ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2020.09.30 18:44
Величний і прекрасний символ парку
Ось перед нами – Флори павільйон.
Немов обличчя саду – аватарка,
Або на шиї – цінний медальйон.

Та не завжди всім сяяло це диво.
Був павільйон сільський спочатку тут,
Коли царя російського маршрут

Дума Козак
2020.09.30 18:07
Бешкетниця, пустунка рання осінь
калину заколола в русі коси,
із глоду на грудях її намисто
і усмішка грайливо-золотиста.

До ніг барвистий килим постелила,
гаї багрянцем і діброви вкрила.
Сплела вінок з рудого листу клена,

Олександр Сушко
2020.09.30 12:59
Звично стиснув перо у руці,
Маю час, божий дар і натхнення.
Для корони потрібні зубці,
А для генія - слава-варення.

Я ж об стелю її поламав,
Скреготіло - аж чули і в пеклі.
Кажуть, що і таланту нема -

Петро Скоропис
2020.09.30 11:26
На батьківщину вернешся. Еге ж.
Дивись округ, питай себе на черзі,
до кого тепер в друзі попадеш?
Кому ти ще потрібен? До вечері

купи собі солодкого вина,
дивись в вікно, оговтуйся потроху:
у всім твоя, одна твоя вина,

Тетяна Левицька
2020.09.30 11:08
На білому аркуші рими довільно
малюю... стираю...малюю...стираю...
І скрапують коми із пензля повільно,
рядки відпускаю у простір, як зграю.
Ніч порухом денним лягає на плечі,
туманні кужелі пряде із безсоння.
Збираю докупи слова, наче речі
розкида

Дума Козак
2020.09.30 09:55
Осіння злива за вікном
змиває бруд сумного літа
і у омитім, чистім світі
кохання уп‘ємось вином!

Сергій Губерначук
2020.09.30 08:37
Відоме лише одне місце позбавлення волі.
Серце, і тільки серце.
Оволодіти собою неможливо,
а воно так і підштовхує
своїми імпульсивними вдарами до прірви.
Лишається хоча б приховати те,
яким серце є насправді.
Може, тоді воно хоча б на недовго

Ігор Деркач
2020.09.30 07:06
Коли в минулому житті
були ми козаками,
напевне ангели святі
орудували нами.
Бо лупцювали татарву
і турка-яничара,
ішли походом на Москву,
на ляха у Варшаву.

Ігор Федів
2020.09.29 21:53
Журою осінь у душі лунає,
І позолоту витирає небуття,
За обріями доля заховає
Багряні кольори минулого життя.

Танцює листя у пориві вітру,
Літає високо і падає в піке,
Закінчує у фільмі осінь титри,

Євген Федчук
2020.09.29 19:44
Пололи ми із мамою город,
Бо трохи бур’яну понаростало,
Мишій, щириця голови підняли
Та молочай пробився і осот.
Полізла молоденька лобода,
Березка вже стелитися почала.
Ми бур’яни ті сапами рубали,
Аби не залишилось і сліда.

Олександр Панін
2020.09.29 18:54
Стежкою курною ,
Поруч з водоспадом,
Скачуть два ковбої,
Погоня позаду.

Розбишацька зграя
Дже зла і грізна,
Ліс хоч і ховає,

Олександр Сушко
2020.09.29 12:53
Хто сказав, що їстоньки нема?
Краще би подякували владі.
Наварила борщику кума,
Шкварочками день пахтить у хаті.

А дружина ріже ковбасу,
Доня кришить шинку на салатик.
Я ж - гастрономічний телесун

Микола Соболь
2020.09.29 12:18
Вільготний ранок манить за поріг.
Він пахне: жовтнем, осінню, грибами...
Не тяжить ні буденними думками,
ні листопадом на краю доріг.
Люблю згубитись в лісі край села,
де гомін вітру і роси сережки
в житті ніколи не зведуть зі стежки,
яка мене у гл

Іван Потьомкін
2020.09.29 12:10
Обидві в нього досьогодні в серці.
Перша увійшла тоді,
Як друга ще під стіл ходила.
Мабуть, Всевишній послав був першу,
Аби відтоді носив він образ Діви Пречистої.
Не для якихось там плотських утіх,
А лиш як недосяжну муку-мрію.
Таке не новина. Так

Ігор Шоха
2020.09.29 10:17
Як не добивайся тої волі,
а за неї треба воювати,
спекатися юди на престолі –
осліпити очі окупанта.

Іч, яка комедія? І досі
ситі комуняки – ревізори,
а свої у дошку прокурори

Сергій Губерначук
2020.09.29 09:45
Розраду знайшла у полотнах Шишкіна
жіночка з хутора Усть-Мартишкіно.
Вона відпочила в тайзі на картині,
де грають ведмеді і риють свині.

Ледь-ледь посміхнувшись беззубим ротом,
вона обтіклася холодним потом,
сльозу проковтнула й спитала нишком:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Нікітіна Вікторія
2020.09.18

Ріша Бо
2020.09.07

Катя Мушаровская Кетрин
2020.09.04

Лідія Скрипка
2020.09.01

Лариса Маковей
2020.08.01

М Менянин
2020.07.28

Таня Тарасюк
2020.06.30






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про хозарську данину
Задумавшись сидів полянський князь
В своїй світлиці за столом дубовим,
На двері поглядаючи щораз,
Вслухаючись до кроків знову й знову.
Від роздумів вже й си́віти почав,
Шукаючи, як би біді зарадить.
Вже і старійшин скільки раз збирав
Отут в світлиці на велику раду.
І до Перуна скільки раз ходив,
Биків зі стада віддаючи в жертву.
Питав, як саме вибратись з біди,
Як родові полянському не вмерти.
Одна біда, кругом одна біда.
Що їх – полян тих на горах дніпрових?
А тут древлянське плем’я насіда,
Полянської бажа напитись крові.
Бо, бач, усілися на їх землі,
Їх пагорби без згоди їх зайня́ли.
Так то ж все бу́ло ще бог зна коли.
Чому тоді вони про те мовчали?
Але древляни – то ще півбіди.
От з русами, із тими важче буде,
Вони уже намірились сюди.
А руси дуже войовничі люди.
Їх там, над Россю стільки, аж кишить
І кожен – воїн, пошукай такого.
Вони як прийдуть, то розчавлять вмить,
Не пожаліють в Києві нікого.
Як врятувати весь полянський рід?
Як змусити з собою рахуватись?
З надією дивився він на схід.
Там десь хозари. З ними б згуртуватись?
Він чув від проїжджаючих госте́й,
Що вже й слов’яни данину́ їм платять.
І він уже би згодився й на те,
Щоб захисток якийсь надійний мати.
Тим більше, що там тої данини́:
Лише по білі й вевериці з диму.
А, в разі чого, захистять вони,
Не будуть руси зв’язуватись з ними.
Та і древлян то зможе остудить.
Не ризикнуть проти хозарів битись.
Він вже послав гінців хозар просить
І ті от-от уже могли з’явитись.
Та ледь ця думка промайнула, тут
І стукіт в двері, гридень на порозі.
- Даруйте, князю, вже хозари йдуть,
По Боричевім рухають узвозі.
- Як тільки будуть на Горі, проси,
Госте́й не треба змушувать чекати.
І знов на лавку за столом присів,
Не знаючи: сидіти чи вставати,
Коли зайде кагана посланець?
Аж ось і кроки. Двері відчинились
І той вступив в світлицю, накінець.
Один другому в очі подивились.
Побачив князь в хозарина в очах
Пиху і зверхність…Але, що робити?
Майнув за рід свій знов миттєвий страх.
Загнав подалі й взявся говорити:
- Послу кагана шану віддаю
І дякую, що швидко він з’явився.
Прошу, аби під руку він свою
Узяв мій рід. – Хозарин подивився
Кудись назад. Тут виріс толковин ,
Щось по-хозарськи взявся джеркотіти.
Скидається, по виду слов’яни́н.
Де тільки зміг чужинську мову вчити?
Посол все мовчки вислухав, кивнув,
Щось мовив зверхньо, покрививши губи.
І князь із толковина уст почув
Немов наказ, та й то доволі грубий.
- Каган великий згодний взяти вас
За підданих з умовами такими:
По-перше, данина щороку раз,
Як з інших - біла й вевериця з диму.
По-друге, тут стоятиме загін
Озброєний хозарської залоги.
Від нападів вас оборонить він,
Тож не боятись можете нікого.
По-третє, зброю маєте звести,
Сюди під догляд нашої залоги.
- Як ми без зброї землю захистим?
- Боятися не треба вам нікого.
Залога вас надійно захистить,
Хозарська шабля нині в світі важить.
Хай тільки хто надумає посміть
Піти супроти, то одразу й ляже.
Та й зброю здати можете не всю,
А лише шаблі… - Шабель в нас немає.
- Ну, схоже щось. Адже не в тому суть.
А покажи-но, що ти саме маєш.
Князь головою гридеві махнув
І той меча свого подав послові.
Посол меча того вертів і гнув,
Напевно, справді то для нього нове.
А далі щось собі пробурмотів
І гридеві меча віддав у руки.
Здавалося, додати щось хотів,
Якісь думки народжувались в муках.
Та промовчав. А далі мовив: «Все!
Як згоден, князь, то підемо на роту.
Хай клятву богу кожен принесе…
Якщо ти, княже, все іще не проти?!»
На капищі Перуна князь поклявсь
І його гриді також поклялися.
Посол вже до від’їзду готувавсь
І біля нього толковин крутився.
Його до себе князь тихцем позвав:
« Хотів у тебе, друже, запитати:
Які слова хозарин той сказав,
Коли меча узявся він вивчати?»
Всміхнувся хитро толковин на те:
«Сказав про меч, що то не добра зброя.
Хозарська сила шаблею росте,
Що гостра лиш одною стороною.
А у меча дві гострі сторони.
Й не нам прийдеться данину збирати.
До нас за нею являться вони
І будем ми біду із того мати!»
Вже посланець із почтом подались
Спустилися ген на Поділ узвозом.
Уже і тупіт, й курява вляглись
За їх останнім із припасом возом,
А князь стояв ще довго на Горі,
Дивився на пусту уже дорогу,
Не знаючи: чи врятував він рід
Чи смертний вирок підписав для нього.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-08-11 20:18:35
Переглядів сторінки твору 50
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.616 / 5.33)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.547 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.732
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2020.09.29 19:47
Автор у цю хвилину відсутній