ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2021.10.21 11:30
Поруч йдемо серед тихих хрущовок за руки,
і прохолода вечірня пронизує нас.
Сонце визбирують у далині чорні круки,
серце наструнчуєш на незабутній романс.

Листя сухе шарудить наче миша полівка,
ще не чіпляється пакісно до підошов.
Щемна розмова,

Іван Потьомкін
2021.10.21 11:19
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Петро Скоропис
2021.10.21 11:11
Прикордонна купини вода напува,
і трава прикордонна печеться.
І тамує солдат святотатські слова,
і потали поет стережеться.

Над водою при зброї заціп чатовий,
і душа не волає уголос.
Лиш осанною немочі їхній німій

Микола Соболь
2021.10.21 07:28
Опів на п’яту плачуть ліхтарі,
шматує вітер неопале листя…
Спокутати б сьогодні до зорі
свої гріхи набуті перед містом.
Мабуть, і все. Хай жовтень догорить.
Не буде листопадові спокуси,
а грудень усвідомлюючи мить
розбурхає зимові сніготруси

Віктор Кучерук
2021.10.21 05:35
Стихле водосховище безкрає
Стало засинати від нудьги, –
В барвах листопада потопають
Вишгородські кручі й береги.
Поруділе, жовте, багрянисте,
Як пожежі іскри звіддалі, –
Опадає шурхотливе листя
І володарює на землі.

Богдан Манюк
2021.10.20 20:44
Частина перша 4. Батька і вуйка Семена Кася знайшла у льосі під клунею, куди їх, зв'язаних, укинули грабіжники. Якби не стогнали, довго, напевно, шукала б, а так усе з'ясувала хутко: і т

Олександр Сушко
2021.10.20 17:54
Журба. Мовчать в осмуті янь і цінь.
У темряві - альков, садок, вітальня ..
Остання мить стікає по щоці
Сльозою кришталевою кохання.

А ось і Лети чорні береги
Дійшов до неї, врешті, перебендя.
Ця смерть - не покарання за гріхи,

Марія Дем'янюк
2021.10.20 10:21
А смачний із медом коржик
Так і проситься у кошик,
Бо Тетянка йде до бабці
Копирсатися на грядці,
Полуницю поливати
І з бабусею чаювати.
Гарні слухати поради,
Їм онука дуже рада,

Віктор Кучерук
2021.10.20 07:56
Випадкова зустріч на вокзалі.
Німота між “Здрастуй!..” і “Бувай...”,
Бо слова всілякі пропадали
У душі вдоволеній украй.
Хоя я не запитував нічого,
І про себе мало що казав, –
Погляди єднались, мов дороги
Ті, що залишилися позад.

Дума Козак
2021.10.19 22:33
Мертвечуки, монатіки і ківи –
настали шмарклів нелегкі часи.
А те з Оману знову на Мальдіви!
Тож в Україні – Господи єси…

У той же час хапутік спить і мріє,
кого б іще наразі «захистить»,
а трут війни який уже рік тліє

Богдан Манюк
2021.10.19 22:25
Роман Частина перша Багнети і серця

Тетяна Левицька
2021.10.19 20:36
Я пила — мандариновий фреш,
під платівку Енріко Карузо.
Не чекала, що ти упадеш
на думки листопадовим блюзом.

Затужила троянда в душі
за теплом і грибними дощами.
На узбіччі порожнє таксі

Сергій Гупало
2021.10.19 08:39
На диво, ми були тоді, вночі,
Чомусь нетерпеливі, безпорадні.
І я побачив усміх той, нічий,
А трохи далі – нитку Аріадни.

Здалося враз: таке було давно,
Не тільки з нами, на отому місці,
Де «бацають» у карти й доміно,

Олена Побийголод
2021.10.19 07:09
Всі померли, хай їм грець!
Тут і казочці кінець.
А хто слухав - молодець,
як весільний холодець!

(2021)

Віктор Кучерук
2021.10.19 05:44
Не чути вже співу пташиного з гаю
І дують частіше холодні вітри, –
І важко звикати, що пізно світає
Та рано темніє цієї пори.
То скло затремтить, то зненацька заплаче,
То з’явиться сонце, то хмурно весь час, –
То марно на світло чекаю терпляче,
Б

Ярослав Чорногуз
2021.10.18 23:20
Угорнулася осінь багряною листя журбою,
І чоло золотила короною світлих обнов.
Затужила кохана, як ластівка ніжна, за мною,
Запечалилась Муза, що я не пишу про любов.

Не журися, рідненька, тобі лиш -- мої серця квіти,
Не сумуй, моя доле, -- вже со
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про річку Молочна
Земля України - безмежні родючі поля
І надра багаті,і люди усі працьовиті.
І пісня душевна,що серце мені звеселя.
Чи є ще де – небудь прекрасніш країна на світі?
Та з давніх часів зграї лютих лихих ворогів
На землі оці, на багатства весь час позирали
І тільки чекали, щоб вдалий момент наступив.
Як тільки – но предки мечі на орала міняли,
Вони тут як тут, тягнуть все, що погано лежить,
Мордують людей і женуть їх, неначе худобу.
А що не потягнуть, вогнем починають палить.
І все набивають свою ненаситну утробу.
Та предки також були люди не надто прості.
І вміли орати, і вміли мечем володіти.
У зграй у ворожих ставали завжди на путі
І честили так, щоб надовго охоту відбити.
У праці й борні жив постійно мій древній народ.
Багатшали землі, по світу розносячи славу,
Зростали міста і сади розквітали. Та от
Про всі ті багатства дізнались в далекій державі.
Їх цар був жорстокий, сусідів усіх звоював,
Держави й народи він змусив на себе робити.
То ж, тільки дізнався, збирати війська наказав,
Війною іти, щоб усім цим йому володіти.
Ідуть вороги, не злічити, як та сарана,
Витоптують степ і усе по путі пожирають.
Аж тут на шляху їх щитів червоніє стіна,
То предки, як завше, непроханих гостей стрічають.
На березі річки, що тихо петляла в степах,
Зійшлися дві сили бій розпочався смертельний.
Від блиску мечів, наче аж засліпило в очах,
Під хмарою стріл поле бою зробилося темним.
День битва іде. Ворог трупом встеляє траву.
Невтомні мечі роблять звичну для себе роботу.
Та орди нові, наче хвилі морськії пливуть,
Вже білі сорочки аж бурі від крові і поту.
День другий мина, потім третій. Все меншає сил,
Все важчі мечі і піт очі бійцям заливає,
А ворог все лізе, навкруг увесь степ затопив,
І краю не видно й кінця йому, наче, немає.
Де помочі брать, щоб здолати цю силу страшну?
Упав воєвода на землю свою на коліна:
«О, Матінко-Земле на тебе надія одна!
Дай сили синам, бо у битві жорстокій загинем!
І будуть топтати копитами коней своїх
Чужинці твої неозорі квітучі простори,
А діти й жінки будуть в вічному рабстві у них
О, Матінко-Земле, дай сили спинити це горе!»
І враз побіліла вода степової ріки,
То Мати-Земля молоко із грудей туди влила.
І пили бійці, його смак відчували п’янкий,
І удесятерились у кожного воїна сили.
Як кинулись в бій, то рубали лихих ворогів,
Як вітер нещадний змели їх з землі зі своєї.
Підтримала Мати-Земля своїх вірних синів
Водою цілющою з тихої річки тієї.
Та річка і нині тече по просторах оцих
І Мати-Земля молоко із водою мішає…
Легенда легендой, та біла вода у ріці,
За те і Молочною ми її всі називаєм.






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-08-18 19:40:45
Переглядів сторінки твору 178
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.816 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.786 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.784
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.10.14 19:54
Автор у цю хвилину відсутній