати чужу сторінку.
Хочу розповісти про всі вірші у цій книжці, бо кожен без виключення твір вартий уваги та глибоких роздумів. Але рецензія - це не вівісекція. Це оцінка якості творчого продукту. І сам автор дає нам підказку: під яким кутом зору дивитися на це творіння: глумливого сатирика чи вдумливого і уважного читача.
Протилежності та очевидні парадокси - ось сакральна сутність поезії Наталії Фурси. І її людяність. І особливо виразно вона проявилася в останньому, заключному вірші збірки:
«Ми будемо ще жити й жити –
Вивітрюється довго плоть..»
І кінцівка:
« Ми будемо діти – доки, Боже,
Ти молодий.»
А якщо вже старий? А якщо вже немічний?
Жорстока правда. І перо Майстра точно передала цю, начебто, другорядну деталь.
Підсумок: не розписуюся за всіх віршотворців скопом, але моя думка така,- ця збірка варта як мінімум того, аби її прочитати. А взагалі вона - безцінна.

З повагою, Олександр Сушко





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-08-24 00:28:52
Переглядів сторінки твору 438
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (4.987 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.889 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.776
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.01.19 11:01
Автор у цю хвилину відсутній