ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Рецензії
«ані вирію, ані скиту…»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«ані вирію, ані скиту…»
Серед усього розмаїття сучасної української поезії є автори, які кардинально відрізняюся від загалу. До них відноситься і Наталія Фурса.
Багатство мови, образна поліфонія, синтез українського сучасного слова та неомодерну створюють неповторний візерунок її творчого набутку. І книжка «ані вирію, ані скиту…» - тільки підсилює враження, що читач доторкується до чогось справді незвичайного.
Сама назва вже дає перший поштовх: як треба читати книгу: похапцем чи обдумуючи кожну фразу, кожну строфу.
Автор переступив межу наративу, кожен образ не торкається ногами землі, але, при тому, залишаючись глибоко людяним. Добро - ось головна фабула книжки.
Безсумнівно, твір такого високого ґатунку неможливо написати без власних переживань, життєвого досвіду та спостережень. А висока техніка письма - це тільки інструмент для передачі барв та глибини власних творів. І одразу впадає в око, що кожну картину писав Майстер.
«Далі, далі, все далі - від судної площі…» - ось таку незвичну тональність книжки задала авторка. Що це? Безсилля? Розпач? Розчарування?
Ні. Це - роздоріжжя, це сумніви, які породжують дію та результат. І митець виконав цю місію бездоганно. Він розуміє, що тернового вінця Творця йому не вдягнути, але краплину його сили він здатен реалізувати, принаймні в Слові.
«Та не вище трави…». Скромно? Скромно. Але як елегантно.
Переживання недолугого автора виливаються на сторінки поезій як безкінечна дзюркітлива пісня жайвора в піднебессі, без кінця і без краю, з одним мотивом та однією нотою, а у справжнього митця падають барвистою пророчою зливою слів.
«Я все одно зійду на манівці –
не весь же вік чужі топтать дороги.»
І кінцівка :
« Я буду там, де ходить мурашва,
Мов ягоди визбируючи вірші –
Бо нас завжди діждуться найвірніші.».
Так приблизно писав Шекспір, так писав Вольтер. Але це були чоловіки. А це пише жінка. Українська жінка. Наша з вами жива легенда. І чоловікам не вистачило глибини,- пірнули глибоко, серйозно. Але дна так і не дістали. А Наталії Фурсі це вдалося. Колись дам порівняльний аналіз їхніх подібних творів з Наталчиними.
А ось кінцівка «диптиху про останній політ».
«Не проси про Всевишнє чудо.
А не вишнє і так збулося:
Я щаслива була - по груди…
Я щаслива була по осінь…
Та у ранок зимовий стужний
Затверділи пісні у крила…
Я нічого уже не мушу –
Бо у мене немає тіла…»
Ось тут видно внутрішній злам, переживання, катарсис. Автор і літгерой є одним цілим. Дуже виразно. Хоча і вся творчість автора - це є гранично відвертий відбиток його життя. Болісний і дуже правдивий. Але настільки заворожуюча форма і ритміка вірша! Це ой як непросто.
Праця зі світлотінями, гарячими почуттями і нечулістю, драматизм у поєднанні з тугою вилився у твір
«У вікні смолянім - золоте зображення…).
Квінтесенція і кінцівка такої пасторалі незвичайні:
«…А до того, давно, вже немає й спомину –
Тільки біле небо,-
Щось угору текло ручаями променів…
щось текло…
до тебе…».
Хто ще так напише про любов? Хто без досвіду власних переживань на таке здатен? Ніхто.
Творчість. І ми у творчості, як люди, що доносять відгуки бажання Творця. Хто ми? Нащо витрачаємо свій час і сили на таку невдячну працю? І Фурса майстерно передає всю бурю емоцій та роздумів у своєму вірші «Роздуми над пазлом».
«Збираю храм - із хаосу цеглин,
А із піщинок – битий шлях і стежку,
З коротких митей - вічність, час і плин,
Зі слів - віршА…чи Вавілонську вежу?
І відчуваю - Він за мою стежить,
Підказує, чекає, натякає,
По пальцях б’є, і струмом пропікає -
й перевертає ігрові столи!»
Це запитання без відповідей. Це прописні істини без авторства. Це ілюзії істини без логічного закінчення. Це - шляхетна щедрість дати необізнаному, непідготовленному читачеві дописати чужу сторінку.
Хочу розповісти про всі вірші у цій книжці, бо кожен без виключення твір вартий уваги та глибоких роздумів. Але рецензія - це не вівісекція. Це оцінка якості творчого продукту. І сам автор дає нам підказку: під яким кутом зору дивитися на це творіння: глумливого сатирика чи вдумливого і уважного читача.
Протилежності та очевидні парадокси - ось сакральна сутність поезії Наталії Фурси. І її людяність. І особливо виразно вона проявилася в останньому, заключному вірші збірки:
«Ми будемо ще жити й жити –
Вивітрюється довго плоть..»
І кінцівка:
« Ми будемо діти – доки, Боже,
Ти молодий.»
А якщо вже старий? А якщо вже немічний?
Жорстока правда. І перо Майстра точно передала цю, начебто, другорядну деталь.
Підсумок: не розписуюся за всіх віршотворців скопом, але моя думка така,- ця збірка варта як мінімум того, аби її прочитати. А взагалі вона - безцінна.
З повагою, Олександр Сушко
Багатство мови, образна поліфонія, синтез українського сучасного слова та неомодерну створюють неповторний візерунок її творчого набутку. І книжка «ані вирію, ані скиту…» - тільки підсилює враження, що читач доторкується до чогось справді незвичайного.
Сама назва вже дає перший поштовх: як треба читати книгу: похапцем чи обдумуючи кожну фразу, кожну строфу.
Автор переступив межу наративу, кожен образ не торкається ногами землі, але, при тому, залишаючись глибоко людяним. Добро - ось головна фабула книжки.
Безсумнівно, твір такого високого ґатунку неможливо написати без власних переживань, життєвого досвіду та спостережень. А висока техніка письма - це тільки інструмент для передачі барв та глибини власних творів. І одразу впадає в око, що кожну картину писав Майстер.
«Далі, далі, все далі - від судної площі…» - ось таку незвичну тональність книжки задала авторка. Що це? Безсилля? Розпач? Розчарування?
Ні. Це - роздоріжжя, це сумніви, які породжують дію та результат. І митець виконав цю місію бездоганно. Він розуміє, що тернового вінця Творця йому не вдягнути, але краплину його сили він здатен реалізувати, принаймні в Слові.
«Та не вище трави…». Скромно? Скромно. Але як елегантно.
Переживання недолугого автора виливаються на сторінки поезій як безкінечна дзюркітлива пісня жайвора в піднебессі, без кінця і без краю, з одним мотивом та однією нотою, а у справжнього митця падають барвистою пророчою зливою слів.
«Я все одно зійду на манівці –
не весь же вік чужі топтать дороги.»
І кінцівка :
« Я буду там, де ходить мурашва,
Мов ягоди визбируючи вірші –
Бо нас завжди діждуться найвірніші.».
Так приблизно писав Шекспір, так писав Вольтер. Але це були чоловіки. А це пише жінка. Українська жінка. Наша з вами жива легенда. І чоловікам не вистачило глибини,- пірнули глибоко, серйозно. Але дна так і не дістали. А Наталії Фурсі це вдалося. Колись дам порівняльний аналіз їхніх подібних творів з Наталчиними.
А ось кінцівка «диптиху про останній політ».
«Не проси про Всевишнє чудо.
А не вишнє і так збулося:
Я щаслива була - по груди…
Я щаслива була по осінь…
Та у ранок зимовий стужний
Затверділи пісні у крила…
Я нічого уже не мушу –
Бо у мене немає тіла…»
Ось тут видно внутрішній злам, переживання, катарсис. Автор і літгерой є одним цілим. Дуже виразно. Хоча і вся творчість автора - це є гранично відвертий відбиток його життя. Болісний і дуже правдивий. Але настільки заворожуюча форма і ритміка вірша! Це ой як непросто.
Праця зі світлотінями, гарячими почуттями і нечулістю, драматизм у поєднанні з тугою вилився у твір
«У вікні смолянім - золоте зображення…).
Квінтесенція і кінцівка такої пасторалі незвичайні:
«…А до того, давно, вже немає й спомину –
Тільки біле небо,-
Щось угору текло ручаями променів…
щось текло…
до тебе…».
Хто ще так напише про любов? Хто без досвіду власних переживань на таке здатен? Ніхто.
Творчість. І ми у творчості, як люди, що доносять відгуки бажання Творця. Хто ми? Нащо витрачаємо свій час і сили на таку невдячну працю? І Фурса майстерно передає всю бурю емоцій та роздумів у своєму вірші «Роздуми над пазлом».
«Збираю храм - із хаосу цеглин,
А із піщинок – битий шлях і стежку,
З коротких митей - вічність, час і плин,
Зі слів - віршА…чи Вавілонську вежу?
І відчуваю - Він за мою стежить,
Підказує, чекає, натякає,
По пальцях б’є, і струмом пропікає -
й перевертає ігрові столи!»
Це запитання без відповідей. Це прописні істини без авторства. Це ілюзії істини без логічного закінчення. Це - шляхетна щедрість дати необізнаному, непідготовленному читачеві дописати чужу сторінку.
Хочу розповісти про всі вірші у цій книжці, бо кожен без виключення твір вартий уваги та глибоких роздумів. Але рецензія - це не вівісекція. Це оцінка якості творчого продукту. І сам автор дає нам підказку: під яким кутом зору дивитися на це творіння: глумливого сатирика чи вдумливого і уважного читача.
Протилежності та очевидні парадокси - ось сакральна сутність поезії Наталії Фурси. І її людяність. І особливо виразно вона проявилася в останньому, заключному вірші збірки:
«Ми будемо ще жити й жити –
Вивітрюється довго плоть..»
І кінцівка:
« Ми будемо діти – доки, Боже,
Ти молодий.»
А якщо вже старий? А якщо вже немічний?
Жорстока правда. І перо Майстра точно передала цю, начебто, другорядну деталь.
Підсумок: не розписуюся за всіх віршотворців скопом, але моя думка така,- ця збірка варта як мінімум того, аби її прочитати. А взагалі вона - безцінна.
З повагою, Олександр Сушко
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію