ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Мирохович Андрій
2021.10.18 12:53
ціхутко ціхутко ціхутко
сміється дитиняче-весело-весело
так ніби лоскочуть ребра і п'яти
ціхутко хлопчику мій каже
а то ти завше метушливо і хутко
ніби крадеш ніби брешеш ніби зловили і зараз знехотя битимуть
світ ловить тебе ніби кіт паперову мишу

Іван Потьомкін
2021.10.18 11:38
Таж і хочу лиш це:
Позабуть гірку мить,
Серця крик, заблукалий в пустині,
Повернутись і жить,
Як жилося колись,-
Ой, дубочку ти мій...
Ой, озерце моє ти синє...

Ігор Герасименко
2021.10.18 10:10
Нависла ненависна сіра хмара,
похмура і жахлива, як мара.
Та думка буйнобарвна, наче ара:
«Вам, – закричала, – допоможе Ра!»
«Нам, – заспівала, – допоможе Ра!» –
Надія гарнобарвна, наче ара.
Загинула, розтанула мара,
і стала білоайстровою хмара.

Олена Музичук
2021.10.18 09:30
Я поспішаю на урок.
Не буду ранити словами,
якщо найбільше помилок
ми наробили між рядками.

Почую не один дзвінок,
побачу декого між нами
і не поставлю у куток,

Ігор Деркач
2021.10.18 09:25
Ніхто не знає достеменно,
якій кебеті завдяки
пересікаються таємно
непересічні диваки.

І чують їх у ночі темні
далекі душі крізь віки,
коли у небі ойкумени

Тетяна Левицька
2021.10.18 09:24
Місяць — дозрілою скибкою дині,
вікна — очицями в чорну пітьму.
Боже Всевишній, у чому ж ми винні?
Я не збагну, все ніяк, не збагну.

Листя на вітрі тремтить від застуди,
Хмара плахтиною світ поглина —
все оповила туманом полуди.

Віктор Кучерук
2021.10.18 05:40
Не дає мені заснути
Суміш споминів і мрій, –
І донині незабутий
Неповторний образ твій.
Та і як не пригадати,
Наодинці уночі, –
Дівки коси вогкуваті
На юначому плечі.

Ярослав Чорногуз
2021.10.17 21:23
Багрянцем укрилися осені щоки,
І тішить природи прощальна краса.
І смуток проймає справдешній, глибокий,
Що день відлітає кудись в небеса.

Посидь-бо зі мною, отут ще, на лавці.
Чарівнощі ніжні, як мед, розливай.
Невидимі -- вітру — пориви-ласкавці

Олександр Бобошко Заколотний
2021.10.17 18:42
У цім падлючім світі все не так,
але на той, сучаснику, не квапся.
Щотижня все дорожче білі капці;
й не втиснешся
у транспорт
за п’ятак.

Від тих, що ТАМ,– ні слова… Хто б сказа

Микола Дудар
2021.10.17 18:02
Відтепер, відтепер
Світ поважчав на центнер
Ну а я, ну а я…
В тілі знову бугая
І не мав і нема
Ліків "звиду" зокрема
Запалю, запалю
Відпочину і звалю…

Володимир Бойко
2021.10.17 17:47
Наші білі і пухнасті,
Їхні чорні і гидкі,
Їхніх конче візьме трясця
І трафлятимуть шляки.

Отакі резони грізні
Побутують далебі.
Править логіка залізна

Ігор Деркач
2021.10.17 15:03
Помагаю осені як можу,
устеляю всі її путі –
гори, доли, урвища круті,
може, і зігрітися поможу.

Поспішаю на дороги ті,
де й вона готує тепле ложе
до зими... і це на неї схоже –

Олена Музичук
2021.10.17 14:58
І до мого саду залітає
фея коронована щодня
і щодня на себе приміряє
шати золотого убрання.

Іноді на подіумі плаю
одягає у руно ягня,
то у синє-вирі біля гаю

Іван Потьомкін
2021.10.17 13:37
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку вина випить.
Випив першу – стрепенувся,
Випив другу – похитнувся.
Ноги, руки мліють.
«Чи не вічної отрути ти в вино підлила?...»
«Та невже ж дурна така я чи несамовита,
Щоб своєму коха

Татьяна Квашенко
2021.10.17 13:08
Прощальная нежность октябрьских речных вечеров
Подарит на память перо придорожных павлинов.
Золой заметает следы от недавних костров.
А Буг не готов к холодам, от заката малинов.
А Буг хорошеет при осени – старый коньяк.
И выдержки точно ему занимат

Олена Побийголод
2021.10.17 11:06
Висоцький. «Стріли Робін Гуда»

Між вечірніх заклять та оплавлених свіч,
між уявних пригод та віршованих строф
жили діти книжкові, не знаючи січ,
нудячись від дитячих своїх катастроф.

Дітям завжди досадна
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про еміра Бачмана
В глибокій балці декілька шатрів
Та три кибитки в затінку сховались.
Це – стійбище, здається, називалось
За тих, від нас віддавлених часів.
Коней з десяток по траві пасе.
Та і не коні. Так, облізлі шкапи.
І злодій би не взяв, якби натрапив.
Із цінного, здається мабуть все.
Крізь діри всюди виглядає бідність,
Яку ніяким латкам не прикрить.
А в затінку дідусь старий сидить,
Якого спека розморила, видно.
Та хлопчик йому спати не дає,
Замурзаний, нестрижений відколи,
Усе старого смикає за поли
І все йому питання задає:
- Дідуню, а чому, коли до нас
Монголи були вчора завітали,
Собаками кипчацькими назвали
Мойого тата і, дідуню, вас?
А від”їжджали, то татуню вслід
Їм крикнув: «Це вам просто не минеться!
Нехай-но тільки ще Бачман знайдеться,
Ми з вами порахуємось як слід!»
Хто ці кипчаки? Хто такий Бачман ?
Дідуню, ну! Не спи ! Скажи, дідуню!
І оченята аж сіяють юні
І сині, наче море-океан.
- Хто це, питаєш? Ну, тоді сідай
Зручніше, бо розмова буде довга.
Послухай свого дідуся старого,
Собі на вус міцненько намотай!
- Дідуню, в мене ще вусів немає!?..
- То так говорять, щоб запам’ятав.
Ти в мене про кипчаків запитав?
О, я, онуку, добре пам’ятаю,
Як степ увесь належить лише нам,
Кипчакам. Ми одні тут панували.
«Дешт-і-кипчак» – його так називали
Сусіди. Ліку нашим табунам
Не знали ми. Степ стугонів кругом,
Як наше військо у похід рушало
І всі сусіди від страху дрижали,
По кріпостях ховалися бігом.
А ми збирали щедру данину
Худобой, збіжжям, золотом, рабами.
Пустеля залишалася за нами.
Та то було в далеку давнину.
А потім хани розтягли степи
І кожен сам собою став володар
І зникла велич нашого народу
Та час нещасть для нього наступив.
І звідти, звідки сонце устає
Пришли ніким незвідані монголи.
Народів стільки на шляху збороли,
Що й пальців полічіти не стає.
Прийшли вони і в наш кипчацький край,
В оці степи, де рівних нам не було.
І наша сила в їхній потонула.
Чому так сталось – не мене питай.
Хто з ханів втік, рятуючись від них,
Від безнадії в чужину подався,
А хто без бою ворогу піддався,
А інший радий, що сховатися встиг.
Безмежний степ. Знайди когось у нім.
Відсидітися, напевно, сподівались.
Але монголи на цій справі знались,
Отож коритись довелось усім.
Хан Менгу з своїм військом величезним
В степу облаву справжню влаштував
І всіх, хто лиш на очі потрапляв
Чекала смерть. І неможливо щезнуть.
Та все ж знайшовся справжній богатир
Емір Бачман. Коли пришли монголи,
З сміливцями прорвав вороже коло
І в степ подався славний наш емір.
Та він ховатись зовсім не збиравсь,
Зібрав круг себе справжніх відчайдухів
І, як на осінь скаженіють мухи,
Так він у тіло у монгольське впивсь.
Ужалить тут і вже з другого боку.
В степу монголам схову не було.
Хіба що військо чималеньке йшло,
То він вночі тоді робив наскоки.
Нема монголам спокою в степах.
Зникають люди, а бува й загони.
За кожнім возом треба охорона,
А поміж війська осідає страх.
Бачман нарешті показав монголам,
Хто є господар у степах оцих.
Хоч, що він міг – один супроти всіх,
Як вороги і зрадники навколо?
Тож Менгу - хан із братом зі своїм
Зібрали кілька десять тисяч війська
І знову степ прочісувать взялися,
Щоб назавжди покінчити із ним.
Не мав Бачман постійного житла,
А на спочинок в байрака́х спинявся,
На островах на річкових ховався
Аби орда монгольська не знайшла.
І звідти, наче сокіл, налітав
На зайд монгольських. Учиняв розправу,
Лишав холодні трупи і заграви
І знов в степу безкрайому зникав.
І степ його від ворогів ховав,
І трави слід загону замітали,
Байраки степові завжди приймали
Коли він було прихистку шукав.
Монголи ж розійшлися по степах
І полювання справжне влаштували
Ще й кораблів дві сотні збудували
Аби шукати і на островах.
Пішли, надвоє військо розділивши,
Униз по різних берегах ріки.
Йшли наосліп, чекаючи, поки
Десь би на слід еміра може б вийшли.
І справді. У одному із лісів,
Що берегами річки розрослися,
Сліди Бачмана їм – таки знайшлися.
І він їх нещодавно залишив.
Та ще знайшли старезну хвору бабу
І допитали. В цім вони майстри.
В них навіть мертвий, не лише старий
Все, що їм треба, врешті розказав би.
Бачман і справді там недавно був,
Серед ріки на острові сховався
На захист річки дарма сподівався
В степу його ніхто би не здобув.
Через протоку вороги пройшли
На сонний табір кипчаків напали,
Кого схопили, кого порубали,
Бачмана ж у полон живим взяли.
І привели до хана до Менгу.
Бундючно той сидів в своєму ша́трі,
Велів Бачману на коліна стати
Інакше смерть пообіцяв лиху.
Бачман у вічі глянув йому сміло
І відповів: «Я смерті не боюсь!
Я не верблюд, а тому не стаю
Я на коліна». І його убили.
Монголи так розказували всім.
А між кипчаків поголос рознісся,
Що соколом у небо він вознісся,
Монголи не розправилися з ним.
Літає вільно десь у небесах
Там, де монголи у степу не владні
І дивиться, які ми безпорадні.
Як нас скував перед монголом страх
І як народ наш гордий вимира,
Розвіюється степом його слава.
Клекоче гнівом, має таке право,
Бо кожен долю власну обира.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-08-16 19:39:07
Переглядів сторінки твору 123
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.816 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.786 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.722
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.10.14 19:54
Автор у цю хвилину відсутній