ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Герасименко
2021.10.25 09:07
Подивись і подивуйся

Поглянь на кременчуцький падолист,
на двірника з граблями і лопатою.
Насипало багато. Подивись:
для нього ті, які під ноги падають –
сини дерев, природи, а по суті –
творіння рук. Листочки, що опали,

Іван Потьомкін
2021.10.25 08:43
Привелось мне несколько раз дежурить с одним страшно любознательным человеком. Хоть он и не имел высшего образования, как это уже стало традицией в израильских фирмах по охране и уборке, но не страдал комплексом неполноценности, а старался наверстать упущ

Віктор Кучерук
2021.10.25 07:51
Насмітив і вже хоче тікати,
Хоч затриматися обіцяв
Мені місяць оцей жовтуватий,
Що до віку додав іще справ.
А спочатку був чистий і гожий,
І пахучий, мов крем на меду, –
Зрідка дощиком землю воложив
І не сіпав нічого в саду.

Олександр Сушко
2021.10.25 05:47
Люди повинні залишатися людьми навіть у пеклі. І не думайте, що там тільки одних християн розпинають на дибах та вливають сірки у роти. Хоча християн - найбільше. Бо вони бувають такими крутіями, що йой! Хоча багато хто і молиться Спасителеві, і причаст

Микола Соболь
2021.10.25 05:35
Ранок співає пісню,
чуєш її чи ні?
В осінь влюбився пізню
і дощі проливні.
Стали мені тумани
рідними, як село
та не введи в оману,
літечко відцвіло,

Микола Соболь
2021.10.25 04:41
Якась дивакувата незалежність
до рук взяли мечі, поклали рала,
пішли на фронт, лишив позаду лежнів,
а тих війна втомила і дістала.
Нажерли сучі харі на бюджеті,
сховали награбоване в офшорах…
Спить воїн у землянці чи наметі,
над ним щодня кружляє с

Богдан Манюк
2021.10.24 22:17
Частина перша 15. Кажуть, що рікам довіряють сокровенні таємниці. Плине собі та чи інша ріка, шумить, від усього на світі відсторонюється і тільки небо високе бачить, очей своїх во

Євген Федчук
2021.10.24 20:31
ЛЂто 6374. Иде Асколдъ и Диръ на ГрЂкы
Повість минулих літ


Сьогодні, браття, я вам розповім,
Як Цареград – могутній і величний,
Який стояти міг,здавалось, вічно,
Схилився низько. І то перед ким?

Володимир Невесенко
2021.10.24 20:16
Ховали воїна в селі.
Стояла мати ледь жива.
Дружина стомлена – в жалі,
і діти плакали малі,
і хтось якісь казав слова…
А в полі ще ішли жнива.
Кружляли в небі журавлі,
і, мов розпука вікова,

Адель Станіславська
2021.10.24 18:14
Торкаюсь ранку,
йду у білий світ.
Світ паморозі,
осені і неба...
Оголеність його
торкає нерва
оголених моїх
чутливих літ...

Адель Станіславська
2021.10.24 17:56
випий піґулку на сон
відцурайся страху
хай відпочине тіло
приспиться біль
десь там на небі все важать -
не дали маху
кожній бо рані -
своя особлива сіль

Сергій Гупало
2021.10.24 16:54
В останній понеділок травня
Солдатів згадуємо тих,
Які у пору помирання
Стрічали ангелів своїх.

Ворони закричать інакше,
Проявить негатив Господь.
Обличчя стануть ніжні, м’якші,

Сергій Губерначук
2021.10.24 13:37
Безмозкий член сім’ї
пив третю склянку зла,
наповнену слізьми його дружини.
Зеленої змії
вкусить пора прийшла, –
а жінка лиш давала сік ожини.

Небачений який

Ніна Виноградська
2021.10.24 12:52
Мій дуб зелений вже позолотів,
Осіннє листя простягнув до неба.
Немов кричить до всіх-усіх світів,
Що в єдності людей тепер потреба.

Щоб не робили з нас тих баранів,
Не запрягали у вози волами.
І щоб ніхто ніколи не посмів

Ігор Шоха
2021.10.24 12:49
Як не доганяй пропащий час,
а сьогодні догорає ватра...
ще учора біг у перший клас
і куди не відаю – до завтра.

Не перекопаю битий шлях,
а борги мої – майбутнє мито...
мрією витаю у серцях,

Тетяна Левицька
2021.10.24 12:09
Колись, ти жінко, була вродлива —
Зелені очі на пів-лиця.
Волосся пишне, іще не сиве,
Зубці ламало у гребінця.
Уста вишневі налиті соком,
Усмішка мила, тендітна стать.
Мов тополина, струнка, висока,
Себе любила і благодать.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про балку Куркулак
Жило-було собі одне село,
Садками рясно на весні цвіло,
Стрічало радо з вирію лелеки.
Стояли в балці хатки чепурні,
Уквітчані дбайливими руками,
Зміїлася дорога між хатками,
Зникала в полуночній стороні.
Жили в селі тім люди роботящі,
Робили від зорі і до зорі,
То ж мали і у хаті, і в дворі,
А з часом сподівалися й на краще.
У тім селі жив парубок один,
Миколою, здається було звати.
Жив одиноко у старенькій хаті,
Був замкнутий і несміливий він.
Та силою Господь не обділив
І з вродою він також постарався.
Меткий до діла, він, здавалось, грався,
Коли роботу будь-яку робив.
А як дівчата сохли по йому!
Коли ішов очима проводжали
І красномовно так услід зітхали,
Що й дурень здогадається – чому.
Зітхали та побоювались трохи.
Подейкували, наче він відьмак,
Чи, й того більше навіть вовкулак.
Та що й поробиш, коли серце сохне?
Микола з цього приводу мовчав.
Та з нього й так не витягнеш ні слова.
Бувало, буркне стиха: «Будь здоровий»
І далі заклопотано помчав.
А про дівчат немає навіть мови,
Як тільки бачив - зразу червонів.
І лиш Оксану потайки любив –
Сільську красуню, очі василькові.
Але про це в селі ніхто не знав,
Бо почуття жили глибоко у ньому.
Вночі скрадався біля її дому
І ледь помітно їй у слід зітхав.
Якось Микола в полі працював,
А на село татари налетіли
У одну мить всі хати підпалили,
Хто не загинув, у полон попав.
В сльозах і в крові рушилося вмить,
Що потом наживалося роками
І діти розлучалися з батьками,
Які нічого не змогли змінить.
Оксану із дівчатами всіма,
Що для гарему видались придатні,
Взяли в сирицю, щоб у Криму продати
І зиск від того чималенький мать.
Пішла орда, ясир у Крим погнала
Лишила трупи й попіл на сліду
Та ще одну на всіх страшну біду,
Яка життя навіки поламала.
Як тільки дим здійнявся над селом,
Микола в полі зрозумів, що стало
Вхопив голоблю на коня і чвалом
Мчав навпростець, аби лише бігом.
Але не встиг. Лиш куряву побачив,
Що по шляху здіймалась за ордой.
Село зустріло згарищ чередой
І тишею: ні стогону, ні плачу.
І серце хлопця гнівом запекло,
Коли побачив пустку замість хати,
Де під вікном доводилось стояти,
Де його щастя втрачене жило.
Ні, він не дасть любов до рук татарам!
Він її вирве з їхніх пазурів!
В душі кипів, палав пекельний гнів,
Шукаючи на голову їх кари.
І за ордою парубок подавсь
Назирці. Може трапитися нагода
Дівчину вхопить з рук татарських й ходу.
Поки ж тихенько за ордой скрадавсь.
Так день пройшов за ним другий і п’ятий
Орда на південь без упину йшла,
В чужині насторожена була,
Не підступитись і не підібратись.
А в же як вийшли у татарський степ,
Орда себе відчула спокійніше,
Сторожа степом не гасала більше.
Не було, мабуть, в тім уже потреб.
Тож зміг Микола ближче підібратись
Аби ясир розгледіти при дні.
Аж тут мурза якиїсь на коні
Під’їхав та почав розпоряджатись.
І слуги миттю скочили в полон.
Над ним до неба зразу крик піднявся,
Микола здогадатися боявся,
Кого шукають. Та вже тягнуть он
Якусь дівчину. Глянув і завмер.
Таж то його коханая Оксана!
Впирається, а ті все рівно тягнуть.
Ну хто ж Миколу втримав би тепер?
За мить якусь зіскочив на коня
І полетів назустріч своїй долі
Чи то на смерть, чи, може, у неволю.
Без планів, без дороги, навмання.
Татари й голови не повели.
Чи то в степу такого не чекали?
Чи то Миколу за свого прийняли?
Та дуже спантеличені були,
Як він крізь натовп на коні промчався,
Як кошенят, татар тих розметав,
Вхопив дівчину, на коня поклав.
Як налетів так і у степ помчався,
Мурза найпершим зрозумів, що сталось,
Кричить: держіть, мовляв, його ловіть!
І уже військо ціле слідом мчить
На конях, що спочили й застоялись.
Та і Миколин кінь, немов на крилах
Мчав по степу, здавалося, - летів.
Він теж усе, неначе, розумів,
Тож укладав у втечу усі сили.
Ось попереду вигулькнув байрак,
Що втікачів спроможний заховати.
Тоді мурза як закричить: «Стріляйте!»
Догнати вже не сподівавсь ніяк.
За втікачами засвистіли стріли,
Та, видно, Бог їх все- таки беріг,
І влучити ніхто ніяк не міг,
Смертельні жала мимо всі летіли
Летіли всі … Але якась одна
Таки дівчині вп’ялася у спину.
Стріпнулось серце, зойкнула дівчина.
Аж ось, нарешті, і гущавина.
За втікачами скочила й погоня.
Десь мають бути! Не втечуть вони!
Доскочили аж до галявини
Й збентежені спинили своїх коней
Бо перед ними прямо на траві
Їх полонянка мертвою лежала,
Стріла кривава у грудях стирчала,
А зовсім поряд неї, в голові
Сидів і шкіривсь чималий вовчисько.
Але ніде ні хлопця, ні коня
Мурзу неначе аж мороз пройняв,
Мабуть, так само, як і його військо.
Зненацька вовк протяжно загарчав
І до мурзи, немов стріла, метнувся
І той в крові у власній захлинувся,
Немов підтятий із коня упав.
І повернула коней татарва,
Помчала в степ мерщій із переляку
Аби скоріше вирватись з байраку
Доки іще тремтить душа жива.
З тих пір байрак назвали Куркулак.
Що по татарські «вовчий» означало.
Татари його степом обминали,
Страху свого не позбулись ніяк.
Подейкують, що у байраці тім
Необережні смерть свою стрічали,
Їм щось умить горлянки роздирало
Стрімке й нещадне, наче Божий грім.
Казали ще, що о нічній порі,
Як місяць сяяв в небі в повну силу
Великий вовк виходив на могилу.
На північ вив до ранньої зорі.
Чи так було, чи вигадки не-знаю
Та й досі є та балка Куркулак.
І ця сумна історія ніяк
Із пам'яті людської не зникає.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-08-23 20:42:52
Переглядів сторінки твору 129
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.816 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.786 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.745
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.10.24 20:33
Автор у цю хвилину відсутній